Красиков Михайло Михайлович. Василь Каразін у легендах земляків

Красиков Михайло Михайлович

Василь Каразін у легендах земляків

У липні 1986 р. автор цих рядків поїхав у село Кручик на Богодухівщині з метою записати народні оповідання про людину, яку називали «українським Ломоносовим», бо здавалося безсумнівним, що пам'ять про такого незвичайного, навіть екстравагантного поміщика, який, до того ж, жив безвиїзно кілька десятиліть у власному маєтку, не могла стертися вщент навіть за півтора століття.

Отже, яким предстає у переказах селян Кручика їх видатний земляк — вчений, винахідник, громадський діяч, засновник Харківського університету Василь Назарович Каразін (1773-1842 pp.)?

Можна уявити, як сприймали селяни у першій половині XIX ст. заняття їхнього пана хімічними експериментами, «алмазотворенням», метеорологічними спостереженнями та незвичайними агрономічними заходами. Він представав у народній уяві як людина, що знається з нечистою силою, чаклує, «бачить» майбутнє. Цьому «сприяв», звичайно, сам Каразін, бо, просвітитель за покликанням, засновник «Філотехнічного товариства», метою якого було розповсюдження технічних знань (див. його звіти товариству, а також статтю «О примечательнейших новейших открытиях, сделанных вне России»), він, за розповідями старожилів, часто збирав чоловіків (переважно старшого віку) та розповідав їм про різні наукові відкриття, які їм, напевно, здавалися дивом, або висловлював власні прогнози щодо розвитку науки і техніки (а, можливо, робив і демонстраційні експерименти). «Каже, доживемо до тих пір, що будуть залізні птиці літати, людей клювати», — так оповідав нам один 90-річний дідусь. Чи дійсно були у Каразіна думки про літаки, та ще й військові, чи це пізніше нашарування, ми не знаємо, та цікаво, що саме такий «спогад» зберігся у старих мешканців села.

Не випадково виникла легенда (яку знають майже всі літні люди у Кручику), що Каразін перед смертю поблизу від церкви зарив скарб, і опівночі (по іншій версії — опівдні) куди буде падати тінь від хреста, там і скарб. Легенда ця у XIX—1-й половині XX ст.ст. була так поширена, і у наявність каразінських скарбів так вірили, що, кажуть, час від часу уся земля біля церкви виявлялася переритою. Церкву розібрали на початку 1950-х p.p., із тих пір шукачів скарбів, мабуть, поменшало.

З церквою (збудована вона була на кошти Каразіна) пов'язаний і такий переказ, теж дуже популярний у селі. Сусідом Каразіна був поміщик Ольховський, власник Шарівки та інших навколишніх сіл. У селян Каразіна та Ольховського була суперечка щодо межевої землі. І одного разу чоловіки обох сіл пішли з кіллям «стінка на стінку». Перемогли ольховці, вбивши у сутичці кількох кручан, і провели нову межу. І тоді Каразін вирішив помститися. Він наказав вилити дзвін з портретом Ольховського на внутрішній стороні, щоб кожний удар дзвону попадав по фізіономії сусіда, та ще й велів зробити підпис: «пан Ольховський». І ось став дзвін дзвонити (а чути його тонкий голос було далеко), і Ольховський кожного ранку і кожного вечора мусив слухати, як його б'ють у Кручику. Не витримав, приїхав до Каразіна:

— Віддаю і землю і що хочете, тільки зрубайте це зображення!

— Межа хай йде по старій межі: мені чужого не треба. А вбитих не воскресиш. Так що зрубати твоє зображення я не буду, а підпис (прізвище), якщо хочеш, зрубаю.

Легенда ця схожа на правду, бо дідусь; який у 30-ті роки, коли закривали церкву, знімав дзвін, розповідав нам, що дійсно бачив на внутрішній стороні дзвону якесь зображення людини і під ним затертий підпис. Дзвін цей, кажуть, передали спочатку в с. Наталівку, а звідти — у музей Києва (по іншій версії — Харкова).

У цій легенді ми бачимо Каразіна людиною співчутливою до селян (справжнім «батьком»), винахідливою, розсудливою і справедливою — саме таким, яким постає він у спогадах освічених сучасників (напр., В. І. Ярославського) та у власних суспільно-політичних творах (напр., у публіцистичній статті «Защищение противу иностранцев существующей ныне в России подчиненности поселян их помещикам»), листах, записках. Отже перед нами той випадок, коли народна пам'ять точно і виразно зафіксувала стрижневі особливості реальної історичної особи.

Красиков Михайло Михайлович. Василь Каразін у легендах земляків // 2 Сумцовські читання: Наукова конференція. - Харків, 1996

⇐ Предыдущая 12