. Філософія Ф.В.Шеллінга. Георг Вільгельм Фрідріх Гегель

. Філософія Ф. В. Шеллінга

У філософській еволюції Шеллінга філософія природа — найважливіший етап. У своїх працях " Ідеї філософії природи" (1797), " Про світову душу" (1798), " Перший нарис системи філософії природи" (1799), " Загальна дедукція динамічного процесу" (1800) Шеллінг спирається не тільки на Канта, а й на вчення Лейбніца про монади.

Природа, за Шеллінгом, є становленням духовного початку " інтелігенції"; якщо в людині духовність усвідомлює себе, то в природі вона — несвідома.

Найважливішими досягненнями філософії природи Шеллінга було використання історичного погляду на природу. Саме Шеллінг проголошує, що природа історично давніша за свідомість. Виникнення свідомості є результатом ряду змін природа.

Філософія природа Шеллінга час від часу вступала в суперечність з досягненнями природничих наук. Тому ця філософія дуже швидко втратила свій авторитет у колах природодослідників. Однак історично вона відіграла визначну роль.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель

Одним з найважливіших спрямувань дослідницької діяльності Гегеля було створення " системи філософії", яка б охоплювала усю сукупність людських знань його епохи в систематизованому вигляді.

Гегель вбачав можливість кількох варіантів розвитку системи філософського знання. А саме три члени філософського знання, якими Гегель вважає логіку, природу і дух, він з'єднує в таких порядках:

1. Логіка (як всезагальне) — природа (як одиничне) — дух (як особливе).

2. Природа (одиничне) — дух (особливе) — логіка (всезагальне).

3. Дух (особливе) — логічна ідея (всезагальне) — природа

(одиничне).

Цей третій порядок, в якому логічна ідея є серединою, як всезагальною, всепроникаючою, був використаний Гегелем у роботі " Феноменологія духа". Але в більш пізньому розвитку поглядів Гегеля, як в згаданій " Енциклопедії", чіткіше проявляються теоретичні засади його філософської системи, яку він наголошено називав системою " абсолютного ідеалізму", а вихідне поняття системи — " абсолютною ідеєю".

Абсолютний ідеалізм Гегеля пов'язаний зі спробою охопити весь універсум, природний та духовний світ єдиним поняттям, яким була " абсолютна ідея" — першопочаток, або субстанція всього існуючого. В такій якості абсолютна ідея наділяється атрибутом всезагальності, стосовно якого все інше є або кінцева одиничність, або особливим. Абсолютна ідея Гегеля розглядається як всезагальне родове начало. Зі створених засад Гегель піддав критиці своїх попередників — Канта, Фіхте, Шеллінга. Позицію Канта він критикував за припущення " речі в собі", незалежної від мислення. А позицію Фіхте — за суб'єктивізм, перетворення об'єктивного світу в " не—Я", природи — у факт свідомості. Позиція Шеллінга щодо Абсолюту як єдиної загальної субстанції пізнання і природи, сприйнятої спершу, надалі критикувалася Гегелем за захоплення тотожністю мислення і буття.