Міністерство освіти та науки України

Стр 1 из 2Следующая ⇒

Міністерство освіти та науки України

Тернопільський Національний Економічний Університет

Курсова робота

з економіки підприємства

на тему:

« Виробничий потенціал підприємства та ефективність його використання.»

Виконав:

Студент групи ЕФАП-52 Жуковський Василь Іванович

Рівне – 2011

Зміст

Вступ

1. Сутність управління виробничим потенціалом

1.1 Сутність виробничого потенціалу підприємств. Основні підходи до оцінки виробничого потенціалу підприємств

1.2 Загальна характеристика виробничої інфраструктури підприємств

1.3 Характеристика основних підходів до управління виробничим потенціалом підприємств

2. Аналіз діяльності досліджуваного підприємств

2.1 Особливості галузі та ринку продукції підприємств

2.2 Техніко-економічні характеристики підприємств

2.3 Обґрунтування необхідності фінансових вкладень у виробничу інфраструктуру

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Постановка проблеми. Наслідки економічної кризи, що відчутні в економіці

України протягом останніх місяців, та зволікання із здійсненням широкомасштабних

економічних реформ завдали харчовій промисловості в цілому і молочній зокрема значної

шкоди.

На скорочення виробництва харчових продуктів вплинуло звуження внутрішнього

ринку продовольства через низьку купівельну спроможність населення, а також втрата

зовнішніх ринків. На роботі підприємств галузі негативно позначається імпорт продукції з

консервантами, що подовжує термін зберігання. Тим часом з торговельної мережі витісня-

ється якісна вітчизняна продукція.

Молочна промисловість – одна з важливих індустріальних галузей в Україні. Але

нині вона перебуває в критичному стані.

З 1991 р. в молочній промисловості, як і в більшості галузей народного госпо-

дарства, відбувся значний спад виробництва. Аналізуючи причини спаду виробництва,

зазначимо, що в період переходу економіки нашої країни до ринкової виявилася абсо-

лютна непристосованість виробничих колективів переробних підприємств і сільськогос-

подарських постачальників сировини до цих умов, невміння їх керівників швидко і

гнучко реагувати на навколишні зміни.

Основні причини ситуації, що склалася, на нашу думку, такі:

– зовнішні (незалежні від галузі): втрата традиційних ринків збуту за межами

України через невпорядкованість експортних потоків; дефіцит паливно-мастильних та

інших матеріалів; недостатня організація і відсутність досконалого економічного меха-

нізму відносин з постачальниками сировини;

– внутрішні: відсутність чіткої інвестиційної політики як з метою нарощування

традиційного виробництва, так і з метою виробництва профільних товарів з новими

споживчими якостями; високий рівень морального та фізичного зносу основних вироб-

ничих фондів; використання на багатьох підприємствах низькопродуктивної технології.

У молочній промисловості особливо актуальні проблеми підвищення потужності та

технічного рівня основного устаткування, поліпшення якості готової продукції, що

залежить переважно від якості та кількості сировини, зниження витрат ресурсів на її

виробництво.

Аналіз досліджень і публікацій. Виробничі ресурси як чинники й основа мате-

ріального виробництва тісно пов'язані з такими поняттями, як продуктивні сили, ресур-

сний і виробничий потенціал тощо.

Основою будь-якої суспільно-економічної формації є продуктивні сили. Вони ста-

новлять систему чинників виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи

відповідно до потреб людей, створює матеріальні і духовні блага і визначає зростання

продуктивності праці [1].

Поняття "ресурсний потенціал" відображає максимальні обсяги використання

аграрних виробничих ресурсів стосовно досягнутого рівня розвитку науково-технічного

прогресу і генетичної основи об'єктів прикладання в сільському господарстві праці і

коштів. Виробничий потенціал є похідним ресурсного і характеризує максимально

можливі обсяги виробництва продукції [2].

Виробничі ресурси, як чинники виробництва, якраз і є основними елементами

продуктивних сил. Набуваючи форми живої та уречевленої праці, яка функціонує в поєд-

нанні з силами та ресурсами природи, вони виступають основою суспільного вироб-

ництва, його провідною ланкою. В той же час "продуктивні сили не є простим набором

елементів – вони повинні розглядатися як цілісна система з органічною єдністю, взаємо-

зв'язком і взаємодією елементів". Оскільки виробничі ресурси є цими елементами, їх

можна і необхідно розглядати як цілісну систему зі своїм комплексом взаємозв'язків і

взаємодій, у вивченні їх впливу на кінцевий результат аграрного виробництва. Для

забезпечення виробництва аграрної продукції виробничі ресурси повинні знаходитись в

органічній єдності.

Що ж до таких понять, як виробничий і ресурсний потенціал, то в економічній

літературі, незважаючи на досить велику кількість публікацій на дану тему, немає

однозначного їх визначення, більше того, між ними існують серйозні відмінності і

протиріччя.

У розвитку сучасних уявлень про потенціал можна виділити три напрями. Представ-

ники першого( Д. Черников, С. Бєлова, Є. Фігурнов та ін.) стверджують, що потенціал – це

сукупність необхідних для функціонування або розвитку системи різних видів ресурсів.

Потенціал (економічний, підприємницький, виробничий) – це “узагальнена, збірна

характеристика ресурсів”, прив'язана до місця та часу. Трактування поняття “потенціал” як

певної сукупності ресурсів, головним чином економічних, безпосередньо пов'язаних із функціо-

нуванням виробництва та прискоренням науково-технічного прогресу, знаходить все більше

прихильників. Деякі вчені, наприклад В. М. Архангельський, під потенціалом розуміють

засоби, запаси, джерела, які є в наявності і можуть бути мобілізовані для досягнення певної

мети або розв'язання певного завдання, тобто сукупність реальних нагромаджених ресурсів

[3]. До складових потенціалу в цьому розумінні відносять відповідні трудові, матеріальні,

фінансові та інформаційні ресурси, які залучаються у сферу вдосконалення виробництва,

сукупність ресурсів, яка забезпечує необхідний рівень організації виробництва та управління,

ресурси сфери освіти і перепідготовки кадрів.

Учені другого напряму (М. А. Іванов, Ю. Г. Одегов, ,К. Л. Андреєв та ін.) розглядають

потенціал як систему матеріальних та трудових чинників (умов, складових), що забезпечують

досягнення мети виробництва. Основою для такого підходу є висловлювання К. Маркса про

те, що засоби праці, предмет праці та робоча сила як чинники виробництва та елементи

утворення нового продукту виступають як можливості, що підкреслюють їх потенційний

характер. Для перетворення цієї можливості на дійсність “вони мають з'єднатися” [3].

Дослідження ефективності розвитку економіки грунтуються не на досягнутому рівні

використання ресурсів, а на потенційних можливостях виробництва. Зі збільшенням мас-

штабів виробничого апарату зростає значення задач, пов'язаних із всебічним і найраціо-

нальнішим використанням внутрішніх можливостей розвитку виробництва.

Третя група авторів уявляє потенціал як здатність комплексу ресурсів економічної

системи виконувати поставлені перед нею завдання. Потенціал, на їхню думку, – це цілісне

уявлення про єдність структури і функції об'єкта, вияв їх взаємозв'язку, На цій основі робиться

висновок про сукупні можливості колективу виконувати певні завдання – що вдаліше склалася

структура об'єкта, що більше відповідають одні одним його структурні та функціональні

елементи, то вищими будуть його потенціал і ефективність [4].

Мета статті – дослідження використання виробничого потенціалу на підприємстві,

скорочення на цій основі виробничих витрат і підвищення економічної ефективності

виробництва молочних продуктів.

Викладання основного матеріалу. Ресурсний потенціал не дає можливості

визначити ту кількість продукції, яку в змозі виробити підприємство, він лише

характеризує максимально можливу кількість виробничих ресурсів, що може бути

залучена в процес виробництва. Тому немає потреби визначати можливості виробництва

через сукупність ресурсів. Неправильним є і планування виробництва продукції через

нормативи ресурсів. Специфіка аграрного виробництва дозволяє за однаковою кількістю

ресурсів (в рівному ресурсному потенціалі) виробляти підприємствам різні обсяги продук-

ції і, навпаки, за різною кількістю ресурсів – рівні обсяги продукції. Причиною цього є

різні технології, організація виробництва і природно-економічні умови.

Більш повно характеризує можливості виробництва виробничий потенціал. Він

становить максимально можливий обсяг продукції, який здатне виробити підприємство чи

галузь у повному використанні свого ресурсного потенціалу. У молокопереробній про-

мисловості – це максимальна можливість виробляти якісну та конкурентоспроможну

продукцію. Ресурсний же потенціал є його складовою і входить в нього через виробниче

споживання. Ці терміни тісно пов'язані між собою, але не тотожні, тому що не можна

визначити результати можливого виробництва, не визначивши розміри можливих ресур-

сів. Однак в економічній літературі немає чіткості й одностайності в їх розмежуванні і

визначенні.

Найбільш універсальним вимірником елементів виробничого потенціалу є їхня ціна

або вартість. Порівняність показників потенціалу в грошовій оцінці в часі й просторі

дозволяє виявити динаміку й структуру виробничих потенціалів підприємств, розхо-

дження й тенденції їхньої диференціації за цим показником, а також за ефективністю

використання виробничого потенціалу. У цьому випадку сума вартостей елементів харак-

теризуватиме величину всього виробничого потенціалу підприємства. Таким чином,

визначення величини потенціалу пов'язане насамперед з оцінюванням вартості його

елементів.

Маючи вартість кожного елемента виробничого потенціалу підприємства, загальну

його величину можемо розрахувати в такий спосіб:

П = Воф + Вт.р + Ве.р + Вті + Всм,

де П – величина виробничого потенціалу підприємства; Воф – вартість основних

виробничих фондів; Вт.р – витрати на трудові ресурси; Ве.р – вартість енергетичних

ресурсів; Вті – вартість викорис- тання виробничих технологій та інформації; Всм –

вартість сировини й матеріалів

Розрахунки виробничого потенціалу підприємства грунтувалися на матеріалах

ЗАТ “Гадячсир” з таких причин: завод є типовим представником галузі, якому притаманні

всі наболілі проблеми як з питань завантаження сировиною, так і з її переробки.

Підприємство є одним з лідерів галузі в Полтавській області, бере участь у виставках,

переймає досвід сучасного, ефективного виробництва, власні кошти вкладає у розвиток

свого виробництва, впровадження міжнародних систем ІSO, НАССР.

Найважливіші виробничо-технічні та економічні показники молокопереробних заводів

залежать переважно від якості та кількості сировини. Вітчизняна сировинна зона не готова до

умов СОТ: західний ринок для української молочної продукції недоступний через

невідповідність якості сировини європейським вимогам за мікробіологічними показниками.

Виробники молока відстають у технологічному, інноваційному розвитку порівняно зі сферою

його переробки, яка дедалі більше наближається до європейських стандартів роботи й потребує

суттєвого поліпшення якості молока (забрудненість українського молока бактеріями у кілька

разів перевищує норми ЕС).

Тому необхідно приділяти значну увагу новим сучасним технологіям переробки

молока; пошуку шляхів зниження собівартості власної продукції, зокрема поліпшенню

використання матеріально-сировинних і паливно-енергетичних ресурсів.__

Сировина є найважливішим елементом виробничого процесу, що здійснюється на

підприємствах харчової промисловості. Сировиною називають предмети праці, на добу-

вання і виробництво яких витрачена праця. В харчовій промисловості сировина значною

мірою визначає якість вироблюваної продукції й економіку виробництва. Залежно від ха-

рактеру участі у виробництві продукції в харчовій промисловості розрізняють основну

сировину і допоміжні матеріали.

До основної сировини відносять такі предмети праці, які становлять матеріальну

основу утвореного продукту, іншими словами “головну його субстанцію”. В молочній

промисловості всі види сировини, що входять до складу продукту, потрібно вважати

основними. Предмети, що допомагають виготовленню готового продукту, є допоміжними.

Кількість сировини, її хіміко-біологічні показники впливають на техніко-еконо-

мічні показники виробництва і якість продукції.

Показник економічної оцінки якості сировини – вміст в ній жиру та білку. Від

цього залежить матеріаломісткість продукції, що виробляється, її собівартість, продуктив-

ність праці, використання виробничих потужностей і основних фондів, а також інші по-

казники, що характеризують ефективність виробництва. При високій якості сировини в

молочній промисловості, тобто на кінцевій стадії технологічного ланцюга “виробництво –

переробка”, знижуються її витрати на одиницю продукції, підвищується її якість, змен-

шується трудомісткість виробів та інші витрати.

Важливу роль у зниженні витрат сировини має нормування. Потреба в молоці і

його витрати на вироблення продукції визначаються на основі прогресивних норм, що

враховують якість сировини і досягнутий рівень техніки і технології.

В умовах інтенсифікації виробництва все більшого значення набуває удоскона-

лення виробничих і економічних зв'язків сільськогосподарської і переробної промисло-

вості з метою досягнення високих кінцевих результатів. Удосконалення єдиного ланцюга

“ферма – виробництво” впливає на якість сировини, а відповідно і на якість готової

продукції.

Особливу увагу слід приділяти питанням комплексного використання сировини, а

також агропромисловій інтеграції (утворення об.єднань різного типу), що сприяє більш

повному використанню трудових і матеріальних ресурсів.

Комплексне використання сировини – важливий резерв економії матеріальних

ресурсів, розширення асортименту і збільшення випуску продукції, підвищення вироб-

ництва в молочній промисловості. Побічні продукти і відходи виробництва, що утворю-

ються при переробці молока (наприклад, підсирна сироватка, що утворюється при вироб-

ництві сичужних сирів), характеризуються цінним хімічним складом і можуть бути вико-

ристані для виготовлення різноманітної продукції. Отже, молочна промисловість має

значні резерви, що закладені в комплексному використанні сировини.__

Предмет дослідження, що проводиться в роботі – політика підприємства щодо управління власним виробничим потенціалом..

Об’єктом дослідження є підприємства України, а також ТОВ ВТП “Агропереробка”, українське виробничо-торговельне підприємство , переробка сільськогосподарської сировини, громадське харчування, оптова і роздрібна торгівля - основні види діяльності.

В порівнянні з іншими підприємствами переробної галузі України, є ТОВ ВТП “Агропереробка” здійснює інноваційну політику, створює творчу атмосферу постійного пошуку, впроваджує нові технології і нові види продукції.

Сьогодні ВТП “Агропереробка” є нетиповим прикладом новоствореного підприємства, яке успішно працює в складних умовах становлення ринкових відносин і на протязі п’яти років зберігає щорічний приріст обсягів виробництва на рівні 30 %.

Протягом двох років було введено в дію мінімолокозавод потужністю 30 т молока в зміну, і завод по переробці ягід, овочів та фруктів потужністю 5000 т в рік. Підприємство було створено на кредитні кошти, надані відділенням Укрсоцбанку м. Рівне.

1. Сутність управління виробничим потенціалом

1.1 Сутність виробничого потенціалу підприємства. Основні підходи до оцінки виробничого потенціалу підприємства.

Виробничий потенціал підприємства – це основні виробничі фонди підприємства, до яких входять будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування тощо, виробнича інфраструктура підприємства.

До виробничого потенціалу відносять:

· основні засоби;

· виробничі запаси;

· незавершене виробництво;

· витрати майбутніх періодів.

Для забезпечення відтворення основних виробничих засобів важливе значення має вивчення їхнього стану та використання. Стан і використання основних виробничих засобів є важливим фактором підвищення ефективної діяльності підприємства.

Ці статті складаються з реальних активів, що характеризують виробничу потужність підприємства [2, 69]. Для характеристики виробничого потенціалу використовують такі показники:

· наявність, динаміка і питома вага виробничих активів у загальній вартості майна;

· наявність, динаміка і питома вага основних засобів у реальній вартості майна;

· коефіцієнт зносу основних засобів;

· середня норма амортизації;

· наявність, динаміка і питома вага капітальних вкладень і їх співвідношення з фінансовими вкладеннями.

Збільшення виробничих активів на кінець року і більша питома вага цих активів у загальній сумі коштів підприємства свідчитиме, як правило, про підвищення виробничих можливостей. Цей показник не повинен бути нижчим за 50 %. За основу для порівняння беруть галузеві стандартні показники. Показник питомої ваги вартості основних фондів у загальній вартості коштів підприємства розраховують як відношення залишкової вартості основних засобів до валюти балансу. Такий розрахунок здійснюється на початок року і на кінець звітного періоду. Одержані показники порівнюють зі стандартними значеннями для підприємств галузі, а також з показниками високорентабельних підприємств [1, 36].

Для оцінки виробничого потенціалу підприємства використовують такі основні підходи:

· ресурсний;

· процесно-орієнтовний;

· витратний.

При цьому розраховують систему показників стану і ефективності використання основних засобів

Процесно-орієнтовний підхід розрахований на визначення та підтримання умов нормального перебігу виробничого процесу. Необхідними умовами нормального перебігу виробничого процесу на підприємстві є: підтримання у робочому стані машин та устаткування; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментами; живлення агрегатів енергією, виконання транспортних операцій [8, 143]. На підприємстві для позначення всіх цих процесів у сукупності використовується поняття — система технічного обслуговування виробництва.

Мета підприємства (товариства) – це визначення якісних і кількісних характеристик функціонування підприємства, до досягнення яких воно прагне. Мета функціонування товариства утворює складну і взаємопов’язану систему, що залежить як від зовнішнього середовища, котре оточує підприємство, такі від внутрішніх факторів його функціонування. Кожна підприємницька структура створюється для здійснення виробництва необхідних суспільству матеріальних благ або надання послуг. Організовуючи виробничу діяльність, кожний прагне створити більше продукції кращої якості, скоротивши при цьому витрати матеріальних, фінансових, трудових ресурсів на кожну одиницю продукції. Результатом цієї діяльності є матеріальні блага (продукт) і прибуток, що створює йому умови для розвитку виробництва і особистого добробуту. Тут суперечностей немає, оскільки підприємницькі структури, орієнтуючись на ринок, вивчаючи попит, потреби суб'єктів бізнесу, не будуть випускати нікому непотрібну продукцію. Це не підприємства, що функціонують при тоталітарному режимі, коли їм нав'язували план випуску продукції, що не користується попитом, і вона часто десятки років лежала на складах, очікуючи строку свого списання. Підприємцю нав'язати непотрібний товар неможливо.

Виробнича діяльність підприємства на ринку направлена на досягнення певних стратегічних цілей і тактичних задач, які дозволяють забезпечити ефективну господарську діяльність, виживання і його конкуренто-спроможність на ринку. Під ціллю розуміють якісні і кількісні характеристики функціонування підприємства, до досягнення яких воно прагне [3, 49]. Досягнення цілей підприємства передбачає реалізацію цілей суспільства (в нормальних умовах розвитку ринку), оскільки отримання прибутку передбачає реалізацію продукції, тобто визнання її покупцем.

Для ефективного господарювання істотним є визначення цілей створення і функціонування підприємства (фірми). Генеральну (головну) мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існування, у світовій економіці прийнято називати МІСІЄЮ. У більшості випадків місією сучасного підприємства (фірми) можна вважати виробництво продукції (послуг) для задоволення потреб ринку і одержання завдяки цьому максимально можливого прибутку.

На основі загальної місії підприємства формулюються і встановлюються загально фірмові цілі.

Останні повинні відповідати певним вимогам:

• цілі підприємства мають бути конкретними і вимірюваними. Формулювання цілей в конкретних формах створює вихідну базу відліку для наступних правильних господарських та соціальних рішень Щодо діяльності підприємства (фірми). Завдяки цьому можна більш обґрунтовано визначити, наскільки ефективно підприємство (фірма) діє у напрямку здійснення своїх цілей.

• цілі підприємства повинні бути Орієнтовані у часі, тобто мати конкретний горизонт прогнозування. Цілі звичайно встановлюються на тривалі або короткі проміжки часу. Довготермінова мета має горизонт прогнозування, що дорівнює п'яти рокам, інколи більше (7-10 років) — для передових у технічному відношенні фірм; короткотермінова — в межах одного року.

• цілі підприємства мають бути досяжними, аби слугувати підвищенню ефективності його діяльності. Недосяжні або досяжні частково цілі спричинюють певні негативні наслідки, зокрема блокування прагнення працівників ефективно господарювати і зменшення рівня їх мотивації, погіршення показників інноваційної, виробничої і соціальної діяльності підприємства, зниження конкурентоспроможності його продукції на ринку.

• з огляду на динаміку ефективності виробництва множинні цілі підприємства повинні бути взаємно підтримуючими, тобто дії і рішення, що необхідні для досягнення однієї мети, мають не перешкоджати реалізації інших цілей. Супротивне може привести до виникнення конфліктної ситуації між підрозділами підприємства, (фірми), відповідальними за досягнення встановлених цілей.

1.2 Загальна характеристика виробничої інфраструктури підприємства

Результативність господарської діяльності підприємства визначається рівнем організації не тільки основних виробничих процесів. В умовах подальшого вдосконалення технічної бази виробництва все більшого значення набувають питання раціональної організації допоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

Інфраструктура (від латинського infra. – нижче, під та struktura — побудова, розташування) — це сукупність складових частин якого-небудь об'єкту, які мають підпорядкований допоміжний характер та забезпечують умови для нормальної діяльності об'єкту в цілому.

Інфраструктура підприємства — це комплекс цехів, господарств та служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства. Інфраструктура являє собою своєрідний тил виробництва, без якого неможлива нормальна робота підприємства. При цьому розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури.

Виробнича інфраструктура підприємства — це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови[8; 115].

Виробничу структуру підприємства, зокрема, складають:

— допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства підприємства (ремонтний, інструментальний, енергетичний, транспортний, складське господарство тощо);

— допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах;

— магістральні об'єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та обробки інформації, природоохоронні споруди тощо.

Склад та розміри об'єктів виробничої інфраструктури підприємств залежать від галузі, типу та масштабу виробництва, особливостей конструкцій та технології виготовлення виробів, рівня спеціалізації підприємства.

1.3 Характеристика основних підходів до управління виробничим потенціалом підприємства

Найбільш великим елементом державного господарства з економічної, технічної і соціальної точок зору є виробничий потенціал, що виступає у виді підприємств, фірм і т.д. Змістовна сторона діяльності таких організацій украй різноманітна і впливає на різні сторони життя суспільства. Будучи частиною цього суспільства, виробничі організації і їхні члени самі піддані процесам суспільних змін. Тому виробничі організації і їхній вплив на суспільство можна розглядати в багатьох аспектах[5; 150].

Сама по собі виробнича організація як складна система, виступає у виді:

- юридично (законодавчо) оформленого суб'єктно-об'єктного органа;

- господарського об'єкта;

- соціального організму;

- організаційної структури;

- просторово-технічного організму.

Як цілісна система, об'єкт і суб'єкт різних взаємин, виробнича організація виступає як юридична особа, що має у власності, господарському веденні або оперативному управлінні відособлене майно, здійснює майнові права і відповідає за своїми обов'язками цим майном.

Як система зі складною внутрішньою структурою виробнича організація може виступати у виді організаційної, виробничої, технічної, функціональний і іншого виду структур, що характеризують взаємодію різноманітних факторів і елементів організації для досягнення її цілей.

Для досягнення ринкового успіху і для ефективного функціонування будь-яке підприємство має потребу в ефективній системі управління.

Конкретні функції управління тісно зв'язані зі специфікою підприємства й основних сфер його діяльності (загальне управління, фінансове управління, виробництво, НДДКР, маркетинг)[11; 118]. Наприклад, реалізація функцій в області маркетингу включає:

- організацію збору й обробки маркетингової інформації;

- вибір цільових ринків і їхнє сегментування;

- застосування маркетингових рішень по продукту;

- вибір і взаємодія з каналами товароруху;

- просування товару;

- вибір і реалізація цінової політики;

- планування й аналіз ефективності маркетингової діяльності.

При управлінні НДДКР (інноваціями) реалізуються наступні конкретні функції управління:

- організація інноваційного процесу;

- вибір і реалізація стратегії НДДКР;

- оптимальний розподіл ресурсів на НДДКР;

- упровадження результатів НДДКР;

- захист результатів НДДКР.

До задач планування виробництва відносять:

- вибір технологічного процесу;

- планування програми виробництва;

- планування послідовності виробництва (оперативне планування);

- формування виробничих систем;

- зміст і експлуатацію устаткування;

- організацію матеріально-технічного постачання.

Фінансове управління підприємством включає:

- придбання фінансових засобів;

- використання фінансових засобів;

- управління ліквідністю;

- структурування капіталу і майна;

- управління платіжними засобами і проведення платіжного обороту;

- фінансове планування і фінансовий контроль.

Таким чином, конкретні функції управління фірмою можна розглядати як системні компоненти її менеджменту.

У соціально-економічних системах управління застосовують властиві тільки їм методи управління, під якими розуміють способи реалізації функцій управління або способи впливу суб'єкта на об'єкт управління. Їх поділяють на три великі групи методів:

- адміністративно-правові ;

- економічні;

- соціально-психологічні.

Адміністративні методи управління засновані на відносинах владності, юридично відокремлених при формуванні систем управління. Вони містять у собі опору на законодавчі і різного рівня підзаконні акти, на норми і нормативи, що офіційно діють у межах усього простору управління. Найбільш типові прояви таких методів управління на рівні підприємства у виді наказів і розпоряджень, норм і нормативів, правил і вказівок.

Економічні методи управління засновані на можливості використання економічних відносин елементів соціально-економічної системи з метою її більш ефективного функціонування і розвитку. Так, для підприємств (фірм) сюди відносять форми організації заробітної плати і матеріального стимулювання, підхід до персоналу як співвласникам підприємства, способи участі працівників у прибутку підприємства і т.д.

Соціально-психологічні методи управління враховують соціальні і психологічні статуси людей, що визначають їхні формальні ролі в структурі і процесах управління. Наприклад, на роль керівника підрозділу доцільно призначати особу, що має статус неформального лідера з визначеними параметрами характеру і темпераменту, застосування як вплив на колектив підприємства таких категорій, як імідж фірми, гордість за її якісні і масштабні характеристики і т.п.

2. Аналіз діяльності досліджуваного підприємства

2.1 Особливості галузі та ринку продукції підприємства

Сучасна стратегія соціально-економічного розвитку України передбачає нарощування агропромислового потенціалу країни. Молочна галузь, до складу якої входять маслоробна, сироробна, молочноконсервна підгалузі, а також виробництво продукції з незбираного молока, на сучасному етапі є однією із провідних в структурі харчової індустрії України. Молочна продукція є одним із основних продуктів харчування та супутнім компонентом при виробництві різноманітних товарів харчової промисловості, зокрема, кондитерських виробів, соусів, майонезу.

Однак за період 1990-2010 рр. діяльність молокопереробних підприємств визначається рядом кризових тенденцій, пов’язаних, насамперед, із наростаючим дефіцитом сировини, зростанням цін на молочну продукцію при одночасному зниженні платоспроможного попиту населення, формуванням несприятливої кон’юнктури світового ринку молокопродуктів.

Ефективний розвиток молокопереробної галузі безпосередньо залежить від стану молочного скотарства, у якому, на жаль, за останні роки спостерігаються негативні тенденції.

За даними Держкомстату України [3], у 1990 році у господарствах усіх категорій утримувалося 8 млн. 378 тис. корів, в тому числі, у сільгосппідприємствах було 6 млн. 191 тис. корів (74% від загальної кількості), а в господарствах населення – лише 2 млн. 187 тис. (26%). Станом на 1 січня 2011 р. у господарствах усіх категорій утримувалося вже тільки 2,7 млн. голів корів, що на 2,2% менше, ніж на 1 січня 2010р. та на 68% менше ніж у 1990 р. (див. табл. 1). Господарствами населення утримувалось 78,1 % загальної чисельності корів (на рівні показника на початок 2010 р.). У сільськогосподарських підприємствах порівняно з 1 січня 2010 р. відбулося скорочення чисельності великої рогатої худоби на 6,1% (у тому числі корів – на 2,5%). Зниження кількості молочного стада спостерігається як у приватному секторі, так й в сільськогосподарських підприємствах, де нині зосереджено менше чверті корів. Причому в агроформуваннях поголів’я скоротилося майже вдесятеро. Зазначені тенденції є наслідком втрати інтересу до утримання молочних тварин усіма категоріями господарств через щорічне подорожчання кормів, паливо-мастильних матеріалів та електроенергії, недосконалий механізм дотування сільськогосподарських товаровиробників за рахунок повернення ПДВ та недостатню державну підтримку молочного тваринництва.

Скорочення поголів’я молочної худоби, незважаючи на зростаючу динаміку показника продуктивності корів, призводить до постійного зменшення обсягів виробництва молочної сировини усіма категоріями господарств. Так, у 2010 році в Україні вироблено молока в обсязі 46 % від рівня 1990 року. Зменшення обсягів виробництва молока-сировини спричинює посилення конкуренції серед молокопереробних підприємств на ринку молочної сировини та зростання закупівельної ціни молока. Варто зазначити, що обсяги виробництва молока не забезпечують продуктової безпеки країни.

Як свідчить світовий досвід, розвиток молочної галузі безпосередньо пов'язаний з виробництвом молока в крупних фермерських господарствах (крупнотоварне виробництво). В Україні на сьогоднішній день спостерігається протилежна ситуація: зростає виробництво молока в дрібних господарствах, приватному секторі та зменшується кількість молока, що вироблено сільськогосподарськими підприємствами. Існуючий перерозподіл виробництва молока між різними категоріями господарств створив передумови до незначного загострення конкуренції між виробниками молока з низьким рівнем інтенсивності. Так, на ринку молочної сировини фактичними монополістами продовж 2000-2010 рр. виступають невеликі господарства та приватні подвір’я. У 2010 році частка приватного сектору у загальному обсязі виробництві молока становила 80 % (у 1990 р. – 24,1%, 2000 р. – 70,9%, 2005 р. – 81%, 2009 р. – 80,7%) [3].

Така тенденція свідчить, перш за все, про кризу в молочному тваринництві та створює проблеми для розвитку молочної галузі, оскільки виникає питання забезпечення переробних підприємств якісною сировинною. Забезпечити необхідну якість виробленого молока сьогодні можуть лише сільськогосподарські підприємства, у яких здійснюється механічне доїння, очистка та охолодження молока. Селянин не має ні умов, ні можливостей забезпечити необхідний технологічний процес виробництва молока.

*Довідково: раціональна норма споживання (РНС) молока і молочних продуктів складає 380 кг на рік.

Джерело: розраховано на основі даних [3, 6, 7].

Саме тому вироблене у господарствах населення молоко відповідає вимогам лише другого ґатунку або несортове, тоді як у великих фермерських господарствах воно реалізується екстра, вищим і першим ґатунком

Так, сільськогосподарських підприємствах поставили молокопереробним підприємствам в 2009 році 62 % молока першого сорту та 29 % вищого сорту (табл. 2), що сумарно становило 28,9 % обсягу молока, переробленого молочними підприємствами. Господарства населення є постачальниками молока другого сорту, обсяги якого разом з несортовим молоком становлять 71,1 % всієї кількості переробленого молока. Причинами низької якості сировини є спосіб організації її виробництва. Нажаль, Україна перейшла на шлях від організованого до дрібнотоварного виробництва молока.

Складено за даними [3, 6, 8]

Негативні тенденції розвитку молочного скотарства призвели до суттєвого скорочення обсягів постачання сировини для промислової обробки. Так, за дан

12 Следующая ⇒