У комп'ютері використовуються два 8-розрядні контроллери переривань. Сигнали IRQ0...IRQ7 відносяться до першого з них, а IRQ8...IRQ15 — до другого. Для того, що каскадує другого контроллера переривань задіяний вхід IRQ2 (мал. 8.6). У зв'язку з цим запити переривання мають наступні пріоритети обслуговування в порядку зростання: IRQ7, IRQ6, IRQ5, IRQ4, IRQ3, IRQ15, IRQ14, IRQ12, IRQ11, IRQ10, IRQ9. Така схема включення склалася історично, оскільки в комп'ютері IBM РС XT використовувався тільки один 8-канальний контроллер переривань, а при переході на IBM РС AT до нього був доданий другий контроллер для подвоєння кількості каналів запитів переривань. У сучасних комп'ютерах обидва контроллери переривань разом з іншими контроллерами можуть входити до складу однієї і тієї ж мікросхеми, але сумісність розподілу переривань як і раніше забезпечується.
Мал. 8.6. Включення двох контроллерів переривань.
Стандартний розподіл каналів запиту прямого доступу до пам'яті представлений в табл. 8.6.
Як і у випадку з контроллерами переривань, тут застосовується два контроллери, причому один з них каскадує через інший. На кожній лінії DRQ повинен бути один вихід ISA-устройства. Канали, відповідні першому контроллеру ПДП (сигнали DRQ0...DRQ3), призначені тільки для 8-бітового обміну, а відповідні другому контроллеру (DRQ5...DRQ7) — для 16-бітового. Канал DRQ4 використовується для того, що каскадує двох контроллерів ПДП і тому недоступний користувачам. Сигнал запиту DRQ0 має найвищий пріоритет, сигнал DRQ7 — найнижчий. У IBM РС XT канал DRQ0 використовувався для регенерації динамічної пам'яті. Кожен канал ПДП може передавати дані в межах 16-мегабайтного адресного простору блоками завдовжки до 64 Кбайт (канали 0, 1, 2, 3) або до 128 Кбайт (канали 5, 6, 7).
Табл. 8.6. Стандартний розподіл каналів прямого доступу до пам'яті.
Номер каналу ПДП
Призначення
Резервний
Контроллер бісинхронного обміну SDLC
Накопичувач на гнучкому диску
Резервний
Каскадує першого контроллера
Резервний
Резервний
Резервний
Природно, звичайному користувачеві запам'ятати всю цю інформацію про розподіл ресурсів досить складно, до того ж при щонайменшій помилці можливі неприємності. Саме з цих міркувань фірмами Compaq Computer, Intel, Microsoft і Phoenix Technologies в 1993 році була запропонована технологія Plug-and-Play (PNP), що покладає всі турботи про конфігурацію комп'ютера на сам комп'ютер. Користувач при цьому може навіть нічого не знати про адресний простір, переривання і канали прямого доступу, він просто підключає плату, і вона відразу ж починає працювати правильно. Правда, при цьому всі компоненти комп'ютера (базова система введення/виводу BIOS, операційна система, прикладне програмне забезпечення, пристрої, що підключаються) повинні підтримувати режим PNP. Врешті-решт, технологія PNP повинна працювати на всіх використовуваних інтерфейсах комп'ютера: ISA, PCI, VLB, IDE, RS-232C і так далі Найбільш же пристосована для цього системна шина PCI, що має спеціально передбачені засоби, що ще більш збільшує її шанси стати єдиним стандартом системної шини.
При включенні комп'ютера з PNP його програма початкового запуску BIOS визначає пристрої, які необхідні в процесі завантаження. Потім BIOS запрошує у кожного з цих пристроїв його унікальний номер (ідентифікатор), що зберігається в пам'яті PnP-устройства. Після цього BIOS вирішує всі конфлікти між пристроями. При цьому пристрої, які не потрібні для завантаження комп'ютера, не обслуговуються.
Після завантаження операційної системи вступає в дію спеціальний програмний драйвер — менеджер конфігурації (configuration manager), який за допомогою драйверів-нумерувати шин (bus enumerators) визначає пристрої, що вимагають системних ресурсів. Якщо підключений пристрій не підтримує PNP і не може видати інформацію про себе, то така інформація повинна бути закладена у формовану уручну базу даних. Вся зібрана інформація про поточну конфігурацію зберігається в оперативній пам'яті, в області hardware tree. Цю інформацію надалі використовує програма-арбітр ресурсів (resource arbitrator) при розподілі системних ресурсів між пристроями. Після цього менеджер конфігурації через нумерують шин повідомляє PnP-устройствам про те, які ресурси комп'ютера їм привласнені, і дана інформація надалі зберігається в програмно доступних регістрах (або flash-EPROM) цих пристроїв. На цьому робота PNP по розподілу ресурсів закінчується, і далі комп'ютер функціонує як завжди, звертаючись до всіх пристроїв стандартним чином.
