Лекція№2. Рекомендована література

Лекція№2

Тема: Первісна культура

Мета: 1. первісну культуру, основні умови становлення та розвитку культури як феномену існування суспільства, визначити характеристики основних напрямків мистецтва та причини їх формування;

2. розвивати аналітичні вміння;

3. формувати позитивне ставлення до примітивних культурних надбань людства.

Обладання: роздатковий матеріал

Основні терміни: археологічна культура, homo sapiens, мегаліти, кромлехи, міфологія,неолітична революція.

Структура лекції:

Організаційний момент:

Перевірка домашнього завдання:

Актуалізація опорних знань учнів:

1. Що вам відомо про первісне суспільство?

2. Який часовий період він займає?

3. В чому особливість організації первісного сус-ва?

4. Що вам відомо про вірування первісного суспільства?

Вивчення нового матеріалу:

План

1. Соціокультурогенез первісності.

2. Міфологична картина світу первісної доби

3. Людина в первісній культурі

Закріплення нових знань.

Підсумки уроку:

Домашнє завдання: СРС №3, 2

Рекомендована література

1. В.Бокань, «Культурологія», навчальний посібник, 3-е видання; К.: МАУП – 2004.

2. Британ В.Т., Бруй Т.О., Висоцький О.Ю. та ін. КУЛЬТУРОЛОГІЯ: Навч. посібник. - Дніпропетровськ, 2004.

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Лекція№2

Тема: Первісна культура

Мета: 1. первісну культуру, основні умови становлення та розвитку культури як феномену існування суспільства, визначити характеристики основних напрямків мистецтва та причини їх формування;

2. розвивати аналітичні вміння;

3. формувати позитивне ставлення до примітивних культурних надбань людства.

Тип уроку: лекція.

Обладання: роздатковий матеріал

Основні терміни: археологічна культура, homo sapiens, мегаліти, кромлехи, міфологія,неолітична революція.

Структура лекції:

Організаційний момент:

Перевірка домашнього завдання:

Що таке культура?

Які функції виконує культура?

Охарактеризуйте функції культури.

Актуалізація опорних знань учнів:

Що вам відомо про первісне суспільство?

Який часовий період він займає?

В чому особливість організації первісного сус-ва?

Що вам відомо про вірування первісного суспільства?

Вивчення нового матеріалу:

План

Соціокультурогенез первісності.

Первісна доба – одна з триваліших та найважливіших етапів культурного розвитку людства. Саме за тих часів формується як сама людина, так і суспільна організація, закладаються основи господарської діяльності, започатковуються релігійні вірування і культи, з’являються різні види мистецтва. Загалом людина первісної доби за інтенсивністю своєї розумової діяльності та культурного освоєння навколишнього середовища навряд чи може поступитися сучасній людині, оскільки основи цивілізації в її найголовніших проявах були започатковані саме за найдавніших часів.

Культура первісної доби це насамперед культура матеріальна.Особливо велику роль у житті первісної людини відіграли метали та техніка виготовлення знарядь праці, зброї, прикрас. Тому матеріали, які були провідними в господарському житті, і дали назви відповідним основним історико-культурним періодам: кам’яна доба, мідна доба, доба бронзи та заліза.

Знання про культурний та духовний світ людини дають археологічні знахідки, що поділяються на місця проживання давніх людей, поховані пам’ятки, місця культового призначення та окремі предмети. Як правило, вони доходять до нас у вигляді культурного шару, що являє собою суміш землі та решток археологічних пам’яток. Умовно однотипні пам’ятки, що мають спільні ознаки у спорудженні житла, ритуальних об’єктів, типах виготовлення посуду, прикрас, зброї та їхньої орнаментації, називаються археологічними культурами. Часто трапляються й такі пам’ятки, що належать до археологічних культур з близькими ознаками господарської діяльності, духовної культури, ритуальних культів. Це блоки культур, культурні області, що мають як спільні, так і суто специфічні риси. Формування археологічних культур відбувалося за часів раннього палеоліту, а культурних областей, які виникали внаслідок продуктивної діяльності споріднених етносів, - за неоліту.

За часів первісної доби людство пройшло різні стадії соціокультурного розвитку: від людського стада за часів раннього палеоліту до родової, сусідської та племінної громади за часів мезоліту та неоліту, союзів племен – за часів мідного віку, або енеоліту. За доби мезоліту завершується формування великих рас. На Стародавньому Сході у неоліті утворилися перші держави в Передній Азії, Північно – Східній Африці: Вавилон, Шумер, Єгипет, Ассирія, Урарту та ін.

Культурне освоєння навколишнього середовища починається з появою людини та її трудової діяльності. Еволюційний розвиток людини вивчається в рамках антропогенезу(від грец. antronos – людина, genesis – розвиток; виникнення та історико – еволюційний процес становлення сучасного типу людини), що є предметом дослідження ряду природознавчих та суспільних наук, у тому числі археології, культурології, філософії.

На думку вчених, людина сучасного типу, тобто „людина розумна”(homo sapiens) з’явилася 40 – 35 тис. років тому. Як вважає російський філософ П.Гуревич, антропогенез, або перехід від природного до надприродного життя людини, стався внаслідок використання нею вогню і знарядь, становлення мовлення, дотримання табу, коли через застосування до себе насильства відбувалось формування людської істоти, виникнення мистецтва, створення свідомих угруповань, що поклали початок суспільній організації, поява міфів, які підпорядкували собі все життя первісної людини – від сімейного укладу до характеру праці і боротьби за виживання.

З появою людини сучасного типу культурний розвиток зростав у прискореному темпі. Це насамперед пов’язано з формами, засобами збереження та передавання нащадкам набутого досвіду, навичок та знань, формування соціальних відносин та суспільства загалом.

Із появою homo sapiens почався новий етап у розвитку людства. Головним результатом антропогенезу стало те, що людина створила не лише духовну сферу, а й суспільну предметність – систему виробництва та відтворення предметних форм, без чого немислима культура як така. Це були знаряддя праці і, що найголовніше, - знаряддя для виготовлення знарядь. Саме через створення предметів матеріальної культури людина набувала суспільного досвіду, передаючи його наступним поколінням. Виготовлення знарядь праці сприяло соціокультурному процесу.

Перші зразки матеріальної культури первісної людини з’являються в ранньому палеоліті. Палеоліт(від грец. – палео – стародавній, lithos – камінь). Це перший найдавніший період кам’яного віку, що датується часом 3 – 2,6 млн. років – 10 тис. років до н.е. Він поділяється на ранній палеоліт (3 – 2,6 млн. – 40 – 33 тис. років тому; олдувайська, ашельська, мустьєрська епохи) та пізній палеоліт (40 – 33 – 10 тис. років тому; ориянська, солютрейська, мадленська епохи). Знаряддя праці були досить примітивними і протягом достатньо тривалого часу майже не зазнали змін у засобах оброблення каменю.

Значний переворот у техніці оброблення каменю стався з широким використанням кременю. Кременева індустрія, що робилася на відщепах, представлена скребками, трикутниковими гостроконечниками, зубчастими знаряддями для обробки дерева. У ранньому палеоліті люди почали видобувати огонь, споруджувати округле (зовні сферичне) житло заглибленою в землю підлогою, що нагадувало курінь. Його реконструкцію можна побачити в археологічному відділі Природничого музею НАН України. В Україні виявлено близько 200 ранньопалеотичних пам’яток.

У пізньому палеоліті приходить широкий асортимент (понад 100 найменувань) знарядь праці. З’являються знаряддя із вкладками, або складні знаряддя: різці, гарпуни, предмети побуту, прикраси та зразки мистецтва. Завдяки застосуванню різця поширились знаряддя з кістки та рога. Об’єкти пізньопалеолетичної культури поширені в Європі, Палестині, Ірані, Афганістані. В Україні відомо близько 800 пам’яток пізнього палеоліту. Найвідомішою є Мезинська стоянка поблизу Новгорода – Сіверського (Північне Подніпров’я).

Однак, незважаючи на певний прогрес у способі життя, техніці виготовлення знарядь праці, господарська діяльність людини була привласнюючою. Провідними галузями були збиральництво та мисливство. Населення майже не знало осілості.

Доба мезоліту (мезоліт (середня кам’яна доба) – перехідний період від палеоліту до неоліту. Верхня межа мезоліту датується переважно 8300 р. до н.е. Нижня межа на різних територіях коливається залежно від часу переходу до землеробства та скотарства) супроводилася відступом льодовика і різким потеплінням клімату. Флора і фауна набували сучасних видів. Розвивалося полювання рухливих тварин, що спричинило появу лука та стріл. Більшої ваги набуло рибальство та річкове збиральництво. У цей період з’явився водний транспорт, що давало людині більшу свободу в пересуванні. У пізньому палеоліті або ранньому мезоліті приручено собаку, яку спочатку, ймовірно, вживали в їжу та використовували під час полювання звірів та птахів.

Поселення через сезонні перекочовування були короткочасними. Житло будувалось наметоподібне, каркасне, з лози, очерету, обмазаних глиною. Такі типи житла були характерні для Близького Сходу. Наближеними до них є переважна більшість українських поселень, що дало вченим підставу зробити висновок про спорідненість ближньосхідних та українських культур. Загалом в Україні нараховується приблизно 10 типів мезолітичних культур.

Кардинальні зміни в культурному розвитку суспільства відбулися за часів неоліту (нова кам’яна доба), коли здійснювався перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства (неолітична революція). Людина почала виготовляти продукти харчування, використовуючи вирощені нею рослини та приручені тварини. Важливу роль у соціокультурогенезі відігравав осілий спосіб життя, що привело до збільшення населення та зростання його добробуту. За добу неоліту набули поширення торгівля, землеробство, скотарство, ремесло (глиняна кераміка та тканина – перші штучні матеріали, створені людиною). Удосконалилась техніка оброблення знарядь праці (свердлення, пиляння, шліфування).

Пізній неоліт іноді називають мідним віком, чи енеолітом. У цей період уже панувало відтворююче господарство, а знаряддя праці та зброю вироблювали переважно з нового матеріалу – міді. Мідними виробами користувалися поряд із кам’яними. В Азії доба міді позначилася появою перших цивілізацій, а в Європі – пересуваннями племен кубків та шнурової кераміки, а, можливо й появою індоєвропейських мов.

Україна здавна визначилась як землеробський регіон. На її теренах в середині VI –V тис. до н. е. зародилася буго – дністровська археологічна культура, яку можна вважати найдавнішою землеробською культурою басейнів Південного Бугу і Середнього Дністра. Ця культура стала одним з компонентів формування трипільської культури.

Найрозвинутішою землеробською культурою доби енеоліту була трипільська культура (4000 – 2350 рр. до н. е.), поширена в Україні, Молдові та Східній Румунії. Основними галузями господарства стали землеробство та скотарство. Характерних рис трипільська культура набула за часів середнього етапу розвитку. Поселення з долин річок перемістилися на схили чорноземних плато. Вони укріплювались валами та ровами. Інколи житла розташовувалися по колу, площа їх значно збільшувалася за розмірами та поділялась на окремі приміщення. Часто трапляється двоповерхове житло, побудоване з дерева та глини, з глинобитними підлогами та печами всередині. Відомі також моделі житла з двоскатними дахами та круглими вікнами.

Первісне землеробство в період середнього Трипілля досягло найвищого розвитку. Земля оброблювалася кам’яними та роговими мотиками. Для обробки зерна використовувалися зернотерки, а для зберігання – ями та великі глиняні посудини. Значно удосконалилось оброблення кременю, навіть з’явилися майстерні з виготовлення знарядь праці. Зросла кількість виробів з міді (сокири, тесла, голки). На зміну орнаментальній кераміці у вигляді насічок раннього трипілля приходить розписна кераміка, для якої були характерними чорний, білий і червоний кольори. Удосконалюється кухонний посуд, змінюється форма статуеток – замість статуеток сидячих жінок з’являються стоячи фігурки жінок з округлою головою та чоловічі зображення.

Поселення пізнього Трипілля стали одним із вагомих компонентів у формуванні культур епохи бронзи. Трипільські племена, все більше просуваючись на схід та північ, значно розширили територію свого розселення. Як правило, вони займали високі берегові миси, придатні для оборони, а річкові долини використовували для випасу худоби, господарське значення якої дуже зростає. Поряд з наземним житлом вже трапляються землянки. Значного розвитку набуло оброблення металу, прядіння, ткацтво. Удосконалилась техніка оброблення кременю, вироби з якого вже шліфувалися. Проте кількість виробів розписної кераміки зменшилась у побуті з’явились округлі посудини, оздоблені орнаментом. Поховання пізнього Трипілля являли собою курганні та без курганні могильники з трупопокладеннями і трупоспаленнями.

Бронзова доба характеризувалася тим, що бронза стала не лише основним металом, з якого почали виготовляти знаряддя праці та зброю, а й тим, що вона спричинила організацію торгівлі досить рідкісним металом – оловом. Така торгівля зумовила швидке розповсюдження нових ідей та технологій. У Західній Європі центри метало оброблення знаходилися в Егейському басейні (мінорці, мітенці), Центральній Європі, Іспанії, Британії і Скандинавії. Період пізньої бронзи позначився великими переселеннями народів. В Україні доба міді – бронзи ( друга половина ІІІ – перша половина ІІ тис. до н. е.) найяскравіше представлена явною та катакомбною культурами.

Міфологична картина світу первісної доби

Духовний розвиток людини – невід’ємна складова її біологічного формування, виробничої діяльності та суспільної організації. Синкретизм духовного світу виявлявся в образотворчій, релігійній, технічній практиці первісної людини, виражаючи розумову, моральну, естетичну, психічну та суспільну сторону її буття.

Одними з ранніх виявів духовного світу людини стали релігійні культи та мистецтво, зародки яких відносяться до раннього палеоліту. За відсутністю археологічного матеріалу зараз важко стверджувати, які саме форми духовного життя найдавніші – релігійні чи мистецькі. Ще з часів раннього палеоліту людина почала виявляти ставлення до тваринного світу, створюючи перші релігійні культи звіра, насамперед ведмедя. Перемога над хижаком забезпечувала людину не лише продуктами харчування, а й розширювала ареал проживання. Свідченням тваринних культів є археологічні знахідки в печерах Північної Осетії, Азербайджану, Франції, Швейцарії, України.

Та, мабуть, найзагадковішим видом духовного світу людини було мистецтво, що стало не лише способом самовираження, пізнання та окультурення навколишнього середовища, а й одним із засобів „олюднення” самої людини. Його особливість виявилась у відсутності самостійних форм існування та тісному зв’язку з господарською практикою і релігійними культами. Власне мистецтво слугувало духовною підтримкою досить напруженого буття. Особливістю мистецької творчості було те, що в ньому синкретично поєднувались музика, пантоміма, танець, вербальна та образотворча діяльність людини.

До найдавнішої діяльності людини належить образотворче мистецтво. Його умовно поділяють на мистецтво малих форм, представлене невеликими за розмірами виробами епохи пізнього палеоліту (скульптурою рідше – барельєфами, гравіруванням чи пофарбуванням на поверхні бивня, рога, кістки, каменю), та печерне мистецтво.

Останнє своє вираження отримало в монументальному поліхромному живописі та петрогліфах– стародавніх написах та зображеннях на стінах печер, скелях чи камені, виконані фарбою, різьбленням або рельєфом. Основною зоною печерного мистецтва стала піренейська зона. Там відомо близько 120 „картинних галерей” льодовикових часів. Найбільшими „Сікстинськими капелами” первісності є розписи в печерах Ніо, Труа Фрер, Альтаміра, Ласко, Ла – Мадлен.Це мистецтво тематично досить обмежене і спрощене, збіднене за формами художнього вираження, але воно проливає світло на духовний розвиток людства.

Раннім формам образотворчого мистецтва притаманні такі риси, як сюжетність, реалізм, натуралізм, але з повною відсутністю естетичного начала. Тематично в мистецтві домінував напрям анімалізму, тобто панування в художній творчості образу звіра, що зумовлювалось залежності життєдіяльності людини від тваринного світу. Анімалістичне мистецтво яскраво зафіксувало пануюче значення мисливства та особливості синкретичного мислення людини, що виявилося в логіці мисливської магії, анімалістичному тотемізмі, фетишизації знарядь праці.

У мистецтві пізнього палеоліту образ людини не отримав поширення. Він був вторинним щодо анімалістичного мистецтва. Загалом чисельно переважали зображення жінки. В основному – це стилізовані скульптури жінок – палеолітичні Венери, які мали невиразні риси обличчя, ледве позначені кінцівки, але значно перебільшені ознаки жінки – матері. З початком пізнього палеоліту образ жінки становив антропоморфну складову всієї концепції світу, про що свідчить подання її образу через систему знакових ознак (схематичне зображення безголового тіла жінки, що було символом нескінченності життя). Розквіт жіночої скульптури прийшовся на останній період пізнього палеоліту. Тоді сюжетна, схематизована і знакова скульптура, а також орнаментальні та знакові композиції ( основний елемент – гострий кут чи трикутник) означали „велике черево” праматері. Ідея „людини загалом” знайшла втілення в комплексних символах, що поєднували атрибути чоловіків і жінок. Це так звані гермафродити, або „пластичні каламбури” первісності.

З доби первісності беруть початок релігійні вірування, основою яких був анімізм (від лат. anima – душа). Його початкова сутність полягала в намаганні наділити всі явища навколишнього світу, і насамперед людину особливими душами – тваринними началами, які управляли кругообігом життя і смерті. З анімізмом пов’язані виникнення тотемізму – віри в існування засновника роду та його покровителя і захисника: тварини чи рослини. Однак тотем не був божеством, а лише „другом”, „родичем”, на якого намагалися вплинути засобами магії. Залишки тотемізму збереглися донині в прізвищах людей, що відповідають назвам тих чи інших тварин або рослин (Горобець, Заєць, Лисиця тощо).

Анімістичний комплекс як свідчення ірраціональної фантазії первісної свідомості людини існував у єдності з іншими релігійними культами: магією та фетишизмом. Елементом культового обряду була магія (від грец. mageia – чаклунство, чародійство, волхвування). Вагоме місце у свідомості первісної людини належало фетишизму ( від фр. fetiche – ідол, талісман) – культу речей, які первісна людина наділяла надприродними властивостями.

На межі мезолітичної епохи потужна монументальна сюжетно – анімалістична традиція попередньої доби змінилася на схематично–знакову і орнаментальну образотворчість, переважно малих форм. Домінуючими в художній діяльності людини стають антропоморфні теми, тобто зображення людини, увага до її руху, дій. Мезолітичні малярі зображували багатофігурні композиції, поєднані спільним змістом нерідко на мисливську тематику. Такі композиції виконувались не в печерах, а на зовнішній стороні скель. На таких „картинах” відтворювались сцени полювання, збройних сутичок. Чоловічій образ став домінуючим на протилежність жіночому. З’явився і перший жіночий одяг – „спіднички”.

Доба неоліту, що принесла якісні зміни в структурі побуту людства, відбилась у мистецтві появою найдавніших астрально–космічних символів. Саме у цей час зросла залежність виробничої діяльності людини від правильного врахування закономірностей руху небесних світил, визначення прильоту з вирію та відльоту до нього птахів, часу нересту риб, від орієнтації людини у просторі тощо. Особливе значення мав осілий спосіб життя. Прив’язаність до території, створювала в свідомості людини уявлення про упорядкований простір, або космос, що брав свій початок і мав своїм центром поселення людини. Саме навколо цих орієнтирів (територія – космос – людина) почала творитися міфологія ( від грец. mythos – передання, легенди) – оповідь про богів, духів, легендарних героїв, пращурів.

У міфології органічно перепліталися елементи науки, релігії, філософії, мистецтва та самого буття людини. Міфологічне мислення заполонило її свідомість, створюючи штучний світ фантастичних образів. Однак міф в уявленні первісної людини виконував функцію життєвого дороговказу. У будь-якій ситуації він допомагав людині віднайти ценз буття та душевний спокій. За значенням міф був конкретністю і реальністю, пов’язував у єдине ціле дійсність і фантастичну уяву. Поза міфом з його героями та образами людина існувати не могла.

Міф створював модель світу як закінчену систему знань, уявлень про навколишнє середовище всередині даної традиції. Міфологія – це особливий тип мислення, що протистояв історичному та природничо-науковому типам свідомості. Однак міфологічне передавання разом з генеалогічними схемами слугували за часовий трансляційний механізм, що поєднував буття декількох поколінь через створену певним соціумом систему термінів, понять, традицій. Міф синтезував у єдину нерозривну систему розповідь про минуле та пояснення сьогодення, а, можливо, і майбутнього. Саме в поєднанні просторо – часових параметрів Всесвіту і полягало його головне завдання. Образами такого космічного континуума (від лат. continuum – неперервне, суцільне) були рік, небо, Світове древо.

За первісної доби міфи були чи не найголовнішим засобом пізнання світу, що спирався на використання певних символів та своєрідної логіки. Міфологічна модель світу в уявленні первісної людини – це насамперед тотожність макро – і мікрокосмосу, природи і людини, яка знаходила свій вияв у поясненнях космічного простору і Землі, в побутовій сфері (побудові житла, орнаментації посуду, декоруванні одягу), антропоморфізмі неживих об’єктів умові (сонце сходить і заходить, падає дощ, підніжжя гори, ніжка стола тощо). Елементи міфології й досі збереглись у свідомості людей расових та класових міфів, культу вождів, ритуалів масових збіговищ.

Для міфологічної свідомості було характерним вироблювання бінарної системи ознак, своєрідної матриці, яка була універсальним семантичним засобом (семантика – від грец. semantikos – позначення; змістовна сторона мови, окремих слів або їх частин) і включала 10-20 пар протиставлених одна одній ознак, що мали і позитивне і негативне значення. Ці протиставлення характеризували структуру простору (верх – низ, небо – Земля, Земля – підземелля, схід – захід), часу (день – ніч, літо – зима), колір (білий – чорний, чорний – червоний), соціально – віковий статус (чоловік – жінка, старшій – молодший, пращури – потомки, свій – чужий), абстрактні числові співвідношення (парний – непарний). Існували і загального плану протиставлення, що визначали модуль буття усередині міфологічної моделі світу (щастя – нещастя, життя – смерть, доля – недоля). На підставі таких бінарних ознак створювались універсальні знакові комплекси, які були ефективним засобом освоєння світу.

У бронзовому віці людина розширила свої знання про зодіакальну символіку, розвинула уявлення про душу, що керує тілом і не залежить від нього. Це спричинило виникнення культу мертвих, появу масових могильників та формування поховального обряду. Поховальний обряд, пов’язаний із віруваннями предків про відхід душі до неба, що почав складатися з кінця мідного – початку бронзового віку, виявився в появі складних поховальних споруд – мегалітів (від грец. – megas – великий та lithos –камінь). Мегаліти – це культові споруди, складені з великих брил каміння. Вони відомі в Західній Європі, Криму, Північній Африці, Азії, Індії, на Кавказі тощо. До мегалітів відносяться різні типи споруд. Це зокрема – менгіри, що являють собою вертикально занурену у землю кам’яну брилу 4-5 м заввишки; дольмени, що мають форму камерної гробниці, поширену в Ірландії, Великобританії, Прибалтиці, Причорномор’ї.

Особливим типом мегалітичних камерних гробниць є кромлехи – що являють собою кільце з каменів навколо кургану з верхнім перекриттям.Унікальною архітектурною пам’яткою такого типу є знаменитий британський Стоунхендж ( від англ. Stonehenge – висячі камені), розташований у центрі рівнини Солсбері. Він складається з трьох побудованих у різний час споруд. Пам’ятник має релігійне, культове призначення, був місцем для ритуальних церемоній і поховань. Деякі вчені припускають, що він був також стародавньою обсерваторією.

На теренах України в епохи міді–бронзи також формується поховальний обряд, який за структурою і символікою подібний до масштабів (надбудов над могилою у формі житла небіжчика, зроблених з цегли-сирцю; у період раннього Єгипту це була перехідна форма до пірамід) та пірамід Близького Сходу. Поховальний обряд представлений земляними могильниками-катакомбами (катакомбна культура), дерев’яними зрубами під курганними насипами (зрубна культура другої половини ІІ тис. – початку І тис. до н.е.). загалом курган символізував ідею центра, Всесвіту та „закону”. Дія „закону” виявлялася і в долі душі небіжчика після смерті. Поховальний обряд мав на меті забезпечити душі її божественного володаря безсмертя. Вчені припускають, що за часів бронзи потойбічне життя вважалося для людини основним, головнішим за життя. Свідченням тому і є домінування поховальних споруд над житловими.

Людина в первісній культурі

Суттєвої рисою первісної людини є тотожність індивіда і роду, розчинення людини в колективі. Спрямованість погляду в минуле негатизувала вияви людської індивідуальності. Самобутність і самостійність сприймались як загроза цілісності. Індивідуальні й неконтрольовані вчинки несли можливість повернення хаосу. Порушення родової приреченості відразу й жорстоко каралося. Нормою було непохитне наслідування традиції, яке винагороджувалося. Жорсткі механізми соціального контролю і нормативності забезпечували усталеність існування суспільства. Відсутність поділу праці економічно закріплювала стихійно нерозчленований колективізм найближчих родичів.

Первісний індивідуум не відокремлював себе від колективу, мислив самого себе носієм рис будь-кого іншого і навіть усього колективу; найжорстокішим покаранням для нього було вигнання з роду, випадіння на периферію всіх світів свого існування. Воно позбавляло значних для людини засобів існування, проте, що найважливіше, - позбавляло відчуття належності цілому, тотожності родовому колективу, віднімало сенс існування.

Індивідуальне в людини відображалось за допомогою колективного, за допомогою „ми”. Культуролог П. Сапронов називає сучасну людину егоцентриком, а первісну – ексцентриком. Сучасна людина співвідносить себе і все, що її оточує, із самою собою; відчуває себе в центрі своєї світобудови, формуючи ієрархію цінностей з центром у власному „я”. Первісна людина на себе дивиться, як на „ти”. Вона діє, постійно прислухаючись до внутрішнього голосу: „ти мусиш”, „ти зробиш”, „ти винен”. Це самовідчуття йде від належності колективному цілому: первісна людина завжди „твоя”, тобто належна роду, племені, богу. І це „ти” постійно отримує силу в цілому „ми”, яке протиставляється ворожому „вони”. Чужі в такому разі стають представниками пітьми, хаосу, небуття. Знищити їх означає повернути порядок, перетворити хаос на космос, звільнити його від сваволі темних сил.

Водночас позаперсональність буття первісної людини позбавляло її від страху смерті. Тотожність індивіда колективному цілому давало йому надію на збереження родової сутності, на продовження життя в іншому стані, на нове народження. В українській мові це збережено в етимології слова „домовина” як символі дому, до якого повертається померла людина (та, що відійшла).

Позаперсональність людини наклала табу на її зображення: майстер завжди уникає конкретних рис обличчя, індивідуального виразу очей, характерної міміки. Своєрідним знаком людини стає зображення її руки як позначення її дієвої присутності у світі. В зображенні жінки архаїчний художник підкреслює її статеві ознаки, наголошуючи на її функції продовжувачки роду, берегині домашнього вогнища (наприклад, у відомому зображені так званої „Венери Віллендорфської”).

Чи не найголовнішою темою первісної творчості виступали численні зображення тварин. Палеолітичні розписи печери Ляско у Франції, Альтаміри в Іспанії вражають своєю експресивною силою і потужною енергією. Натуралістичне зображення звіра ставало знаком влади людини над ним, оскільки підкорювало його життя ритмом людського. Так функціонувало і слово: називання чогось було рівнозначним пануванню над ним.

Словесна магія будувалося на вірі в реальну силу слова, візуальна магія – на вірі в реальну силу зображення. Ще філософ К. Юнг помітив, що первісна людина майже не розрізняє внутрішній і зовнішній світ. Все, що з нашого погляду може розглядатись як належне свідомості, первісна людина сприймала як факт реальності. Почуття, емоції ототожнювались із реальними подіями і завдяки цьому виступали інструментами впливу на довколишнє середовище. Знаки культури, утверджуючи присутність людини в космосі буття, виступали знаряддями пізнання й оволодіння світом.

Координатором людської поведінки відповідно до настанов суспільного цілого виступав ритуал. Його головною метою було збереження космічного порядку і відновлення порушеної рівноваги. Оскільки він ніс у собі ритм, мірність, впорядкованість, то ритуал космізовував хаос буденного життя людей. Водночас, наближуючи людину до богів, возз’єднуючи її з ними, ритуальні дії не тільки впорядковували світ хаосу, але й сакралізовували профанний хаотичний світ. Тим самим ритуал піднімав людину над собою, повертав їй відчуття власної значущості в цьому хиткому й жахаючому світі.

Сила ритуалу полягала в його конкретності й чуттєвості, можливості виразити найскладніші смисли людської життєдіяльності мовою звуків, жестів, рухів, зображень. Вплив ритуалу пов’язувався з його спрямуванням на відтворення природних циклів і пов’язуванням циклів людського буття з універсально-космічними циклами.

У ритуальних дійствах первісних людей П. Сапронов виділяє певні обов’язкові компоненти: очищення, процесуальну ходу, жертву, трапезу. Так, очищення сприяло звільненню людини від земного і буденного, відриву від профанного світу. Процесуальна хода задавала ідеальну модель життєвого шляху людини як її наближення до сакрального місця. Обов’язкова спочатку реальна, потім символічна жертва витворювала космічний акт розчленування світу як основи його творення (вбивство богами першоістоти). Трапеза символізувала багатство, повноту буття, єднання потойбічного і поцейбічного шляхом входження з їжею сакрального в профанне людське тіло. Виконання і повтор колективних дій давали людині відчуття належності впорядкованому соціальному цілому.

Історія первісної культури, незважаючи на унікальну цілісність її смислів, має свою визначену в часі динаміку. Привласнюючий тип господарської культури вичерпав свої продуктивні можливості вже наприкінці верхньопалеолітичної доби. Нетривалість життя, нерегулярність нормального забезпечення їжею, обмеженість можливостей обміну інформацією не створювали сприятливих умов для подальшого культурного розвитку. Водночас наявність значних територій для заселення і полювання продовжувала екстенсивний характер мисливства і збиральництва, тенденцію збереження вже звичних культурних норм і смислів, гальмувало продукування нових культурних елементів і форм.

Доба „неолітичної революції” як перехід до відтворюючого господарства й осілості ознаменована спробами розкрити в мистецькій творчості сутнісні взаємозв’язки людини і природи. Поступово формуються навички створення цілісних композицій. Намагання розкрити смисл явищ, показати їх драматургію, причини і наслідки подій викликають появу динамічних багатофігурних сцен. В них важливе місце відведено людині та її взаємодії з оточенням: сцени полювання, військових сутичок, магічних обрядів, танців, щоденної роботи на полях. Зображення людей і тварин виконуються силуетно, без передання об’єму. Зникнення натуралістичних багатокольорових розписів супроводжується характерною схематизацією й умовністю. Розповсюдження набуває мілка пластинка, в якій реальність образів поступається місцем абстрагованому геометризму.

Особливого значення набувають орнаментальні композиції, які вражають гармонійною цілісністю, архітектонічною чіткістю, ритмічною силою. Орнамент слугував одним з найважливіших засобів космізації, впорядкування світу. Орнаментальні композиції трипільських посудин, нанесені білою, чорною або червоною фарбою, розкривають нам світобудові уявлення наших пращурів: спіралі позначали зародження нового життя, родючість, хвилясті лінії – водний хаос, грабельки символізували дощ, що єднає небо і землю, концентричні кола – сонце, небесний вогонь тощо.

Закріплення нових знань.

1.У чому сутність проблеми культурогенезу?

2.Чи є культурогенез однократним процесом в історії людства?

3.Охарактеризуйте світосприйняття архаїчної людини.

4.Що таке міфічна модель світобудови?

5.Назвіть причини появи міфологічного світосприйняття.

6.Яке місце посідає ритуал в житті первісної людини?

7.Порівняйте уявлення людини про себе в первісній та сучасній культурах.

8.Які риси первісної культури властиві сучасній цивілізації?

Підсумки уроку:

Отже, кардинальні зміни в матеріальній культурі первісної доби були спричинені чинниками, що виникали в людському суспільстві і насамперед у техніці вироблення знарядь праці. Не менш вражаючими були досягнення в духовній сфері. Це виявилося в появі мистецтва, розвитку міфологічної свідомості, встановленні релігійних культів.

Отже, протягом первісної доби відбувся антропо - і соціокультурогенез, що мав різні прояви, але його найважливішими ознаками стала поява людини сучасного типу, а з нею – й передавання інформації та набутого досвіду з покоління в покоління, становлення суспільних інститутів та соціальних явищ, зокрема мистецтва. За часів первісності відбувся значний стрибок у розвитку знарядь праці, з’явилася металева індустрія та штучні матеріали, я

⇐ Предыдущая 12