ЛЕКЦІЯ №3. КЛАСИФІКАЦІЯ І ФІНАНСУВАННЯ МУЗЕЇВ

ЛЕКЦІЯ №3. КЛАСИФІКАЦІЯ І ФІНАНСУВАННЯ МУЗЕЇВ

ПЛАН

1. Типи і профілі музеїв.

2. Основні профілі музеїв.

3. Джерела фінансування музеїв.

1. Теорію та практику музейної справи розробляли багато дослідників і практиків музеєзнавства, зокрема, фундатори українського музейництва — А. Шептицький. І. Свєнціцький. М. Біляшівський, Д. Щербаківський. Ф. Шміт. На жаль, ці праці, зрештою як і зарубіжні публікації залишаються малодоступними для музейників. У 1980 році на матеріалах українських музеїв було видано курс лекцій Галини Мезенцевої «Музеєзнавство». Попри те, що підручник відображав ідеологічну заангажовапість музейної науки радянського періоду, його фахово сформульовані методологічні основи не втратили свого значення дотепер, а тому використовуються в подальших рекомендаціях.

Мережа музеїв у нашій країні будується на основі їх наукової класифікації. На початку розвитку музейної справи чіткої класифікації музеїв не було. Вони здебільшого зберігали невеликі різнорідні колекції і мали загальну назву, наприклад, «музей старожитностей». Згодом, із розвитком музейної справи, ці заклади спеціалізуються – виникають історичні, художні, природничо-наукові та інших профілів музеї. Вони поділялися на групи відповідно до функцій, характеру збірок або за іншими ознаками.

Сучасна наукова класифікація розрізняє музеї за типами й профілями.

Суспільне призначення та напрями роботи визначають типи (види) музеїв. Переважна більшість вітчизняних музеїв єнауково-освітніми установами. Як соціальні інституції вони, з одного боку, тісно пов’язані з системою освіти (як правило, основний контингент відвідувачів становить учнівська і студентська молодь), а з другого – виконують представницькі функції, знайомлячи світ з національними надбаннями країни, регіону і конкретного міста чи села.

Здебільшого цеполіфункціональні за принципом організації, формами й методами роботи структури незалежно від того, чи це національний заповідник, обласний, муніципальний музей, чи центр сучасного мистецтва з відповідною галереєю. Завдяки публічності й доступності вони здійснюють широкий комплекс охоронних, збиральницьких, просвітницьких, наукових завдань. Відповідно спеціалізація таких закладів може охоплювати дуже різні напрями: археологію, охорону ландшафтного середовища та окремих природничих зон, історико-архітектурні заповідники, тематичні колекції пам’яток матеріальної та духовної культури.

Музей – це ідеальна ланка, яка з’єднує різні історичні епохи, формує ідеали, символи та пріоритети національної самосвідомості. Головна умова результативної діяльності загальнодоступного музею – максимальна об’єктивність і повнота матеріалу, одним із шляхів досягнення якої є комплекс тематичних експозицій з вичерпною інформацією.

Дещо іншою спеціалізацією характеризується інший різновид музеїв, пов’язаних із стратегічними напрямами наукових досліджень. Це академічні абонауково-дослідні музеї при академіях наук та науково-дослідних інститутах (наприклад, Музей етнографії художнього промислу у Львові, Центральний науково-природознавчий музей HAH України тощо). Профіль діяльності таких музеїв визначається напрямами наукових розробок академічної установи. Самобутнім прикладом «наукової лабораторії» у системі публічних музеїв є так звані відкриті фонди Львівської галереї мистецтв в Одеському замку. Класифіковані за тематикою й хронологією художні колекції особливо приваблюють спеціалістів.

До третьої категорії належать суто навчальні музейні заклади, які діють у системі середньої, вищої освіти, на виробництвах і представляють еталонні зразки й напрацювання різних галузей науки, промисловості, техніки, художніх ремесел. Державні заклади становлять основу національного музейного фонду України. Поряд з ними діє розгалужена система громадських музеїв і таких, що засновані благодійними фондами, меценатами, а також зростає кількість приватних колекцій та установ музейного призначення.

Профіль музею визначається основним змістом його фондів та зв'язком з тією чи іншою галуззю науки, мистецтва або виробництва.

При всій різноманітності існуючих варіантів заведено поділяти музеї наісторичні, краєзнавчі, художні, меморіальні, літературні, природничо-наукові, галузеві. Музеї кожного з цих профілів можуть мати ще вужчу спеціалізацію, види й підвиди. Наприклад, до музеїв художнього профілю належать музеї образотворчого мистецтва, народної творчості, театральні, музичні тощо; до музеїв природничо-наукового спрямування – геологічні, палеонтологічні, ботанічні та інші; до галузевих – технічні, сільськогосподарські, педагогічні, медичні тощо.

Слід зазначити, що в сучасних умовах жорстка регламентація спеціалізації музеїв змінюється більш універсальними формами й методами діяльності. Розвиток новітніх електронних засобів інформації, зокрема мережі Інтернет, прискорює «віртуалізацію» музейного досвіду. Не тільки з’явився доступ до найбагатших і найвіддаленіших музейних колекцій світу, але й розширилося коло ідей, прикладів та шляхів здійснення музеєфікації. А це значно збагачує напрями життєдіяльності українських музеїв, що традиційно грунтувалися на науковому комплектуванні, обліку і зберіганні музейних фондів, експозиційно-виставковій діяльності, науково-дослідній та освітньо-виховній роботі. Тепер найважливішим завданням наших музеїв є заповнення інформаційної порожнечі та налагодження зв'язків із профільними установами, фондами, центрами в межах країни й за кордоном.

Першочергові завдання наукової роботи музеїв: дослідження музейних колекцій, опрацювання окремих тем, пов'язаних з експозиціями музею, розробка перспективних напрямів музейної діяльності. Фаховість та компетентність повинні бути головною умовою всіх видів діяльності музейників. Результати науково-дослідної роботи – це насамперед нові виставки, експозиції, каталоги, методичні розробки, науковий опис експонатів, публікації.

Простежується гостра потреба у відновленні повноцінних лекційних курсів для молоді, присвячених історії, мистецтву, етнокультурним традиціям. Іншого характеру набуває екскурсійна діяльність. У зв’язку з реставрацією історичних міст краю, відновленням архітектурних споруд і створенням заповідних комплексів відходить у минуле відособленість музею як самодостатньої структури.

2.Музеї історичного профілю – це група, до якої належать музеї, що збирають, вивчають і експонують матеріали про розвиток суспільства, про знаряддя праці, пам'ятки побуту й культури, створені народом упродовж століть, про народно-визвольний рух, визначні історичні події. Зберігаючи матеріальні й культурні цінності історичного профілю ведуть науково-дослідну й освітньо-виховну роботу.

Залежно від характеру й складу колекцій, від завдань, що стоять перед ними, музеї історичного профілю поділяються на такі види: загальноісторичні, військово-історичні, археологічні, етнографічні, історико-архітектурні та історико-культурні (музеї або заповідники). До музеїв історичного профілю належить Музей буковинської діаспорив Чернівцях.

Заагально-історичні – найважливіший вид музеїв історичного профілю. Вони висвітлюють історію розвитку людського суспільства, історію нашої країни, розвиток її господарства, науки, техніки, культури в різні періоди. Хронологічні рамки експозицій цих музеїв дуже широкі. Вони будуються за соціально-економічними формаціями: первіснообщинною, рабовласницькою, феодальною, сучасною.

Окремим видом музеїв історичного профілю єархеологічні музеї. Основу їхніх збірок становлять пам’ятки матеріальної культури від найдавніших часів до епохи середновіччя, виявлені під час археологічних досліджень.

Популярністю у відвідувачів користуютьсяісторико-архітектурні таісторико-культурні заповідники. Їx створюють у будівлях, які складають історичну чи художню цінність, є визначними історико-культурними пам’ятками. Деякі заповідники відкрито в давніх храмах, що були свого часу важливими державними, громадськими, політичними й освітніми центрами. Вони проводять велику науково-дослідну й реставраційну роботу, широко популяризують культурну спадщину нашого народу. Експозиції таких заповідників є самі пам’ятки – їх архітектура, живопис, скульптура. декоративні оздоби, інтер’єр тощо. Бувають і додакові експозиції – виставки, що знайомлять з історією пам’яток, їхніми художніми особливостями або пов’язаними з ними історичними подіями. Типовим взірцем такого закладу можна вважати Державний історико-архітектурний заповідник у місті Збараж на Тернопільщині.

Краєзнавчі музеї збирають, зберігають, вивчають і експонують матеріалищо розповідають про природу, історію й культуру певного краю. Геологічні, ботанічні, зоологічні, палеонтологічні, археологічні, етнографічні та інші колекції, знаряддя праці, вироби місцевих промислів різних історичних періодів, твори мистецтва, літератури, розвиток економіки, народної творчості тощо. Специфіка краєзнавчих музеїв у тому, що вони мають широкий діапазон експозицій, поєднують риси музеїв історичного й природничо-наукового профілів, а іноді мають ще художні літературні чи меморіальні відділи. Через це їх називають ще музеямикомплексного профілю.Наприклад, Долинський краєзнавчий музей «Бойківщина» Омеляна та Тетяни Антоновичів у Івано-Франківській області, Історико-етнографічний музей «Бойківщина» у місті Самбір Львівської області.

Музеї художнього профілю зберігають, вивчають і пропагують визначні твори живопису, графіки, іконопису, скульптури, ужиткового мистецтва, а також народної творчості. Експозиції цих музеїв висвітлюють історію розвитку того чи іншого виду мистецтва в історичній послідовності, експонують твори реалістичного напряму. До музеїв цього профілю відноситься Івано-Франківський обласний художній музей.

Відповідно до своїх колекцій музеї цього профілю поділяюься на музеї українського мистецтва чи інших народів або західноєвропейського чи східного мистецтва.

Меморіальними музеями називають музеї, присвячені видатним людям. Меморіальними є музеї великих учених, письменників і поетів, полководців, композиторів і артистів (наприклад – Меморіальний будинок-музей Федора Манайла в Ужгороді, Державний меморіальний музей Михайла Грушевського Львові).

Меморіальні музеї провадять велику збирацьку, наукову й освітню роботу. Специфіка їх у тому, що вони не лише зберігають меморіальний комплекс, пов’язаний з життям і діяльністю тієї чи іншої видатної людини, а створюють додаткові експозиції, які показують роль і значення цієї людини в історії, в розвитку науки й культури, розповідають про вшанування її пам’яті.

Музеї, присвячені письменникам називають щелітературно-меморіальними,бо їхні експозиції висвітлюють не лише творчість письменника, якому вони присвячені, а й розвиток літератури певного періоду.

Музеї природничо-історичного профілю збирають, зберігають, систематизують. вивчають і експонують різноманітні природничі матеріали – геологічні, петрографічні, мінералогічні, ботанічні, палеонтологічні, зоологічні та інші, які відображають у своїх експозиціях найновіші досягнення природничих наук. Такі музеї тісно пов’язані з академічними науково-дослідними інститутами і вищими навчальними закладами, діяльність їх має як наукові, так і навчальні цілі. Наприклад – Зеленівський музей природи рідного краю у селі Зеленів Кіцманського району Чернівецької області.

Експозиція таких музеїв в історико-хронологічній послідовності висвітлює історію Землі, зародження її рослинного и тваринного світу, походження людини, розвиток матеріальної культури за первісної доби і в пізніші часи, ознайомлює з сучасною фауною і флорою різних країн тощо.

Нині існують музеї й інших профілів. Розглянуті вище музейні заклади належать до, так би мовити, старих, традиційних профілів. Сучасний науково-технічний прогрес, великі досягнення науки й культури зумовлюють виникнення нових профілів. Це здебільшогогалузеві (техніко-економічні, сільськогосподарські, медичні, педагогічні та ін.) або музеї, які створюються при відповідних відомствах і організаціях. Наприклад, музеї санаторіїв, аптек, музеї просто неба тощо. До галузевих можна зарахувати Музей книги у місті Бережани Тернопільської області.

Окрему групу становлять музеї, що створюються з ініціативи громадськості (тобтона громадських засадах) при сільських радах, школах, промислових підприємствах, будинках культури, бібліотеках та при інших культурних закладах, установах, організаціях.

Відповідно до характеру колекцій та експозицій музеї на громадських засадах поділяються на історичні, історії міст і сіл, краєзнавчі, виробничі, шкільні, меморіальні, літературні, художні та інші.

Музеї на громадських засадах – справжні народні музеї. Вони проводять велику й багатогранну роботу: вивчають історію міст і сіл, фабрик і заводів, різних виробництв, природу рідного краю, збирають матеріали про героїв, знаменитих людей нашої країни, проводять просвітницьку робочу.

До музеїв цієї групи належить, скажімо, Історико-краєзнавчий народний музей «Сріберна Земля» у селі Грушово Тячівського району Закарпатської області.

3. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про музеї та музейну справу» фінансування музеїв залежно від форм власності здійснюється з Державного бюджету України, місцевих бюджетів та коштом підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян. Музейні установи, що фінансуються за рахунок Державного та місцевого бюджетів, складають єдиний кошторис доходів і видатків, який затверджує вищестояща організація. За основу фінансування музеїв береться норматив музейних фондів на одного працівника.

Додатковими джерелами фінансування музеїв можуть бути: плата за відвідувані музеїв і виставок; кошти, одержувані за науково-дослідні та інші види робіт, які виконує музейний заклад на замовлення підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян і окремих громадян; прибутки від реалізації сувенірної продукції, видавничої діяльності; плата за кіно- і фотозйомки та інші джерела, в тому числі валютні надходження, відповідно до законодавства України.

Під час дослідження діяльності музейних закладів Західної України серед додаткових джерел фінансування музейні працівники називали доходи від оренди приміщення і концертів та проведення богослужінь в сакральних спорудах, що знаходяться у використанні музеїв. Додатковими доходами можуть бути пожертви відвідувачів та туристів, спонсорська допомога та членські внески, гранти, доходи, отримані від учбових закладів згідно з укладеними з цими закладами угодами.

⇐ Предыдущая 12