Тема голодомору представлена в музиці, кіно, літературі.

Тема голодомору представлена в музиці, кіно, літературі.

1. Українськими композиторамиствореновокально-оркестрові твори на тему Голодомору. Найбільш відомим є реквієм «Панахида за померлими з голоду» Євгена Станковичана слова Дмитра Павличка (1993).

Приблизно в той же час з’явилася «Дума про тридцять третій» для мішаного хору та солістів Геннадія Саськана вірші Михайла Ткача.

Ораторія Олександра Яковчука на текст Василя Юхимовича «Тридцять третій» відзначається тим, що крім очевидного для твору такої тематики трагедійного звучання, в ній наявні і сатиричні мотиви, пародіювання бравурних радянських маршів.

2. Про Голодомор були знято велику кількість фільмів і телепередач, найвідоміші з яких: Незнаний Голод (1983, Канада), Жнива розпачу (1984, Канада), 33-й, свідчення очевидців (1989), Під знаком біди (1990), Голод – 33 (1991), Великий злам (1993), Пієта (1994), Українська ніч (2002), Час темряви (2003), Голодомор 1932–1933 р.р. (2004, Угорщина), Великий Голод (2005), Тайна пропавшей переписи (2005, Росія), Голодомор. Технології геноциду (2005), Голодомор. Україна (2005), Голодомор. Україна ХХ століття, Жити заборонено.

ЛІТЕРАТУРА

3. Твори, написані «за гарячими слідами» Голодомору, часто лишалися в записниках, згодом – у закритих архівах. Після того, як Україна стала самостійною державою, зясувалося, що творів таких існує дуже багато, а сам шерег авторів – нескінченний: В.Підмогильний, О.Кобець, А.Гудима, Ольга Мак, К.Ластівка, А.Мельничук, А.Любченко, М.Понеділок, В.Трубай.

Тільки недавно настав час публікацій таких творів без скорочень.

Як колись «урізана» поезія П.Тичини «Загупало в двері...», вже відтворена, у якій йдеться про збожеволілу від голоду жінку: «...це ж гості до мене. Та чим же я буду вітати – іще ж не зварився синочок»...

Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку.
– А-ну, одчиняй, молодиця, чого ти там криєшся в хаті.
Застукало в серці, різнуло: ой горе! Це ж гості до мене.
Та чим же я буду вітати – іще ж не зварився синочок.
– Синочку, дитя моє любе! Ой що ж я з тобою зробила!
Дослідниця проблематики Голодомору в українській прозі 20 ст. Наталя Тимощук захистила в 2006 р. дисертацію, тема якої не могла зявитися до часів незалежності України – «Антитоталітарний дискурс української прози 20 ст.: проблематика Голодомору та особливості її художньої реалізації».

Зазначаючи, що в 20-х рр. минулого століття вже зявлялися твори відповідної тематики, Н.Тимощук пише: «Однак жоден із тогочасних авторів не міг порушити проблеми відповідальності влади за перший штучний голод в історії у силу обставин часу та режимного тиску». Ніхто не міг порушити цієї проблеми і згодом – впродовж цілих десятиліть.
На еміграції про трагедію голоду в Україні писав Є.Маланюк – про «трупи в житах» у поезії «Року Божого 1933». Пізніше – про землю, що «запалась як труна» та пустку замість країни, над якою «владичить Антихрист...».
За радянської влади тема Голодомору була заборонена, але це не означає, що про неї не писали. Одні письменники вдавалися до «езопівської мови», інші знаходили в собі сили і мужність писати гранично відверто.
Так, нещодавно були віднайдені ненадруковані вірші Андрія Малишка, написані ще в 1964 р., в яких згадується Голодомор:

...Із тридцять третім голим роком, Голодно-голим та німим, Та тричі пухлим. Хай би з ним Поїли б кору і комору, Траву і шкуру, цвіль і міль, Та мерли б жовті, як з похміль, Без трун понесені із двору. Нізащо. Просто. Без вини.

З початком Перебудови ця тема дедалі більше висвітлюється і в Україні.

Літературознавці вважають, що першим із прозаїків звернувся до теми Голодомору Улас Самчук в романі «Марія» (1934),де вперше в українській літературі показана жахлива картина голодомору та трагедія роду.

Хоча відомо, що хронологічно першим твором про голод була новела А. Любченка «Кострига» 1933 р. Тяжку «цілину» цієї тематии освоювали й інші – Тодось Осьмачка в повісті«План до двору», Б. Антоненко-Давидович в оповіданні«Протеже дяді Васі».

Завуальовано до неї насмілився звернутися Михайло Стельмах у романі “Чотири броди”. Спочатку не зауважили, “пропустили”, а коли схаменулися, наклали заборону – 10 років не друкували…

Побіжно згадували велику трагедію віку, не вдаючись до глибокого аналізу подій, О. Гончар («Стокозове поле»), Василь Чапленко (п’єса “Чий злочин” (1952)).

Поетичною історією про фальсифікацію теми голоду в часи «побудови світлого комуністичного майбутнього людства» можна вважати поему Миколи Руденка «Хрест». Написаний у божевільні, де тримали письменника в 70-х, цей твір змальовує одного з мільйонів «Хомів невіруючих» – твердолобого більшовика Мирона, який не вірить у страхіття голоду, а вважає, що про голод начебто «брешуть» «ворожі голоси», плямуючи райську радянську дійсність. Герой поеми переконується у гіркій правді на власні очі – він бачить мертве село, де знімають фільм про щасливе колгоспне буття... Хвиля прозріння оповиває цю людину, а поет нанизує перлини слів у рядки, і кожна перлина – чорна: про голодне село, божевільне каннібальство, потребу каяття та очищення, смерть. Більшовик Мирон гине в катівнях НКВС. Саме там часто опинялися ті, хто заперечував факт Голодомору в свій час.
Пройшло багато літ, перш ніж один із авторів твору на тему Голодомору отримав найвищу літературну нагороду – ім. Т.Шевченка – Василь Захарченко за книгу «Пришлі люди».

Не отримав такої нагороди, хоч номінувався двічі, Василь Барка, український письменник-емігрант зі США. Його роман «Жовтий князь» фахівці вважають чи не найкращим і найбагатограннішим із відомих творів про трагедію Голодомору.
Від перших з'яв художнього осмислення Голодомору до недавніх минули гони літ. Деякі книги зявилися тільки у «перебудовну відлигу», хоч були написані ще в 60-ті – як книга А.Дімарова «Тридцяті», що чекала виходу в світ 22 роки. Весь масив творів про Голодомор в українській літературі досі не освоєний.

Цікавими літературними відкриттями і несподіваним багатством творів на теми голоду, або дотичних до цієї великої теми так чи інакше, позначені 90-ті рр. минулого століття та початок нинішнього.

Темі голодомору присвячена повість “Їм дзвони не дзвонили” (1987) Олекси Гай-Головка. У 1990 р. з»явилася повість «Голодомор» Є.Гуцала, у 1991 р. – нова повість А. Дімарова «Самосуд».

1993 р. – «повість-свідчення» Павла Наніїва«Лозинова труна» та ще ряд творів інших авторів.

У 1994 р. виходить роман-трагедія у новелах М.Потупейка «У лабетах смерті».
Велика кількість документально-художніх коротких оповідань про голодні часи розсипана в книгах багатьох авторів, які не визначали собі тему Голодомору головною, але оминути її не змогли.
Характерною рисою нового часу є поява численних документальних публікацій про Голодомор, які ще не встигли стати канвою нових художніх творів. Осмислення найбільшої української трагедії минулого століття триває. Сучасні письменники намагаються не тільки відобразити даленіючий у часі, але незмінно жахітний фактаж тих літ, а й окреслити коло нових проблем: «страх і совість», «любов і ненависть», «відчай і сподівання», «память і безпамятство».

Зразок такого новітнього осмислення – новела «Хліб» відомого сучасного прозаїка Сергія Грабара. Трагедію Голодомору в цьому творі осмислено через почуття дітей, котрим дивною здається поведінка шкільної посудомийки, – вона нишком збирає і ховає викинуті шкоринки хліба. Розгортаючи ретроспективу долі цієї жінки, письменник розповідає про трагедію трьох молодих дівчаток, які в дні Голодомору подалися до Міста в пошуках хліба. «Дивна» жінка була однією із двох, які лишилися живими. Вона пережила не тільки голод, а й наругу через шматочок хліба, так і не спожитий.

⇐ Предыдущая 12