Історична неминучість Закону)

(Історична неминучість Закону)

Котрий Бог великий, як Бог наш! (Псалом 77:14).

Він один творить чуда, поклав Закон, що передує Істині і Благодаті, щоб до нього звикло людське єство, ухиляючися від ідольського многобожжя, вірувало в єдиного Бога, щоб людство, як брудний глек, омилося водою. Законом і обрізанням [11] прийняло молоко Благодаті і хрещення. Закон-бо був предтечею і слугою Благодаті та Істини. Істина ж і Благодать — слуги прийдешнього віку й життя нетлінного.

Спершу був Закон, а потім Благодать. Спершу тінь, потім — Істина.

Спершу був Закон, трохи піднісся і відійшов. Віра ж християнська, хоч і пізніше появилася, більшою за першу стала і поширилися на багато народів.

І Христова Благодать всю землю обійняла і, подібно воді морській, покрила її, і всі, відкинувши ветхе, що й постаріло через заздрощі іудейські, тримаються нового, як і пророкував Ісайя: «Ветхе пройшло, а нове вам звіщаю... Співайте Богові пісню нову, і прославляйте ім’я Його в усіх кінцях землі: і серед тих, що виходять в море і плавають по ньому, і на всіх островах» (Ісайї 42:9-10). І ще: «Ті, хто служить Мені, матимуть нове ім’я, що благословлятиметься на землі, бо благословлятимуть Бога істинного».

Один сей із Трійці, у двох єствах — Бог і людина:

І ми вже не ідолослужителями звемося, а християнами; не позбавленими надії, а з надією на життя вічне. І вже не капища сатанинські городимо, а церкви Христові ставимо, уже не приносимо в жертву бісам один другого, а сам Христос за нас приноситься в жертву Богу й Отцю і множиться.

СЛОВО ПРО ЗАКОН І БЛАГОДАТЬ

Твір оспівує діяння великого князя Київського Володимира, онука Ігоря, сина Святослава, «про мужність і хоробрість якого... слух пройшов по багатьох сторонах...» Володарював він у Руській землі, що відома в усьому світі.
Князь Володимир народився «славним од славних, благородним од благородних» і, «дійшовши літ і снаги», став єдинодержцем своєї землі та підкорив собі сусідні землі. Коли Володимир мудро і справедливо правив у Києві, «глянуло на нього всемилостиве око благого Бога» і зажадав він стати християнином і підданих своїх до християнства навернути. Охрестившись, прийняв християнське ім'я Василій.
Невдовзі відбулося хрещення всієї Київської держави і «слово євангельське землю осіяло». Рушились ідольські капища, крушились ідоли, з'явилися замість них ікони святих.
У всій своїй пишноті постали святі церкви, де славословили Господа пастирі духовні — єпископи, священики та диякони. Усі люди, малі й великі, наповнили храми, проголошуючи хвалу Ісусу Христу: «Великий єси, Господи, і чудесні діла твої, Боже наш! Слава тобі!»
Як же не похвалити за все це чесного і славного між земних владик «премужнього Василія [Володимира]? Адже завдяки йому люди пізнали Господа і збулися «облуди ідольської». Заслуга його тим більша, що він, ніколи не бачивши Христа і його апостолів та вчинених ними чудес, поклонився розп'ятому і до сили Божої прилучився. Тому без вагань і сумнівів люди назвали Володимира блаженним.
Подібний він до імператора Константина Великого. Той утвердив християнську віру серед еллінів і римлян, Володимир же — по всій Київській Русі. Отже він «однакової слави і честі достойний».
Добрим свідком благочестя великого князя Київського є зведена ним церква Святої Богородиці Марії, де згодом його самого було поховано. Вельми добрим свідком став також син Володимира Георгій [християнське ім'я великого князя Київського Ярослава Мудрого], який довершив незакінчене батьком. Він збудував святий Храм Божій Премудрості [Софійський Собор], прикрасивши його «золотом, і сріблом, і камінням дорогим...» Храм цей став «дивом і славою на всі навколишні країни». Немає рівного йому «по всій півночі земній од сходу до заходу».
Ярослав Мудрий звеличив славний Київ і доручив його Святій Богородиці. Матері Божій звів він Церкву Благовіщення на великих [Золотих] воротах, аби «благословлення... було і городу сьому».