Семінарське заняття 6. Тема:Філософія марксизму та його історична доля

Семінарське заняття 6

Тема: Філософія марксизму та його історична доля

1. Соціально-історичні умови виникнення марксистської філософії.

2. Матеріальне виробництво як центральна категорія філософії марксизму.

3. Марксистське розуміння специфіки соціальних законів

Тема 18. Сутність філософії марксизму

План

1. СОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНІ, ТЕОРЕТИЧНІ ТА НАУКОВО-ПРИРОДНИЧІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ МАРКСИСТСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ.

2. ФІЛОСОФІЯ МАРКСИЗМУ ЯК ЄДНІСТЬ МАТЕРІАЛІСТИЧНОГО РОЗУМІННЯ ІСТОРІЇ І МАТЕРІАЛІСТИЧНОЇ ДІАЛЕКТИКИ.

3. ПРОБЛЕМА ВІДЧУЖЕННЯ І ШЛЯХИ ЙОГО ПОДОЛАННЯ В ФІЛОСОФІЇ МАРКСИЗМУ.

1. Соціально-історичні, теоретичні та науково-природничі передумови виникнення марксистської філософії

Марксистська філософія сформувалась на багатому ґрунті попередніх філософських систем. Як це нерідко буває в історії, з одного боку, її поява була обумовлена попередніми вченнями, а з другого — стала їх діалектичним запереченням.

Марксистська філософія, і в цьому одна з її специфічних рис, виникла як складова більш широкого вчення — марксизму. До його складу, крім філософського вчення, входить також теорія економічного розвитку суспільства — політична економія і теорія соціально-політичного розвитку -— " науковий комунізм".

Ці три складові нового світобачення внутрішньо взаємопов'язані, доповнюють одна одну і зрозуміти філософське вчення марксизму можна лише в контексті їх взаємозв'язку і взаємодії.

Марксизм — одна з небагатьох спроб в історії людства дати цілісне розуміння об'єктивного світу та місця і ролі людини в ньому, показати взаємозв'язок матеріального і духовного світів, об'єктивного і суб'єктивного, природи і суспільства, розкрити найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та людського мислення. Причому, — це спроба пояснити і змінити світ на практиці відповідно до сформульованих цілей та ідеалів водночас. Батьківщина марксизму — Німеччина.

Його творці — Карл Маркс (Ш8-1883 pp. ) і Фрідріх Енгельс (1820 — 1895 pp. ); час створення — 40-і роки XIX ст. Виникнення марксизму було детерміновано конкретними соціально-економічними і політичними передумовами.

В кінці XVIII ст. в Англії, на той час економічно найрозвиненішій країні Європи, повчався промисловий переворот, який у XIX ст. охопив інші європейські держави.

Зростав обсяг промислового виробництва, будувались нові фабрики, збільшувалась чисельність найманих робітників. На зміну феодалізму широким фронтом ішов капіталізм. Формувались нові класи — буржуазія і пролетаріат. Дедалі сильнішою ставала експлуатація найманої праці з боку буржуазії, глибшала безодня між багатством і бідністю. В середовищі робітничого класу зростає незадоволення станом справ. Поступово воно переростає у страйки, організовані виступи проти існуючого економічного та політичного ладу. Деякі з них набувають великого резонансу. Серед них — повстання ткачів у м. Ліоні (Франція) в 1831 p. і 1834 p., сілезьких ткачів (Німеччина) у 1844 p., революційний рух англійських робітників за демократизацію державного устрою (чартизм) у 1830—1840 pp.

Соціальні конфлікти та потрясіння цього періоду, закономірно, викликали у свідомості робітників та прогресивної інтелігенції багато соціально-філософських запитань: чи може бути суспільство справедливим, без експлуатації людини людиною, і як цього досягти; які 104 перспективи розвитку суспільства і що є його метою; як можна використати знання про навколишню дійсність на користь усім людям; чому спроби реалізувати на практиці ідеали Свободи, Щастя, Рівності, Братерства, Краси закінчуються крахом та ін. Марксизм в цілому і його філософія зокрема виникає у вигляді системи ідей, принципів, теорій, яка прагне дати відповіді на ці запитання.

Велику роль у формуванні марксистського філософського бачення світу відіграв бурхливий розвиток природознавства. Особливе місце тут належить трьом великим науковим відкриттям першої половини XIX ст., які дали можливість зробити ряд нових, принципово важливих філософських висновків, сприяли утвердженню діалектичного способу мислення.

1. На початку 40-х років XIX ст. німецький природознавець Ю. Майєр відкрив закон збереження і перетворення енергії, згідно з яким різні види енергії (механічна, теплова, електромагнітна, гравітаційна та ін. ), маючи якісну специфіку, взаємодіють між собою і можуть переходити з одного виду в інший. При цьому кількісно енергія не знищується, а лише набуває іншої міри, по-іншому проявляється. Згодом цей закон назвуть першим законом термодинаміки. За 100 років до Майєра великий російський вчений М. Ломоносов відкрив закон збереження і перетворення речовини. Відкриття закону збереження і перетворення енергії у поєднанні із законом збереження й перетворення речовини стало науковою основою для філософських висновків про нестворюваність і незнищуваність матерії та руху, єдність різноманітних форм руху, їх взаємодію і взаємоперехід.

2. У 1838—1839 pp. німецькими біологами Т. Шванном і М. Шлейденом була створена клітинна теорія живої речовини. Факт існування клітин був відомий ще в XVII ст., але тільки цими вченими було встановлено, що клітини — першооснова, анатомічні одиниці живих організмів, причому як рослинних, так і тваринних. До того ж, немає принципової відмінності між клітинами рослин і тварин, вони виконують однакові функції. Розвиток живих організмів здійснюється завдяки розмноженню клітин, їх виникненню, росту і відмиранню. Ця теорія дозволила зробити філософський висновок про єдність усіх живих організмів і про те, що основою цієї єдності є клітина.

3. На початку 40-х років XIX ст. англійський дослідник природи Ч. Дарвін, дослідивши величезний пласт емпіричного матеріалу в сфері біології та сільського господарства, робить висновок про еволюційний розвиток живої природи. Основні ідеї теорії щодо виникнення і розвитку рослинного та тваринного світу, походження людини Ч. Дарвін виклав у науковій праці " Походження видів шляхом природного відбору або збереження сприятливих порід у боротьбі за життя" (1859 p. ).

Вчення Ч. Дарвіна нанесло руйнівний удар по релігійних уявленнях про походження життя на планеті і виникнення людини. У філософському аспекті набула належної аргументації ідея безперервності еволюції органічного світу, закономірності виникнення людини як найвищого прояву природи. Великий вплив на формування філософських поглядів К. Маркса і Ф. Енгельса справила класична німецька філософія, особливо праці Г. Гегеля і Л. Фейербаха. Німецька класика виступила теоретичною основою нового філософського світобачення. К. Маркс і Ф. Енгельс критично сприйняли і застосували на абсолютно нових засадах гегелівське вчення про діалектику як теорію розвитку і філософський метод. По-новому трактуються також філософські ідеї Фейербаха, зокрема щодо об'єктивності матерії, сутності людини, критики релігії.

Якісно відрізняючись від німецької класики за духом і змістом, марксистська філософія успадкувала від неї раціоналізм як спосіб пояснення і осягнення дійсності. Віра в силу розуму, наукове знання, соціальний прогрес представлені тут максимально повно, що певною мірою визначило її оптимістичний характер і забезпечило широку підтримку цього вчення з боку багатьох послідовників.

2. Філософія марксизму як єдність матеріалістичного

розуміння історії і матеріалістичної діалектики.

Від попередніх вчень філософія марксизму відрізняється насамперед предметом дослідження. Вона зосереджує увагу на тому, що є спільним для природної і соціальної дійсності, людського мислення, процесу пізнання, що об'єднує ці сфери, досліджує найзагальніші закономірності їхнього розвитку. Марксизм відмовляється від багатовікової традиції, яка визнавала філософію наукою наук, всезагальною теорією, знанням про все. Філософія марксизму чітко визначає своє ставлення до конкретних наук. Вона використовує знання цих наук, але кардинально відрізняється від них як предметом, так і методом пізнання. Це добре показано Ф. Енгельсом у праці " Діалектика природи"

Виникнення і розвиток марксистської філософії, без сумніву, є якісним стрибком в історико-філософському процесі. Багато складних проблем буття людини, суспільства, природи, розвитку науки, методології пізнання і практики набули в ній принципово нової інтерпретації. В рамках самого марксизму поява цього вчення розглядається як революційний переворот у філософії. Але нерозумною є як абсолютизація даної філософської теорії, що мала місце в СРСР та 110 інших країнах соціалістичного табору, так і її огульна, поверхова і неконструктивна критика. До марксистської філософії потрібно підходити, як і до інших філософських вчень, виважено і неупереджено. В ході подальшого суспільного розвитку одні її ідеї збереглися і розвивалися, інші піддані критиці та запереченню. Нові соціальні умови потребують нових підходів, нового філософського осмислення.

Мабуть, лише історія зможе дати цій філософії неупереджену оцінку. Серед послідовників вчення К. Маркса і Ф. Енгельса особливе місце належить В. І. Леніну (1870—1924 pp. ). Філософські ідеї марксизму дістали в ленінських працях подальший розвиток. Розглядати і оцінювати його необхідно, беручи до уваги щонайменше дві групи чинників. Перша група пов'язана з соціально-економічним розвитком капіталізму, у тому числі в Росії наприкінці XIX — початку XX ст., і духовно-політичними процесами, що мали місце на той час в суспільстві. Друга — має свої корені в науці. Кінець XIX — початок XX ст. — це час наукових відкриттів у фізиці, що не вписувались у традиційну наукову картину світу, суперечили принципам класичної механіки, на засадах якої ця картина базувалась, і потребували нового філософського бачення. Йдеться насамперед про відкриття радіоактивності і електрона. Якщо завдяки відкриттю радіоактивності була відкинута ідея про неперетворюваність і незмінність хімічних елементів, то відкриття електрона показало, що атоми мають складну структуру і не є, як це вважалося, починаючи з античності, неподільними і кінечними частками, з яких складається матеріальний світ. Такі відкриття не могли залишитись поза увагою філософів. Ленін намагається максимально використати філософію марксизму для створення теорії боротьби робітничого класу. Так, діалектика цікавить його у двох аспектах: як філософський метод, що адекватно відповідає матеріалістичній філософії, і як метод, що може і повинен використовуватися в політичній діяльності, практиці боротьби з царизмом, при здійсненні соціалістичної революції і вирішенні завдань соціалістичного будівництва. Роздуми з приводу діалектики у найбільш сконцентрованому вигляді знайшли втілення у праці В. І. Леніна " Філософські зошити". Змістом діалектики для В. І. Леніна є розвиток, який виявляє себе через взаємозв'язки, взаємодію, взаємопереходи явищ і процесів дійсності. Згідно з його вченням, діалектика виявляється удвох формах: об'єктивній і суб'єктивній. Під об'єктивною діалектикою розуміється розвиток дійсності, навколишнього світу в тому вигляді, як він відбувається сам по собі, незалежно від впливу людей, тобто об'єктивно. Суб'єктивна діалектика — це відображення, відтворення реального процесу розвитку (об'єктивної діалектики) в свідомості людей, це, по суті, знання про цей розвиток. Фіксуються вони і функціонують у людському мисленні у вигляді системи принципів, законів і категорій. Розвиток виступає предметом суб'єктивної діалектики. Ленін називає діалектику теорією розвитку, найповнішим і всестороннім знанням про нього. Чільне місце у ленінській філософській спадщині посідають питання теорії пізнання. В своїй основній філософській праці " Матеріалізм і емпіріокритицизм" (1908 p. ) він робить ряд принципових висновків гносеологічного характеру. Обґрунтовує ідею, що в основі матерії лежить така властивість як відображення. Відображення — це атрибут матерії, одна з її найзагальніших і суттєвих характеристик. Залежно від рівня організації, розвитку матеріальних систем змінюється і його специфіка. У найзагальнішому випадку можна розрізняти відображення на рівні неживої, живої природи і на рівні свідомості, суспільства. Пізнання світу, за В. І. Леніним, — це теж процес відображення, відтворення властивостей об'єкта пізнання у свідомості людини.

Тому відображення — висхідний, фундаментальний принцип теорії пізнання, її стержень, ядро.

З іншого боку, В. І. Ленін трактує пізнання як складний, суперечливий процес, що функціонує за законами діалектики. Діалектичними є і процес пізнання, і його результат — знання, яке з певною мірою істинності чи хибності відображає реальну дійсність. Ленін формулює принцип єдності діалектики, теорії пізнання та логіки і проводить думку, що діалектика є водночас теорією пізнання і логікою. На багатому природознавчому матеріалі В. І. Ленін показує внутрішній взаємозв'язок філософії і конкретних наук, їх взаємозацікавленість та взаємопотребу.