КУРСОВА РОБОТА

Харківський інститут фінансів

Українського державного університету фінансів

та міжнародної торгівлі

Кафедра управління персоналом та економіки праці

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни «Економіки підприємства» .

(назва дисципліни)

на тему:__________________________________________________

_________________________________________________________

Студента (ки) _____ курсу _____ групи

галузь знань 0305 «Економіка та підприємництво»

напряму підготовки _______________________

________________________________________

(прізвище та ініціали)

Керівник ________________________________

____________________________________

(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

Національна шкала ________________________

Кількість балів: _______Оцінка: ECTS _______

Члени комісії

______________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

______________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Харків 2016 рік

ЗМІСТ

стор.

ВСТУП…………………………………………………………………………………..3

Розділ 1. ПІДПРИЄМСТВО ЯК СУБ’ЄКТ ГОСПОДОРЮВАННЯ………………5

1.1. Поняття, цілі й напрямки діяльності підприємства………………………..5

1.2. Види підприємств, їх характеристика……………………………………..10

1.3. Особливості функціонування підприємства в умовах

ринкової економіки…………………………………………………………15

РОЗДІЛ 2. пРАВОВІ ОСНОВИ ФуНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА В УКРАЇНІ……………………………………………………………………………….20

2.1. Організаційно-правові форми підприємства……………….. …………….20

2.2. Порядок створення, реєстрації, ліквідації і реорганізації підприємств…21

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………...28

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ…………………………………………………………...30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….....34

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Будь-яке суспільство для забезпечення нормального (достатньо комфортного) рівня своєї життєдіяльності здійснює безліч видів конкретної праці. З цією метою люди створюють певні організації (трудові колективи), які спільно виконують ту чи ту місію (реалізують програму або мету) і діють на засаді певних правил і процедур. Проте мета й характер діяльності таких численних організацій різні. За цією ознакою їх можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації з підприємницьким характером діяльності називають підприємствами. Підприємством називається самостійний уставний суб’єкт, що володіє правами юридичної особи та здійснює господарську діяльність. Основною виробничо-господарською ланкою національної економіки є підприємство.

Визначення поняття підприємства та правові засади його функціонування сформульовано у главі 7 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) №436-IV від 16.01.2003 p., чинного з 01.01.2004 р. у ГКУ встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.

Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування (або іншими суб'єктами) для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності. Під господарською діяльністю слід розуміти діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У практиці господарювання кожне підприємство представляє собою складну економічну систему, що здійснює багато видів діяльності.

Основним завданням діяльності підприємства є забезпечення потреб суспільства товарами (послугами) відповідного асортименту та належної якості. Виконання основного завдання підприємства вимагає вирішення таких окремих завдань:

1) постійне підвищення ефективності виробництва;

2) своєчасне і термінове впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво;

3) постійне зростання культурно-технічного та професійно-кваліфікаційного рівня працівників підприємства і залучення їх до творчої діяльності (винахідництво, раціоналізаторство, новаторство).

Таким чином, практична значимість вказаних проблем зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об’єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади економічної діяльності підприємств, правові основи його функціонування.

Предметом дослідження курсової роботи є підприємство як суб’єкт господарювання.

Мета курсової роботи полягає в дослідженні підприємства як суб’єкта господарювання.

Розділ 1

ПІДПРИЄМСТВО ЯК СУБ’ЄКТ ГОСПОДОРЮВАННЯ

1.1. Поняття, цілі й напрямки діяльності підприємства

Будь-яке суспільство для забезпечення нормального (достатньо комфортного) рівня своєї життєдіяльності здійснює безліч видів конкретної праці. З цією метою люди створюють певні організації (трудові колективи), які спільно виконують ту чи ту місію (реалізують програму або мету) і діють на засаді певних правил і процедур. Проте мета й характер діяльності таких численних організацій різні. За цією ознакою їх можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації з підприємницьким характером діяльності називають підприємствами.

Підприємство - це організаційно відокремлена та економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).

Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву - завод, фабрика, шахта, електростанція, майстерня, ательє тощо; може включати кілька виробничих одиниць заводів або фабрик (комбінат, виробниче об'єднання). У більшості країн з розвинутою ринковою економікою такі виробничі одиниці називають фірмами. Під словом "фірма" розуміють підприємства, що здійснюють господарську діяльність у галузях промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, торгівлі тощо з метою одержання кінцевого фінансового результату - прибутку. Кожна з них визначає для себе певне фірмове найменування, під яким її записують до державного реєстру своєї країни. Фірмове найменування, як правило, включає ім'я та прізвище одного чи кількох власників фірми, відображає характер її діяльності, правовий статус та форму господарювання. В окремих країнах досить поширені більш конкретні найменування фірм. Наприклад, в Англії вони мають назву компаній, США - корпорацій, країнах континентальної Європи - товариств.

Важливо знати, що кожне підприємство або фірма є юридичною особою, має замкнуту систему обліку та звітності, самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак (марку) у вигляді певного терміна, символу, малюнка або комбінації таких. Фірмовий знак (марка) служить для ідентифікації товарів або послуг продуцента (продавця) та їх відокремлення на ринку від продукції (послуг) конкурентів.

Для ефективного господарювання істотним є визначення цілей створення та функціонування підприємства (фірми). Генеральну (головну) мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існування, у світовій економіці заведено називати місією. Здебільшого місією сучасного підприємства (фірми) вважають виробництво продукції (послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку.

По-перше, цілі підприємства мають бути конкретними На основі загальної місії підприємства формулюються і встановлюються загальнофірмові цілі, які мають відповідати певним вимогам й піддаватися вимірюванню. Формулювання цілей у конкретних формах створює вихідну базу відліку для наступних правильних господарських та соціальних рішень. Завдяки цьому можна більш обґрунтовано визначити, наскільки ефективно підприємство (фірма) діє в напрямку здійснення своїх цілей;

По-друге, цілі підприємства мають бути орієнтованими в часі, тобто мати конкретні горизонти прогнозування. Цілі звичайно встановлюються на тривалі або короткі проміжки часу. Довготермінова мета має горизонт прогнозування, що дорівнює п'яти рокам, інколи більше (7-10 років) - для передових у технічному відношенні фірм; короткотермінова - в межах одного року;

По-третє, цілі підприємства мають бути досяжними і забезпечувати підвищення ефективності його діяльності. Недосяжні або досяжні частково цілі спричинюють негативні наслідки, зокрема блокування прагнення працівників ефективно господарювати, зменшення рівня їхньої мотивації, погіршання показників інноваційної, виробничої та соціальної діяльності підприємства, зниження конкурентоспроможності його продукції на ринку;

По-четверте, з огляду на динаміку ефективності виробництва множинні цілі підприємства повинні бути взаємно підтримуючими, тобто дії і рішення, що необхідні для досягнення однієї мети, не можуть перешкоджати реалізації інших цілей. Інше може призвести до виникнення конфліктної ситуації між підрозділами підприємства (фірми), відповідальними за досягнення різних цілей.

У кінцевому підсумку цілі підприємства (фірми) мають бути чітко сформульовані для кожного виду його (її) діяльності, що є важливим для суб'єкта господарювання, котрий прагне спостерігати й вимірювати результати цієї діяльності. Узгодженість місії підприємства, його множинних цілей та видів діяльності показано на (рис. 1.1).

Рис. 1.1 (Взаємозв'язок і узгодженість місії, множинних цілей і видів діяльності підприємства (фірми))

Варто також знати, що цілі підприємства (фірми) будуть значущою частиною стратегічного планування у тому разі, коли їх не лише правильно сформульовано та ефективно систематизовано, а й достатньо про них інформовано весь персонал і відпрацьовано дійову систему стимулювання їхнього здійснення.

У практиці господарювання кожне підприємство (фірма), що є складною виробничо-економічною системою, здійснює багато видів діяльності, котрі за ознакою спорідненості можна об'єднати в окремі головні напрямки (рис. 1.2)

Рис. 1.2 Взаємоузгоджені головні напрямки діяльності підприємств(фірм)-продуцентів

Відповідно до логіки й послідовності стадій відтворювального процесу визначальним напрямком діяльності кожного підприємства за умов ринкових відносин є вивчення ринку товарів, або ситуаційний аналіз. Такий аналіз повинен передбачати комплексне дослідження ринку, рівня конкурентоспроможності й цін на продукцію, інших вимог покупців товару, методів формування попиту та каналів товарообігу, зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.

Результати вивчення ринку товарів служать вихідною базою для обґрунтування конкретних шляхів удосконалення і розвитку інноваційної діяльності підприємства (фірми) на перспективний період. Інноваційна діяльність охоплює науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва, запровадження технічних, організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо.

Наступним найбільш складним за обсягом і вирішенням організаційно-технічних завдань напрямком є виробнича діяльність підприємства (фірми), її організація та оперативне регулювання в просторі й часі. З усієї сукупності постійно здійснюваних заходів, що з них складається виробнича діяльність, найважливішими треба вважати: обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури та асортименту відповідно до потреб ринку; формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, їхню оптимізацію відносно виробничих можливостей підприємства; збалансування виробничої потужності та програми випуску продукції на поточний і кожний наступний рік прогнозного періоду; забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами; розробку й дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції.

Ефективність інноваційно-виробничих процесів, постійно здійснюваних на кожному підприємстві (фірмі), визначається рівнем його (її) комерційної діяльності, значущість якої за умов ринку істотно зростає. Це очевидно, оскільки від масштабів та якості саме цього напрямку діяльності підприємства найбільшою мірою залежить фінансова результативність виробництва, яку найповніше характеризує величина одержуваного прибутку. Необхідною умовою досягнення бажаного успіху комерційної діяльності є дійова реклама і безпосередня організація збуту своєї продукції, розвиток системи товарних бірж, належне стимулювання покупців.

Іще одним важливим напрямком діяльності підприємства (фірми), який завершує послідовний цикл відтворювального процесу, слід вважати післяпродажний сервіс багатьох видів товарів - машин та устаткування, автомобілів, комп'ютерної, розмножувальної, медичної, складної побутової техніки, інших виробів виробничо-технічного й споживчого призначення. Післяпродажний сервіс охоплює пусконалагоджувальні роботи у сфері експлуатації (використання) куплених на ринку товарів, їхнє гарантійне технічне обслуговування протягом певного терміну, забезпечення необхідними запасними частинами і проведення ремонтів під час нормативного строку служби тощо. Він є важливим джерелом інформації для продуцентів про надійність і довговічність виготовлених технічних засобів, а також про потрібні експлуатаційні витрати. Ця інформація використовується продуцентами для вдосконалення продукції, оптимізації строків оновлення її номенклатури та асортименту.

До інтегрованого напрямку, що охоплює багато конкретних видів, належить економічна діяльність підприємства (фірми). Зокрема вона включає: стратегічне та поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну та фінансову діяльність тощо. Цей напрямок є визначальним для оцінки й регулювання всіх елементів системи господарювання на підприємстві. Зміст окремих видів економічної діяльності підприємства (фірми) детальніше буде висвітлено у відповідних розділах цього підручника.

Непересічне значення має соціальна діяльність, оскільки вона істотно впливає на ефективність усіх інших напрямків і конкретних видів діяльності (інноваційної, виробничої, комерційної, економічної), результативність яких безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки й компетентності всіх категорій працівників, дійовості застосовуваного мотиваційного механізму, постійно підтримуваних на належному рівні умов праці та життя трудового колективу. Тому ефективне управління персоналом має бути пріоритетним і найважливішим напрямком діяльності кожного підприємства (фірми) за умов соціальне орієнтованої ринкової економіки.

1.2. Види підприємств, їх характеристика

При здійсненні будь-якого виду діяльності суб'єктом господарювання на ринку великого значення набувають такі його ознаки як форма власності, правовий статус і обрана сфера господарювання, галузева приналежність, розмір, а також мета і характер діяльності з урахуванням територіальної цілісності.

Залежно від форми власності згідно із ст.63 ГКУ в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

1) приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

2) підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

3) комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

4) державне підприємство, що діє на основі державної власності;

5) підприємство засноване на змішаній формі власності (на основі об'єднання майна різних форм власності).

В залежності від приналежності капіталу в статутному фонді підприємства класифікують наступним чином:

1) якщо іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків (10%), воно визнається підприємством з іноземними Інвестиціями;

2) якщо іноземна інвестиція становить сто відсотків (100%), воно вважається іноземним підприємством;

3) якщо в статутному фонді відсутні іноземні інвестиції, таке підприємство вважається національним.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють такі підприємства:

1) унітарні;

2) корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні підприємства, підприємства, засновані на власності об'єднань громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства можуть бути віднесені до:

1) малих;

2) середніх;

3) великих.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 (п'ятдесяти) осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 000 (п'ятистам тисячам) євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1 000 (одну тисячу) осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 000 000 (п'яти мільйонам) євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

З урахуванням існування ступеня залежності від іншого підприємства виділяють такі підприємства:

1) головні;

2) дочірні.

Залежно від галузевої приналежності виділяють:

1) промислові;

2) сільськогосподарські;

3) будівельні;

4) транспортні;

5) торговельні,

6) науково-дослідні;

7) лізингові;

8) банківські;

9) страхові;

10) туристичні;

11) підприємства зв'язку;

12) підприємства побутового обслуговування тощо.

Відповідно до правового статусу і форми господарювання розрізняють:

1) одноосібні підприємства - є власністю однієї особи, що відповідає за свої зобов'язання усім майном;

2) кооперативні підприємства - добровільні об'єднання громадян з метою спільного здійснення господарської діяльності;

3) орендні підприємства - засновані на договірних взаєминах щодо тимчасового володіння і користування майном;

4) господарські товариства (партнерства) - підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать:

1) акціонерні товариства;

2) товариства а обмеженою відповідальністю;

3) товариства з додатковою відповідальністю;

4) повні товариства;

5) командитні товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства в межах вартості належних їм акцій.

Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю е господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або кілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Залежно від мети і характеру діяльності підприємства поділяються на:

1) комерційні підприємства - мають за мету отримання прибутку;

2) некомерційні - підприємства невиробничої сфери, метою яких не є отримання прибутку (кредитні спілки, благодійні організації тощо).

Згідно з п.2 ст.130 ГКУ кредитною спілкою є юридична особа - неприбуткова організація, - заснована громадянами у встановленому законом порядку на засадах добровільного об'єднання грошових внесків з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні інших фінансових послуг.

Згідно з л.2 ст.131 благодійною визнається недержавна організація, утворена і діюча за територіальним принципом, яка здійснює доброчинну діяльність в інтересах суспільства або окремих категорій осіб без мети одержання прибутків від цієї діяльності. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також державні та комунальні підприємства, установи, організації, що повністю або частково фінансуються з бюджету, не можуть бути засновниками або членами благодійної організації.

1.3. Особливості функціонування підприємства в умовах ринкової економіки

В ринковій економіці рішення про те, що виробляти, скільки та по якій ціні приймає сам виробник згідно з вимогами ринкового попиту та пропозиції. В неринковій економіці таке рішення приймає бюрократичний орган державного управління. При цьому послідовність процедури включає в себе техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) утворення підприємства, проектування з визначенням бюджетної (кошторисної) вартості і термінів будівництва з наступним рішенням про надання підприємству необхідних централізовано розподілених засобів (виробничих благ). Таким чином, в неринковій економіці виробник має в своєму розпорядженні необхідні йому виробничі блага в готовому вигляді з самого початку. В ринковій же економіці, підприємцю необхідно ці виробничі блага (грошові ресурси) одержати за відповідну платню. Іншими словами, в ринковій економіці грошові засоби стають товаром і привласнюють при цьому ціну, що має назву процент на капітал. Розмір проценту або ціна грошей, що стали капіталом, визначається законом відповідності попиту та пропозиції: багато грошей - вони "дешеві" (тобто процент невисокий), мало грошей — вони дорогі (процент високий).

Якби підприємець мав у своєму розпорядженні з самого початку потрібні йому виробничі блага, то і в умовах ринкового господарства виробництво здійснювалось би без усякого проценту. В неринковому господарстві, процента, як самостійного явища вартості, не існує.

При цьому під ставкою проценту розуміють вартість грошей з урахуванням доходу майбутнього періоду часу. Скажімо, якщо у вас є 1 грн і ви поклали її в банк, то ви одержуєте процент. Якщо ставку процента визначити через „е” то цінність 1 грн. через один рік складе (1 + е), через два роки - (1 + е)2, через "n" років - (1 + е)n. Якщо ви хочете мати у банку 1 грн. через один рік, то повинні покласти у банк сьогодні (1 + е)-1 грн. Якщо ви хочете мати 1 грн. через два роки, то повинні сьогодні покласти в банк (1 + e)-2. Тобто 1 грн. сьогодні коштує більше, ніж 1 грн. завтра.

Яку ставку процента повинна використовувати фірма? Компанія, подібно приватній особі, має свої міркування: тримати свої гроші в банку і одержувати процент або брати гроші в борг і сплачувати цей процент. Якщо компанія відчуває нестачу грошей, вона повинна використовувати більш високу ставку процента, і навпаки. Більшість компаній також підвищують ставку процента, щоб застрахуватися від ризику, пов'язаного з використанням грошей для ненадійних інвестицій, через податки та з інших причин.

Величина процента дорівнює підприємницькому прибутку "останнього" підприємця, тобто останнього з тих, хто може одержати кредит при заданих ціні і пропозиції. Це той підприємець, який очікує в разі успіху одержати прибуток, який повинен бути достатнім лише на виплату процента.

"Процент - це дивний насос, що відкачує блага із підприємницького прибутку та формуючий з них потік грошових засобів. Процент є наслідком своєрідного устрою приватногосподарської організації. Це мов би "опилки", які виникають від тертя планів підприємця по шкарубкій поверхні діючих відношень власності... Процент на капітал - це елемент ціни купівельної сили, що дозволяє встановлювати свою владу (панування) над виробничими благами".

Як стверджує німецький економіст И. Шумпетер, не завжди підприємницький прибуток народжує процент. Це відбувається лише там, де засоби виробництва, необхідні для реалізації планів підприємця, знаходяться у власності інших господарських суб'єктів, які не приймають участі у планах першого. Таким чином, в основі ефективного функціонування підприємницької фірми (підприємства) в умовах ринкової економіки лежить конкуренція, яка виключає монопольні структури. Антимонопольне (анти-трестівське) законодавство в найбільшій мірі розвинуто в США. Найбільш відомі закони - Шермана (1890 р.), Клейтона (1914 р.), Келлера-Кефовера (1950 p.). Вони роблять незаконними об'єднання або змови. З метою обмежити конкуренцію забороняється також реклама, що вводить в оману споживачів. На початку нинішнього століття три гігантські монополії "Стандарт ойл", "Американ Табекоу" та "Дюпон" підпали під дію антитрестовського законодавства і були розпущені. Останній випадок - розукрупнення на 22 дочірніх компанії в 1982-1983 pp. найбільшої в США по вартості акцій компанії "Американ телефон енд телеграф" (АТТ).

За порушення антимонопольних законів в США передбачена цивільна та карна відповідальність; штраф до 100 тис. дол. з посадової особи та тюремне ув'язнення до трьох років, штраф до 1 млн дол. з корпорації. Крім того, суд може зобов'язати відповідача виплатити позивачам нанесені ними збитки в потрійному розмірі. Антимонопольна політика держави в Україні та інших країнах СНД поки що тільки формується.

Капітал ніколи не буває вільним. Звідси витікає, що ринок можливий тільки в тому разі, коли гроші є дефіцитним товаром.

Перехід до ринкової економіки викликає кардинальні зміни орієнтирів в діяльності підприємств. У підприємства повинні бути тільки економічні цілі - підвищення ефективності виробництва, максимізація прибутку в довгостроковій перспективі, завоювання нових ринків. Суттєво підвищується відповідальність за стан справ і повноваження підрозділів підприємства.

Відмова від централізованого плану різко підвищує роль внутрішньовиробничого планування, розробки стратегії та тактики поведінки підприємства на ринку. Все це потребує зусиль всіх економічних служб, підрозділів по збуту та маркетингу, прогнозування і розробки стратегії розвитку, підвищення рівня внутрішньої організації виробництва і, разом з тим, нової якості кадрів керівників, швидкої реорганізації системи економічної освіти для наближення її до практичних потреб.

Майбутнє багатство (благополуччя) колективу підприємства прямо пов'язане з майбутнім рухом готівки до проекту, прийнятого до виконання. Людина заощаджує тільки тому, що існує для цього мотив. Стимулом є те, що майбутнє споживання стає більш привабливим (більш цінним), ніж сьогоднішнє споживання. Недоліком всіх наших економічних реформ та експериментів була їх нездатність забезпечити такий стимул. Нагородою для сьогоднішнього зберігання і, таким чином, перенесення споживання на майбутнє, забезпечується ринком капіталу і, головним чином, ставкою (нормою) процента.

Схема функціонування підприємницької фірми в умовах ринкової економіки зображена на рис. 1.3. Підприємницька фірма є об'єктом, який вступає в економічні зв'язки з метою здійснення функцій фінансування, інвестування, виробництва та реалізації продукції. Фірма повинна придбати фонди основою капіталу в інвесторів чи кредиторів (власників капіталу), здійснити інвестиції, одержати від них прибуток і з нього періодично сплачувати відповідний процент (на каштан). Одержані фірмою грошові засоби можуть бути двох типів: позичені або акціонерні. Акціонери купують акції в надії одержати прибуток на вкладені кошти. Цей прибуток на акціонерний капітал носить назву дивідендів.

Рис. 1.3 Схема функціонування підприємницької фірми.

Кредитори (банки) надають фірмі гроші у вигляді позики, без придбання права власності на майно фірми. Фірма зобов'язана повернути кредиторам прибуток на наданий ними капітал у вигляді процента. Сама фірма не є власником капіталу. Вона тільки використовує капітал, наданий акціонерами та кредиторами (банками). Тому менеджери фірм є тільки уповноваженими їх власників - акціонерів та кредиторів (банків). Рішення, що стосуються інвестицій, по різних проектах повинні прийматися не тільки з точки зору фірми, але також з точки зору одержання максимального прибутку, інвесторами. Великі організації намагаються наймати професійних менеджерів, які володіють тільки незначною часткою акцій фірми. При цьому функції управління відокремлені від вкладників капіталу (власників фірми).

РОЗДІЛ 2

пРАВОВІ ОСНОВИ ФуНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА В УКРАЇНІ

2.1. Чинники, що обумовлюють організаційно-правові форми підприємства

Найважливіші чинники, що визначають організаційно-правові форми підприємства як головного суб'єкта господарювання, це:

1) цілі, які ставить перед собою підприємець (група підприємців), та шляхи їх здійснення в конкретному соціально-економічному середовищі;

2) спосіб формування стартового капіталу;

3) методи здійснення виробничо-господарської діяльності;

4) організаційна форма та методи управління підприємством;

5) законодавча та нормативно-технічна база, що регламентує створення, функціонування та ліквідацію діяльності суб'єкта господарювання;

6) форми власності майна, що використовує підприємець;

7) форма організації виробництва тощо.

Організаційно-правові форми суб'єктів господарювання залежать насамперед від форм власності - державної, приватної, колективної та змішаної. Відповідно до цього існують приватні, державні та колективні або спільні підприємства. Останні створюються шляхом об'єднання майна, що перебуває у власності фізичних та юридичних осіб. При цьому майно може належати на праві спільної власності (пайової або спільної) одночасно кільком особам незалежно від форми власності, що веде до утворення різноманітних господарських товариств. Вони можуть бути створені або на ґрунті спільного володіння майном (кооператив, товариство, партнерство), або на основі колективного володіння (акціонерне товариство, колективне підприємство, спільне підприємство, орендне тощо). Залежно від форми організації господарської діяльності розрізняють підприємства та об'єднання.

Об'єднання - це єдиний виробничо-господарський комплекс взаємозв'язаних спеціалізованих суб'єктів господарювання (підприємств, науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій, пусконалагоджувальних, монтажних та інших структурних одиниць), створений на основі технологічної єдності процесів виробництва, однорідності продукції, що випускається, територіальній компактності об'єднуваних суб'єктів господарювання, розвитку спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва та централізації управління.

Розрізняють два типи таких об'єднань:

Перший тип має договірну форму. Його основою є між фірмова угода. У договірних об'єднаннях (господарських товариствах) сторони не створюють нової юридичної одиниці спільного володіння та не здійснюють перерозподілу акцій існуючих підприємств.

Другий тип має форму спільного підприємства. У такому випадку об'єднання кількох підприємств веде до появи нового суб'єкта господарювання. Право власності на створюваному об'єднанні поділяється між учасниками відповідно до вкладеного капіталу.

2.2 Порядок створення, реєстрації, ліквідації і реорганізації підприємств

Правовими актами, які регулюють діяльність підприємств, є: Господарський кодекс Україні від 16.01.2003 року № 436-1V, Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" від 15.05.2003 року № 755-IV, статут підприємства, Генеральна тарифна угода, колективний договір, Класифікація організаційно-правових форм господарювання, затверджена наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 22.11.1994 року № 288 та