Тема: Міжкультурні комунікації

Тема: Міжкультурні комунікації

Дата: 09.06.2020 р.

Група: ПЦ-262

Мета:формувати поняття міжкультурної комунікації, вчити ураховувати її особливості під час спілкування, удосконалювати вміння уникати й виправляти комунікативні помилки під час спілкування, готувати студентів до використання мовних і позамовних ресурсів в усіх ланках виробничої та невиробничої сфери, збагачувати словниковий запас студентів термінологічною лексикою; розвивати комунікативно-мовленнєві вміння, мислення (аналітичне, синтетичне, критичне); виховувати у студентів за допомогою мовленнєво-комунікативного дидактичного матеріалу повагу до культури свого й інших народів.

Є 50 способів сказати «так»

і 150 способів сказати «ні»,

і є лише один спосіб написати це

(Бернард Шоу)

• Розгляньте таблицю. У чому суть невербального коду в комунікації? Чи потрібно мовцеві використовувати всі засоби невербального спілкування?

Невербальні засоби спілкування

Засоби невербального спілкування	Загальна характеристика	Наука, що займається поглибленим вивченням цього питання
Пози, жести, міміка	Зовнішні прояви людських почуттів та емоцій. Жестові рухи окремих частин тіла, активність м’язів обличчя. Загальна моторика усього тіла: пози, вміння вмотивовано рухатися тощо	Кінестика
Вимова, тембр голосу, його висота, гучність	Особливості вимови	Паралінгвістика (просодика)
Паузи, темп мовлення, елементи сміху тощо	Особливості вимови	Екстралінгвістика
Мовчання	Відсутність звукового оформлення думки
Зони, дистанції	Розташування людей у просторі, урахування дистанцій відповідно до ситуацій спілкування і залежно від самих суб’єктів, залучених у цей процес	Проксеміка
Доторкування, рукостискання	Різного роду дотик у ситуації спілкування	Такесика
Погляд	Контакт очей залежно від обставин спілкування і рівня інтимності між особами

Психологи встановили, що в процесі взаємодії людей 60-80 % комунікації здійснюється за рахунок невербальних засобів вираження. І тільки 20—40 % комунікації передається за допомогою вербальних.

Невербальні засоби спілкування несуть у собі величезну кількість інформації. Алан Піз, який сприяв широкому поширенню явища невербального спілкування під назвою «мова тіла», підкреслював, що «більша частина людського спілкування відбувається за допомогою жестів, поз і дотримання певної дистанції між людьми. Слова, натомість, займають зовсім незначну частину цього складного процесу». Про це свідчать і дані Н. Якименко, згідно з якими словесно людина здобуває 35% інформації, а за допомогою «мови тіла» — 65%.

ПОВЕДІНКА ЛЮДЕЙ ПІД ЧАС ДІЛОВИХ ПЕРЕГОВОРІВ

Знання мови тіла (значення різноманітних жестів, міміки і т. ін.) на Сході обов’язкове для менеджерів, починаючи з середньої ланки. Спеціалісти помітили, що під час успішних переговорів учасники випрямляють ноги, пересуваються на край стільця ближче до столу, який відділяє їх від співрозмовника.

Жестами захисту реагують на можливі загрози, конфліктні ситуації. Коли ми бачимо, що співбесідник схрестив на грудях руки, слід переглянути те, як відбувається розмова. Руки, стислі в кулаки, також означають захисну реакцію співрозмовника.

Ходіння — жест, що позначає спробу розв’язати складну проблему або ухвалити рішення. Пощипування перенісся із заплющеними очима — жест, що говорить про глибоку зосередженість (За матеріалами інтернет-джерел).

Міжкультурне спілкування — це обмін інформацією, почуттями, думками представників різних культур.

Культурні, психологічні, національні особливості народу не можуть не позначатися на його діловій культурі, не можуть не впливати па культуру спілкування та взаємодії. Відмінності культур можуть бути досить істотними і стосуватися мови, правил етикету, стереотипів поведінки, використання певних засобів спілкування. Взаємодія з іноземними партнерами — це завжди зіткнення різних національних культур. Саме через неусвідомлення цього при контактах представників різних країн відбуваються непорозуміння, а іноді й конфлікти. На стадії реалізації контактів виявляються певні національні особливості, притаманні окремим народам. Ці особливості слід враховувати, готуючись до будь-яких переговорів з іноземцями, і відповідним чином коригувати свої дії. Так, характерним для поведінки представників різних країн під час переговорів відповідно до їхніх національних та психологічних особливостей є:

• для американців — прагнення обговорити не тільки загальні підходи, а й деталі, пов’язані з реалізацією домовленостей. Для них типовими є мажорний настрій, відкритість, енергійність, не дуже офіційна манера ведення переговорів. Водночас вони поводяться впевнено і прагнуть домінувати, вважаючи, що їхня позиція єдино правильна. Професіоналізм представників американських делегацій звичайно високий, і поводяться вони під час ухвалення рішень відносно самостійно. Люблять ухвалювати пакетні рішення, вміють торгуватися, виявляють наполегливість у досягненні своїх цілей;

• для англійців — прагнення вирішити всі питання під час переговорів залежно від позиції партнерів. Тому вони мало уваги приділяють підготовці до переговорів, ставляться до розгляду питань досить гнучко, як правило, позитивно реагують на пропозиції іншої сторони, намагаються уникати конфронтації;

• для французів — приділення уваги попереднім домовленостям та попередньому обговоренню проблем. Представники їхніх делегацій намагаються зберігати незалежність, але вони менш вільні під час ухвалення рішень і пов’язані наданими їм інструкціями. Часто вибирають конфронтаційний стиль взаємин. Вони прагнуть використовувати французьку мову як офіційну під час переговорів;

• для німців — бажання вести переговори тільки тоді, коли впевнені в позитивному розв’язанні проблеми. Вони докладно виробляють свою позицію, поетапно обговорюють питання. Німці дуже пунктуальні, дотримуються суворої регламентації поведінки. Для них мають значення статус, титули і звання людей, що беруть участь у переговорах;

• для китайців — чітке розмежування окремих етапів переговорів. Спочатку вони оцінюють зовнішній вигляд та поведінку партнерів, їхній статус. Намагаються з’ясувати позицію та можливості партнерів і тільки після цього висувають свої пропозиції, вміло використовують чужі помилки. Остаточні рішення ухвалюють тільки після затвердження їх своїм керівництвом. Велику увагу приділяють виконанню досягнутих домовленостей, навіть використовуючи різні форми тиску;

• для японців — ввічливе ставлення до учасників спілкування, прагнення уникнути зіткнення позицій під час офіційних переговорів. Вони йдуть на поступки, якщо поступки робить й інша сторона. Приділяють велику увагу розвитку особистих взаємин з партнерами. Вони дотримуються точності та обов’язковості у всьому, підкреслено демонструють свою увагу, слухаючи співрозмовників (але це не означає, що вони з ними погоджуються). Особливістю є групова солідарність, вміння працювати в команді. Представники делегацій рішення самі не ухвалюють, обов’язково його погоджують зі своїм керівництвом, на що витрачають багато часу;

• для представників арабських країн — увага до дрібниць, яким іноді інша сторона не приділяє уваги. Труднощі й конфлікти під час переговорів іноді виникають через їхню звичку торгуватися, а також тому, що вони побоюються, що їх можуть зневажати і ними хочуть керувати;

• на думку зарубіжних спеціалістів, представники Росії та інших країн Співдружності па переговорах часто звертають увагу на загальні питання і мало уваги приділяють тому, як їх реалізувати. У них переважає бажання критикувати партнерів, а не висувати власні варіанти конструктивних рішень, є прагнення не ухвалювати ризикованих рішень (За матеріалами інтернет-джерел).

12 Следующая ⇒