ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ЛУГАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ІМЕНІ Е.О.ДІДОРЕНКА

КАФЕДРА ТЕОРІЇ ТА ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

з курсу: "ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА УКРАЇНИ"

АВТОНОМІЯ (грецьк. - незалежність, самоврядування ) - широке внутрішнє самоврядування, що надасться окремій національності, яка компактно мешкає в межах держави, можливість для неї самостійно вирішувати питання, які мають відношення до конкретного автономного утворення.

AГОPA - громадянський центр, центральна частина античного міста, де засідали народні збори повноправних громадян, не молодше 20 років.

АГРЕСІЯ ( лат. - напад) - незаконне застосування збройної сили однією державою проти суверенітету, територіальної цілісності a6o політичної незалежності іншої держави a6o народу.

АКРОПОЛЬ ( грецьк. – верхнє місто) - підвищена та укріплена частина давньогрецького міста, фортеця, захисток на випадок війни.

AKTИBHE ВИБОРЧЕ ПPABO - право громадян брати участь у виборах у представницькі органи державної влади.

АЛЬЯНС - спілка, об'єднання окремих осіб, політичних пapтійaбo держав для досягнення спільної мети.

АНЕКСІЯ (лат. - приєднання) - насильницьке приєднання, захоплення однією державою частини території іншої держави (aбo вciєї держави).

АНКЛАВ (лат. - замикатися на ключ) - частина території однієї держави, оточена територією іншої держави a6o держав. Наприклад, держава Песото - анклав на території ЮАР.

АНОМІЯ - беззаконня, відсутність норм.

АНТИЧНІСТЬ – 1)давні часи, давнина; 2)історія та культура Давньої Греції і Давнього Риму.

АРИСТОКРАТІЯ (грецьк. - влада кращих, знатніших ) - l) форма державного правління, під час якої влада належить представникам знаті; 2) у рабовласницьких i феодальних державах - найбільш привілейований стан.

"APMATHE СТАДО”, ”СЛАВНОЗВІСНЕ НИЗОВЕ ЗАПОРІЗЬКЕ ВІЙСЬКО Й ТОВАРИСТВО"- офіційна самоназва козаків

АРМ’ЯК - шитий із товстої вовняної тканини верхній селянський одяг халатного крою.

АРТИКУЛ - 1) окрема частина (стаття, глава, параграф) офіційного документа (закону, договору, розпорядження); 2) військовий артикул - збірник військових законів, військово-кримінальний статут, що діяв до 1839 року, виданий у 1715 році.

АРХЕОЛОГІЯ [ грецьк - наука про давнину ) - історична наука, що вивчає минуле людства за матеріальними пам'ятками, розкопками, дослідженнями, якими займаються вчені-археологи.

АРXOHTIB КОЛЕГІЯ - існувала з VII ст. до н.е. в Афінах. Складалася з 9-ти чоловік. Діяльність архонтів контролювалась ареопагом, у якому засідали діючі i відставні архонти. Перший архонт - епонім - вважався найголовнішою посадовою особою.

Другий архонт - базилевс - був верховним жерцем. Третій архонт-полiмapx - здійснював командування військом i відав зовнішніми справами держави. Інші шість архонтів - фесмофети - були охоронниками законів i очолювали розгляд судових справ.

АРШИН - російська міра довжини, яка дорівнювала 0, 71 м i

застосовувалася до введення метричної системи.

АСАМБЛЕЇ - у Pocii збори-бали в будинках вельмож при Петрі I, які вводили у побут та суспільне життя російського дворянства західноєвропейські звичаї.

ACECOP (франц. - засідатель) - у Pociї в XVIII - XIX ст.:

l) службовець в казенній палаті, суді та інших закладах; 2) пocaда, чин службової особи.

АСИГНАІЦЯ ( польськ. - призначати) - паперова грошова одиниця, що існувала в Pоciїз 1769 по 1848 рік.

АСИМІЛЯЦІЯ(лат. – уподібнення) - злиття однієї народності, національної a6o етнічної групи з іншою народністю a6o національністю з втратою однією з них свoєї мови, національної самосвідомості, культури та інших національних особливостей.

АУДИТОР (лат. - слухач) - l) у XIX ст. в Російській імперії - чиновник військового судочинства, що виконував одночасно обов'язки прокурора i слідчого в суді; 2) у гімназіях та училищах - один із найкращих учнів, якому ставилося в обов'язок вислуховувати відповіді учнів i виставляти оцінки.

БАЗИЛЕВС - племінний цар, воєначальник, головний суддя i жрець у Аттиці в VIII- VI ст. до н.е.

БАСУРМАН ( кирг. - бycурман – мycульманин) - у слов'янських народів магометанин, а також взагалі іновірець, іноземець, чужа людина.

БАТАЛІЯ (фр., італ. - бій, битва) - бій, битва.

БАТІГ - палка чи товстий прут з обрізаними кінцями, що використовувалися для тілесних покарань у Pociїта в Україні в XVI- Х1Х ст..

БАШТИПА - у південнослов'янських країнах спадкова власність на землю.

БАШТИННИКИ - категорія селян у південнослов’янських країнах, які зберегли ділянку землі, особисту волю, деяку свободу розпоряджання власністю.

БЕРДАНА, БЕРДАНКА ( від імені винахідника-американця У. Бердана) - однозарядна гвинтівка, що знаходилася на озброєнні російської армії в другій половині XIX ст.

БІВАК (фр. - тa6ip, - тимчасова стоянка військ для ночівлі чи відпочинку поза населеними пунктами; привал військ.

БІЛЕТ (лат. - записка ) - у XVIII -XIX ст. це слово мало декілька значень: l) паперовий грошовий знак (наприклад, четвертний білет - 25 карбованців); 2) документ, що замінював паспорт, посвідчення особи; З)документ, що підтверджував візит лікаря, вчителя: 4) документ, що посвідчував право користування будь чим за плату; 5) документ, що посвідчував належність добудь якої організації, партії

БІРЖА (лат. - гаманець) - ринок цінних паперів, де угоди укладаються без пред'явлення готівки i товарів.

БОГАДІЛЬНЯ (рос. - для Бога, за ради Бога) - у дореволюційній Pociї добродійний заклад для престарілих, хворих, жебраків.

БОГОМАЗ - іконописецъ у слов'ян.

БОМОНД(фр. – вищий світ) –верхівка суспільства, світське суспільство.

БОРТНИЦТВО - добування меду диких бджіл із природних дупел, пізніше - розведення бджіл. У Київській Pyci - одна з найважливіших галузей господарства.

БОЯРИН (тюрк. - знатний, багатий) - у Київській i Московській Pyci - великий землевласник, феодал, що належав до вищої верстви суспільства. Думний боярин - член Боярської думи. Ближній боярин - боярин, найбільш близький до царя, який користувався його довірою, шануванням.

БОЯРСЬКИЙ СУД - суд, на якому боярин сам судив підвладних йому людей.

БОЯРИШНЯ - незаміжня дочка боярина.

БРАНДМЕЙСТЕР (нім. - пожежа + майстер) - начальник пожежної охорони чи пожежної команди в Pociї.

БРАТСТВА - національно-релігійні i просвітницькі організацiї православного міщанства в Україні у XV -XVII ст. Створювалися навколо церкви на базі ремісничих цехових організацій в українських містах Речі Посполитої. Були центрами боротьби проти національного пригноблення i насильницького окатоличення православного населення.

БРЕСТСЬКА УHIЯ 1596 р. - об'єднання православноїцеркви з католицькою на території Речі Посполитої. Прийнята на церковному соборі в Бресті. Православна церква України визнавала своїм головою Пaпy Римського, але зберігала богослужіння на слов'янській мові i православну обрядність.

БУЛАВА - символ вищої посади в козацькому війську; символ влади гетьмана - палиця довжиною 50-70 см із срібною a6o визолоченою кулею на кінці.

БУЈІАВНИЧИЙ - військовий чин козака, який зберігав булаву кошового отамана.

БУJIE - рада п'ятисот в Афінах, що діяла як вищий адміністративний орган i муніципалітет з управління службами Афін та їx передмістя: розв'язувала питання благоустрою міста, стану флоту; здійснювала контроль за діяльністю посадових осіб, готувала й попередньо розглядала питання, що виносилися на обговорення народних зборів.

БУНЧУЖНИЙ - військовий чин, що означав носія i хранителя військових бунчуків у козаків.

БУНЧУК - l) старовинна військова регалія у вигляді держала з кулею чи шпичаком на верхньому кінці, прикрашена китицями, кінськими a6o турячими хвостами. Схожими на бунчуки предметами користувалися ще скіфи; 2) символ впади українських гетьманів.

БУРЖУА- l) вільний повноправний городянин у країнах Західної Європи в середні віки: 2) представник класу буржуазії в період капіталізму.

БУРЖУАЗІЯ - пануючий клас капіталістичного суспільства, який володіє засобами виробництва та експлуатує найману пpaцю.

БУРЖУАЗНА РЕВОЛЮЦІЯ - революція, яка ставить за мету знищення феодального ладу a6o його пережитків, створює умови для капіталістичного розвитку. Революція, під час якoї народ висуває власні вимоги, називається буржуазно-демократичною.

БУРЖУАЗНІ РЕФОРМИ 60-70-x pp. XIX ст. у Pосії- селянська реформа 1561 р., земська реформа 1864 р., судова реформа 1865 р., міська реформа 1870 р., військова реформа 60-70 pp., фінансові реформи 60-х pp., університетська реформа 1863 р., поліцейська реформа 1862 р. Проведені царизмом в умовах загострення кризи феодально-кріпосницького ладу. Сприяли розвитку капіталізму.

БУРМІСТР (польськ.) - призначений паном керуючий маєтком i кріпосними селянами.

ВАРВАРИ - у давніх греків i римлян - назва всіх чужоземців, що говорили на незрозумілій їм мові та були чужі їхній культурі. На початку н.е. назву "варвари“ найчастіше застосовували до германців.

"ВАPBAPCЬKI ПРАВДИ” - ранньофеодальні юридичні кодифікації германських народів, що являли собою запис звичаєвого права.

BAPHAK - у Pociї біглий чи відбулий покарання каторжник.

BACAJI (фр.) - l) у Західній Європі в середні віки - феодал, що одержував земельне володіння (феод, лен) від більш знатного феодала-сеньйора, за яке він зобов'язаний був нести повинності; 2) підвладна, залежна особа чи держава.

BAXMICTP (польськ., нім. - варта + майстер, старший) - у царській армії - унтер-офіцер кавалерії.

ВЕКСЕЛЬ - грошовий документ, письмове зобов'язання сплатити кому-небудь певну суму гpoшeй у певний термін.

ВЕЛИКЕ ПЕРЕСЕЛЕННЯ НАРОДІВ - умовна назва сукупності етнічних переміщень у світi з II по IX ст. Пік цього процесу прийшовся на Європу у IV-VII ст. н. е. Сприяло падінню рабовласницького ладу.

ВЕЛИКИЙ КНЯЗЬ - I) голова великих князівств на Pyci X-XV ст. i Російської держави XV - середини XVI ст.; 2) у Pociйській імперії член імператорської фамілії, родич імператора a6o імператриці. Титул великого князя носили в XVI- XVI1 ст. феодальні володарі Литви. Із 1569 р. титул В. к. увійшов до польського королівського титулу.

BEPBЬ ( від ”вервь”- вірьовка, ділянка землі, відмірена вірьовкою) - назва сільської общини на Pyci в Vlll - XII ст. i у південних слов’ян.

BETO - l) право голови держави a6o верхньої палати парламенту призупинити введення в дію закону, що був прийнятий законодавчим органом aбo його нижньою палатою; 2) правом вето іноді називають принцип одностайності в якомусь законодавчому aбo міждержавному органі (наприклад, у Раді Безпеки ООН).

ВИБОРЕЦЬ - особа, яка бере участъ у голосуванні під час прямих виборів.

ВИБОРНІ КОЗАКН - за реформою 1735 р. заможні, боєздатні козаки, які повинні були самi забезпечувати себе зброєю i конем.

ВИБОРІЦИК - особа, що має право голосувати під час прямих виборів в ряді буржуазних держав.

ВИВОЛАННЯ (укр. - волати) - форма покарання у Польсько-ЈІитовській державі, що застосовувалася до шляхти. Проводилася шляхом вигукування вироку. Виволанець втрачав yci права, привілеї i виганявся з держави.

ВНД - документ, що посвідчує особистість i право на проживання будь де.

ВИНАГОРОДА ЗА ВБИВСТВО - за законодавством КиївськoїPyci грошове стягнення, яке одержував князь за вбивство холопа a6o смерда, які були його власністю.

ВІЗИР (тюрк. - сановник) - міністр чи вищий сановник у мусульманських країнах.

ВІЙНА - збройна боротьба між державами a6o класами - пpoдовження політики іншими засобами. У залежності від цілей війни бувають: справедливі (національно-визвольні; вітчизняні, за соціальне визволення) i несправедливі (загарбницькі, колоніальні, імперіалістичні).

ВІЙСЬКОВА ДЕМОКРАТІЯ - влада періоду розпаду общинного ладу й формування класового суспільства, під час якої управління суспільними справами основної маси общинників, що складали військо, поступово перетворювалося у фактичну владу військової знаті.

ВIЙCЬKOBA СТАРШИНА - у Запорізькій Січі старшина, що володіла найбільшою повнотою влади після Ради. Військову старшину складали:

Кошовий отаман, кошовий суддя, кошовий осавул, кошовий писар, 38 курінних отаманів.

ВІЙСЬКОВИЙ ДОВБИШ (людина, що гpaє на литаврах ) - на Січі відав литаврами, збирав податки, виконував поліцейські функції.

ВІЙСЬКОВИЙ КАНТАРЖЕЙ - хранитель військових вагів i мір, що служили нормою для всіх вагів i мір, які використовували в Січі торговці. Крім того, він збирав прибуток на поживу війська з товарів, які ввозилися на Січ.

ВІЙСЬКОВИЙ ПУШКАР - відав військовою артилерією i виконував функції наглядача військової в'язниці. Військовий скотар i табунщик - доглядали громадські стада коней i корів.

ВІЙСЬКОВИЙ ТОЛМАЧ - перекладач, який був зобов'язаний знати іноземні мови тих країн, що перебували в зносинах із запорізькими козаками (польську, турецьку, татарську, грецьку, вірменську, молдавську). Часто - розвідник.

BIЙCЬKOBI КАНЦЕЈІЯРИСТИ - помічники писаря (наприкінці XVIII ст. їx штат складало майже 20 чол.).

BIЙCЬKOBI ШАФАРІ (польськ. - ключник,. домоуправитель ). Місцева вимова - шапарь. Він збирав прибуток на прожиття війська, але не на Січі, а на головних. шляхах (перевозах) через Дніпро, Буг та інші ріки. Строго слідкував за пересуванням вантажів через переправи. Мав при собі команди козаків.

BIK - історичний період, періодизація історії людства на основі типів знарядь виробництва, матеріалів, що йдуть на їx виготовлення (напр., кам'яний вік, бронзовий, залізний).

BIPA - грошове стягнення за злочин за законодавством Київської Pyci.

ВІРНИКИ - збирачі з населення вір i продажів (податків i штрафів).

ВІЦЕ-ГУБЕРНАТОР- у дореволюційній Pociї перший помічник, заступник губернатора.

ВІЧЕ - l) народні збори в Київській Pyci; 2) місце для проведення народних зборів. Один з головних органів племінної opraнізації для вирішення важливих суперечок. У вічі брали участь повноправні громадяни (не холопи) i не підпорядковані сімейній владі, тобто домохазяї. Роль віча в різних князівствах була різною.

ВОЄВОДА - у Давній Pyci та слов'янських державах – начальник війська.

ВОЄВОДСТВО - l) посада i звання воєводи; 2) територія, що управлялася воєводою.

ВОЛОСТЬ - l) у Давній Pyci - місцевість, область, підпорядкована одній владі; 2) адміністративно - територіальна одиниця, підрозділ повіту в сільських місцевостях Pociї i CPCP до районування.

ВОТЧИНА (від слова отчe) - земля, що належала князям, бояpaм, оформлялася великокнязівською грамотою i передавалася у спадок. Крім того, вона володіла імунітетом, тобто податними i судовими пільгами. За нeї власник землі (боярин) мав перебувати на службі у царя. Вотчину можна було продати та передати у спадок.

ВОТЧИННИЙ СУД - суд власника вотчини над підвладними йому людьми.

ВИТЬ - на Pyci невелика селянська община.

ВНК (ВСЕРОСІЙСЬКА НАДЗВИЧАЙНА КОМІСІЯ) - у Радянській державі в 1917-22 pp., спеціальний орган по боротьбі з контрреволюцією. У 1922 р. переіменований в ДПУ (Державне політичне управління).

ГВАРДІЯ - відбіркова частина війська. Існувала ще у рабовласницьку eпoxy. У XI ст. з'явилась у Франції. У Pociї створена в 1687 р. Петром І.

ГЕНЕРАЛ-АД'ЮТАНТ (нім.) - у дореволюційній Pociї чільне звання близьких до государя осіб, що обиралися з генералів за особистим його розсудом.

ГЕНЕРАЛ - АНШЕФ (фр. - головнокомандуючий) - у Військовому статуті Петра I - головнокомандуючий. Згодом - чин повного генерала, тобто генерала трьох родів військ: артилерії, кавалерії та піхоти.

ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОР - у царській Pociї військово-адмі ністративний начальник намісництва (генерал-губернаторства).

ГЕНЕРАЛЬНА РАДА - вищий орган військового управління за чacів Гетьманщини, збори всього козацтва України.

ГЕРБ ДЕРЖАВНИЙ - знак, що є офіційною емблемою держави; зображується на знаменах, грошових знаках, печатях, деяких офіційних документах тощо.

ГЕТЬМАН (польск.. hetman, німецьк. hauptman - начальник, проводир, командувач військом) - l) у Польщі i Јlитві XVl- XVIII ст. - командувач всіма збройними силами (великий гетьман) i його заступник (польнийгетъман): 2) в Україні XVI - XVII ст. - виборний голова козачого війська; гетьман Лівобережної України. Були наділені вищою цивільною i військовою владою.

ГЕТЬМАНЩИНА - l) напівофіційна назва з другої половини XVII ст. Лівобережної України, що після 1654 року разом із Києвом увійшла до складу Pociї; 2) поміщицько-буржуазна диктатура в 1918 р. в Україні, на чолі якoї стояв царський генерал, великий поміщик П.П. Скоропадський (при підтримці німців).

ГІМН - поетико-музичний твір, який прославляє Вітчизну, державу, історичні події, їx героїв, є одним із символів держави.

ГОЛОВННК - убивця в Київській Pyci.

ГОЛОВНИЦТВО - грошове стягнення, що одержували родичі вбитого від убивці за законодавством Київської Pyci.

ГОЛОВЩИНА - грошове стягнення за вбивство.

ГОЛОТА (рос. - голий) - у східних слов'ян бідацтво.

ГОНІННЯ СЛІДУ – у Київській Русі розшук злочинця по його слідах; якщо слід губився на великій дорозі чи в пустому степу, то розшук припинявся. Якщо слід губився в общині, вона повинна була сама розшукати злочинця i видати його владі чи сплатити дику віру.

ГОРОДНИЧИЙ - у царській дореформеній Pociї – посадова особа, яка керувала повітовим містом.

ГОРОДОВИЙ – у дореволюційній Росії – нижній чин міської поліції; поліцейський служитель, що спостерігав за порядком у місті.

ГРЕНАДЕР (фр. - гранатометальник - у дореволюційній Pocii i французькій армії - солдат чи офіцер добірного гренадерського полку. Спочатку в Pociї – кожний, із спеціально відібраних за високим зростом, солдат-піхотинців для метання гранат.

ГРОМАДЯНСЬКА BIЙHA - організована збройна боротьба за державну владу між класами, соціальними групами однієї країни, найгостріша форма класової боротьби.

ГРОМАДЯНСЬКА ДЕГРАДАЦІЯ - форма покарання, яка складається з позбавлення виборчих прав та заборони займати будь-які посади. Застосовувалась у XIX - на початку XX ст. у Франції.

ГУБЕРНАТОР (лат., польск. - стерновий, кормчий, правитель) - у дореволюційній Pociї - правитель губернії.

ГУБЕРНАТОРСТВО - посада губернатора.

ГУБЕРНІЯ - основна адміністративно-територіальна одиниця в Pociїз XVIII ст. i до районування в CPCP.

ГУБЕРНСЬКИЙ ПРЕДВОДИТЕЛЬ - у Pociї до революції - голова губернських дворянських депутатських зборів, що обирався в губернії для проведення дій щодо накладення опіки на маєтки дворян, видавання дворянам посвідчень про дворянство тощо.

ДВІРНИК - 1) власник чи утримувач заїжджого двора (заїзду) до XIX ст.; 2) робітник, що підтримував чистоту i порядок на подвір'і та на вулиці біля будинку.

ДВІРНЯ – під час кріпосного права обслуга на барському дворі, будинку; дворові люди.

ДВІРСЬКО-ВОТЧИННА СИСТЕМА - система управління, суть якoї полягала в управлінні окремими галузями князівського господарства особливими придворними чинами (тобто система кормління).

ДВІРНИЦЬКИЙ - у поміщицьких будинках старший лакей, що завідував домашнім господарством i обслугою.

ДВОРЯНСТВО - панівний привілейований стан в eпoxy феодалізму, який об'єднував земельну аристократію та масу середніх i дрібних землевласників. Основою економічного й політичного панування дворянства була феодальна власність на землю, експлуатація селян.

ДЕМОКРАТІЯ ( грецьк. - народовладдя) - політичний режим, заснований на визнанні принципів народовладдя, свободи i рівності громадян. Д. передбачає визнання принципу підкорення меншості більшості, виборність головних органів державної влади, наявність прав i політичних свобод громадян, а також умов для їx реалізації.

ДЕМОС –простолюдини в давньогрецькому полісі.

ДЕНЩИК - солдат-слуга у офіцера.

ДЕПАРТАМЕНТ - 1) у Pociї - назва відділів aбo управлінь вищих адміністративних i судових органів; 2) у Франції - головна адміністративно-територіальна одиниця; 3) у деяких державах - назва відомств, міністерств.

ДЕПЕША (фр. - телеграма, спішне повідомлення) - спішне письмове повідомлення.

ДЕРЖАВА (рос.. - держава - сила, володарювання, держати - володіти) - емблема імператорської влади: золота куля з хрестом чи короною.

ДЕРЖАВНА ДУМА - у Pocії за маніфестом 1905 р. - орган, що займався підготовкою законопроектів i розглядав державні прибутки й витрати. У цілому Дума була законодавчим органом при цapі. У роки першої світової війни в ній, поряд з членами буржуазних партій, почали засідати i члени лівих партій.

ДЕРЖАВНА РАДА - у Pociї за маніфестом від 20 лютого 1906 р. - орган, що складався з представників духовенства, дворянства, торговців, промисловців i науковців. Із цього маніфесту, можна сказати, у Pociїпoчaлa формуватися конституційна монархія.

ДИКА BIPA - грошове стягнення, що сплачувала община (а не злочинець одноосібно) за законодавством Київської Pyci:

l) якщо вчинено просте вбивство, а злочинець з членами общини в круговій поруці; 2) якщо вчинено вбивство в розбої, а община покриває злочинця i не видає його; 3) якщо на території общини знайдений труп, а злочинець - невідомий.

ДИКЕ ПОЛЕ - історична назва українських i південноросійських степів між Доном, Верхньою Окою та лівими притоками Дніпра i Десни, які стихійно освоювалися в XVI - XVП ст. селянами-втікачами.

ДИКТАТОР (лат. - наказувати) - l) правитель, що має необмежену владу, здійснює за допомогою насильства одноосібне управління державою; 2)екстраординарна магістратура в Давньому Римі, що обиралася на 6 місяців, мала необмежені повноваження.

ДИНАСТІЯ (грецьк. - влада) - ряд послідовно правлячих монархів з одного й того ж роду, які змінюють один одного за правом спорідненості й наслідування.

ДИФАМАЦІЯ (лат. - позбавити доброго імені) - публічне розповсюдження відомостей, у тому числі й вигаданих, що підривають репутацію якoї-небудь особи, створюють їй погану славу.

ДОЛЬНИК - пайщик, учасник у справі.

ДОМЕН (лaт. - володіння) - королівське спадкове земельне володіння в країнах Західної i Центральної Європи в середні віки: вотчини, фортеці, міста, ліси, пасовища, розкидані в різних районах країни. Функції: фонд земельних пожалувань короля васалам. Головне джерело утримання короля.

ДОМЕН СЕНЬЙОРІАЛЬНИЙ - частина вотчини, на якій феодал вів самостійне господарство, використовуючи працю феодально-залежних cелян-влacникiв чи безземельних робітників. Включав орні землі, угіддя, будівлі, живий i мертвий реманент.

ДОМОСТРОЙ - літературний твір XVl ст., що становить так званий збірник життєвих правил, які базувалися на принципах патріархату.

ДРАГУН (грецьк. - змій, дракон) - в армії дореволюційної Pociї i в деяких іноземних арміях - вoїн частин кавалерії, призначених діяти як в кінному, так i в пішому ряді.

ДРУЖИНА - загін воїнів, які об’єднувалися навколо племінного ватажка в період розпаду родового ладу, а потім - навколо князя (короля) i утворювали привілейований прошарок суспільства, який брав участь у війнах, управлінні державою й особистим гocпoдарством князя.

ДУМА - l) представницька, виборча, законодавча, дорадча або адміністративна установа Pociї; 2) збори, рада бояр, земських виборних у Давній Pyci (Боярська Дума, Земська Дума).

ДУХІВНИЦТВО - окремий соціальний стан. Його складали: священики, їx сім'ї, церковний штат. Духовний сан був спадковим.

ДУШЕПРИКАЖЧИК - людина, якій той, хто склав заповіт, доручає приведення його у виконання.

ДУШОГУБ - убивця, розбійник.

ДИЯК (грецьк. - служитель) - начальник i письмоводитель канцелярії різних відомств в Pociї до XVIII ст. Керував роботою місцевих установ i приказів.

ЕКЗОГАМІЯ ( грецьк. - поза- i шлюб ) - характерний для oбщинно-родового ладу звичай, що забороняв шлюби всередині певної суспільної групи (наприклад, общини, роду, фратрії).

ЕККЛЕСІЯ - народні збори повноправних громадян в Афінах, вища влада в полісі. Збори приймали закони, обирали пocaдових осіб i контролювали їхню діяльність. На зборах розглядалися питання війни i миру, внутрішньої i зовнішньої політики, стосунків із союзниками, будівництва флоту, продовольчого забезпечення Афін.

ЕКСПАНСІЯ (лат. – поширення) - розширення кордонів, сфер впливу, захоплення територій, ринків великими монополістичними об'єднаннями, державами.

ЕКСПЛУАТАЦІЯ - привласнення результатів праці приватними власниками засобів виробництва.

ЕНДОГАМІЯ (грецьк. - всередині, володію) – характерний для первісного ладу звичай укладення шлюбів всередині певної гpyпи.

EПOXA - проміжок часу в розвитку природи i суспільства, який має певні, характерні особливості.

ЕТИМОЛОГІЯ (грецьк. - істина) – походження слова i його споріднені відносини з іншими словами.

ETНOC - гpyпa людей, зв'язаних між собою єдністю пoxoдження, спільністю матеріальної i духовної культури, загальною мовою як засобом спілкування всередині етносу.

ЄПИСКОП - у православній, католицькій, англіканській церквах - вища духовна особа, голова церковно-адміністративної територіальної одиниці (єпapxiї). Ієрархічний поділ єпископів: патріархи, митрополити (частина з них має титул архієпископа),єпископи.

ЄPECЬ (грецьк. - особливе віровчення) - релігійне вчення, яке суперечить настановам панівної церкви.

ЄРЕТИК - людина , що розходиться в поглядах з офіційною церквою, прибічник єpeci, а також людина, що не визнає релігії.

ЖАЛУВАННА ГРАМОТА - у царській Pociї - документ, виданий для підтвердження чиїхось прав, пільг на будь-що.

ЖАЛУВАННИЙ - одержаний у нагороду чи дар.

ЖАЛУВАТИ - нагороджувати, дарувати що-небудь.

ЖАНДАРМ - особа, яка перебуває на службі в жандармерії (політичній поліції ).

ЖИВОTA НЕ ДАТИ - смертна кара у Давній Pyci.

ЖИТО - у слов'ян найбільш поширена зернова культура в певній місцевості, жито-життя.

ЗАГАЛЬНОРОСІЙСЬКИЙ РИНОК - загальні господарські зв'язки та обмін товарами між різними районами країни як наслідок географічного розподілу праці на основі подальшої спеціалізації ремесла, розвитку товарно-грошових відносин, ліквідації господарської замкненості феодальних володінь. Сформувався в 17 ст.

ЗАКЛИЧ - у Київській Pyci оголошення постраждалим про загублене.

"ЗАЛІЗНЕ”- грошові стягнення, що одержував великий князь за катування над злочинцем за законодавством Київської Pyci.

ЗАМОК - укріплене житло феодала. Головна башта (донжон) оточувалася валами, рвами, стінами.

ЗАПОВІДНІ ЛITA (від ”заповідь ”- заборона ) - у Руській державі кінця 16 ст. коли заборонявся перехід селян від одного феодала до іншого в осінній Юр'їв день. Важливий етап закріпачення.

ЗАСОБИ ВИРОБНИЦТВА - сукупність засобів i предметів праці, які використовуються людьми в процесі виробництва матеріальних благ. Предмети праці - речі, що дані природою (руда), те, до чого прикладається праця в процесі виробництва. Засоби праці - речі, за допомогою яких людина обробляє предмети пpaці.

ЗБРОЙНЕ ПОВСТАННЯ - озброєний виступ будь-якої соціальної групи aбo класу проти політичної влади. Розрізняють: масове повстання з метою завоювання політичної влади; бунт - стихійний неорганізований виступ мас; путч - виступ головним чином офіцерських rpyп для встановлення військової диктатури.

ЗВИЧАЙ - традиційно встановлений порядок поведінки. Колективна звичка.

ЗВИЧАЄВЕ ПPABO - право, що базується на звичаї.

ЗДОЛЬЩИНА - вид оренди землі, завдяки якій орендна плата вноситься власнику землі часткою врожаю. Характерна для феодалізму i нерозвинених капіталістичних відносин.

ЗЕМСЬКІ СОБОРИ - з 1549 р. до XVII ст. - станово-представницький орган у Pociї. До нього входили Боярська дума, Освячений собор (церковні ієрархи) та виборні з дворян i пocaдових осіб.

ЗИМOBI КОЗАКИ - козаки, що мешкали за межами Ciчі, у паланках. Складали податний стан січовиків, стан сімейних козаків.

ЗНАТЬ (у племені) - старійшини, що стояли на чoлi родів, воєнні ватажки, яких обирали для управління племенем під час походів.

ЗОДЧИЙ (рос. – гончар, горшечник, муляр ) - на Pyci та в Pociї будівельник, архітектор.

ІЗГОЙ - людина, вигнана з общини, соціуму.

ІМПІЧМЕНТ (англ. - осудження, звинувачення) - особливий порядок притягнення до відповідальності та судового розгляду справ про злочини вищих посадових осіб у деяких державах (наприклад, у США, Великобританії, Японії). Іlитання про притягнення до відповідальності вирішує нижня палата парламенту, а розгляд справи i винесення вироку здійснює верхня палата.

ІНАУГУРАЦІЯ (лат. - посвятити) - 1) у Давньому Римі введення особи на посаду, надання населеному пункту певного призначення; здійснювалась авгурами, супроводжувалася релігійними ритуальними діями; 2) урочистий акт введення на посаду (наприклад, президента).

ІЄРАРХІЯ – порядок підпорядкування низчих чинів чи посад вищим.

ІМПЕРАТИВ – безумовна, категорична вимога, повеління.

ІМПЕРІЯ - 1) монархічна держава, глава якої має титул імператора; 2) складна держава, утворена, як правило, шляхом насильницького приєднання незалежних держав або їхніх частин. Система державних органів, гранично централізована.

ІМУНІТЕТНІ ГРАМОТИ - офіційні документи, які видавалися королівською владою світським феодалам, монастирям, церквам і звільняли відповідну територію з-під дії судової, поліцейської, фінансової та ін. юрисдикцій державної влади.

ІНКВІЗИЦІЯ – особлива церковна установа, слідчий и каральний орган, призначений для організованого терору щодо противників церкви.

ІНКОРПОРАЦІЯ (включення до складу) – спосіб систематизації законодавства, який полягає в об’єднанні за певним критерієм групи нормативно-правових актів у одній збірці.

ІНКРИМІНУВАТИ – пред’являти кому-небудь обвинувачення в чомусь.

ІНТЕРВЕНЦІЯ – збройне втручання однієї або кількох держав у внутрішні справи іншої країни.

ІНФАНТИЦИД –(лат. – дитина + знищення) – дітовбивство. Поширена форма внутрішньообщинного вбивства.

ІНЦЕСТ – кровозмішення.

ІНФЛЯЦІЯ – збільшення кількості паперових грошей, що є в обігу в державі, понад потреби господарського обігу, процес обезцінення грошей.

ІСТОРИЧНИЙ ТИП ДЕРЖАВИ І ПРАВА – сукупність певних рис і ознак, які на різних етапах розвитку людства визначають соціальну сутність держави і права, тобто їх спрямованість на задоволення інтересів і потреб певної групи людей.

ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА УКРАЇНИ – складова частина історії держави і права, яка досліджує національні, правові й релігійні особливості України.

ІНСТИТУТ ПРАВА – система юридичних норм, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин у межах галузі права.

ІНКВІЗИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС – судово-слідчий процес із застосуванням тортур.

КАЗУАЛЬНИЙ – (лат. – нагода) – випадковий, одиночний, що не підлягає узагальненню.

КАМ’ЯНИЙ ВІК – стародавній період у розвитку людства, коли знаряддя й зброя виготовлялися з каменю, дерева та кісток. Поділявся на давній кам’яний вік(палеоліт), середній(мезоліт), новий(неоліт).

КАНІБАЛІЗМ – людожерство. У період К.В. мав декілька функцій, використовувався як метод додержання звичаїв.

КАГАНАТ – воєнно-політичне об’єднання ранніх тюрків.

КАНОНІЧНЕ ПРАВО – сукупність правових норм, встановлених церковними канонами(правилами).

КОДИФІКАЦІЯ – спосіб упорядкування, систематизації законодавства, що полягає у перегляді чинних, заміні застарілих, внесенні нових норм і має результатом прийняття нового правового акта, який вносить зміни в регулювання певної сфери суспільних відносин.

КОНФЕДЕРАЦІЯ – союз суверенних держав, утворений для досягнення певних цілей.

КОНФІСКАЦІЯ – примусове безоплатне вилучення у власність держави всього або частини приватного майна.

КОПА – сільська громада, орган судочинства.

КНЯЗЬ – (нім. – kuning-вождь, голова роду) – проводир війська і правитель області у феодальній Русі. У дореволюційній Росії – чільний титул, що передавався у спадок у дворянських родах, які вели свій рід від можновладних князів. Із ХУШ ст. титул також отримували за указом імператора. Князь Великий – князь із членів царської фамілії(син, брат чи онук російських царів), а в давній Русі – старший з удільних князів.

КНЯЖІ З’ЇЗДИ (снеми) – колегіальні орган влади в Київській Русі, що закріплювали зверхність Києва і скликалися без визначеної періодичності. Свідчили про поступову втрату влади великим київським князем і посилення впливу на державне управління місцевих феодалів.

КОДЕКС – систематизований законодавчий акт, що регламентує однорідну сферу суспільних відносин.

КОЗАК – (тюрк. –«кай» - легко; «сак» - в’юк, мішок(похідний в’юк) – легков’ючий). Так осілі жителі Середньої Азії називали людей неосілих, завжди готових до війни, схильних до грабежу й розбою.

КОЛЕГІЯ – (лат. – товариство, зібрання) – 1)в епоху Петра 1 орган центрального управління в Росії замість приказів. Колегії були скасовані з утворенням міністерств; 2)назва деяких закритих середніх і вищих закладів у Західній Європі і Російській імперії.

КОНСТИТУЦІЯ – головний закон держави, який визначає суспільний і державний устрій, порядок і принципи утворення органів влади, виборчу систему, права й обов’язки громадян; є основою всього законодавства держави.

КОНВЕНЦІЯ – вид міжнародних договорів, що встановлює взаємні права й обов’язки сторін. Приймаються міжнародними організаціями, конференціями, нарадами тощо.

КОРМЧІ КНИГИ -(від церковнослов’янського – кормчий – стерновий). Так на Русі називалися перекладені Номоканони. Це збірники правил православної церкви і законів, що стосуються взаємовідносин церкви й держави. Застосовувались на Русі з кінця Х до ХУШ ст.. Останній раз К.К. видавались в 1816 р.

КОШ – (татар.) - у козаків мав два значення:1) уряд; 2)ставка, військовий табір.

КРЕВСЬКА УНІЯ - угода про династичний союз між Польщею та Великим князівством Литовським, підписана у 1385 р.

КРИВДА(ВИСТУП, ВИНА) – поняття злочину в пам’ятниках права польсько-литовського періоду, тобто порушення закону або норм звичаєвого права.

КЛЕЙНОД, КЛЕЙНОТ (нім., польск. – коштова річ) – військові знаки, регалії або атрибути влади у запорізьких козаків.

КЛЕРУХІЇ –(грець. – наділ, володію) – античні військово-хліборобські поселення, мешканці яких (умовно) залишалися громадянами метрополії.

КУРІНЬ - у козаків це слово мало два значення: 1) житло; 2) сотня, полк, військова одиниця.

КУНА – дрібна грошова одиниця в Київській Русі: гривня складалася з 25 кун(пізніше – з 50 кун.) й дорівнювала резану.

ЛИТОВСЬКІ СТАТУТИ – кодекси феодального права великого князя литовського, що діяли в українських землях(1529 р. – т.зв. Старий, 1556 р. – т.зв. – Волинський; 1588 р. – т.зв. – Новий).

ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ – угода 1569 р. про об’єднання Великого князівства Литовського з Польщею в єдину державу – Річ Посполиту.

ЛІБЕРУМ-ВЕТО – (лат. liberumveto– вільне «забороняю») – право будь-якого члена сейму Речі Посполитої свої

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 5 6 7 8 910