Зміст заяви.

Європейський суд з прав людини - міжнародний судовий орган, юрисдикція якого поширюється на всі держави-члени Ради Європи, що ратифікували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, і включає всі питання, які стосуються тлумачення і застосування конвенції, включаючи міждержавні справи й скарги окремих осіб.

У статті 20 Конвенції визначається кількість суддів Суду, яка відповідає кількості Високих Договірних Сторін Конвенції (47). Судді, які засідають у Суді у своїй особистій якості, повинні відповідати таким критеріям: Судді повинні мати високі моральні якості, а також мати кваліфікацію, необхідну для призначення на високу судову посаду, чи бути юристами з визнаним авторитетом.

Упродовж строку своїх повноважень судді не можуть займатися ніякою діяльністю, що є «несумісною з їхньою незалежністю, безсторонністю або вимогами виконання посадових обов'язків на постійній основі». Усі питання, які виникають у зв'язку із застосуванням цього пункту, вирішуються Судом.

Парламентська асамблея Ради Європи обирає суддів зі списків із трьох кандидатів, запропонованих кожною державою, строком на дев'ять років. Судді не можуть бути переобрані.

Суд може засідати у чотирьох основних складах.

Явно неприйнятні скарги розглядаються суддею одноособово.

Стаття 26 Конвенції передбачає створення в межах Суду трьох різних типів органів: комісій, палат і Великої палати.

Комісія, до складу якої входить три судді, може визнати неприйнятною або вилучити з реєстру справ індивідуальну заяву, якщо така ухвала може бути винесена без додаткового вивчення. Кожна така ухвала є остаточною і особа, що звернулась із заявою, не може вимагати її перегляду.

В палатах, на другому рівні організаційної структури Суду, здійснюється більша частина його роботи. До складу палат входять сім суддів, включаючи й члена палати за посадою — суддю, якого було обрано від зацікавленої держави-учасниці, або особу, яка призначається для участі в засіданнях в разі відсутності такого судді.

Окрім створення комісій, про які йшлось вище, палата приймає ухвали щодо прийнятності та суті міждержавних і індивідуальних заяв, які не були визнані неприйнятними у комісіях. Як правило, палата приймає рішення щодо прийнятності окремо від рішення по суті.

Велика палата — третій рівень, на якому здійснюється робота Суду. До складу Великої палати входять сімнадцять суддів. Окрім члена Великої палати за посадою, який засідає на тих же умовах, що визначаються по відношенню до члена палати за посадою, пункт 3 статті 27 також зараховує до складу Великої палати Голову Суду, заступників Голови, голів палат та інших суддів, які визначаються відповідно до регламенту Суду.

Палата вповноважена розглядати лише ті справи, які були передані до неї і лише в трьох випадках, відповідно до статті 30, палата може відмовитись від своєї юрисдикції на користь Великої палати за таких обставин:

· якщо справа, яку розглядає палата, порушує серйозне питання щодо тлумачення Конвенції чи протоколів до неї

· якщо вирішення питання, яке вона розглядає, може призвести до результату, несумісного з рішенням, постановленим Судом раніше

· якщо жодна зі сторін у справі не заперечує проти цього.

23‑28 лютого 1959 року відбулося перше засідання Суду, а 18 вересня того ж року було ухвалено його Регламент.

Практику Суду розпочато рішенням у справі «Лоулесс проти Ірландії» (1 липня 1969 року). Джерарда Річарда Лоулеса заарештували антитерористичні служби 11.07.1957, коли він збирався їхати у ВБ з Ірландії, за підозрою в участі в незаконній організації ІРА (Ірландська республіканська армія), хоча він стверджував, що більше не бере в ній участі. Лоулесс вже був заарештований в 1956 р., його признали виновным и приговорили к месячному тюремному заключению за хранение карт для нападений на британские посты на границе между Ирландией и Северной Ирландией , а также за хранение документов, защищающих партизанские нападения на британских чиновников и собственность; однако он был оправдан тем же судом по обвинению в принадлежности к ИРА.

Арешт здійснено завдяки особливим повноваженням щодо арешту й утримання під вартою, що надані міністру внутрішніх справ на підставі закону про злочини проти держави (1940). Згідно із цим законом, міністра внутрішніх справ наділено особливими повноваженнями з видання ордера на арешт й утримання під вартою без суду осіб, яких він вважає такими, що «беруть участь у діяльності, що... завдає шкоди збереженню громадського миру та порядку чи безпеки держави». Відповідно до закону, уряд також мав створити якомога швидше після прийняття закону комісію, до складу якої повинні входити представник збройних сил і два юристи зі стажем роботи не менше ніж сім років, до яких будь-яка арештована особа або така, що утримується під вартою, може через уряд звернутися.

Заявник намагався застосувати захист за ст. 5, 6 і 7 Європейської конвенції з прав людини, які захищають будь-яку особу від арешту чи тримання під вартою без суду. Суд визнав, що військовий і підпільний характер цих формувань, а також страх, який вони поширювали серед населення, факт, що вони діяли переважно в Північній Ірландії, поза юрисдикцією уряду Ірландії, і вкрай серйозні наслідки їхніх діянь дають підстави для висновку, що вжиті заходи були такими, яких вимагала ситуація, що склалася. Окрім цього, закон 1940 року передбачав певну кількість гарантій, які мали перешкодити зловживанням під час застосування запобіжного заходу у вигляді режиму адміністративного затримання: постійний контроль парламенту, створення комісії із затримання, до складу якої входили три експерти, а також наявність гарантії звільнення з-під варти, що давав публічно уряд.

Суд дійшов висновку, що, хоча затримання заявника без доставляння до судді не мало правового підтвердження в ст. 5 Європейської конвенції з прав людини, однак ґрунтувалося на джерелі права щодо відступу від положень, якого належно дотримався уряд Ірландії, згідно зі ст. 15 цієї Конвенції. Тому Суд не визнав порушення Конвенції в цій справі.

Корпус ирландского правительства был представлен тогдашним Генеральным прокурором Ирландии , Айндриас О Каоит , в то время как Лоулесс был представлен Шон МакБрайд .

Перш, ніж скарга буде подана до Суду, необхідно дотримуватися кількох умов.

· Предметом скарги можуть бути тільки права і свободи, які гарантуються конвенцією або протоколами.

· Відповідно до статті 34 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод , Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які стверджують, що заяви про порушення з боку держав-учасниць конвенції їх прав, визнаних у конвенції або в протоколах до неї. Це означає, що заявнику необов'язково бути громадянином держави - члена Ради Європи або взагалі громадянином держави, на яку він подає скаргу .Найчастіше при розгляді скарг Суду доводиться мати справу з так званими прямими (безпосередніми ) жертвами : звертається особа сама безпосередньо, яка стала жертвою порушення його права.

Варто зазначити, що ще можлива подача скарги на порушення конвенції державою — членом Ради Європи з боку іншої держави — члена. Крім цього, в практиці Європейського суду існують і інші поняття жертви.

Особа може бути визнано потенційною жертвою в разі, якщо вона піддається реальному ризику застосування до неї законодавства, що суперечить Європейській конвенції, і його прав, які закріплені в конвенції, будуть порушені. У даному випадку дуже важливо вказати, чому до заявника застосовні положення законодавства, за яких обставин існує реальний ризик такого застосування.

Непряма жертва: у практиці Європейського суду визнано, що особа може відчувати порушення своїх особистих прав і через те, що порушені права іншого .Тому за певних обставин особа може подати скаргу про порушення своїх прав попри те, що само безпосередньо не зазнавало збитків . Для цього необхідно, щоб у цієї особи з безпосередньою жертвою була дуже близька зв'язок (спорідненість або інше ) . Найбільш поширеним прикладом є звернення родичів особи постраждалого з вини державних органів з причини незабезпечення ними належного захисту права на життя в результаті чого родичі відчувають моральні страждання і несуть матеріальні збитки.

1. Скарга повинна бути подана не пізніше ніж через 6 місяців після остаточного розгляду питання компетентним державним органом . Цей термін відновленню не підлягає.

2. Скаржитися можна тільки на ті порушення які мали місце після дати ратифікації конвенції державою.

3. Для того, щоб скарга була визнана прийнятною по суті, заявником повинні бути вичерпані всі внутрішньодержавні засоби захисту свого права, і насамперед судові засоби такого захисту . Для України вичерпанням національних засобів правового захисту буде проходження заявником першої, апеляційної та касаційної інстанцій .

4. Скарги, що направляються до Європейського суду, повинні стосуватися подій, за які несе відповідальність державна влада . Скарги проти приватних осіб організацій Європейським судом не приймаються до розгляду.^[5]

Офіційними мовами Суду є англійська та французька, але за бажанням Ви можете звертатися до Секретаріату Суду офіційною мовою однієї з держав, що ратифікували Конвенцію.

На початковій стадії провадження Суд може також листуватися з Вами цією мовою. Проте, якщо Суд не визнає заяву неприйнятною на основі надісланих документів, а вирішить запропонувати Уряду висловити свою позицію щодо скарг заявника, Суд вестиме листування англійською чи французькою мовами, а Ви чи Ваш представник, за загальним правилом, повинні будете надсилати подальші зауваження англійською чи французькою мовами.

Зміст заяви.

Згідно з положеннями правила 47 Регламенту Суду, в заяві необхідно:

а) навести стислий виклад фактів, щодо яких Ви скаржитися, та суть Ваших скарг;

б) зазначити права, гарантовані Конвенцією або протоколами до неї, які, на Вашу думку, були порушені;

в) назвати національні засоби юридичного захисту, якими Ви скористалися;

г) навести перелік рішень судів (або інших державних органів) у справі, із зазначенням дати кожного рішення та органу, який його виніс, а також коротку інформацію про зміст цього рішення. До листа необхідно додати копії самих рішень (Суд не повертає надіслані йому документи, тому необхідно надсилати виключно копії, а не оригінали).

Правило 45 Регламенту Суду вимагає, щоб заява була підписана Вами як заявником, або Вашим представником.

Якщо Ви не бажаєте розкривати свою особу, Ви маєте про це зазначити в заяві до Суду та викласти причини на виправдання такого відступу від загального правила гласності провадження в Суді. У виняткових і виправданих випадках Голова Палати Суду може надати дозвіл на анонімність.

1. Після отримання від Вас першого листа або формуляру заяви Секретаріат Суду надсилає відповідь з повідомленням про те, що за Вашим іменем було відкрито справу, номер якої потрібно зазначати в усіх наступних листах до Суду. Надалі до Вас можуть звернутися за додатковою інформацією, документами чи роз’ясненнями, пов’язаними із заявою.

Секретаріат Суду не надає інформації щодо законодавства держави, проти якої спрямовано заяву, а також не надає юридичних консультацій стосовно застосування або тлумачення національного права.

2. Ви маєте своєчасно і сумлінно відповідати на листи Секретаріату Суду. Будь-яка затримка з відповіддю може розцінюватися як те, що Ви не зацікавлені у продовженні провадження в Суді, і розгляд заяви, відповідно, припиняється.

3. Якщо Ви вважаєте, що Ваша заява стосується одного з прав, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї, і що всі умови прийнятності, викладені вище, задоволені, Ви повинні ретельно і розбірливо заповнити формуляр заяви і повернути його до Суду в найкоротші строки та у будь-якому випадку не пізніше шести місяців з дати направлення першого листа до Секретаріату Суду. Якщо формуляр та всі необхідні документи не будуть надіслані до Секретаріату Суду до спливу вказаного строку, це буде розцінено як те, що Ви не бажаєте підтримувати заяву в Суді і, відповідно, Вашу справу буде знищено.

Суд не може надати Вам допомогу з оплати послуг адвоката для підготовки заяви до Суду. В подальшому, а саме після рішення Суду про направлення заяви Урядові для надання зауважень, Ви, у разі браку коштів для оплати послуг адвоката, можете претендувати на отримання безкоштовної юридичної допомоги, якщо надання такої допомоги Суд визнає за необхідне для належного розгляду справи.

Процедура розгляду справи безкоштовна. Процедура розгляду справ Судом є письмовою, що не потребує Вашої особистої присутності у Суді. Вас обов’язково буде поінформовано про будь-яке рішення, винесене Судом у Вашій справі.

«Національний суддя» не може засідати у справі, яка розглядається суддею одноособово. У виняткових випадках його може бути запрошено до складу комітету з трьох суддів. Утім, якщо справа розглядається палатою з семи суддів чи Великою Палатою з сімнадцяти суддів, «національний суддя» завжди входить до її складу.