Правове регулювання природоохроної діяльності

12 загальні положення Національної Програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води.

Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води (далі - Програма) спрямована на реалізацію державної політики України у галузі охорони навколишнього природного середовища (довкілля), використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки у басейні Дніпра.

Програма розроблялася під керівництвом Надзвичайної комісії з проблем екологічного стану ріки Дніпра та якості питної води і Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки при сприянні Фонду відродження Дніпра за участю всіх зацікавлених органів виконавчої влади та інших установ і організацій.

Виняткова суспільна актуальність і доцільність розробки Програми визначаються такими факторами:

Дніпро - головна водна артерія України, значення якої в становленні та розвитку української нації, суспільного виробництва і для природного середовища країни не можна переоцінити;

надмірне антропогенне навантаження, посилене наслідками Чорнобильської катастрофи, порушило природну рівновагу, різко знизило якість водноресурсного потенціалу та спричинило кризовий екологічний стан багатьох територій у басейні Дніпра;

розв'язання комплексної проблеми екологічного оздоровлення басейну Дніпра необхідно здійснювати на якісно новому рівні відповідно до радикальних змін характеру природокористування та стратегії розвитку економіки країни;

результати позитивного розв'язання проблеми матимуть високу екологічну, економічну та соціальну ефективність на національному та міжнародному рівнях;

подальше затягування розв'язання проблеми завдає істотної шкоди природному середовищу, здоров'ю населення та суспільству в цілому;

необхідність концентрації значних сил і ресурсів, довгочасний характер проблеми та її масштабність у зв'язку із значним територіальним ареалом басейну Дніпра зумовлюють очевидну необхідність участі в її розв'язанні більшості областей України, багатьох галузей господарства, громадськості, держав-сусідів - Російської Федерації і Республіки Білорусь, міжнародної спільноти.

Виконання завдань Програми має бути важливою складовою формування та реалізації екологічної політики України на її шляху до сталого розвитку та інтегрування у світове співтовариство.

Основною метою Програми є відновлення і забезпечення сталого функціонування екосистеми Дніпра, якісного водопостачання, екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення та виснаження.

збереження тенденції до погіршення екологічного стану водних об'єктів басейну Дніпра в майбутньому може загрожувати біологічно-генетичною деградацією населення України і негативно позначитися на економічних показниках розвитку господарства;

незадовільний екологічний стан водних об'єктів поряд з недосконалими технологіями водопідготовки є головною причиною погіршення якості питної води та зумовлює фактори поширення різних захворювань і погіршення здоров'я населення;

Програма має багатоцільовий характер, оскільки переслідує декілька взаємопов'язаних стратегічних цілей. Складність структури Програми, масштаби завдань, які мають вирішуватися, довгостроковий характер передбачуваних інвестиційних циклів зумовлюють тривалий період її реалізації (орієнтовно до 2010 року).

32.Приро́дно-запові́дний фо́нд України — ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти, якi мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Державне управління природно-заповідним фондом України здійснює Державна служба заповідної справи.

До природно-заповідного фонду України належать:

природні території та об'єкти — природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;
штучно створені об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

3а роки незалежності площа природно-заповідного фонду України зросла більш ніж удвічі. Станом на листопад 2009 до його складу входять понад 7200 територій та об'єктів загальною площею 2,8 млн га, що становить 4,% території держави. Це, зокрема, 17 природних та 4 біосферних заповідника, 19 національних природних парків, 45 регіональних ландшафтних парків, 3078 пам'яток природи, 2729 заказників, 616 ботанічних, зоологічних садів, дендропарків та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, 793 заповідних урочища. Незважаючи на це, площа природно-заповідного фонду в Україні є недостатньою і залишаться значно меншою, ніж у більшості країн Європи, де середній відсоток заповідності становить 15 %.

52 .Правове регулювання природоохроної діяльності

Державне регулювання охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів в Україні здійснюється комплексом заходів правового, адміністративного та економічного характеру, сукупність яких формує екологічну політику держави. Екологічна політика – це сукупність заходів держави, спрямованих на збереження безпечного навколишнього середовища, захист життя і здоров´я населення від негативного впливу забруднення, досягнення гармонії у взаємодії суспільства і природи, охорону і раціональне використання природних ресурсів.

Основні нормативно-правові акти екологічного регулювання в Україні ухвалені впродовж 1991-1995 pp. Основними з них є: Закони України “Про охорону навколишнього середовища” (1991 p.), “Про природно-заповідний фонд” (1992 р.), “Про охорону атмосферного повітря” (1992 р.), “Про тваринний світ” (1993 р.), “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” (1995р.), “Про екологічну експертизу” (1995 p.); Кодекси України – земельний, лісовий, про надра, водний; ратифіковані міжнародні екологічні угоди тощо. Ці нормативно-правові акти визначають засади та рамки діяльності щодо захисту довкілля, використання різноманітних природних ресурсів, підтримання екологічної безпеки, збереження унікальних територій та природних об´єктів, які є частиною історико-культурної спадщини України.

⇐ Предыдущая 1 2 34