ГРИГІР ТЮТЮННИК

ГРИГІР ТЮТЮННИК

(1931 — 1980)

Григір Тютюнник народився 5 грудня 1931 р. в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині в сім’ї селян.

Батько Григора, заарештований органами НКВС у 1937 р., із заслання не по-вернувся. Мати вийшла вдруге заміж, а малого Григора забрав до себе на Донбас батьків брат — Филимон Васильович Тютюнник, у родині якого й виховувався май-бутній письменник.

У 1938 р. Григір пішов до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів, а тому через деякий час був розформований, і хлопця перевели в російсь-кий клас. З того часу і до 1962 року, як зазначав сам Тютюнник, він розмовляв, писав листи (іноді оповідання) виключно російською мовою.

У 1942 р. Григір змушений був пішки йти до матері на Полтавщину, адже тітка не могла сама прогодувати сім’ю (дядько Филимон був у цей час на фронті).

Після п’ятого класу Григір навчався в Зіньківському ремісничому училищі

№ 7, закінчивши його працював на Харківському заводі ім. Малишева, але захворів на легені, повернувся до Шилівки, не відпрацювавши належних трьох років, за що відсидів 4 місяці в колонії. Як вийшов, повернувся у Донбас, будував Миронгрес, слюсарював.

У 1951 р. Тютюнник пішов до армії, служив у морфлоті радистом на Далекому Сході. Після демобілізації закінчив вечірню Школу, працював токарем у вагонному депо.

У 1957 —1962 рр. майбутній письменник навчався в Харківському універси-теті на філологічному факультеті.

Першу новелу «В сумерки» написав російською мовою і надрукував її в жур-налі «Крестьянка» у 1961 р. Після смерті старшого брата Григорія Тютюнника (ав-тора роману «Вир») переклав «Сумерки» українською мовою і з того часу писав лише нею.

У 1963 р. Григір Тютюнник переїхав до Києва, працював у «Літературній Україні», потім у сценарній майстерні кіностудії ім. О. Довженка, де написав сце-нарій за романом «Вир», працював у видавництвах «Радянський письменник», «Молодь», «Дніпро», «Веселка».

У 1966 р. вийшла його перша книжка «Зав’язь».

Наступна книжка «Деревій» (1968 р.) була відзначена премією всесоюзного конкурсу, оголошеного «Литературной газетой».

У 70-х рр. — побачили світ книги новел Григора Тютюнника «Батьківські поро-ги», «Крайнебо», «Коріння», повісті «Климко», «Вогник далеко в степу», збірки для дітей «Степова казка» «Ласочка», «Лісова сторожка». Письменник перекладав з російської мови, зокрема твори свого улюбленого автора — В. Шукшина.

За книги «Климко», «Вогник далеко в степу» у лютому 1980 р. Г. Тютюннику присуджено премію імені Лесі Українки.

7 березня 1980 р. письменник наклав на себе руки.

У 1984 р. з’явився двотомник його творів.

У 1989 р. за двотомник творів Григір Тютюнник був посмертно удостоєний Шевченківської премії.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДО ТЕМИ «ГРИГІР ТЮТЮННИК»

1. Де народився Григір Тютюнник:

а) на Полтавщині; б) на Харківщині;

в) на Донеччині; г) на Львівщині.

2. Як звали його батька:

а) Филимон; б) Василь; в) Михайло; г) Григорій.

3. В якій школі навчався письменник:

а) у початковій; б) у середній; в) у гімназії; г) у семирічній.

4. В якому університеті навчався Григір Тютюнник:

а) у Київському; б) у Донецькому; в) у Львівському; г) у Харківському.

5. Скільки приблизно років було Григорові Тютюнникові, коли вийшло його перше оповідання:

а) близько 20; б) 30; в) 25; г) 35.

6. В якому журналі було надруковано оповідання «Зав’язь»:

а) «Київ»; б) «Ранок»; в) «Крестьянка»; г) «Дніпро».

7. Яка з названих збірок є першою:

а) «Деревій»; б) «Батьківські пороги»; в) «Зав’язь»; г) «Крайнебо».

8. Назвіть улюблений жанр письменника:

а) оповідання; б) повість; в) роман; г) есе.

9. Якого року Г. Тютюнника було нагороджено премією і. Лесі Українки:

а) 1980 р.; б) 1979 р.; в) 1977 р.; в) 1973 р.

10. Твір якого письменника Григір Тютюнник переклав на українську мову:

а) Олександра Куприна; б) Федора Достоєвського;

в) Василя Шукшина; г) О’ Генрі.

11. Що найбільше у житті митець бажав дарувати людям:

а) книги; б) радість; в) картини; г) квіти.

«ТРИ ЗОЗУЛІ З ПОКЛОНОМ»

12. Новелу «Три зозулі з поклоном» присвячено:

а) матері; б) Всевишній любові;

в) коханню; г) другу.

13. Від чийого імені написано твір:

а) ліричного героя; б) другої особи;

в) третьої особи; г) автора.

14. Назвіть художній засіб, вжитий у вислові «...веде мене очима»:

а) епітет; б) метафора; в) прислів’я; г) фразеологізм.

15. З ким першим привітався герой-оповідач у селі:

а) з тіткою Марфою; б) з коханою дівчиною; в) з батьком; г) з мамою.

16. Який художній засіб вжив письменник у фразі «Сидить на поріжку і об-риває пелюстки на ромашці, шепочучи...»:

а) асонанс; б) алітерація; в) евфонія; г) каламбур.

17. Чому Марфа придивлялася до юнака:

а) бо любила; б) він був схожим на батька;

в) просто так; г) через допитливість.

18. Визначте художню деталь у вислові: «Сині Марфині очі запливають слізьми і сяють угору на дядька Левка – ще синіші»:

а) моторова; б) дотикова;

в) психологічна (зорова); г) слухова.

19. Троп «А Марфа біжить на роботу, птахою летить» називається:

а) метафора; б) метонімія; в) епітет; г) літота.

20. «І рудий – матінко моя... Як стара солома». Як називається такий художній прийом:

а) метафора; б) порівняння; в) метонімія; г) фразеологізм.

21. Визначте образ, що є конкретною, символічною наскрізною деталлю. «Сю ніч снилась мені моя сосна... Сосна – а за нею річки сине крило»:

а) ніч; б) річка; в) сосна; г) хата.

22. Кому послав Михайло у листі «три зозулі з поклоном»:

а) Софії; б) синові; в) Марфі; г) бандуристові.

23. До кого звертається син-оповідач у кінці новели:

а) до матері; б) до Марфи;

в) до татової сосни; г) до рідного села.

24. Новела як літературний жанр має такі ознаки:

а) багато героїв, кілька сюжетних ліній;

б) оповідь із чітко вираженою мораллю;

в) ліризм, відсутність сюжету;

г) єдність місця, часу і дії;

ґ) динамічний сюжет із несподіваною розв’язкою.

25. Художньою деталлю «над галушками катується» дано характеристику при-

земленій людині («Три зозулі з поклоном»):

а) Михайлові; г) Соні;

б) дядьку Левкові; ґ) синові-студенту.

в) Карпові Ярковому;

26. Характер Михайла («Три зозулі з поклоном») найглибше розкривається в

а) діалогах матері із сином;

б) ставленні до нього Марфи;

в) його останньому листі;

г) авторських відступах;

ґ) вдачі його сина.

27. У новелі «Три зозулі з поклоном» Гр. Тютюнника НЕМАЄ такої компо-зиційної особливості:

а) наявність обрамлення (розпитування сина матері) і трьох частин;

б) переплетіння голосів Соні, Михайла та їхнього сина;

в) повторюваний образ «татової сосни»;

г) зміщення часових площин;

ґ) кульмінація на початку твору.

28. Завуальований драматизм суспільних колізій стає помітним із

а) репліки сина про складання сесії;

б) поведінки дядька Левка;

в) вечірок у Михайловому домі;

г) стосунків Марфи й Карпа Яркових;

ґ) скупих відомостей про Сибір.

29. Назва новели «Три зозулі з поклоном» Гр. Тютюнника символізує

а) три роки ув’язнення в концтаборах Сибіру;

б) любовний трикутник — три долі головних героїв;

в) смуток, тужливу звістку, тугу за життям, минулим;

г) щастя, заспокоєння, душевну рівновагу;

ґ) плинність життя й кохання.

30. Установіть відповідність

Герой Репліка

1 Марфа А Чорнила сльзьми не розмаж.

2 Соня Б Нате вам осьо, вип’єте за його

3 дядько Левко здоров’я.

4 син-студент В Дивлюсь, а вона вже на поріжку

сидить, жде…

Г Сусіда мій по землянці молиться уві

сні, а Бога не називає.

Ґ Чому вони не одружилися, так одне

одного чуючи?

А	Б	В	Г	Ґ

Григір Михайлович Тютюнник (1931-1980)

«Три зозулі з поклоном»

Палко закоханій людині, якій не могли відповісти взаємністю, переказували своєрідну магічну формулу-прохання: «Три зозулі з поклоном». Таке прохання означало: «Забудь, покинь, залиш мене, відпусти». Смисл цієї формули мотивований тим, що зозуля гнізда не мостить, а отже, людина, яка чула про зозулю, повинна була зрозуміти, що кохання без відповіді.

Історія написання: 1937 року батька Григора Тютюнника було арештовано як ворога народу й заслано до Сибіру, а мати подалася його шукати з жінкою-су-перницею, яка любила батька. Тютюнник згадував: «Я виношую ще один жіночий образ. Образ жінки, котра дуже любила мого батька. Коли у нас сталося нещастя, мама в горі кинулася саме до неї. Жінка була набагато старша за маму, старша за батька. Але обоє, батько й мати, ніколи не посміли зневажити ту любов, велику і безвзаємну. Отож Марія пекла коржики, збирала все необхідне, бо мама ридала та побивалась. Удвох вони й поїхали розшукувати батька, не знаючи, що слід його загубився вже навіки... Ти подивись, яке благородство й краса обох жінок, самоз-реченість моєї тоді ще зовсім молодої мами... Мабуть, одна вона в цілім світі шу-кала підтримки в своєї суперниці, співчувала їй і жаліла. І якщо доля дасть мені таланту... Не дивися так скептично... Не таланту — Бог із ним... Якщо поталанить щось написати — воздам хвалу жінці й красі». У новелі письменникові вдалося втілити в художньому творі безкінечну глибину справжнього кохання й обережне ставлення людей один до одного.

Рік створення:1976.

Напрям: модернізм.

Течія: неореалізм.

Присвята: «Любові Всевишній присвячується».

Прикметник «Всевишній» уживається в українській мові зазвичай у сполученні зі словом «Бог». Поєднання цього прикметника з іменником «любов» формує прозору асоціацію для дум-ки, що «світом править Любов» («ordo amoris»).

Рід: епос.

Жанр: новела.

Тематичний різновид жанру: філософська новела з елементами автобіо-граффічної.

Тема: кохання, «любовний трикутник»; глибоке віддзеркалення внутріш-нього світу героїв, складні перипетії їхніх доль, саможертовна любов, яка без дозволу входить у людські серця, наповнює їх.

Ідея: возвеличення любові як найвищої загальнолюдської цінності, як ве-ликої таємниці буття, яку ще нікому не вдалося розгадати і яка підносить людину на вершину щастя або робить її безкінечно нещасливою.

Мотиви: «сила кохання», «протистояння влади й людини», «філософія жит-тя», «усепрощення», «романтики й прагматики».

Образи: людей: оповідач (Я) — син Михайла й Софії, студент; Михайло — репресований чоловік Софії; Софія — дружина Михайла, мати оповідача; Марфа Яркова — дружина; Карпо Ярков — приземлений чоловік Марфи; дядько Лев- ко — поштар; природи: зозуля; сосна (яку посадив Михайло); предметів і явищ: піджак, лист, сон.

Символічні образи: «три зозулі з поклоном» (символ самотності; традицій-на народна формула-прохання не любити); сосна, посаджена Михайлом на піску біля дому (символ самотності й водночас для тих, хто любив (син, Марфа, Софія) Михайла, — пам’ять про нього; для односельців — спогад про загублене життя; для самого Михайла — символ рідного дому); піджак (символ радянської біднос-ті); Сибір неісходима (символ-перегук із творами- Тараса Шевченка).

Композиція (сюжет): студент повертається з міста в новому костюмі (заробив гроші, розвантажуючи вагони) — його проводжає поглядом Марфа Яркова, бо він схожий на батька — студент питає у матері Софії про Марфу (пролог-об-рамлення) — мати розповідає: та любила його батька Михайла (зав’язка) й завжди відчувала прихід листів від нього із заслання, поштар дозволяв їй потримати ці листи; в останньому листі з каторги Михайло жаліється Софії, що десь поряд із ним ходить Марфина душа (своєрідна кульмінація), не даючи йому спокою, і про-сить дружину передати їй від нього «три зозулі з поклоном», які «чи перелетять через Сибір неісходиму» (розв’язка) — син питає себе «Як вони чули одне одно- го — Марфа і тато?», «Чому вони не одружилися, так одне одного чуючи?», на що чує відповідь великої «татової» сосни: «Тоді не було б тебе» (епілог-обрамлен-ня).

Новела складається з кількох частин, де на початку й у кінці використано прийом обрам-лення. «Останній лист від батька» є своєрідною новелою в новелі. Оповідь ведеться від І осо- би — сина-студента.

Художні засоби виразності: епітет, символ, порівняння та ін.