3. Єпископи. Хорєпископи.

а) вибір єпископів.

У порядку піднесення у єпископський сан можна виділити три моменти:

- вибір з активною участю кліру і народу,

- поставлення, тобто утвердження вибраного кандидата рішенням єпископів

- хіротонія.

б) єпископське управління. Якщо община, яка була дочірньою від єпископської, достатньо зростала, то там ставився сільський єпископ – хорєпископ. Їх поява датується І століттям. Однак на Сардикійському соборі 343 року поставлення єпископів у села було заборонено, щоб “не принижувалось єпископське ім’я і влада”. Замість них появились періодевти. На Заході всі пресвітери були спочатку кафедральними, єпископи відряджали їх у парафії, які трактувались як відділення кафедрального “матірного” собору.

Єпархія єпископа, як правило, співпадала з межами провінції, у головному місті якої розміщувалась єпископська кафедра. Єпископ був тісно зв’язаний зі своєю кафедрою, перехід на іншу був заборонений. В управлінні своєю провінцією єпископ мав необмежену владу. Клір був цілком залежний від нього. Між єпископськими помічниками особливо вирізнявся архідиякон – йому поручалось судочинство, заміщення єпископа. У кожній провінції був архієпископ, який головував на соборах єпископів, рукопокладав їх, вів листування з іншими єпископами. Єпископальна система була підтримана владою, оскільки давала широкі можливості для підтримки порядку. Християни місцевих церков корилися вказівкам єпископа, тому Константин дав їх указам силу державних законів.

в) особливі церковні посади . Зростаючі потреби церковного управління привели до примноження церковних посад, особливо на Сході:

- синкелли – радники, канцлери єпископа, які виконували його доручення.

- економи – управителі церковним майном,

- екдики – захисники церковних прав у світських судах,

- нотарії – складали церковні акти,

- архіварії – зберігали найважливіші документи,

- скевофілакси кустодії – спостерігачі за церковним посудом.