Спеціальні методи

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 3

5. Спеціальні методи

Найбільш застосовуваними спеціальними методиками стандартизації є:

· уніфікація;

· типізація;

· агрегування;

· модулювання.

Відомі також такі методи, як взаємозамінність і спеціалізація.

Взаємозамінність – це придатність одного виробу, процесу, послуги для використання замість іншого виробу, процесу, послуги з метою виконання одних і тих самих вимог. Взаємозамінність досягається за рахунок обробки креслень виробу шляхом розмірних розрахунків, підбору необхідних матеріалів, установлення відповідних технічних вимог, а також застосування таких методів обробки, при яких розкид розмірів деталей знаходиться в межах в поля допусків. Взаємозамінність забезпечується шляхом установлення в стандартах, кресленнях та іншій нормативній документації єдиних номінальних розмірів для сполучення деталей та виробів, відповідних допустимих меж розмірів, геометричних форм і регламентації вимог до якості матеріалів за механічними, фізичними та хімічними параметрами тощо. Усе це дає змогу незалежно використовувати деталі та вузли, забезпечувати їх правильне місцезнаходження у складальній одиниці та забезпечувати нормальну, безперебійну роботу готового виробу.

Функціональні вимоги найбільш повно враховуються при застосуванні методу функціональної взаємозамінності. Під цим методом розуміють визначення точності геометричних та фізико-хімічних параметрів деталей і вузлів на основі суворо встановлених зв’язків між цими параметрами та експлуатаційними показниками.

Рівень взаємозамінності виробництва характеризується коефіцієнтом взаємозамінності, який дорівнює відношенню трудомісткості виготовлення взаємозамінних деталей і частин до загальної трудомісткості виготовлення виробу. Він є показником технічного рівня виробництва. Нормативною базою взаємозамінності є стандартизація.

З розвитком економічних зв’язків між країнами та поширенням міжнародної торгівлі великого значення набуває забезпечення взаємозамінності в міжнародному масштабі. У зв’язку з цим велика увага приділяється питанням взаємозамінності в діяльності міжнародних організацій зі стандартизації. Уніфікація, агрегування, типізація та взаємозамінність є базою для розвитку робіт зі спеціалізації.

Спеціалізація – це організаційно-технічні заходи, спрямовані на створення виробництв або підприємств із реалізації однотипної продукції в масовому чи великосерійному масштабі з використанням оптимальної технології при мінімальній собівартості й найкращій якості.

Залежно від об’єктів спеціалізації вона може бути предметною, детальною, технологічною та функціональною.

Предметна спеціалізація полягає в тому, що на окремих підприємствах зосереджується випуск певної продукції, яка відповідає профілю підприємства. Наприклад, предметною є спеціалізація заводу з випуску м’ясних продуктів, кондитерських виробів, телевізорів, пральних машин тощо. Предметна спеціалізація – це початкова форма спеціалізації виробництва.

Детальна спеціалізація полягає в тому, що в процесі виготовлення виділяється виробництво окремих деталей, вузлів чи складальних одиниць. Цей вид спеціалізації економічно найбільш вигідний.

Технологічна спеціалізація – це виділення окремих стадій технологічного процесу в спеціалізовані заводи, цехи, ділянки. Наприклад: виробництво виливків, штампувань; організація прядильних і ткацьких фабрик у текстильній промисловості; забійний, ковбасний та інші цехи в м’ясопереробній промисловості та ін. При технологічній спеціалізації збільшуються масштаби виробництва, підвищується продуктивність праці, знижується собівартість продукції, раціонально використовуються засоби виробництва.

Функціональна спеціалізація виникла як наслідок розподілу та кооперування праці в галузі допоміжного обслуговування виробництва. Це, наприклад, спеціалізований ремонт холодильників, автомобілів, побутової техніки тощо.

Залежно від галузі розповсюдження спеціалізація може бути заводською, галузевою, міжгалузевою та міжнародною.

⇐ Предыдущая 1 23