Хелпикс

Главная

Контакты

Случайная статья





ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК



ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК

Абсентеїзм (лат. absentia – відсутність) – це байдуже ставлення лю­дей до реалізації своїх політичних прав, свідоме ухилення під здій­снення своїх громадянських обов’язків, передусім від участі у ви борах, що розглядається як одна з форм пасивного протесту проти виборчої системи і політичної системи суспільства взагалі.

Абсолютне вето– це право глави держави відхилите ухвалений пар­ламентом законопроект, внаслідок чого він автоматично знімається з парламентського розгляду і не може бути прийнятий повторно.

Ад Хок (лат. ad hoc – для цього, стосовно цього, для певного випад­ку) – принцип парламентської практики, який дозволяє Верхо­вній Раді України у разі необхідності прийняти рішення про од­норазове відхилення від процесуальних процедур, передбачених її Регламентом.

Акламація (лат. ассlamо – виголошую) – це спосіб ухвалення рішен­ня представницьким органом влади без підрахунку голосів – на основі реакції депутатів, що виявляється у відповідних вигуках чи репліках.

Активне (лат. actiυus – діяльний) виборче право – це право грома­дянина обирати своїх представників до органів публічної влади.

Альтернативна (фр. alternat – чергування; від лат. alternus – змінний, інший) (невійськова) служба – це державна служба поза Збройними Силами та іншими військовими формуваннями, що запроваджується замість проходження строкової військової служ­би і має на меті виконання обов’язку перед суспільством, на яку направляються громадяни, проходження військової служби яки­ми є неможливим, оскільки суперечить їхнім релігійним переко­нанням, а самі вони належать у зв’язку з цим до релігійних органі­зацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Альтернативні законопроекти – це законопроекти, які містять положення, що регулюють однакове коло питань та повторюють за сво­єю суттю положення щодо регулювання одних і тих же суспільних відносин.

Апатрид(гр. απατρίς – той, хто не має вітчизни) – це особа без грома­дянства, тобто особа, яку жодна держава не вважає своїм громадя­нином (підданим).

Армія (фр. armée – військо; від лат. аrmare – озброювати) – це сукупність збройних сил певної держави.

Багатомандатний виборчий округ – це виборчий округ, від якого може бути обрано два чи більше кандидатів.

Біпатрид (лат. bis – двічі + гр. πατρίς – батьківщина) – це особа, яка є громадянином (підданим) двох чи більше держав.

Бюджет (від староангл. budget – сумка) – це затверджений у законодавчому порядку розпис доходів і видатків держави або окремої територіальної громади на певний строк, що являє собою форму утворення й використання фінансових ресурсів, необхідних для за­безпечення їх завдань і функцій протягом бюджетного періоду є їх головним фінансовим планом і централізованим фондом коштів.

Бюджетний процес – це регламентована нормами права діяльність пов’язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему держави

Верховна Рада України – це парламент України, що являє собою єдиний загальнонаціональний, постійно діючий, однопалатний колегіальний виборний представницький орган законодавчої влади у складі 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом та­ємного голосування строком на п’ять років.

Вибори – це форма безпосереднього народовладдя, зміст якої поля­гає у волевиявленні народу з метою формування представницьких органів держави чи місцевого самоврядування та обрання посадових осіб цих органів шляхом голосування.

Виборці – це громадяни України – суб’єкти виборчого процесу, які мають право голосу, а відтак, право брати участь у виборах Прези­дента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, се­лищних, міських голів.

Виборча кампанія – це сукупність заходів, здійснюваних суб’єктами виборчого процесу з метою висунення та проведення своїх канди­датів до представницьких органів державної влади або місцевого самоврядування.

Виборча квота (лат. quot – скільки) – це передбачена законом кількість голосів виборців, необхідних для обрання одного депутата від відповідного виборчого округу, тобто для отримання політич­ною партією (виборчим блоком політичних партій) – суб’єктом виборчого процесу одного депутатського мандата у парламенті, який обирається за партійно-представницьким принципом на основі пропорційної виборчої системи, що визначається шляхом ділення сумарної кількості голосів виборців на число депутат­ських мандатів виборчого округу або місць у парламенті, кількість яких встановлена законом.

Виборча система – це встановлений законодавством держави поря­док організації і проведення виборів до її представницьких органів та порядок формування виборних органів держави.

Виборчий блок (англ. bloc – союз, об’єднання) – це об’єднання двох чи кількох політичних партій, утворене для досягнення спільних політичних цілей, передусім з метою спільної участі у виборчому процесі шляхом висування своїх кандидатів на парламентських або місцевих виборах єдиним списком.

Виборчий бюлетень (фр. bulletin, італ. bollettino – записка, листок; від пізньолат. bulla – документ, засвідчений печаткою) – це виборчий документ встановлених змісту й форми, призначений для таємного голосування на виборах, за яким проводиться голосування і здій­снюється підрахунок голосів виборців на виборчих дільницях.

Виборчий процес – це спрямована на формування якісного та кіль­кісного складу представницьких органів публічної влади та обрання виборних посадових осіб держави діяльність суб’єктів ви­борчого права з реалізації закріплених процесуальними нормами юридичних прав і обов’язків шляхом здійснення в певній послі­довності низки виборчих дій.

Виборчий фонд – це форма нагромадження коштів для підготовки і проведення виборів, що має один накопичувальний рахунок у національній валюті, на який надходять кошти для фінансування передвиборної агітації, операції з якими проводяться лише в без­готівковій формі, а також поточні рахунки, з яких здійснюється фінансування витрат на агітацію, і утворений відповідно до зако­ну в установленому виборчою комісією порядку кандидатом на пост президента або політичною партією (виборчим блоком по­літичних партій), що висунула кандидатів у депутати.

Виборчі дії – це первинна організаційно-правова форма виборчих процедур і стадій виборчого процесу, що забезпечує в ході виборів їх динамічне розгортання і завершення.

Виборчі дільниці – це первинні територіальні утворення, що форму­ються для підготовки організації і проведення голосування та під­рахунку голосів виборців, включають в себе територію окремих сіл, селищ, міст, районів у містах, які входять до складу відповід­ного виборчого округу.

Виборчі комісії – це спеціальні колегіальні державні органи, уповно­важені організовувати підготовку і проведення виборів та забез­печувати повне й однакове дотримання виборчого законодавства України на всій території України і щодо всіх видів виборів.

Виборчі округи – це територіальні утворення, що формуються для проведення виборів, включають в себе один або кілька районів, міст, районів у містах, утворюються в межах одного з регіонів України - Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, – з урахуванням їх внутрішнього адміністративно-територіального устрою.

Виборчі процедури – це конкретний порядок здійснення передбаче­них виборчим законодавством дій, прийняття відповідними вибор­чими комісіями рішень, які забезпечують реалізацію виборчих прав учасників виборів па відповідних стадіях виборчого процесу.

Виборчі списки – це виборчі документи, у вигляді яких здійснюєть­ся висування кандидатів у депутати за пропорційною виборчою системою.

Виборчі цензи (лат. census – перепис, опис) – це передбачені зако­ном критерії чи умови, з якими пов’язується можливість набуття особою активного і пасивного виборчого права.

Відкладне вето – це право глави держави відмовити в затвердженні ухваленого парламентом законопроекту, яке, однак, може бути по­долане, якщо парламент ухвалить його вдруге, і такою кількістю голосів від загального свого складу, що встановлена законом як достатня для набуття прийнятим законопроектом статусу закону попри незгоду на це глави держави.

Відкріпне посвідчення – це документ суворої звітності, який вида­ється дільничною виборчою комісією на підставі письмової заяви виборця, який вибуває з населеного пункту, де він включений до списку виборців, або повертається з-за кордону в Україну.

Військовий обов’язок – це конституційний обов’язок громадян України із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної ці­лісності України, що встановлюється державою і законом з метою забезпечення комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також підготовки населення до захисту України.

Вільний депутатський мандат (лат. mandatum – доручення) – це мандат, що є загальним (хоча депутати і можуть обиратися по ви­борчих округах, вони представляють усе населення країни), но­сить факультативний характер (його здійснення вільне від приму­су, депутат не зобов’язаний робити щось конкретне, зокрема брати участь у парламентських засіданнях, працювати у профільних ко­мітетах, навіть не зобов’язаний враховувати думку своїх виборців, хоча, звичайно, має моральний обов’язок дослухатися до них), не може бути відкликаний і не потребує схвалення дій мандатарія (презумпція відповідності волі депутатів волі народу не підлягає запереченню).

Вотум (лат. votum – бажання, воля) – це рішення, схвалене біль­шістю голосів виборців або повноважних членів представницької установи народу, яким висловлюється недовіра органу влади чи посадовій особі.

Всеукраїнський референдум – це форма народного волевиявлен­ня, що полягає у гарантованому державою і визначеному законом праві і можливості громадян України вирішувати важливі питан­ня суспільного значення шляхом прямого голосування.

Громадська організація – це добровільне формування, створене в результаті вільного волевиявлення громадян, що об’єдналися для задоволення і захисту своїх соціальних, економічних, національ­них, культурних, творчих, вікових, спортивних та інших спільних інтересів.

Громадські слухання – це форма безпосереднього волевиявлення членів територіальних громад, що передбачає їх право зустріча­тися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місце­вого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити про­позиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування.

Громадянин України – це фізична особа, яка набула громадянство України в передбаченому законами та міжнародними договорами України порядку, правовий статус якої внаслідок чого обумовлю­ється її належністю до громадянства.

Громадянство України – це правовий обов’язок між фізичною осо­бою і Українською державою, який знаходить свій прояв у їхніх взаємних правах і обов’язках.

Денонсація (фр. dénoncer – повідомляти, розривати; від лат. denun­tiatio – повідомлення) – це правомірна одностороння відмова держави від виконання чинного міжнародного договору, якому передує офіційне повідомлення інших сторін договору щодо на­міру припинити його дію (щодо двосторонніх угод) або вийти з нього (для багатосторонніх угод), і яке призводить до припинення дії останнього для відповідної держави.

Депутатська недоторканність – це елемент статусу народного де­путата України, що є конституційною гарантією безперешкод­ного та ефективного здійснення народним депутатом своїх повноважень і передбачає звільнення його від юридичної відпо­відальності у визначених Конституцією випадках та особливий порядок притягнення народного депутата України до криміналь­ної відповідальності, його затримання, арешту, а також застосування інших заходів, пов’язаних з обмеженням його особистих прав і свобод.

Депутатська група (фр. groupe – гурт, громада) – це добровільне об’єднання депутатів парламенту на позапартійній основі.

Депутатська фракція (лат. fractio – розламування) – це організована група членів політичної партії, утворена для проведення її політики в парламенті чи представницьких зібраннях місцевого рівня (депутатська група, сформована на основі партійної прина­лежності депутатів).

Депутатське звернення – це викладена в письмовій формі пропози­ція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз’яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

Депутатський запит – це вимога народного депутата, народних депу­татів чи комітету Верховної Ради України, яка заявляється на сесії Верховної Ради до Президента України, до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до ке­рівників підприємств, установ і організацій, розташованих на терито­рії України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції.

Депутатський /суддівський/ імунітет (лат. immunitas – звільнення від повинностей, пільга, свобода) – це елемент правового статусу народних депутатів і суддів, який передбачає, що вони не можуть бути без згоди Верховної Ради У країни затримані чи заарештовані до винесення обвинувального вироку судом.

Депутатський /суддівський/ індемнітет (лат. indemnitas – захист від посягання, шкоди, забезпечення охорони) – це елемент правового статусу народних депутатів і суддів, який передбачає, що вони не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та в його органах /в суді та в його палатах і колегіях/, за винятком відповідальності за образу чи на­клеп при розгляді справ та прийнятті рішень з питань, що нале­жать до їх компетенції.

Державний реєстр виборців – це автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система (банк даних), призначена для зберігання і обробки даних, які містять передбачені законом відомос­ті, та користування ними, створена для забезпечення державного персоніфікованого обліку громадян України, які мають право го­лосу на виборах до органів публічної влади України.

Довірені особи кандидата – це особи, які є суб’єктами виборчого процесу, і ведуть агітацію за обрання його па відповідну посаду, сприяють кандидату у проведенні виборчого процесу, представляють його інтереси у відносинах з виборчими комісіями, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування, за­собами масової інформації, об’єднаннями громадян, виборцями.

Дорадче опитування – консультативний референдум, що прово­диться з метою визначення волі громадян при вирішенні важли­вих питань загальнодержавного чи місцевого значення, резуль­тати якого розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповідними органами публічної влади.

Дорадчий голос – право громадянина брати участь у роботі органів публічної влади, політичних партій, громадських і міжнародних організацій без можливості голосувати при прийнятті ними колегіальних рішень.

Екзит-пол(англ. exit poll – опитування на виході) – опитування громадян, що проводиться соціологічними службами на виході з виборчих дільниць після голосування, з метою передбачити його результати.

Законодавча ініціатива (лат. initium – початок) – це пропозиція прийняти новий або внести зміни до діючого закону, що виходить від осіб чи установ, яким надано таке право.

Законодавчий процес – це нормативно регламентована сукупність послідовно здійснюваних дій і процедур щодо розробки, прийняття (зміни) законів та інших законодавчих актів і їх оприлюднення.

Законодавчий референдум – це референдум, на якому вирішують­ся питання щодо затвердження, зміни або скасування певного закону.

Законопроект – це документ, що його суб’єкт права законодавчої іні­ціативи вносить на розгляд парламенту як законодавчого органу.

Законотворчість – це вид державної діяльності, за допомогою якої воля певної соціальної групи чи спільноти підноситься до ступеня закону і виражається у нормі права конкретних змісту й форми.

Закордонні виборчі дільниці – це виборчі дільниці, що утворюються при дипломатичних та інших офіційних представництвах і кон­сульських установах України за кордоном, а також у військових частинах (формуваннях), дислокованих за межами України.

Звичайні виборчі дільниці – це виборчі діяльніші, що утворюються для організації голосування виборців за місцем їх проживання.

Змішана виборча система – це система виборів, яка передбачає об­рання депутатів за змішаним принципом - частина з них обира­ється за мажоритарною системою, частина – за пропорційною.

Імперативний (лат. imperatiυus – владний, наказовий) депутатський мандат – це депутатський мандат, який передбачає можливість відкликання мандатарія політичною партією (блоком політичних партій), за виборчими списками якої його було обрано, а також виборцями відповідного виборчого округу.

Імперативний референдум – це референдум, рішення якого має найвищу юридичну силу і не потребує додаткового затвердження жодним органом влади.

Імпічмент (англ. impeachment – недовіра; від старофр. empeechment – осуд, обвинувачення) – це спеціальна процедура притяг­нення до юридичної (конституційно-правової) відповідальності вищої посадової особи держави у випадку вчинення такою особою державної зради чи інших злочинів.

Інавгураційна промова – це звернення до Українського народу, яке проголошує новообраний глава держави на урочистій церемонії вступу на свою посаду.

Інавгурація (лат. inauguro – посвячую) – це урочиста церемонія вступу на посаду новообраного глави держави.

Ініціативна група референдуму – це група громадян України, які мають право на участь у референдумі, утворена для організації збирання підписів на підтримку проведення народного волевиявлення з метою вирішення певного питання загальнодержавного чи місцевого значення.

Іноземець – це особа, яка не перебував в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Кабінет Міністрів України (Уряд України) – це колегіальний ор­ган загальної компетенції, який є вищим органом у системі орга­нів виконавчої влади України, здійснює керівництво виконавчо-розпорядчою діяльністю цих органів, спрямовує, координує та контролює їх роботу.

Каденція (лат. саdо – падаю, припиняюся) – це встановлений законом строк повноважень виборного органу влади чи посадової особи.

Кандидатура (лат. candidatus – вдягнений у біле; претендент на поса­ду) – це особа, яка названа чи висунута як кандидат на зайняття пев­ної посади чи здобуття певного мандату шляхом обрання чи призна­чення її певним органом або групою осіб (суспільством в цілому).

Кворум (лат. quorum (praesentia sufficit) – чиєї присутності достат­ньо) – це встановлена законом мінімальна кількість членів коле­гіального органу влади, присутність яких є необхідною умовою для відкриття і проведення засідань чи зборів цього органу, для забезпечення його правомочності та прийняття правосильних рі­шень з питань, що належать до його компетенції.

Коаліційна угода – це угода, яка укладається між депутатськи­ми фракціями, що входять до складу коаліції, в якій фіксуються узгоджені політичні позиції, що стали основою формування цієї коаліції, зокрема стосовно засад внутрішньої і зовнішньої політи­ки, визначається політична спрямованість і принципи діяльності коаліції, а також порядок вирішення внутрішньо-організаційних питань діяльності коаліції та порядок припинення її діяльності.

Коаліція (лат. со-аlеrе – спільне годування; від пізньолат. соalіtio – союз) – це стійке організоване і організаційно оформлене об’єднання двох або більше депутатських фракцій чи груп з метою вироблення і реалізації ними узгоджених рішень щодо спільної позиції з питань, які розглядаються парламентом або належать до його безпосередньої компетенції і здійснюються в процесі його по­точної діяльності. Коаліція – це надфракційне утворення, метою якого є здійснення фракціями (групами) депутатів спільної діяль­ності, вироблення спільної чи принаймні узгодженої політичної лінії та послідовне втілення її у життя, спільна участь у форму­ванні уряду та інших органів державної влади, повноваження на утворення яких має парламент.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України – це до­бровільне об’єднання депутатських фракцій, яке формується у парламенті за результатами виборів і на основі узгодження полі­тичних позицій, до складу якого входить більшість народних де­путатів від конституційного складу Верховної Ради України.

Консенсус (лат. consensus – згода, одностайність) – це процедура одностайного прийняття колективного рішення на основі подо­лання розбіжностей у результаті виявлення і визнання спільних інтересів та досягнення згоди щодо них.

Консенсусна система виборів – це виборча система, орієнтована на знаходження найприйнятнішої для всіх кандидатів виборчої плат­форми, що практично виражається в тому, що кожен виборець го­лосує не за один, а за всіх (обов’язково більш як за двох) кандида­тів і ранжирує їхній список у порядку їхніх переваг.

Конституційна правосуб’єктність – це передбачена конституційно-правовими нормами здатність суб’єкта конституційного права бути учасником конституційних правовідносин, що є умовою набуття ним свого правового статусу і полягає в здатності бути носієм конститу­ційних прав та обов’язків, можливості своїми діями набувати для себе ці права та обов’язки і самостійно їх реалізовувати, а також нести юридичну відповідальність за вчинені конституційні делікти.

Конституційна повноважність – це правомочність суб’єкта конституційно-правових відносин реалізовувати визначені законом конституційні повноваження.

Конституційна юрисдикція (лат. jurisdictio – судове провадження; влада, компетенція) – це сфера особливої компетенції державних органів вирішувати питання про відповідність або невідповідність законів та інших нормативно-правових актів, а також дій чи безді­яльності тих чи інших суб’єктів конституційно-правових відносин приписам існуючих конституційних норм.

Конституційна юстиція (лат. justitia – справедливість, правосуд­дя) – це система органів конституційної юрисдикції, які упо­вноважені законом здійснювати конституційний контроль за діяльністю органів державної влади шляхом вирішення в спе­ціальному процесуально-правовому порядку справ щодо відпо­відності їх рішень, дій та бездіяльності вимогам конституційно-правових норм, а також розв’язання публічно-правових спорів, що виникають у зв’язку з цими рішеннями, діями та бездіяль­ністю між органами публічної влади, фізичними і юридичними особами.

Конституційне звернення – це письмове клопотання до Конститу­ційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

Конституційне подання – це письмове клопотання до Конституцій­ного Суду України про визнання правового акта або його окремих положень неконституційними, про визначення конституцій пості міжнародного договору, про додержання конституційної проце­дури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту або про необхідність офі­ційного тлумачення Конституції та законів України.

Конституційне провадження – це юридично визначений порядок діяльності спеціалізованих судових установ у здійсненні консти­туційної юрисдикції, що являє собою сукупність процесуальних процедур розгляду справ і прийняття рішень з питань, що входять до юрисдикції Конституційного Суду України.

Конституційне судочинство – це самостійний вид судочинства, здій­снюваний спеціальними органами конституційної юрисдикції, що являє собою встановлені процесуальним законом порядок і фор­му вчинення судових дій органами конституційної юстиції.

Конституційний делікт (лат. delictum – провина, проступок) – це протиправна поведінка суб’єкта конституційного права, яка не відповідає вимогам норм конституційного права, завдає шкоди со­ціальним цінностям, взятим під охорону цими нормами, порушує політико-правові владні відносини, відносини у сфері реалізації прав і свобод людини і громадянина, законодавчого процесу, ви­борів й референдумів, закріплюється в конкретній регулятивній нормі, яка визначає правове положення винного суб’єкта, та є під­ставою для притягнення правопорушника до передбаченої цією нормою юридичної відповідальності.

Конституційний контроль – це спеціалізована діяльність уповнова­жених державних органів, пов'язана з перевіркою правових актів, а також дій і бездіяльності органів влади та їх посадових осіб на предмет їх відповідності чинній конституції. Така діяльність ста­новить функції судових (наприклад конституційних судів) і так званих квазісудових (наприклад конституційних рад) органів, сенс якої полягає в оцінці ними певного кола правових актів щодо їх відповідності конституції та у здійсненні деяких інших повно­важень, передбачених конституцією й іншими законодавчими нормами.

Конституційний процес (лат. processus – проходження, просування вперед) – це встановлений нормами конституційного права по­рядок здійснення його суб’єктами діяльності зі створення, тлумачення та реалізації конституційно-правових та інших юридичних норм, спрямований на реалізацію матеріальних норм конституційного права в ході виконання цими суб’єктами своїх обов’язків і повноважень, здійснення окремими з них своїх прав і законних інтересів.

Конституційний референдум – це референдум, на якому вирішуєть­ся питання щодо затвердження, зміни або скасування конституції чи конституційних законів.

Конституційний Суд України – це колегіальний судовий орган, що є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який ви­рішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, дає офіційне тлумачення Конституції і за­конів Україні, виступає арбітром у вирішенні конституційних конфліктів між гілками влади, сприяючи тим самим забезпеченню конституційної законності та правопорядку і маючи своїм осно­вним завданням гарантування верховенства Конституції як Осно­вного Закону держави на всій території України.

Конституційні обов’язки – це гарантована законом міра суспільно необхідної і державно доцільної поведінки особи, об’єктивно обу­мовлена потребами існування та розвитку інших осіб, соціальних груп і спільнот.

Конституційні права і свободи – це обсяг і межі благ, які держава зобов’язалася гарантувати особі та суспільству, що закріплено нормами Основного Закону, які визначають міру їх можливої поведінки у відносинах між собою.

Конституційні процедури (лат. рго-сеdеrе – продовжуватися, просуватися) – це сукупність процесуальних норм, що визначають конкретний порядок здійснення передбачених законом дій, прийняття відповідними суб’єктами рішень, які забезпечують реалі­зацію прав і обов’язків учасників конституційних правовідносин на відповідних стадіях конституційного процесу.

Конституційність – це загальна вимога, яка полягає в неухильному виконанні та дотриманні конституції і конституційних норм усіма суб’єктами конституційних відносин, правильному застосуванні їх органами влади та їх посадовими особами, прийнятті уповноваже­ними суб’єктами законів та інших нормативно-правових актів ви­ключно на основі конституції та у повній відповідності з нею. Це є також спеціальна вимога, яка припускає можливість звернення до відповідного органу конституційної юрисдикції уповноважених на те суб’єктів з питань відповідності конституції певних право­вих актів, і передбачає розгляд цим органом зазначених питань.

Конституційно-правова відповідальність – це особливий різновид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий характер, настає за скоєння конституційного делікту і знаходить свій прояв у передбачених конституційно-правовими нормами особливих несприятливих наслідках для суб’єкта конституційно­го правопорушення.

Конституційно-правові санкції – це передбачені нормами конституційного права заходи державного впливу, що застосовуються до винного суб’єкта у разі притягнення його до конституційно-правової відповідальності.

Конституційно-процесуальне право – це система процесуально-правових норм, які закріплюють, регулюють та охороняють по­рядок суспільних відносин, що виникають у зв’язку з реалізацією суб’єктами конституційних відносин своїх прав і обов’язків, які складаються в процесі організації і здійснення верховної держав­ної влади.

Конституційно-процесуальний строк – це період часу, протягом якого повинна бути вчинена певна процесуальна дія сторонами й іншими учасниками конституційного процесу, органами, що виконують рішення органів конституційної юрисдикції.

Конституційно-процесуальні відносини – це врегульовані нор­мами конституційно-процесуального права суспільні відносини, які виникають з приводу реалізації встановлених нормами конституційно-процесуального права суб’єктивних юридичних прав і суб’єктивних юридичних обов’язків, носіями яких виступа­ють учасники цих відносин.

Конституційно-процесуальні норми – це загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки загального характеру, вста­новлені або санкціоновані державою як регулятор суспільних відносин, що становлять предмет конституційно-процесуального права та забезпечуються усіма юридично обґрунтованими захода­ми і засобами державного-правового впливу. Вони встановлюють порядок застосування норм конституційного матеріального права, адже містять правила поведінки суб’єктів права, яких вони мають додержуватися при реалізації належних їм прав і обов’язків.

Конституціоналізм (фр. constitutionnalisme; від лат. constitutio – устрій, установлення, положення) – політико-правова ідеологія, історично пов’язана з феноменом конституції як основного закону держа­ви, що проявляється у комплексі методів управління державними справами, притаманних практиці відповідного регулювання сус­пільних відносин, які характерні для режиму державного правлін­ня, обмеженого конституцією як нормативним актом держави з найвищою юридичною силою.

Конституція (лат. constitutio – устрій) – це основний закон держави, який закріплює державний та суспільний лад, порядок організації і здійснення державної влади, визначає основні державно-правові інститути, порядок їх організації та компетенцію, принципи взає­мовідносин особи і держави і, таким чином, встановлює принципи регулювання суспільних відносин.

Консультативний (лат. consulere – радитися) референдум – це дорадче опитування громадян з метою виявлення їх волі при вирі­шенні важливих питань загальнодержавного та місцевого значен­ня. Рішення консультативного референдуму жодної юридичної сили не має, однак результати дорадчого опитування громадян розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповід­ними державними органами, хоч таке врахування, звичайно, не є обов’язковим.

Континуїтет (лат. continuitas – безперервність) – це правило парламентської процедури, за яким у разі незатвердження законопроек­ту до кінця парламентської сесії, на розгляд якої він був внесений, розгляд його має бути поновлено з відповідної стадії на наступній сесії. Отже, закінчення сесії лише призупиняє, а не перериває за­конодавчий процес.

Контрасигнація (лат. contra – проти + signare – підписувати) – це правовий інститут конституційного права, зміст якого полягає у тому, що посадова особа (прем’єр-міністр або міністр), яка скрі­пила своїм підписом акт глави держави, свідомо бере на себе по­літичну і юридичну відповідальність за цей акт і його виконання.

Кооптація (лат. cooptatio – дообрання) – це процедура введення но­вих членів у виборний колегіальний орган влади без звернення до органу, який встановив його первинний склад. Це є також один з механізмів селекції правлячої владної еліти, поповнення паную­чих у суспільстві соціальних груп.

Корупційні діяння – це діяння, що передбачають незаконне одер­жання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості, одержання кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не пе­редбачених чинним законодавством.

Корупція (лат. corruptio – псування, розбещування, підкуп) – це ді­яльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Куріальна (лат. curia – місце громадських зібрань) виборча систе­ма – це система виборів у представницькі установи по виборчих куріях, яка обмежує виборчі права одних груп населення і надає переваги іншим за майновою, соціальною, расовою, професійною, мовною, релігійною чи іншою належністю. Для кожної курії вста­новлюються певні норми представництва і відповідно до них створюються виборчі округи.

Легалізація (лат. legalis – правовий, юридичний; від фр. legalisa­tion – засвідчення, узаконення) об’єднань громадян– це офіційне визнання об’єднань громадян з боку державних органів, що здій­снюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування.

Легіслатура (фр. legislature, від лат. lex (legis) – закон + lator – той, що вносить, пропонує) – це встановлений законом строк повно­важень представницького органу публічної влади (у вітчизняному законодавстві вимірюється скликаннями).

Мажоритарна (фр. majorité – більшість) виборча система – це сис­тема виборів, яка базується на принципі, за якого обраними вважа­ються ті кандидати, які одержали передбачену законом більшість голосів виборців виборчого округу, в якому вони балотувалися; решта ж кандидатів вважаються необраними.

Мандатарій – особа, яка одержала мандат.

Мандатна система голосування – це система, за якою кожен голосуючий може мати



  

© helpiks.su При использовании или копировании материалов прямая ссылка на сайт обязательна.