Глава II. ОХРАНА ЗЕМЕЛЬ

Глава II. ОХРАНА ЗЕМЕЛЬ

Статья 12. Цели охраны земель

1. Земля в Российской Федерации охраняется как основа жизни и деятельности народов, проживающих на соответствующей территории.

Использование земель должно осуществляться способами, обеспечивающими сохранение экологических систем, способности земли быть средством производства в сельском хозяйстве и лесном хозяйстве, основой осуществления хозяйственной и иных видов деятельности.

2. Целями охраны земель являются:

1) предотвращение деградации, загрязнения, захламления, нарушения земель, других негативных (вредных) воздействий хозяйственной деятельности;

2) обеспечение улучшения и восстановления земель, подвергшихся деградации, загрязнению, захламлению, нарушению, другим негативным (вредным) воздействиям хозяйственной деятельности.

Статья 13. Содержание охраны земель

1. В целях охраны земель собственники земельных участков, землепользователи, землевладельцы и арендаторы земельных участков обязаны проводить мероприятия по:

1) сохранению почв и их плодородия;

2) защите земель от водной и ветровой эрозии, селей, подтопления, заболачивания, вторичного засоления, иссушения, уплотнения, загрязнения радиоактивными и химическими веществами, захламления отходами производства и потребления, загрязнения, в том числе биогенного загрязнения, и других негативных (вредных) воздействий, в результате которых происходит деградация земель;

3) защите сельскохозяйственных угодий от зарастания деревьями и кустарниками, сорными растениями, а также защите растений и продукции растительного происхождения от вредных организмов (растений или животных, болезнетворных организмов, способных при определенных условиях нанести вред деревьям, кустарникам и иным растениям);

(пп. 3 в ред. Федерального закона от 04.12.2006 N 201-ФЗ)

4) ликвидации последствий загрязнения, в том числе биогенного загрязнения, и захламления земель;

5) сохранению достигнутого уровня мелиорации;

6) рекультивации нарушенных земель, восстановлению плодородия почв, своевременному вовлечению земель в оборот;

7) сохранению плодородия почв и их использованию при проведении работ, связанных с нарушением земель.

2. В целях охраны земель разрабатываются федеральные, региональные и местные программы охраны земель, включающие в себя перечень обязательных мероприятий по охране земель с учетом особенностей хозяйственной деятельности, природных и других условий.

Оценка состояния земель и эффективности предусмотренных мероприятий по охране земель проводится с учетом экологической экспертизы, установленных законодательством санитарно-гигиенических и иных норм и требований.

3. Внедрение новых технологий, осуществление программ мелиорации земель и повышения плодородия почв запрещаются в случае их несоответствия предусмотренным законодательством экологическим, санитарно-гигиеническим и иным требованиям.

4. При проведении связанных с нарушением почвенного слоя строительных работ и работ по добыче полезных ископаемых плодородный слой почвы снимается и используется для улучшения малопродуктивных земель.

5. Для оценки состояния почвы в целях охраны здоровья человека и окружающей среды Правительством Российской Федерации устанавливаются нормативы предельно допустимых концентраций вредных веществ, вредных микроорганизмов и других загрязняющих почву биологических веществ.

Для проведения проверки соответствия почвы экологическим нормативам проводятся почвенные, геоботанические, агрохимические и иные обследования.

6. В целях предотвращения деградации земель, восстановления плодородия почв и загрязненных территорий допускается консервация земель с изъятием их из оборота в порядке, установленном Правительством Российской Федерации.

7. Охрана земель, занятых оленьими пастбищами в районах Крайнего Севера, отгонными, сезонными пастбищами, осуществляется в соответствии с федеральными законами и иными нормативными правовыми актами Российской Федерации и законами и иными нормативными правовыми актами субъектов Российской Федерации.

8. В целях повышения заинтересованности собственников земельных участков, землепользователей, землевладельцев и арендаторов земельных участков в сохранении и восстановлении плодородия почв, защите земель от негативных (вредных) воздействий хозяйственной деятельности может осуществляться экономическое стимулирование охраны и использования земель в порядке, установленном бюджетным законодательством и законодательством о налогах и сборах.

Статья 14. Использование земель, подвергшихся радиоактивному и химическому загрязнению

1. Земли, которые подверглись радиоактивному и химическому загрязнению и на которых не обеспечивается производство продукции, соответствующей установленным законодательством требованиям, подлежат ограничению в использовании, исключению их из категории земель сельскохозяйственного назначения и могут переводиться в земли запаса для их консервации. На таких землях запрещаются производство и реализация сельскохозяйственной продукции.

2. Порядок использования земель, подвергшихся радиоактивному и химическому загрязнению, установления охранных зон, сохранения находящихся на этих землях жилых домов, объектов производственного назначения, объектов социального и культурно-бытового обслуживания населения, проведения на этих землях мелиоративных и культуртехнических работ определяется Правительством Российской Федерации с учетом нормативов предельно допустимых уровней радиационного и химического воздействия.

3. Лица, в результате деятельности которых произошло радиоактивное и химическое загрязнение земель, повлекшее за собой невозможность их использования по целевому назначению или ухудшение их качества, полностью возмещают убытки в соответствии с положениями статьи 57 настоящего Кодекса, а также компенсируют затраты на дезактивацию земель, подвергшихся радиоактивному и химическому загрязнению, затраты на приведение их в состояние, пригодное для использования по целевому назначению, или возмещают собственникам земельных участков в пределах таких земель их стоимость в случае перевода их в земли запаса для консервации.

Обидва кодекси були створені на основі земельного кодексу СРСР, і мають на меті регулювати контроль використання земельних ресурсів.

В 70-х роках уперше в Україні було науково обґрунтовано сутність, зміст і принципи планування і прогнозування

використання земельного фонду через розробку Генеральної схеми використання земельних ресурсів України. На той час це був прорив у науковій думці щодо рівнів землеустрою, тобто закономірно обумовлювалась потреба нового погляду на сутність і роль землеустрою в розвитку продуктивних сил держави. Крім того, недоліки Схем районного планування у вирішенні питань перспективного розподілу і використання земель, які на той час розроблялись, обумовили необхідність перспективного усвідомлення нових спеціалізованих розробок. Цим було зроблено перший крок в поглиблення теорії землеустрою щодо значного розширення сутності його від господарського рівня до загальнодержавного, а з часом і регіонального. Тобто в основу землеустрою покладено територіальний, а не господарський принцип, враховуючи усі категорії земель держави, в тому числі і сільськогосподарського призначення. В цей період в Україні вперше із союзних республік колишнього Радянського Союзу була розроблена Генеральна схема використання земельних ресурсів України на 1978-1990рр.

В Генеральній схемі були висвітлені пріоритетні напрями використання земельного фонду на відповідну перспективу, науково обгрунтований розподіл земель між галузями економіки України відповідно розвитку продуктивних сил, відповідне організаційно-методичне та фінансове забезпечення реалізації передбачених заходів.

Особливо слід відзначити, що в Україні вперше в колишньому Радянському Союзі у 1989 році інститут "Укрземпроект" перетворено в Український науково-дослідний і проектно-вишукуальний інститут по землеустрою (УкрНДІземпроект). Це була велика подія не тільки у сфері землеустрою, але й в цілому в Україні. З цього часу в м. Києві було створено новий науково-методичний центр з проблем землеустрою, в якому формується під керівництвом доктора економічних наук директора цього Інституту Л.Я. Новаковського національна наукова школа по землеустрою . Основним завданням цього центру було:

- розробка і впровадження екологічно збалансованих систем

землекористування, здатних забезпечувати стабільність грунтово-

біологічних. екосистем, відновлення родючості грунтів, постійне

- підвищення продуктивності землеробства на основі ресурсозбереження;

вдосконалення регіональних моделей землеустрою, що базуються

на контурно-меліоративній організації території;

- наукове обґрунтування шляхів запобігання скороченню площ

сільськогосподарських угідь з розробкою систем екологічного захисту

цінних земель, моніторингу земельних ресурсів;

Правова охорона земель — це система юридичних заходів, спрямованих на збереження земель, відновлення і збільшення їх родючості. За своєю суттю правова охорона земель е комплексними правовідносинами.

У юридичній літературі деякі автори підрозділяють правовідносини на регулятивні та охоронні. Під регулятивними розуміють правовідносини, що виникають у результаті правомірної поведінки і покликані регулювати суспільні відносини їх учасників, а під охоронними — правовідносини, що виникають у зв'язку з порушенням правопорядку і за допомогою яких здійснюється застосування певних санкцій з метою його відновлення. Погоджуючись з таким поділом взагалі, ми не поділяємо думки стосовно природи регулятивних і охоронних відносин, коли їм приписується тільки регулятивна або тільки охоронна функція. Всі явища в природі й суспільстві взаємопов'язані та взаємообумовлені. Це стосується також регулятивних і охоронних правовідносин.

Регулююча роль правових норм виявляється у тому, що суб'єкти права діють згідно з ними, а порушення викликає ту або іншу примусову дію держави в особі її органів, спрямовану на порушників.

Певною мірою є універсальними й охоронні правовідносини. Їм притаманні як охоронна, так і регулятивна функції. Отже, поняття охорони земель, на думку автора, ґрунтується на тому, що регулятивні і охоронні правовідносини — це не різні, а співвідносні категорії.

Правова охорона земель — проблема багатогранна. Вона вирішується за допомогою різних правових засобів. Відправною точкою у здійсненні охорони земель є розробка і прийняття нормативно-правових актів і норм, спрямованих на їх раціональне використання і охорону. Для цього необхідно мати чітку внутрішньо узгоджену систему правових норм, інакше вимога дотримання законності виявиться необґрунтованою, такою, що втратила практичний зміст.

У чому конкретно полягає суть початкового етапу в забезпеченні охорони земель?

По-перше, у нормативно-правових актах закріплюється правове положення земель, причому положення кожної із складових частин земельного фонду (земель сільськогосподарського призначення, земель міст та інших населених пунктів, земель промисловості, транспорту тощо), визначаються права й обов'язки конкретних власників землі і землекористувачів.

По-друге, у нормативно-правових актах міститься вимога до державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян неухильно дотримуватися норм земельного законодавства.

По-третє, у нормативно-правових актах викриваються і засуджуються порушення прав власників земельних ділянок і землекористувачів, невиконання вимог законодавства про охорону земель; визначаються заходи з їх усунення; передбачається відповідальність винних.

По-четверте, у нормативно-правових актах містяться заходи профілактичного характеру, які сприяють запобіганню правопорушень у галузі охорони земель.

По-п'яте, у правових актах містяться заходи, що стимулюють належну охорону земель.

Отже, правову охорону земель не можна розглядати лише в плані боротьби з конкретними, вже вчиненими правопорушеннями. Охорона земель починається не із застосування норм права за вчинене правопорушення у цій сфері суспільних відносин, а з розробки і прийняття нормативно-правових актів, направлених на охорону земель. Від того, наскільки повно і всебічно питання охорони земель урегульовані в законодавчих актах, залежатиме ефективність їх охорони. Норми права проявляються з набранням чинності законом, що містить ці норми, а не з моменту вчинення винним правопорушення. Тому не можна погодитися з думкою академіка С. Г. Струмиліна, що закон не проявляє своїх потенцій доти, доки він не зазнає порушення.

Проблему правової охорони земель необхідно розглядати в більш широкому аспекті, пам'ятаючи, що основною метою е її запобіжне, профілактичне значення. Як кажуть у народі, мудрий законодавець попередить злочин, щоб не бути вимушеним потім карати за нього.

Відмічаючи ту роль, яку відіграють розробка і прийняття правових актів про охорону земель, необхідно підкреслити, що ефективність охорони зростатиме в міру подальшого вдосконалення законодавства. Дійовим регулятором суспільних земельних відносин може виступати тільки таке законодавство, яке постійно вдосконалюється і оновлюється.

Правова охорона землі сприяє виродженню справжнього хазяїна, тому що забезпечує охорону земельних прав власників і землекористувачів, які відповідно до ст. 39 Земельного кодексу України мають право:

- самостійно господарювати на землі;

- укладати договір застави з установами, які надають кредит;

- власності на вироблену сільгосппродукцію і прибутки від її реалізації;

- використовувати у встановленому порядку для потреб господарства наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також експлуатувати інші корисні властивості землі;

- зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди за погодженням із сільською, селищною, міською Радами народних депутатів1;

- одержати від нового власника землі, землекористувача або місцевої Ради народних депутатів компенсацію за підвищення родючості землі в разі вилучення або добровільної відмови від земельної ділянки.

⇐ Предыдущая 12