Опорний конспект лекції

Тема лекції: «Сучасна жіноча література»

Питання лекції:

1. Феномен жіночої літератури

2. Творчість О.Забужко

3. Сучасна жіноча поезія

Література:

1. Історія української літератури ХХ століття [Текст] : підручник для студентів віщих закладів освіти: У 2-х кн. / За ред. В.Г. Дончика. // http://kipu-rc.ru:8087/jirbis2/index.php?option=com_irbis&view=irbis&Itemid=108&task=set_static_req&sys_code=83.3Укр/И90-987456&bl_id_string=

2. Бернадська, Н. І.
Українська література ХХ століття [Текст] : навчальний посібник для старшокласників та вступників до вищ. навч. закладів / Н.І. Бернадська. - 3-тє вид., стереотип. - К. : Знання-Прес, 2006. - 271 с. // http://kipu-rc.ru:8087/jirbis2/index.php?option=com_irbis&view=irbis&Itemid=108&task=set_static_req&sys_code=83.3Укр/Б51-869466&bl_id_string=

3. Українське слово : хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.: У 3-х кн. Кн. 3 / Упоряд. В. Яременко, Є. Федоренко. - К. : Рось, 1994. - 688 с. // http://kipu-rc.ru:8087/jirbis2/index.php?option=com_irbis&view=irbis&Itemid=108&task=set_static_req&sys_code=83.3Укр/У45-626166&bl_id_string=

Опорний конспект лекції

У сучасній українській прозі окреме місце займають твори, написані жінками. їх вирізняють не тільки увага до жінки і жіночих проблем чи виразно жіночий погляд на світ і важливі проблеми сучасності. Жіноча проза — це інший стиль мислення і письма, інша манера мовлення, інший тон. Недаремно авторка однієї з перших статей на тему жіночої літератури в українському літературознавстві початку 90-х XX ст. Т. Пушкаренко запитувала канадську дослідницю литовського походження Карлу Ґру-діте: «Коли жінки знову стануть писати..., вони помітять, що створений чоловіками синтаксис і літературні норми для цих цілей можуть бути непридатні. Щоб поділитися своїм досвідом, вони шукатимуть нові форми». Інакшість жіночого письма, що відбиває жіночий досвід, дала підстави Т. Гундоровій ствердити, що «український постмодернізм має ґендерну спрямованість». У ньому маскулінності опонує жіночність (проза Т. Зарівної, С. Майданської, Г. Пагутяк, Л. Пономаренко, Л. Таран), «а феміністично заангажована проза Оксани Забужко — апологія жіночої літератури — стає бестселером 1990-х». Радикально протиставила відкритий жіночий текст чоловічому герметичному Н. Зборовська. На її думку, «у найновішій українській літературі завершується чоловіча апокаліптична версія, яка то вибухає карнавальним сміхом, то понуро (кожен сам по собі) бреде в постколоніальній депресії», і народжується нова, жіноча, яка передусім заперечує спрофанований жіночий образ як об'єкт «ліричного» кохання (наприклад, «я дер би її, як мавпа папір...»). Специфічні ознаки жіночої літератури виокремила О. Забужко в есеї «Прощання з імперією: кілька штрихів до одного портрета»: «лірико-монологічна, «нутряна», сюжетно «нелінійна», вся в хитросплетіннях асоціативних розгалужень, — одне слово, «інша», із зовсім відмінним од чоловічого раціоналістичного, відсторонено-об'єктивного способу моделювання світу». Та у будь-якого правила є винятки. Наприклад, сюжетна «нелінійність» притаманна більшості творів сучасної чоловічої літератури — Є. Пашковського і В. Медведя, Ю. Іздрика і Т. Прохаська, а детективи Є. Кононенко будуються за лінійним принципом. У творчості Ю. Андруховича відчутний сильний ліричний струмінь, а проза О. Забужко, попри задекларовану нераціоналістич-ність, переважно виявляється раціоналістичною. Недаремно Д. Стус в інтерв'ю з О. Забужко висловив думку, що в її віршах завжди домінує чуття, а в прозі, навіть у «Польових дослідженнях», — раціо.

Цікавою є гіпотеза О. Забужко, за якою жіноча література являє собою наднаціональне явище і нагадує колоніальну літературу тим, що переважно залишається незнаною, недооціненою і маргінальною. Однак ця гіпотеза досить вразлива, адже масив колоніальної літератури, зокрема української, переважно чоловічий.

Узагальненням завжди притаманна однобічність, проте щодо жіночої прози можна констатувати: у ній жінка «має напряму "від себе" проартикулювати свій досвід» (О. Забужко), тому ця проза вирізняється максимальною відкритістю, сповідальністю, емоційністю, вразливістю і водночас нещадною іронією, що часто межує з сатирою й сарказмом, спрямованою, здається, передусім на чоловіків. Однак чоловічий образ, створений жінками, дає не менше інформації і про самих жінок.

В українській літературі чоловіки також не стороняться проблеми статі. Зокрема, проблему одвічної боротьби статей порушують роман Ю. Андруховича «Перверзія», повісті Вал. Шевчука «Закон зла (загублена в часі)», «Жінка-змія», «ГорбункаЗоя», «Чортиця», «МісяцеваЗозулька із Ластів'ячого гнізда». Роздуми про державу і жінку В. Медведя, різка критика фемінізму Є. Пашковським, неприйняття фемінізму А. Кокотюхою, який є уособленням «справжнього мужика», іронічні зауваги з приводу фемінізму Д. Стуса чи глибинний традиціоналізм В. Дани-ленка у цьому питанні свідчать не тільки про критичне ставлення авторів-чоловіків до означеної проблеми, а й про їхнє усвідомлення того факту, що проблема фемінізму в українському суспільстві існує і ця проблема є істотною.

12 Следующая ⇒