Скільки їх нині в Україні?

Упродовж усієї історії людства трудова міграція, або міграція робочої сили, відігравала значну роль у суспільному розвитку. Однак сьогодні вона ввійшла в якісно новий етап свого становлення. Міжнародна міграція стала одним з головних чинників соціально-економічних трансформацій і розвитку всіх регіонів. В зв’язку з цим виникає потреба у дослідженні особливостей трудової міграції в Україні.

Вагомий внесок у розробку теорії і практики міжнародної трудової міграції, нормативно-правових аспектів регулювання міграції зробили такі вітчизняні вчені: Гнибіденко І.М., Гриневич С.С., Заклекта О.В., Кравченко А.Л., Малиновська О.А., Рєліна І.Є. та багато інших, але вони всі не до кінця розкрили дану тему [1,2,3,4].

На сьогоднішньому етапі економічного розвитку України глобальною проблемою є демографічна ситуація, саме негативна динаміка народжуваності, смертності, від'ємне сальдо міграції. У лютому 2009 року Відділ економічних і соціальних проблем ООН оприлюднив прогноз, згідно з яким до 2050 року населення України скоротиться майже вдвічі, з 46 до 26 млн. чол. Трудова міграція відіграє провідну роль у даній проблемі. Україна – міграційний донор, а не міграційний реципієнт. Масова міграція є загальносвітовою тенденцією сучасності, в якій Україна відіграє провідну роль [1].

За даними на лютий 2009 р. від 150 до 175 млн. чол. (тобто понад 3% населення Землі) живуть за межами країни свого походження, із них українці становлять понад 10% від загальної кількості мігрантів у світі, тобто понад 20 млн. українців постійно проживають за межами своєї батьківщини і є вже громадянами інших держав [4].

З прийняттям незалежності в економіці України відбулися значні структурні зміни, девальвувалися старі і з'явилися нові цінності. Тоді почалися еміграції чи не більшої частини працеспроможного населення в пошуках робочих місць. Наразі економічна ситуація не є кращою: падіння рівня і якості життя, нестача робочих місць, низька заробітна платня, інфляція, що веде до росту цін на продукти харчування, медичне обслуговування, навчання [3].

Але якщо раніше в міграції брали участь мешканці столиці, великих міст, де люди були більш інформованими і мобільними, існували зв'язки із зарубіжними країнами, поступово все активнішими ставали жителі різних за величиною поселень. Так, за даними загальнонаціонального соціологічного моніторингу, на сьогодні в потоках тимчасової трудової міграції за кордон найбільш широко представлено населення малих міст (33% виявлених домогосподарств мігрантів) та сільської місцевості (28%) [2].

Україну покидають не лише вихідці із Західної України, економічна ситуація у якій є складною, а й жителі східних областей, що дає підставу стверджувати: причина виїзду за кордон є не лише недостатність робочих місць, а й значна різниця в оплаті на батьківщині й закордоном. Причиною емігрування українців є дискомфорт від загальної нестабільності в Україні, широко поширена корупція, відсутність можливостей для розвитку і самореалізації, незахищеність від зловживань з боку владних структур [3].

Метою виїзду за кордон у багатьох випадках є підвищення добробуту, вирішення житлового питання, фінансування навчання, відкриття власної справи, удосконалити знання іноземної мови. Потреба у вивченні мови країни перебування є найсерйознішою для успішної трудової міграції [1].

Через малі квоти і високі податки іноземні роботодавці схильні до нелегального найму. Багато українців навіть не знають про легальний механізм виїзду і шукають нелегальні шляхи, що і ризиковані і більш дорогі. Мігранти масово використовують студентські візи, нехтуючи обмеженням на кількість робочих годин, туристичні візи.

Сьогодні серед "заробітчан" все більшою стає доля жінок, вона становить близько 63%. Негативними наслідками цього є зниження репродуктивної функції, наркоманія, збільшення ризику ВІЛ-інфікування. В результаті дівчата і жінки за своїми фізіологічними даними найбільш підготовлені до материнства не можуть брати участь у процесу відтворення населення України [1].

В 2009 році міждержавна міграція в Україні мала такий вигляд: прибуло – 38567 осіб, вибуло – 46182 осіб. Найбільше прибуло у Донецьку область (5525 осіб), найменше - у Закарпатську область (218 осіб). Найбільше вибуло з Донецької області (6384 особи), найменше - з Тернопільської області (544 особи). [5]

Основними сферами, де зайняті працівники-мігранти є будівництво, сільське господарство (збирання врожаю), домашнє господарство (прибирання домівки, готування їжі, доглядання дітей та людей похилого віку), сфера торгівлі та сервісу (у т.ч. – готельний бізнес). Але виїжджають за кордон і вчені, викладачі, спеціалісти в області медицини і вищих технологій, програмісти (проблема «витікання умів»). Втрати у сфері науки унаслідок цього оцінюються в сумі, що на 2009 р. перевищувала $1 млрд. на рік [1].

На мою думку наступні заходи можуть допомогти з вирішенням проблем трудової міграції в Ураїні:

1. Забезпечення умов для поширення легального працевлаштування, насамперед в тих країнах, куди виїжджає найбільша кількість громадян України. З цією метою слід активізувати підписання відповідних міждержавних угод та удосконалення чинного законодавства в частині ліцензування фірм для проведення працевлаштування за кордоном.

2. Забезпечення прав та соціального захисту працівників-мігрантів.

3. Здійснення постійного аналізу масштабів нелегальної трудової міграції за межі України та проведення всіх можливих, в рамках законодавства, заходів для попередження цього явища і запобігання торгівлі людьми.

4.Усунення або мінімізація обставин, що призводять до дискримінаційного, безправного, становища громадян України на ринках праці закордонних країн;

5. Створення дійової альтернативи тим обставинам, що спонукають працездатних українців виїжджати до країн, де їх становище на ринках праці є дискримінаційним;

6. Сприяння проведенню в країнах зосередження української міграції моніторингових досліджень з метою отримання статистичних даних та інформації про динаміку трудової міграції у відповідній країни.

Цілеспрямовано створювати робочі місця в таких галузях, як сільське господарство, легка, текстильна і хімічна промисловість, тобто там, де сьогодні використовується праця мігрантів в Європі. Слід радикально переглянути механізм оплати праці усередині країни.

Важливо не забувати, що чим стабільнішим буде національне бізнес – середовище і динамічнішим ринок, тим сильніші будуть мотиви іммігрантів повернутися на батьківщину.

Отже, міграція робочої сили України є складним і масштабним явищем, яке охопило весь світ та викликає неоднозначні результати: ліквідуючи дефіцит робочої сили в деяких регіонах, вона загострює конкуренцію на ринку праці

1Відколи у нас ведуться сейсмічні спостереження?

— На нашій території перша згадка про землетрус датована 1091 роком. Інформація про сейсмічні події, наприклад, у Китаї сягає на 5000 років у глиб століть. У Туреччині збереглися дані про землетруси, що сталися понад три тисячі років тому. Зрозуміло, йдеться про сильні землетруси, які спричинили великі руйнування. В Європі стали вести регулярні спостереження за сейсмічними подіями, починаючи з XVIII століття. На території України першу сейсмічну станцію було побудовано у Львові рішенням Австрійської академії наук у 1899 році. Активне будівництво сейсмостанцій розпочалося з п’ятдесятих років минулого століття.

— Скільки їх нині в Україні?

— На території України на сьогодні налічується 38 сейсмостанцій. Це, маю зазначити, дуже мало. Для порівняння: в маленькій за площею Швейцарії їх понад 200. Найбільше сейсмічних станцій у Карпатському регіоні та в Криму. На жаль, їх зовсім немає на сході країни, де розміщено багато техногенно- й екологічно небезпечних об’єктів.

Землетруси на території України були завжди, фіксуються тепер і, безперечно, виникатимуть у майбутньому. Оскільки сейсмічний пояс утворився внаслідок зіткнення, напруження передається в материкові плити, внаслідок чого вони теж можуть генерувати землетруси. Напруження накопичується на неоднорідностях, і тоді, коли воно перевищить запас міцності, виникне руйнування і всередині плит. До 70-х років минулого століття вважалося, що на материкових плитах не може бути сильних землетрусів, — тепер уже доведено, що це можливо. Так, у минулому столітті сильні землетруси виникали на платформах: Північно-Американській (на Канадському щиті) — М =6,8.; Північно-Африканській —М =7,1; Південно-Китайській —
М =7,8; Туранській плиті (Туркменія) — М=7,0 -7,3 і ін.

Що стосується України, то практично по всій її території вже реалізувалася велика кількість землетрусів. У південній частині Східних Карпат є сейсмічна зона Вранча, яка генерує сильні землетруси, котрі час від часу стрясають практично всю Україну. На нашій території є багато тектонічних розломів, які також можуть генерувати землетруси.

Сейсмічна активність на території України проявляється й тепер. Так, 14 січня 2011 року стався невеликий землетрус (М = 3,9) поблизу м. Кривий Ріг. У 2010 році наша мережа сейсмостанцій зареєструвала чимало землетрусів незначної і низької інтенсивності в Карпатах і в Криму. Підземні поштовхи зафіксовано також поблизу м. Куп’янськ Харківської області. До речі, біля Воронезької АЕС є сім російських сейсмічних станцій, які фіксують у тому районі багато землетрусів.

—Який рівень сейсмічної небезпеки на території України?— Цей рівень досліджено досить докладно. 2004 року було здійснено загальне сейсмічне районування території України. Карти загального сейсмічного районування (ЗСР-2004) входять до державних будівельних норм і є обов’язковими для виконання всіма проектними та будівельними організаціями й інспекціями. На картах, створених для будівництва різних типів споруд, показано зони сейсмічної бальності. Зокрема столиця України м. Київ перебуває у 5—6-бальній зоні, а Закарпатська, Одеська області — у 8-бальній, Кримський півострів — у 8-, 9- і навіть 10-бальній.