ПРАВОВІ ОСНОВИ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ»

Стр 1 из 2Следующая ⇒

Фінансове право

Семінарське заннятя № 5

« ПРАВОВІ ОСНОВИ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ»

План

1.Грошова система України.

2.Поняття і зміст грошового обороту.

3.Правове регулювання готівкового обігу.

4.Безготівкові розрахунки і їх правове реголювання

Реферати

1. Історія виникнення грошової одиниці в Україні.

2. Загальна характеристика Закону України « Про платіжні системи і переказ грошей в Україні».

1.Під грошовою системою держави необхідно розуміти врегульовану нормами права і взяту у своєму взаємозв'язку сукупність форм та методів планомірної організації грошового обігу на її території. Тобто грошова система, будучи державно-правовою формою організації грошового обігу, припускає адекватне законодавче регулювання.

Грошова система як складне соціальне явище складається з низки взаємопов'язаних елементів (ланок), які історично змінюються. Такими елементами (ланками) є: грошова одиниця, види грошових знаків, що наділені державою платіжною силою, порядок емісії грошей та ії забезпечення, правовий режим валютних цінностей, статус національної та іноземних валют, форми і режими готівкового та безготівкового грошового обігу, масштаб цін, державні органи, які регулюють і контролюють грошовий обіг (особливості організації регулювання грошового обігу).

1. Функціональні елементи грошової системи:

а) грошова одиниця України (національна валюта);

б) масштаб цін;

в) види державних грошових знаків.

2. Організаційні елементи грошової системи:

а) організація готівкового обігу;

б) організація безготівкового обігу;

Першим елементом грошової системи України є грошова одиниця.

Грошова одиниця - це встановлений законодавством номінал грошового знака, який служить для порівняння цін усіх товарів у даній країні.

Грошова одиниця має внутрішню будову, тобто ділиться на дрібніші пропорційні частини. В більшості країн існує десяткова система ділення.

В Україні відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею є гривня. Введення гривні як національної валюти України було здійснено в ході проведення грошової реформи у вересні 1996 року. Здійснення грошової реформи базувалося на положенні розділу VI Декларації про державний суверенітет України.

Відповідно до Указу Президента України "Про грошову реформу в Україні" Національний банк України з 2 вересня 1996 року випустив в обіг банкноти номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень і розмінну монету номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 і 50 копійок. Відповідно до цього ж Указу Національний банк припинив емісію українських карбованців, а безготівкові розрахунки (включаючи переведення) здійснювалися тільки в гривнях. Таким чином, з 2 по 16 вересня 1996 року в готівковому обігу були наявні і гривня, і український карбованець; і лише з 24 годин 16 вересня 1996 року єдиним законним засобом платежу на території України стала гривня, що привело до припинення функціонування українського карбованця в готівковому обігу. А ще пізніше були випущені в обіг банкноти номіналом 200 гривень, а потім 500.

Наступним елементом грошової системи є масштаб цін. Фактично в даній ситуації йдеться про закріплення змісту різних форм, кількості дорогоцінних металів у національній грошовій одиниці. Примітивні грошові системи змінилися формою організації грошового обігу, в умовах якої золото, срібло стали виконувати грошові функції, сформувався ваговий масштаб цін, оскільки в обігу використовувалися дорогоцінні метали у формі злитків різної ваги.

В Україні масштаб цін як фіксований вміст дорогоцінного металу в національній грошовій одиниці не використовується. Відповідно до ч. 3 ст. 32 Закону України "Про Національний банк України" офіційне співвідношення між гривнею і золотом або іншими дорогоцінними металами не встановлюється.

Третім елементом грошової системи є види державних грошових знаків. Види грошових знаків є позначенням грошей, що мають законну платіжну силу та їх номінали.

Особливістю регулювання цього елемента грошової системи в Україні є подвійне законодавче його закріплення. По-перше, ч. 2 ст. 34 Закону України "Про Національний банк України" встановлює, що готівка знаходиться в обігу у вигляді грошових знаків - банкнот (паперових) та монет (металевих). По-друге, відповідно до п. 3.2 ст. 3 Закону України "Про платіжні системи і переказ коштів в Україні" передбачено, що грошові знаки випускаються у формі банкнот і монет, які мають визначену на них номінальну вартість.

Порядок емісії грошей є нормативно закріпленими правилами випуску в обіг грошових знаків як в готівковій, так і в безготівковій формі. Відповідно до ст. 8 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Національний банк є емісійним центром України.

2. Грошовий оборот як правова категорія є врегульована правовими нормами сукупністю суспільних відносин, у межах яких відбувається безперервний процес руху грошей у готівковій і безготівковій формах.

При визначенні структури грошового обороту слід виділити й основні критерії. Такими взаємопов’язаними критеріями є юридичні особливості правовідносин, об’єктом яких виступають гроші, а також сфера реалізації цих правовідносин.

Одним із секторів грошового обороту є горизонтальний сектор. Його становлять обмінні відносини у сфері господарської діяльності при здійсненні товарно-грошових і нетоварних операцій. Рівність суб’єктів цих відносин - специфічна ознака горизонтального сектора грошового обороту. За юридичною характеристикою ці відносини диспозитивні, оскільки виникають відповідно до волевиявлення суб’єктів.

Інший сектор включає сукупність відносин, що опосередковують безеквівалентний і безповоротний рух грошей. Цей сектор можна назвати бюджетно-податковим.

Значними у структурі грошового обороту є розрахункові відносини, що виникають між їх учасниками з приводу передачі (перерахування) певних грошових сум. Так, Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. №22, установлено, що "безготівкові розрахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки одержувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді".

Розрахункові відносини охоплюють дві сфери грошового обороту: готівкову і сферу безготівкових розрахунків. Підтвердженням цієї позиції може бути конструкція розрахункових правовідносин, наведена у п. 2.2. Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. №637: "Підприємства(підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків.

3. Обіг готівкових коштів починається з випуску грошей в обіг, їх емісії, яка є винятковою компетенцією Національного банку України. Готівка знаходиться в обігу у вигляді грошових знаків - банкнот (паперових) і монет (металевих). Загальна сума банкнот та монет, що знаходяться в обігу, визначається в рахунках Національного банку як його пасив. Банкноти й монети є безумовними зобов'язаннями Національного банку і забезпечуються всіма його активами.

Готівкові розрахунки підприємств та індивідуальних підприємців між собою, а також з громадянами можуть проводитися як за рахунок коштів, отриманих з кас банків, так і за рахунок виручки, отриманої від реалізації товарів (робіт, послуг), та інших касових надходжень, за винятком випадків, коли підприємства й індивідуальні підприємці мають податкову заборгованість.

Готівкові розрахунки підприємств усіх форм власності, а також індивідуальних підприємців з громадянами повинні проводитися з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів, касового або товарного чека, квитанцій, договорів купівлі-продажу, актів закупівлі або інших документів, які засвідчують факт купівлі товару, виконання робіт, надання послуг.

Важливим елементом порядку ведення касах операції є встановлення ліміту залишку готівкових коштів у касі, який установлюється всіма підприємствами, що мають рахунки в установах банків і що здійснюють касові операції з готівковими коштами.

Касові операції оформляються документами, які підтверджують факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів. До таких документів можна віднести касові ордери, видаткові відомості, розрахункові документи, документи за операціями із застосуванням платіжних карток.

Приймання готівки в каси здійснюється за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.

Видача готівки з кас здійснюється за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями, підписаними керівником і головним бухгалтером або працівником підприємства, який на це уповноважений керівником (якщо на доданих до видаткових касових ордерів документах, заявах, рахунках є дозвільний напис керівника підприємства, то його підпис на видаткових касових ордерах не обов'язковий).

Усі надходження і видачі готівкових коштів у національній валюті підприємства враховуються в касовій книзі.

4.Принциповою особливістю безготівкових розрахунків (на відміну від готівкових) є те, що обов’язковим учасником цих розрахункових відносин виступає банк (або кілька банківських установ).

Відповідно до ст. 40 Закону "Про Національний банк України" Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків за допомогою електронних документів.

Учасники безготівкових розрахунків відкривають у будь-яких банках України за власним вибором і за згодою цих банків рахунки, передбачені Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 р. №492.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті встановлює, що для здійснення розрахункових операцій можуть застосовуватись такі види платіжних інструментів: меморіальний ордер, платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, платіжна вимога, розрахунковий чек, акредитив. Крім того, документи можуть надаватися на паперових носіях та в електронному вигляді.

Як уже зазначалося вище, грошовий оборот має певну структуру, залежно від юридичних особливостей відповідних правовідносин, а також сфери їх реалізації. Слід звернути увагу на особливості участі банківських установ у відносинах, пов’язаних із рухом грошових коштів у процесі формування державних грошових фондів.

При сплаті податків і зборів у безготівковому порядку платник податків надсилає до установи банку платіжну вимогу на суму відповідного обов’язкового платежу. При цьому за своєчасного виконання платником податків податкового обов’язку може виникнути ситуація, коли фактичне надходження сплачених коштів до відповідного бюджету або державного цільового фонду відбувається після закінчення встановленого законодавством терміну сплати цих платежів.

Реферати

1.Історія виникнення грошоої одиниці в Україні.

Як грошово-лічильна одиниця гривня виникла ще за часів Київської Русі, орієнтовно в XI столітті. Сама ж назва «гривня» походить від назви прикраси з золота або срібла у вигляді обруча, який носили на шиї (тобто — на «загривку»), і звали гривна. Частіше за все це були м'яко закруглені обручі, з кінцями у вигляді голівок левів, прикрашені кольоровою емаллю. Коштовні гривни створювалися цілком із золота. Гривна — золота прикраса.

Слово «гривна» у значенні певної кількості монет вперше зустрічається в «Повісті минулих літ». Літопис оповідає: князь Олег, прийшовши з Півночі, став владарювати у Києві і «встановив варягам давати від Новгорода гривен триста на рік, заради миру». Тобто вже у VIII-ІХ ст. при здійсненні торгових операцій, сплаті данини гривна використовувалась як міра ваги і лічби.

Проголосивши своїм Третім універсалом утворення Української Народної Республіки, Центральна Рада запровадила в Україні нову національну валюту. Первісно такою валютою було визначено український карбованець, вартість якого дорівнювала 17,424 долі щирого золота (1 доля = 0,044 г золота). Ухвалою Центральної Ради від 19 грудня 1917 року було видруковано перший грошовий знак Української Народної Республіки — купюру вартістю у 100 карбованців. Автором оформлення грошового знака був визначний український художник-графік Георгій Іванович Нарбут.

Гетьман Павло Скоропадський, прийшовши до влади в Україні у квітні 1918 року, відновив як основну грошову одиницю Української Держави карбованець, що поділявся на 200 шагів. Розмінна монета у вигляді марок-шагів була випущена у обіг 8 липня 1918 р. Знак Державної Скарбниці — 50 карбованців, 1918(Центральна Рада).

Було виготовлено ескізи купюр у 10, 25, 50, 100, 250 та 1000 карбованців. З цих купюр Георгієві Нарбутові, який очолив утворену при гетьмані «Експедицію з заготовлення державних паперів», належав ескіз лише 100-карбованцевого знаку, де він використав портрет Богдана Хмельницького, індустріальні мотиви (композицію з ремісничих інструментів) та створений ним самим проект герба Української Держави зі сполученням символів «тризуб» та «козак з мушкетом».

«Більшовицькі тисячки» запроваджені Раднаркомом на землях Радянської України, мали мізерний курс (1 золотий карбованець = 5457000000 радянських карбованців). Це становище спричинилося до проведення у 1922—1924 роках грошової реформи, наслідком якої стало введення в обіг радянського червінця (1,6767 г золота). 1924 року було встановлено курс нового радянського карбованця, який дорівнював 1/10 червінця. Ця подія стала моментом остаточного утвердження радянської валюти.

Після проголошення незалежності у серпні 1991 року Україна взяла на себе питання фінансового забезпечення функціонування економіки. На виконання постанови Президії Верховної Ради України «Про введення в обіг на території республіки купонів багаторазового використання» від 9 вересня 1991 року Національний банк України ввів в обіг купони багаторазового використання з 10 січня 1992 року. З введенням купонів у готівковому обігу в Україні одночасно опинились дві валюти — радянські рублі та українські купонокарбованці. Для розрахунків за продовольчі та промислові товари приймались винятково купонокарбованці; для розрахунків за послуги, та інших видів платежів приймались як рублі так і купонокарбованці за курсом 1 до 1-го. У перші місяці після введення, враховуючи більш ширшу вживаність купонокарбованців, вони цінились трохи більше за радянські рублі. Поступово, у квітні 1992 року, весь готівковий обіг заповнився купонокарбованцями. У листопаді 1992 року рублі були замінені на карбованці і у безготівковому обігу.

25 серпня 1996 року в засобах масової інформації було оголошено Указ Президента України Леоніда Кучми «Про грошову реформу в Україні». Безпосередньо виконання грошової реформи було покладене на Національний банк України, який тоді очолював Віктор Ющенко.

Відповідно до Указу Президента України грошова реформа в Україні проводилася 2—16 вересня 1996 року. У перший же день реформи за встановленим курсом було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян. Карбованцеві вклади населення було перераховано у гривні за курсом 100000 карбованців за одну гривню без будь-яких обмежень і конфіскацій із вільним їх використанням у гривнях.

Протягом 15 днів — від 2 до 16 вересня 1996 року — в готівковому обігу одночасно вільно використовувалися як гривні, так і карбованці з поступовим вилученням останніх. Після 16 вересня 1996 року приймання карбованців в усі види платежів було припинено і єдиним законним засобом платежу на території України з цього моменту стала гривня.

2. Загальна характеристика Закону України « Про платіжні системи і переказ грошей в Україні».

З метою створення умов для більш ефективного управління коштами державного бюджету шляхом консолідації рахунків органів Державного казначейства в Національному банку Кабінетом Міністрів України і Національним банком затверджено постанову від 15 вересня 1999 року № 1721 "Про створення внутрішньої платіжної системи Державного казначейства".

Відповідно до цієї постанови Державне казначейство набуло статусу учасника системи електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ). Входження казначейства в СЕП НБУ дозволило зосередити кошти Державного бюджету на своєму єдиному рахунку, що дало змогу більш ефективно використовувати ці кошти і управляти ними.

Платіжна система виконання державного бюджету є частиною національної платіжної системи, у якій держава виконує функції отримувача і відправника платежів державного бюджету. Під платежами державного бюджету слід розуміти переказ коштів від держави до зовнішнього отримувача і навпаки - від зовнішнього отримувача до держави.

Платіжна система - це набір платіжних інструментів, банківських процедур і, як правило, міжбанківських систем переказу коштів, поєднання яких забезпечує грошовий обіг разом з інституційними та організаційними правилами та процедурами, що регламентують використання цих інструментів та механізмів. Платіжна система - це платіжна організація, члени платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу грошей.

Переказ грошей є обов'язковою функцією яку повинна виконувати платіжна система, і здійснюється при допомозі комплексу програмного та технічного забезпечення, із застосуванням електронних засобів приймання. Оброблення, передавання та захисту інформації у відповідності із принципами і правилами проведення переказів.

Загальні засади функціонування платіжної системи регулюються Законом України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 05.04.2001 № 2346-111 та Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні від 06.10.2004 № 2056-ІУ.

Необхідним елементом ефективно функціонуючих платіжних систем є:

- нормативно-правова база, що регулює платіжні відносини;

- бухгалтерська й технологічна модель;

- технологічна інфраструктура, яка включає програмні й технічні засоби обробки та передачі даних; - захист інформації як сукупність програмно-технічних, нормативно-правових, адміністративно-організаційних засобів.

Усі елементи платіжної системи тісно пов'язані між собою і не можуть розглядатися відокремлено один від одного.

Сучасними платіжними системами, здебільшого, керує банківський сектор. Платіжні системи виконують функцію передачі потоку інформації, який містить деталі платежу, і безпосередньо переказу грошових коштів. У платіжній операції можна виділити такі основні елементи:

- зобов'язання, яке необхідно виконати;

- сторону, що здійснює платіж (платника);

- сторону, яка отримує платіж (одержувача);

- інструмент платежу;

Сьогодні в Україні діє система електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ), тобто це державна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків в електронній формі між банками як за дорученням клієнтів, так і за зобов'язаннями банків на всій території України. Роль платіжної організації виконує НБУ який в свого часу ініціював та організував створення СЕП.

12 Следующая ⇒