Хелпикс

Главная

Контакты

Случайная статья





Опорний конспект лекції



 

Тема лекції: «Сучасна жіноча література»

Питання лекції:

1. Феномен жіночої літератури

2. Творчість О.Забужко

3. Сучасна жіноча поезія

 

Література:

1. Історія української літератури ХХ століття [Текст] : підручник для студентів віщих закладів освіти: У 2-х кн. / За ред. В.Г. Дончика. // http://kipu-rc.ru:8087/jirbis2/index.php?option=com_irbis&view=irbis&Itemid=108&task=set_static_req&sys_code=83.3Укр/И90-987456&bl_id_string=

2. Бернадська, Н. І.
Українська література ХХ століття [Текст] : навчальний посібник для старшокласників та вступників до вищ. навч. закладів / Н.І. Бернадська. - 3-тє вид., стереотип. - К. : Знання-Прес, 2006. - 271 с. // http://kipu-rc.ru:8087/jirbis2/index.php?option=com_irbis&view=irbis&Itemid=108&task=set_static_req&sys_code=83.3Укр/Б51-869466&bl_id_string=

3. Українське слово : хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.: У 3-х кн. Кн. 3 / Упоряд. В. Яременко, Є. Федоренко. - К. : Рось, 1994. - 688 с. // http://kipu-rc.ru:8087/jirbis2/index.php?option=com_irbis&view=irbis&Itemid=108&task=set_static_req&sys_code=83.3Укр/У45-626166&bl_id_string=

 

Опорний конспект лекції

У сучасній українській прозі окреме місце займають твори, написані жінками. їх вирізняють не тільки увага до жінки і жіночих проблем чи виразно жіночий погляд на світ і важливі проблеми сучасності. Жіноча проза — це ін­ший стиль мислення і письма, інша манера мовлення, ін­ший тон. Недаремно авторка однієї з перших статей на тему жіночої літератури в українському літературознав­стві початку 90-х XX ст. Т. Пушкаренко запитувала ка­надську дослідницю литовського походження Карлу Ґру-діте: «Коли жінки знову стануть писати..., вони помітять, що створений чоловіками синтаксис і літературні норми для цих цілей можуть бути непридатні. Щоб поділитися своїм досвідом, вони шукатимуть нові форми». Інакшість жіночого письма, що відбиває жіночий досвід, дала підста­ви Т. Гундоровій ствердити, що «український постмодер­нізм має ґендерну спрямованість». У ньому маскулінності опонує жіночність (проза Т. Зарівної, С. Майданської, Г. Пагутяк, Л. Пономаренко, Л. Таран), «а феміністично заангажована проза Оксани Забужко — апологія жіночої літератури — стає бестселером 1990-х». Радикально про­тиставила відкритий жіночий текст чоловічому герметич­ному Н. Зборовська. На її думку, «у найновішій українсь­кій літературі завершується чоловіча апокаліптична вер­сія, яка то вибухає карнавальним сміхом, то понуро (ко­жен сам по собі) бреде в постколоніальній депресії», і наро­джується нова, жіноча, яка передусім заперечує спрофано­ваний жіночий образ як об'єкт «ліричного» кохання (наприклад, «я дер би її, як мавпа папір...»). Специфічні ознаки жіночої літератури виокремила О. Забужко в есеї «Прощання з імперією: кілька штрихів до одного портре­та»: «лірико-монологічна, «нутряна», сюжетно «неліній­на», вся в хитросплетіннях асоціативних розгалужень, — одне слово, «інша», із зовсім відмінним од чоловічого ра­ціоналістичного, відсторонено-об'єктивного способу моде­лювання світу». Та у будь-якого правила є винятки. На­приклад, сюжетна «нелінійність» притаманна більшості творів сучасної чоловічої літератури — Є. Пашковського і В. Медведя, Ю. Іздрика і Т. Прохаська, а детективи Є. Кононенко будуються за лінійним принципом. У творчості Ю. Андруховича відчутний сильний ліричний струмінь, а проза О. Забужко, попри задекларовану нераціоналістич-ність, переважно виявляється раціоналістичною. Неда­ремно Д. Стус в інтерв'ю з О. Забужко висловив думку, що в її віршах завжди домінує чуття, а в прозі, навіть у «Польових дослідженнях», — раціо.

Цікавою є гіпотеза О. Забужко, за якою жіноча літера­тура являє собою наднаціональне явище і нагадує колоні­альну літературу тим, що переважно залишається незна­ною, недооціненою і маргінальною. Однак ця гіпотеза до­сить вразлива, адже масив колоніальної літератури, зокрема української, переважно чоловічий.

Узагальненням завжди притаманна однобічність, про­те щодо жіночої прози можна констатувати: у ній жінка «має напряму "від себе" проартикулювати свій досвід» (О. Забужко), тому ця проза вирізняється максимальною відкритістю, сповідальністю, емоційністю, вразливістю і водночас нещадною іронією, що часто межує з сатирою й сарказмом, спрямованою, здається, передусім на чолові­ків. Однак чоловічий образ, створений жінками, дає не менше інформації і про самих жінок.

В українській літературі чоловіки також не сторонять­ся проблеми статі. Зокрема, проблему одвічної боротьби статей порушують роман Ю. Андруховича «Перверзія», повісті Вал. Шевчука «Закон зла (загублена в часі)», «Жінка-змія», «ГорбункаЗоя», «Чортиця», «МісяцеваЗо­зулька із Ластів'ячого гнізда». Роздуми про державу і жін­ку В. Медведя, різка критика фемінізму Є. Пашковським, неприйняття фемінізму А. Кокотюхою, який є уособлен­ням «справжнього мужика», іронічні зауваги з приводу фемінізму Д. Стуса чи глибинний традиціоналізм В. Дани-ленка у цьому питанні свідчать не тільки про критичне ставлення авторів-чоловіків до означеної проблеми, а й про їхнє усвідомлення того факту, що проблема фемінізму в українському суспільстві існує і ця проблема є істотною.

 



  

© helpiks.su При использовании или копировании материалов прямая ссылка на сайт обязательна.