ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК

ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК

Абсентеїзм (лат. absentia – відсутність) – це байдуже ставлення людей до реалізації своїх політичних прав, свідоме ухилення під здійснення своїх громадянських обов’язків, передусім від участі у ви борах, що розглядається як одна з форм пасивного протесту проти виборчої системи і політичної системи суспільства взагалі.

Абсолютне вето– це право глави держави відхилите ухвалений парламентом законопроект, внаслідок чого він автоматично знімається з парламентського розгляду і не може бути прийнятий повторно.

Ад Хок (лат. ad hoc – для цього, стосовно цього, для певного випадку) – принцип парламентської практики, який дозволяє Верховній Раді України у разі необхідності прийняти рішення про одноразове відхилення від процесуальних процедур, передбачених її Регламентом.

Акламація (лат. ассlamо – виголошую) – це спосіб ухвалення рішення представницьким органом влади без підрахунку голосів – на основі реакції депутатів, що виявляється у відповідних вигуках чи репліках.

Активне (лат. actiυus – діяльний) виборче право – це право громадянина обирати своїх представників до органів публічної влади.

Альтернативна (фр. alternat – чергування; від лат. alternus – змінний, інший) (невійськова) служба – це державна служба поза Збройними Силами та іншими військовими формуваннями, що запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов’язку перед суспільством, на яку направляються громадяни, проходження військової служби якими є неможливим, оскільки суперечить їхнім релігійним переконанням, а самі вони належать у зв’язку з цим до релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Альтернативні законопроекти – це законопроекти, які містять положення, що регулюють однакове коло питань та повторюють за своєю суттю положення щодо регулювання одних і тих же суспільних відносин.

Апатрид(гр. απατρίς – той, хто не має вітчизни) – це особа без громадянства, тобто особа, яку жодна держава не вважає своїм громадянином (підданим).

Армія (фр. armée – військо; від лат. аrmare – озброювати) – це сукупність збройних сил певної держави.

Багатомандатний виборчий округ – це виборчий округ, від якого може бути обрано два чи більше кандидатів.

Біпатрид (лат. bis – двічі + гр. πατρίς – батьківщина) – це особа, яка є громадянином (підданим) двох чи більше держав.

Бюджет (від староангл. budget – сумка) – це затверджений у законодавчому порядку розпис доходів і видатків держави або окремої територіальної громади на певний строк, що являє собою форму утворення й використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення їх завдань і функцій протягом бюджетного періоду є їх головним фінансовим планом і централізованим фондом коштів.

Бюджетний процес – це регламентована нормами права діяльність пов’язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему держави

Верховна Рада України – це парламент України, що являє собою єдиний загальнонаціональний, постійно діючий, однопалатний колегіальний виборний представницький орган законодавчої влади у складі 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.

Вибори – це форма безпосереднього народовладдя, зміст якої полягає у волевиявленні народу з метою формування представницьких органів держави чи місцевого самоврядування та обрання посадових осіб цих органів шляхом голосування.

Виборці – це громадяни України – суб’єкти виборчого процесу, які мають право голосу, а відтак, право брати участь у виборах Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів.

Виборча кампанія – це сукупність заходів, здійснюваних суб’єктами виборчого процесу з метою висунення та проведення своїх кандидатів до представницьких органів державної влади або місцевого самоврядування.

Виборча квота (лат. quot – скільки) – це передбачена законом кількість голосів виборців, необхідних для обрання одного депутата від відповідного виборчого округу, тобто для отримання політичною партією (виборчим блоком політичних партій) – суб’єктом виборчого процесу одного депутатського мандата у парламенті, який обирається за партійно-представницьким принципом на основі пропорційної виборчої системи, що визначається шляхом ділення сумарної кількості голосів виборців на число депутатських мандатів виборчого округу або місць у парламенті, кількість яких встановлена законом.

Виборча система – це встановлений законодавством держави порядок організації і проведення виборів до її представницьких органів та порядок формування виборних органів держави.

Виборчий блок (англ. bloc – союз, об’єднання) – це об’єднання двох чи кількох політичних партій, утворене для досягнення спільних політичних цілей, передусім з метою спільної участі у виборчому процесі шляхом висування своїх кандидатів на парламентських або місцевих виборах єдиним списком.

Виборчий бюлетень (фр. bulletin, італ. bollettino – записка, листок; від пізньолат. bulla – документ, засвідчений печаткою) – це виборчий документ встановлених змісту й форми, призначений для таємного голосування на виборах, за яким проводиться голосування і здійснюється підрахунок голосів виборців на виборчих дільницях.

Виборчий процес – це спрямована на формування якісного та кількісного складу представницьких органів публічної влади та обрання виборних посадових осіб держави діяльність суб’єктів виборчого права з реалізації закріплених процесуальними нормами юридичних прав і обов’язків шляхом здійснення в певній послідовності низки виборчих дій.

Виборчий фонд – це форма нагромадження коштів для підготовки і проведення виборів, що має один накопичувальний рахунок у національній валюті, на який надходять кошти для фінансування передвиборної агітації, операції з якими проводяться лише в безготівковій формі, а також поточні рахунки, з яких здійснюється фінансування витрат на агітацію, і утворений відповідно до закону в установленому виборчою комісією порядку кандидатом на пост президента або політичною партією (виборчим блоком політичних партій), що висунула кандидатів у депутати.

Виборчі дії – це первинна організаційно-правова форма виборчих процедур і стадій виборчого процесу, що забезпечує в ході виборів їх динамічне розгортання і завершення.

Виборчі дільниці – це первинні територіальні утворення, що формуються для підготовки організації і проведення голосування та підрахунку голосів виборців, включають в себе територію окремих сіл, селищ, міст, районів у містах, які входять до складу відповідного виборчого округу.

Виборчі комісії – це спеціальні колегіальні державні органи, уповноважені організовувати підготовку і проведення виборів та забезпечувати повне й однакове дотримання виборчого законодавства України на всій території України і щодо всіх видів виборів.

Виборчі округи – це територіальні утворення, що формуються для проведення виборів, включають в себе один або кілька районів, міст, районів у містах, утворюються в межах одного з регіонів України - Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, – з урахуванням їх внутрішнього адміністративно-територіального устрою.

Виборчі процедури – це конкретний порядок здійснення передбачених виборчим законодавством дій, прийняття відповідними виборчими комісіями рішень, які забезпечують реалізацію виборчих прав учасників виборів па відповідних стадіях виборчого процесу.

Виборчі списки – це виборчі документи, у вигляді яких здійснюється висування кандидатів у депутати за пропорційною виборчою системою.

Виборчі цензи (лат. census – перепис, опис) – це передбачені законом критерії чи умови, з якими пов’язується можливість набуття особою активного і пасивного виборчого права.

Відкладне вето – це право глави держави відмовити в затвердженні ухваленого парламентом законопроекту, яке, однак, може бути подолане, якщо парламент ухвалить його вдруге, і такою кількістю голосів від загального свого складу, що встановлена законом як достатня для набуття прийнятим законопроектом статусу закону попри незгоду на це глави держави.

Відкріпне посвідчення – це документ суворої звітності, який видається дільничною виборчою комісією на підставі письмової заяви виборця, який вибуває з населеного пункту, де він включений до списку виборців, або повертається з-за кордону в Україну.

Військовий обов’язок – це конституційний обов’язок громадян України із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що встановлюється державою і законом з метою забезпечення комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також підготовки населення до захисту України.

Вільний депутатський мандат (лат. mandatum – доручення) – це мандат, що є загальним (хоча депутати і можуть обиратися по виборчих округах, вони представляють усе населення країни), носить факультативний характер (його здійснення вільне від примусу, депутат не зобов’язаний робити щось конкретне, зокрема брати участь у парламентських засіданнях, працювати у профільних комітетах, навіть не зобов’язаний враховувати думку своїх виборців, хоча, звичайно, має моральний обов’язок дослухатися до них), не може бути відкликаний і не потребує схвалення дій мандатарія (презумпція відповідності волі депутатів волі народу не підлягає запереченню).

Вотум (лат. votum – бажання, воля) – це рішення, схвалене більшістю голосів виборців або повноважних членів представницької установи народу, яким висловлюється недовіра органу влади чи посадовій особі.

Всеукраїнський референдум – це форма народного волевиявлення, що полягає у гарантованому державою і визначеному законом праві і можливості громадян України вирішувати важливі питання суспільного значення шляхом прямого голосування.

Громадська організація – це добровільне формування, створене в результаті вільного волевиявлення громадян, що об’єдналися для задоволення і захисту своїх соціальних, економічних, національних, культурних, творчих, вікових, спортивних та інших спільних інтересів.

Громадські слухання – це форма безпосереднього волевиявлення членів територіальних громад, що передбачає їх право зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування.

Громадянин України – це фізична особа, яка набула громадянство України в передбаченому законами та міжнародними договорами України порядку, правовий статус якої внаслідок чого обумовлюється її належністю до громадянства.

Громадянство України – це правовий обов’язок між фізичною особою і Українською державою, який знаходить свій прояв у їхніх взаємних правах і обов’язках.

Денонсація (фр. dénoncer – повідомляти, розривати; від лат. denuntiatio – повідомлення) – це правомірна одностороння відмова держави від виконання чинного міжнародного договору, якому передує офіційне повідомлення інших сторін договору щодо наміру припинити його дію (щодо двосторонніх угод) або вийти з нього (для багатосторонніх угод), і яке призводить до припинення дії останнього для відповідної держави.

Депутатська недоторканність – це елемент статусу народного депутата України, що є конституційною гарантією безперешкодного та ефективного здійснення народним депутатом своїх повноважень і передбачає звільнення його від юридичної відповідальності у визначених Конституцією випадках та особливий порядок притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, його затримання, арешту, а також застосування інших заходів, пов’язаних з обмеженням його особистих прав і свобод.

Депутатська група (фр. groupe – гурт, громада) – це добровільне об’єднання депутатів парламенту на позапартійній основі.

Депутатська фракція (лат. fractio – розламування) – це організована група членів політичної партії, утворена для проведення її політики в парламенті чи представницьких зібраннях місцевого рівня (депутатська група, сформована на основі партійної приналежності депутатів).

Депутатське звернення – це викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз’яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

Депутатський запит – це вимога народного депутата, народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, яка заявляється на сесії Верховної Ради до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції.

Депутатський /суддівський/ імунітет (лат. immunitas – звільнення від повинностей, пільга, свобода) – це елемент правового статусу народних депутатів і суддів, який передбачає, що вони не можуть бути без згоди Верховної Ради У країни затримані чи заарештовані до винесення обвинувального вироку судом.

Депутатський /суддівський/ індемнітет (лат. indemnitas – захист від посягання, шкоди, забезпечення охорони) – це елемент правового статусу народних депутатів і суддів, який передбачає, що вони не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та в його органах /в суді та в його палатах і колегіях/, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ та прийнятті рішень з питань, що належать до їх компетенції.

Державний реєстр виборців – це автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система (банк даних), призначена для зберігання і обробки даних, які містять передбачені законом відомості, та користування ними, створена для забезпечення державного персоніфікованого обліку громадян України, які мають право голосу на виборах до органів публічної влади України.

Довірені особи кандидата – це особи, які є суб’єктами виборчого процесу, і ведуть агітацію за обрання його па відповідну посаду, сприяють кандидату у проведенні виборчого процесу, представляють його інтереси у відносинах з виборчими комісіями, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування, засобами масової інформації, об’єднаннями громадян, виборцями.

Дорадче опитування – консультативний референдум, що проводиться з метою визначення волі громадян при вирішенні важливих питань загальнодержавного чи місцевого значення, результати якого розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповідними органами публічної влади.

Дорадчий голос – право громадянина брати участь у роботі органів публічної влади, політичних партій, громадських і міжнародних організацій без можливості голосувати при прийнятті ними колегіальних рішень.

Екзит-пол(англ. exit poll – опитування на виході) – опитування громадян, що проводиться соціологічними службами на виході з виборчих дільниць після голосування, з метою передбачити його результати.

Законодавча ініціатива (лат. initium – початок) – це пропозиція прийняти новий або внести зміни до діючого закону, що виходить від осіб чи установ, яким надано таке право.

Законодавчий процес – це нормативно регламентована сукупність послідовно здійснюваних дій і процедур щодо розробки, прийняття (зміни) законів та інших законодавчих актів і їх оприлюднення.

Законодавчий референдум – це референдум, на якому вирішуються питання щодо затвердження, зміни або скасування певного закону.

Законопроект – це документ, що його суб’єкт права законодавчої ініціативи вносить на розгляд парламенту як законодавчого органу.

Законотворчість – це вид державної діяльності, за допомогою якої воля певної соціальної групи чи спільноти підноситься до ступеня закону і виражається у нормі права конкретних змісту й форми.

Закордонні виборчі дільниці – це виборчі дільниці, що утворюються при дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських установах України за кордоном, а також у військових частинах (формуваннях), дислокованих за межами України.

Звичайні виборчі дільниці – це виборчі діяльніші, що утворюються для організації голосування виборців за місцем їх проживання.

Змішана виборча система – це система виборів, яка передбачає обрання депутатів за змішаним принципом - частина з них обирається за мажоритарною системою, частина – за пропорційною.

Імперативний (лат. imperatiυus – владний, наказовий) депутатський мандат – це депутатський мандат, який передбачає можливість відкликання мандатарія політичною партією (блоком політичних партій), за виборчими списками якої його було обрано, а також виборцями відповідного виборчого округу.

Імперативний референдум – це референдум, рішення якого має найвищу юридичну силу і не потребує додаткового затвердження жодним органом влади.

Імпічмент (англ. impeachment – недовіра; від старофр. empeechment – осуд, обвинувачення) – це спеціальна процедура притягнення до юридичної (конституційно-правової) відповідальності вищої посадової особи держави у випадку вчинення такою особою державної зради чи інших злочинів.

Інавгураційна промова – це звернення до Українського народу, яке проголошує новообраний глава держави на урочистій церемонії вступу на свою посаду.

Інавгурація (лат. inauguro – посвячую) – це урочиста церемонія вступу на посаду новообраного глави держави.

Ініціативна група референдуму – це група громадян України, які мають право на участь у референдумі, утворена для організації збирання підписів на підтримку проведення народного волевиявлення з метою вирішення певного питання загальнодержавного чи місцевого значення.

Іноземець – це особа, яка не перебував в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Кабінет Міністрів України (Уряд України) – це колегіальний орган загальної компетенції, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади України, здійснює керівництво виконавчо-розпорядчою діяльністю цих органів, спрямовує, координує та контролює їх роботу.

Каденція (лат. саdо – падаю, припиняюся) – це встановлений законом строк повноважень виборного органу влади чи посадової особи.

Кандидатура (лат. candidatus – вдягнений у біле; претендент на посаду) – це особа, яка названа чи висунута як кандидат на зайняття певної посади чи здобуття певного мандату шляхом обрання чи призначення її певним органом або групою осіб (суспільством в цілому).

Кворум (лат. quorum (praesentia sufficit) – чиєї присутності достатньо) – це встановлена законом мінімальна кількість членів колегіального органу влади, присутність яких є необхідною умовою для відкриття і проведення засідань чи зборів цього органу, для забезпечення його правомочності та прийняття правосильних рішень з питань, що належать до його компетенції.

Коаліційна угода – це угода, яка укладається між депутатськими фракціями, що входять до складу коаліції, в якій фіксуються узгоджені політичні позиції, що стали основою формування цієї коаліції, зокрема стосовно засад внутрішньої і зовнішньої політики, визначається політична спрямованість і принципи діяльності коаліції, а також порядок вирішення внутрішньо-організаційних питань діяльності коаліції та порядок припинення її діяльності.

Коаліція (лат. со-аlеrе – спільне годування; від пізньолат. соalіtio – союз) – це стійке організоване і організаційно оформлене об’єднання двох або більше депутатських фракцій чи груп з метою вироблення і реалізації ними узгоджених рішень щодо спільної позиції з питань, які розглядаються парламентом або належать до його безпосередньої компетенції і здійснюються в процесі його поточної діяльності. Коаліція – це надфракційне утворення, метою якого є здійснення фракціями (групами) депутатів спільної діяльності, вироблення спільної чи принаймні узгодженої політичної лінії та послідовне втілення її у життя, спільна участь у формуванні уряду та інших органів державної влади, повноваження на утворення яких має парламент.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України – це добровільне об’єднання депутатських фракцій, яке формується у парламенті за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій, до складу якого входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.

Консенсус (лат. consensus – згода, одностайність) – це процедура одностайного прийняття колективного рішення на основі подолання розбіжностей у результаті виявлення і визнання спільних інтересів та досягнення згоди щодо них.

Консенсусна система виборів – це виборча система, орієнтована на знаходження найприйнятнішої для всіх кандидатів виборчої платформи, що практично виражається в тому, що кожен виборець голосує не за один, а за всіх (обов’язково більш як за двох) кандидатів і ранжирує їхній список у порядку їхніх переваг.

Конституційна правосуб’єктність – це передбачена конституційно-правовими нормами здатність суб’єкта конституційного права бути учасником конституційних правовідносин, що є умовою набуття ним свого правового статусу і полягає в здатності бути носієм конституційних прав та обов’язків, можливості своїми діями набувати для себе ці права та обов’язки і самостійно їх реалізовувати, а також нести юридичну відповідальність за вчинені конституційні делікти.

Конституційна повноважність – це правомочність суб’єкта конституційно-правових відносин реалізовувати визначені законом конституційні повноваження.

Конституційна юрисдикція (лат. jurisdictio – судове провадження; влада, компетенція) – це сфера особливої компетенції державних органів вирішувати питання про відповідність або невідповідність законів та інших нормативно-правових актів, а також дій чи бездіяльності тих чи інших суб’єктів конституційно-правових відносин приписам існуючих конституційних норм.

Конституційна юстиція (лат. justitia – справедливість, правосуддя) – це система органів конституційної юрисдикції, які уповноважені законом здійснювати конституційний контроль за діяльністю органів державної влади шляхом вирішення в спеціальному процесуально-правовому порядку справ щодо відповідності їх рішень, дій та бездіяльності вимогам конституційно-правових норм, а також розв’язання публічно-правових спорів, що виникають у зв’язку з цими рішеннями, діями та бездіяльністю між органами публічної влади, фізичними і юридичними особами.

Конституційне звернення – це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

Конституційне подання – це письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання правового акта або його окремих положень неконституційними, про визначення конституцій пості міжнародного договору, про додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту або про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Конституційне провадження – це юридично визначений порядок діяльності спеціалізованих судових установ у здійсненні конституційної юрисдикції, що являє собою сукупність процесуальних процедур розгляду справ і прийняття рішень з питань, що входять до юрисдикції Конституційного Суду України.

Конституційне судочинство – це самостійний вид судочинства, здійснюваний спеціальними органами конституційної юрисдикції, що являє собою встановлені процесуальним законом порядок і форму вчинення судових дій органами конституційної юстиції.

Конституційний делікт (лат. delictum – провина, проступок) – це протиправна поведінка суб’єкта конституційного права, яка не відповідає вимогам норм конституційного права, завдає шкоди соціальним цінностям, взятим під охорону цими нормами, порушує політико-правові владні відносини, відносини у сфері реалізації прав і свобод людини і громадянина, законодавчого процесу, виборів й референдумів, закріплюється в конкретній регулятивній нормі, яка визначає правове положення винного суб’єкта, та є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої цією нормою юридичної відповідальності.

Конституційний контроль – це спеціалізована діяльність уповноважених державних органів, пов'язана з перевіркою правових актів, а також дій і бездіяльності органів влади та їх посадових осіб на предмет їх відповідності чинній конституції. Така діяльність становить функції судових (наприклад конституційних судів) і так званих квазісудових (наприклад конституційних рад) органів, сенс якої полягає в оцінці ними певного кола правових актів щодо їх відповідності конституції та у здійсненні деяких інших повноважень, передбачених конституцією й іншими законодавчими нормами.

Конституційний процес (лат. processus – проходження, просування вперед) – це встановлений нормами конституційного права порядок здійснення його суб’єктами діяльності зі створення, тлумачення та реалізації конституційно-правових та інших юридичних норм, спрямований на реалізацію матеріальних норм конституційного права в ході виконання цими суб’єктами своїх обов’язків і повноважень, здійснення окремими з них своїх прав і законних інтересів.

Конституційний референдум – це референдум, на якому вирішується питання щодо затвердження, зміни або скасування конституції чи конституційних законів.

Конституційний Суд України – це колегіальний судовий орган, що є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, дає офіційне тлумачення Конституції і законів Україні, виступає арбітром у вирішенні конституційних конфліктів між гілками влади, сприяючи тим самим забезпеченню конституційної законності та правопорядку і маючи своїм основним завданням гарантування верховенства Конституції як Основного Закону держави на всій території України.

Конституційні обов’язки – це гарантована законом міра суспільно необхідної і державно доцільної поведінки особи, об’єктивно обумовлена потребами існування та розвитку інших осіб, соціальних груп і спільнот.

Конституційні права і свободи – це обсяг і межі благ, які держава зобов’язалася гарантувати особі та суспільству, що закріплено нормами Основного Закону, які визначають міру їх можливої поведінки у відносинах між собою.

Конституційні процедури (лат. рго-сеdеrе – продовжуватися, просуватися) – це сукупність процесуальних норм, що визначають конкретний порядок здійснення передбачених законом дій, прийняття відповідними суб’єктами рішень, які забезпечують реалізацію прав і обов’язків учасників конституційних правовідносин на відповідних стадіях конституційного процесу.

Конституційність – це загальна вимога, яка полягає в неухильному виконанні та дотриманні конституції і конституційних норм усіма суб’єктами конституційних відносин, правильному застосуванні їх органами влади та їх посадовими особами, прийнятті уповноваженими суб’єктами законів та інших нормативно-правових актів виключно на основі конституції та у повній відповідності з нею. Це є також спеціальна вимога, яка припускає можливість звернення до відповідного органу конституційної юрисдикції уповноважених на те суб’єктів з питань відповідності конституції певних правових актів, і передбачає розгляд цим органом зазначених питань.

Конституційно-правова відповідальність – це особливий різновид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер, настає за скоєння конституційного делікту і знаходить свій прояв у передбачених конституційно-правовими нормами особливих несприятливих наслідках для суб’єкта конституційного правопорушення.

Конституційно-правові санкції – це передбачені нормами конституційного права заходи державного впливу, що застосовуються до винного суб’єкта у разі притягнення його до конституційно-правової відповідальності.

Конституційно-процесуальне право – це система процесуально-правових норм, які закріплюють, регулюють та охороняють порядок суспільних відносин, що виникають у зв’язку з реалізацією суб’єктами конституційних відносин своїх прав і обов’язків, які складаються в процесі організації і здійснення верховної державної влади.

Конституційно-процесуальний строк – це період часу, протягом якого повинна бути вчинена певна процесуальна дія сторонами й іншими учасниками конституційного процесу, органами, що виконують рішення органів конституційної юрисдикції.

Конституційно-процесуальні відносини – це врегульовані нормами конституційно-процесуального права суспільні відносини, які виникають з приводу реалізації встановлених нормами конституційно-процесуального права суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків, носіями яких виступають учасники цих відносин.

Конституційно-процесуальні норми – це загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки загального характеру, встановлені або санкціоновані державою як регулятор суспільних відносин, що становлять предмет конституційно-процесуального права та забезпечуються усіма юридично обґрунтованими заходами і засобами державного-правового впливу. Вони встановлюють порядок застосування норм конституційного матеріального права, адже містять правила поведінки суб’єктів права, яких вони мають додержуватися при реалізації належних їм прав і обов’язків.

Конституціоналізм (фр. constitutionnalisme; від лат. constitutio – устрій, установлення, положення) – політико-правова ідеологія, історично пов’язана з феноменом конституції як основного закону держави, що проявляється у комплексі методів управління державними справами, притаманних практиці відповідного регулювання суспільних відносин, які характерні для режиму державного правління, обмеженого конституцією як нормативним актом держави з найвищою юридичною силою.

Конституція (лат. constitutio – устрій) – це основний закон держави, який закріплює державний та суспільний лад, порядок організації і здійснення державної влади, визначає основні державно-правові інститути, порядок їх організації та компетенцію, принципи взаємовідносин особи і держави і, таким чином, встановлює принципи регулювання суспільних відносин.

Консультативний (лат. consulere – радитися) референдум – це дорадче опитування громадян з метою виявлення їх волі при вирішенні важливих питань загальнодержавного та місцевого значення. Рішення консультативного референдуму жодної юридичної сили не має, однак результати дорадчого опитування громадян розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами, хоч таке врахування, звичайно, не є обов’язковим.

Континуїтет (лат. continuitas – безперервність) – це правило парламентської процедури, за яким у разі незатвердження законопроекту до кінця парламентської сесії, на розгляд якої він був внесений, розгляд його має бути поновлено з відповідної стадії на наступній сесії. Отже, закінчення сесії лише призупиняє, а не перериває законодавчий процес.

Контрасигнація (лат. contra – проти + signare – підписувати) – це правовий інститут конституційного права, зміст якого полягає у тому, що посадова особа (прем’єр-міністр або міністр), яка скріпила своїм підписом акт глави держави, свідомо бере на себе політичну і юридичну відповідальність за цей акт і його виконання.

Кооптація (лат. cooptatio – дообрання) – це процедура введення нових членів у виборний колегіальний орган влади без звернення до органу, який встановив його первинний склад. Це є також один з механізмів селекції правлячої владної еліти, поповнення пануючих у суспільстві соціальних груп.

Корупційні діяння – це діяння, що передбачають незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості, одержання кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

Корупція (лат. corruptio – псування, розбещування, підкуп) – це діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Куріальна (лат. curia – місце громадських зібрань) виборча система – це система виборів у представницькі установи по виборчих куріях, яка обмежує виборчі права одних груп населення і надає переваги іншим за майновою, соціальною, расовою, професійною, мовною, релігійною чи іншою належністю. Для кожної курії встановлюються певні норми представництва і відповідно до них створюються виборчі округи.

Легалізація (лат. legalis – правовий, юридичний; від фр. legalisation – засвідчення, узаконення) об’єднань громадян– це офіційне визнання об’єднань громадян з боку державних органів, що здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування.

Легіслатура (фр. legislature, від лат. lex (legis) – закон + lator – той, що вносить, пропонує) – це встановлений законом строк повноважень представницького органу публічної влади (у вітчизняному законодавстві вимірюється скликаннями).

Мажоритарна (фр. majorité – більшість) виборча система – це система виборів, яка базується на принципі, за якого обраними вважаються ті кандидати, які одержали передбачену законом більшість голосів виборців виборчого округу, в якому вони балотувалися; решта ж кандидатів вважаються необраними.

Мандатарій – особа, яка одержала мандат.

Мандатна система голосування – це система, за якою кожен голосуючий може мати