Хелпикс

Главная

Контакты

Случайная статья





Національний університет кораблебудування



 Національний університет кораблебудування

імені адмірала Макарова

 

 

Кафедра економіки моря

КУРСОВА РОБОТА

                                   

з менеджменту

з теми: Формування ефективного лідерства

 

Студента I курсу 1437-ст групи

Спеціальності: Менеджмент адміністрації і організації

                                                                                                                         Мартіна С.А.

                                               Керівник: д.е.н. професор Іртищева І.О.

Національна шкала_________________________

                                              Кількість балів:___ Оцінка: ECTS___

 


 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….

РОЗДІЛ 1. ЛІДЕРСТВО ЯК ХАРАКТЕРИСТИКА МЕНЕДЖЕРА

1.1. Поняття лідерства, влади, сили та впливу в менеджменті.

1.2. Класифікація лідерства.

1.3. Стилі лідерства та стилі управління

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНЕ ЛІДЕРСТВО

2.1. Місце менеджера – лідера в наукових школах менеджменту.

2.2. Розвиток концепцій лідерства.

РОЗДІЛ 3. МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМНОГО ПИТАННЯ

ВИСНОВКИ……………………………………………………………...………

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………..…….

 

ВСТУП

В сучасних умовах розбудови і оновлення всіх сфер суспільного життя особливо актуальною стає проблема лідерства, адже суспільство потребує лідерів, які здатні об'єднати навколо себе людей для досягнення поставленої мети і створити сприятливі умови для подальшого його розвитку.

Лідер відіграє центральну роль в організації спільної діяльності групи, до якої він належить, і регулює міжособистісні відносини. Таким чином, лідер є центром збігання інтересів групи. Лідер передає своєму оточенню знання, навички, моральні цінності. Особисті позитивні якості лідера є взірцем для наслідування і предметом поваги з боку його оточення. Вироблення організаторських, управлінських якостей лідера - проблема його власного навчання і виховання. Для лідера необхідно сформувати і згуртувати колектив чи групу, визначити її цілі, поставити перед людьми, які входять до складу групи, необхідні завдання, визначити засоби та виявити резерви досягнення мети, забезпечити контроль за виконанням.

Лідер має задовольняти інтереси та потреби членів групи, не виходячи за межі права і цивільних норм, щоб не зробити своє оточення залежним від власних благодіянь. Велике значення має здатність лідера відчувати настрої людей, виражати їхні інтереси, знати і задовольняти їхні нормальні потреби. Успіх чи невдача лідера сприймається членами малої групи дуже емоційно. Успіх лідера викликає почуття гордості та захоплення , а невдача - засмучення і розчарування, тому лідер має завжди пам'ятати, що настрій членів малої групи залежить і від нього особисто, від його особистого успіху, особистих досягень.

Однодумність, взаєморозуміння, інтерес до справи, взаємна довіра, знання сфери діяльності, здатність виконати висунуті лідером вимоги дають право його оточенню посідати гідне місце в групі. Привабливими для оточення є можливість особистої службової кар'єри, визнання в групі, близькість з авторитетною особистістю, якою є лідер. Оточення лідера має чітко уявляти свою соціальну роль і обов'язки в групі. У самому ж лідері ніби концентруються якості його оточення, тому він і зацікавлений у підборі людей, які перевершують його за якимись особливими якостями - професійними чи особистісними.

Відносини лідера та його оточення - важливий аспект лідерської організації влади. Цілеспрямованість, принциповість, усвідомлення особистої відповідальності перед групою, якою керує, розуміння її завдань і запитів є невід'ємними якостями лідера. Вони мають бути вироблені у членів групи, бо саме вони й об'єднують лідера з його оточенням.

Лідер має навчитися приймати рішення, уникати невигідних ситуацій чи, навпаки, створювати вигідну сукупність обставин.

Лідер не може і не повинен боятися ризику, чекати гарантованого успіху, чи, навпаки, покладатися на випадкову перемогу. Лідер має навчитися переборювати непередбачені ускладнення, маневрувати, бути готовим до тимчасових невдач. Він повинен постійно бути націлений на рух вперед, крок за кроком, але тільки вперед. Сьогодні відчувається гостра потреба в новому поколінні лідерів зі стратегічним мисленням, неординарним баченням ситуацій, впевненістю в успіху. Люди, які не бояться ризику, здатні очолити організації, дуже потрібні країні. Лідери-новатори покликані ефективно вирішувати і старі, і нові проблеми методами, що відповідають сучасним вимогам. А формування лідера, його ріст, авторитет починаються з малої групи. Ось чому так важливо зрозуміти основні принципи

 


 

РОЗДІЛ 1. ЛІДЕРСТВО ЯК ХАРАКТЕРИСТИКА МЕНЕДЖЕРА

1.1. Поняття лідерства, влади, сили та впливу в менеджменті.

Лідерство – це тип управлінської взаємодії, що ґрунтується найефективнішому для цієї ситуації співіснуванні різноманітних джерел влади та спрямований на досягнення цілей організації.

Лідерство, як і влада, – це потенціал, який притаманний людині. Сила й примушення при лідерстві заміняються на спонукання та натхнення. Менеджер і лідер в організації – це не тотожні поняття. Менеджер у своєму впливі на роботу підлеглих і побудові стосунків з ними перш за все використовує і покладається на посадову основу влади. Між менеджером і лідером виділяють суттєві відмінності, які визначаються формальним положенням кожного з них. Лідерство як специфічний тип стосунків управління базується більше на процесі соціального впливу. На відміну від управління, лідерство передбачає наявність в організації послідовників, а не підлеглих. Відповідно стосунки «керівник – підлеглий», притаманні традиційному погляду на управління, заміняються стосунками «лідер – послідовник». Незважаючи на те, що керівництво – суттєвий компонент ефективного управління, ефективні лідери не завжди є одночасно ефективними менеджерами. Про ефективність лідера можна судити по тому, в якій мірі лідер впливає на інших.

Процес впливу на людей з позиції посади, яку він займає, називається формальним лідерством. Бути менеджером не означає автоматично вважатися лідером в організації, оскільки лідерству значною мірою притаманна неформальна основа.

Отже, лідерство – це соціально - психологічний феномен, пов’язаний з динамічними процесами в малій групі; поняття, яке характеризує відношення домінування і підпорядкованості в групі. Лідерство є результатом дії як об’єктивних чинників (мети і завдань групи в конкретній ситуації), так і суб’єктивних (потреби, інтереси, індивідуально - психологічні особливості членів групи), а також це дії лідера як ініціатора й організатора групової діяльності. Також сутність лідерства полягає в тому, що це складний соціально - психологічний процес групового розвитку, коли окремий індивід виконує роль лідера, внаслідок цього процесу відбуваються виникнення та диференціація групової структури, її оптимізація і вдосконалення. Лідер – це учасник групи, який у значущих ситуаціях здатний справляти суттєвий вылив на поведінку учасників групи. Лідерство можна розглядати як один із процесів організації малої соціальної групи та управління нею, який сприяє досягненню групової мети в оптимальний термін і з оптимальним ефектом. Відповідно лідер – це учасник групи, який спонтанно висувається на роль неофіційного керівника в умовах певної специфічної і досить значущої ситуації, щоб забезпечити організацією спільної діяльності індивідів для найшвидшого й успішного досягнення спільної мети. На формування моделі лідерства впливають: корпоративна культура підприємства і специфіка галузі. Існує дві основні моделі лідерства: харизматична й експертна. Харизматичне лідерство – це лідерство, побудоване на енергетиці, вмінні надихати, вести за собою. У більшості випадків формальний лідер, який володіє харизмою, одночасно є і неформальним: він користується пошаною і симпатією колег не тільки як керівник, але і як людина. Його особа є сильним мотиваційним чинником для підлеглих. Харизматичний лідер легко об’єднує людей і створює відмінні команди. Як правило, його підлеглі демонструють високий рівень лояльності і прихильності. Існує два типи харизматичного лідера: – лідер з м’якою харизмом – схильний мотивувати і переконувати. Як правило, з ним радяться в складних ситуаціях, обговорюють свої помилки, до нього звертаються за підтримкою. Проте м’який харизматичний стиль лідера має такі слабкі сторони, як: зниження субординації, ослаблення дисципліни, деякі елементи вседозволеності – лідер з жорсткою харизмою – дотримується свого рішення на основі тих фактів, які є в його розпорядженні. Такого лідера не можна примусити приєднатися до рішення, з яким він не згідний, що суперечить його поглядам та переконанням. Експертне лідерство засноване в першу чергу на знаннях, коли керівником стає найкращий фахівець – аналітик, експерт, здатний розв’язати практично будь - яку складну проблему. Експерт тут – це не професіонал, який не вміє керувати, а хороший фахівець у своїй справі й одночасно адміністратор, який може допомогти розв’язати будь – яку проблему. Звичайно, можливий і ідеальний варіант – коли керівник однаковою мірою може відповідати обом моделям, чергуючи їх залежно від обставин. Проте в реальності таке можливо не завжди. Тому бажано визначити пріоритети, які можуть залежати від специфіки діяльності/функціоналу, етапу життєвого циклу організації або корпоративної культури.

Отже, харизматична модель лідерства потрібна в тих сферах діяльності, для яких комунікативна компетентність, уміння привертати людей, впливати, створювати позитивну атмосферу навколо себе і тому подібне найзначущіші. До цієї сфери можна однозначно віднести продажі, комерційну діяльність, роботу з 204 клієнтами, рекламу, маркетинг, деякі види офісних робіт. Експертна модель лідерства ефективна в діяльності, де професіоналізм не припускає високого рівня емоційної компетентності; успіх визначається радше специфічними навичками і знаннями, ніж умінням взаємодіяти з іншими людьми. До таких сфер можна віднести велику частину робіт, пов’язаних з фінансами, бухгалтерією, інформаційними технологіями.

Лідерство відображає креативність та емоційний інтелект керівництва, а менше приділяє уваги диктаторському стилю та авторитарності. Сферу поведінки зображено на рис. 1.1.1.

Рис. 1.1.1. Структура особистих характеристик успішності лідера

Найкращий для організації варіант, при якому керівник

одночасно є лідером. Виділяють такі форми влади, які може

застосовувати будь-який керівник (менеджер):

1) влада примусу (виконавець вірить у те, що влада може заважати задоволенню певної потреби або спричинити інші неприємності.

2) влада винагороди (виконавець вірить у те, що влада може надати йому можливість за певних умов отримати цінну винагороду);

3) дисциплінарна влада (виконавець перебуває під впливом установленого розпорядку дня, графіка виконання робіт, положень та інструкцій щодо виконання своїх обов'язків, використання техніки, оснащення, меблів, а також зауважень, розпоряджень керівника);

4) законна (традиційна) влада (виконавець вірить у те, що керівник має право віддавати накази, а його обов’язок виконувати їх);

5) еталонна влада (харизма) – влада власного прикладу того керівника, що впливає;

6) виконавець перебуває під впливом інформації, якою володіє керівник і впевнений, що вона забезпечує прийняття необхідних управлінських рішень;

7) експертна влада – виконавець вірить, що влада має спеціальні знання, які зможуть задовольнити певні потреби.

Влада примусу – це вплив через страх. Наприклад, страх втратити роботу, любов, повагу, захищеність. Недоліком впливу через страх є: відсутність довіри до керівництва; поява бажання у підлеглих працівників обманювати організацію; поява гальмівних процесів розвитку здібностей людини тощо.

Влада винагороди використовує бажання підлеглих отримати певну винагороду в обмін на виконану дію (роботу), певну поведінку тощо. Винагорода повинна бути досить цінною. Менеджер повинен розуміти, що в кожної людини своє сприйняття і розуміння цінностей (згідно з теорією очікувань). Посилення влади дуже часто досягається шляхом особистих послуг. До недоліків можна віднести: обмеженість розмірів винагороди; можливі обмеження законодавчими актами, положеннями, політикою фірми; те, що не завжди можна з'ясувати ставлення працівника до винагороди.

Дисциплінарна влада базується на поведінці підлеглих, яка відображає дотримання встановлених стандартів, критеріїв, інструкцій, методик, наказів, розпоряджень тощо. При цьому важливу роль відіграє якість законодавчої, нормативної, адміністративної, інструктивної та ін. бази. Недоліками цієї форми влади є: пригнічення ініціативності та креативності працівників; неактуальність та невідповідність норм, критеріїв, нормативів, інструкцій поточній ситуації в організації тощо.

Законна влада ґрунтується на традиціях, які здатні задовольнити потребу виконавця в захищеності та приналежності. Вплив за допомогою традицій можливий тоді, коли етика бізнесу та норми організаційної культури сприяють розумінню того, що підпорядкування керівникам є бажаною поведінкою. Функціонування організації повністю залежить від здатності підлеглих за традицією визнавати авторитет законної влади. Традиції, на відміну від страху, спрямовані на задоволення потреб (а це вже винагорода). Виконавець при цьому реагує не на людину (керівника), а на відповідну посаду. Це забезпечує стабільність організації (вона не залежить від якоїсь однієї особи), швидкість та передбачуваність впливу. Недоліки такої влади: традиції можуть бути спрямовані проти змін; немає тісного зв'язку між традиціями і винагородами, з одного боку, та задоволенням власних потреб, з іншого; може погано використовуватись потенціал працівника, оскільки його здібності залишаються непоміченими у зв'язку з тим, що цей працівник не входить у формальну систему (групу).

Влада прикладу (еталонна) формується на засадах харизми, не на логіці, не на традиціях, а на силі особистих якостей (здібностей лідерів). При цьому велике значення мають характеристики харизматичних особистостей (лідерів): енергійність, впливова зовнішність, незалежність характеру, добрі риторичні (ораторські) здібності, освіченість, інтелігентність, достойні манери поведінки, впевненість та інші. До недоліків необхідно віднести: певну самовпевненість керівника, можливість його відмови від інших видів влади.

Інформаційна влада базується на використанні широкого спектра інформації, якою володіє тільки менеджер. Ефективність використання цієї влади залежить від якості, достовірності та повноти інформації. Важливу роль при цьому відіграє система комунікацій обробки інформації. До недоліків можна віднести: можливість неправильного оцінювання керівником отриманої інформації; невміле використання інформації щодо різних категорій підлеглих та груп працівників тощо.

Влада експерта у своїй основі має вплив через «розумну» віру. Виконавець свідомо і логічно приймає на віру цінність знань експерта (керівника). Чим більші досягнення в експерта (керівника), тим більше у нього влади. Високий рівень освіти ліквідовує відмінності між керівником і виконавцями. Тому важко формувати владу тільки на примусі, винагородах, традиціях, дисципліні, інформації, харизмі чи компетенції.

Отже, потрібно переконувати працівників і залучати до управління з метою здійснення впливу. Переконання будуть мати вплив у разі ефективної передачі точки зору керівника. Керівник визнає залежність від виконавця, його компетентність. Виконавець у свою чергу впевнений, що керівник задовольнить його власну потребу. Ефективне переконання формується при довірі до керівника, його вмінні враховувати інтелектуальний рівень підлеглих, збігу цілей керівника і цілей працівників. При цьому недоліками є: повільна дія переконання, невизначеність результатів, складність застосування цього підходу

Вплив через залучення працівників до управління здійснюється шляхом скеровування їх зусиль на виконання потрібної цілі. Це заохочує працівників мати владу, можливість самовираження, а також проявляти компетентність, бажання успіху. Водночас працівники, які не люблять неясності, відмовляються від цього виду впливу, а керівники не завжди готові відмовитися від своїх традиційних методів впливу. Ці недоліки дещо обмежують застосування впливу через залучення до управління.

Сильний лідер не потребує багато інформації, якщо він володіє базовими знаннями, він інтуїтивно розуміє, що можна скласти прогноз ситуації. Високий показник завзятості для успішного керівника небажаний, оскільки потрібна гнучкість, яка виступає важливим аспектом поведінки лідера. 

Багатоваріантність є складною для ухвалення рішень, але в умовах ринкової невизначеності ефективніша одноваріантна поведінка. Стійкість у ситуації невизначеності є головною якістю лідера, оскільки дозволяє йому не боятися невідомості або відсутності зворотного зв’язку. Переваги, які використовує менеджер, не заважають його діяльності, оскільки він впорається зі своїми справами і без негайного зворотного зв’язку і розв’язує проблеми в умовах невизначеності.

Здатність до співпраці лідера – вміння діяти ефективно й виважено. Йому вдається нівелювати свої неприязні почуття. Такому керівникові властиве вміння розмовляти з людьми тактовно, спілкуватися на будь - якому рівні. Завдяки хорошій здатності до міжособистісних контактів така людина намагається підтримувати не тільки оригінальні та цікаві ідеї, а й інших. Лідер вміє стримувати свою ворожість і агресивність.

У лідера повинна бути розвинута комунікативна здатність, яка знаходить свій прояв у налагодженні сприятливих взаємовідносин між працівниками, що забезпечує успішну колективну діяльність та знаходження в ній свого місця для кожного учасника трудового процесу.

 

 

1.2. Класифікація лідерства.

Щодо типології лідерства, то тут також будують різні підходи. Одним із перших, хто запропонував типологізувати лідерство, був М. Вебер. Виходячи з трьох типів легітимного панування, він виділив три типи лідерства: традиційне, раціонально-легальне і харизматичне. Авторитет традиційного лідера визначається уявленням про спадкоємність влади. Такий тип лідерства характерний для династичних монархій, в яких особа визнається лідером не завдяки визначним якостям, конституції, а лише тому, що вона є представником правлячої династії. Раціонально-легальний тип лідерства ґрунтується на визнанні особи лідером завдяки певній державній посаді, передбаченій конституцією, як, скажімо, президент. Харизматичне лідерство базується на вірі в талант лідера, його месіанську роль у політичному процесі. Такий тип лідера передбачає некритичне ставлення мас до нього. Проте у випадку невдач такого лідера маси глибоко розчаровуються в ньому, авторитет лідера різко зникає. Американський вчений Р. Вотермен пише про три типи лідерів: сторож, маніпулятор коштами, будівельник-перетворювач. Сторожі цілком знаходяться у сьогоденні. Їх основна турбота полягає в тому, що англійські дипломати називають "майстерністю бездіяльності",— вони хочуть бути впевненими в тому, що при них нічого не трапиться. Але оскільки світ все-таки швидко змінюється, то дещо все-таки трапляється, тому їх підприємства хиріють. Другий тип — маніпулятор коштами. Він зайнятий фінансовими угодами. Може розбагатіти, але не створює ніяких цінностей, нічого не добавляючи до росту валового національного продукту. В кращому випадку, капітали просто переходять з рук в руки, а в гіршому — вони знищуються. Їх часто називають гравцями з чарками. Третій тип — будівельники, перетворюючі лідери, які йдуть працювати, вірячи, що вони зможуть щось покращити. Новий тип керівника в американській літературі одержав назву "парадоксального керуючого". Як особистість він може бути охарактеризований такими досить суперечливими рисами - твердий, але гнучкий; дуже серйозний, але має почуття гумору; дружелюбний, але вміє зберігати дистанцію; фанатично відданий своїй справі і врівноважений; мрійливий і в той же час реалістичний. Стиль такого керівника характеризується прагненням відкрито розв'язувати конфлікти, одержувати інформацію про проблеми, що стоять перед організацією, безпосередньо від працівників низової ланки, вмінням слухати співрозмовника і викликати його на відверту розмову, створювати розкуту атмосферу при обговоренні виробничих проблем, впроваджувати нове при збереженні загальної стабільності в організації, уважно ставитись до "неспокійних" працівників, оскільки вони не тільки створюють труднощі, але й допомагають виявити проблеми і недоліки в роботі колективу. Сучасна наука намагається типологізувати лідерів за їхніми професійними і соціальними рисами, груповими функціями у контексті політичних ситуацій. Теорія рис наголошує на тому, що лідер повинен мати сукупність визначних рис. Так, представник цієї теорії Е. Богардус стверджує, що лідер виділяється з оточення людей енергією, розумом і характером. Він також вважає, що до необхідних рис лідера треба віднести почуття гумору, а також здатність привертати до себе увагу. Р. Стогділл доповнює цю теорію, розкриваючи феномен лідерства через такі параметри: риси особистості лідера, відносини між ним і його послідовниками, рівень влади та масштаб завдань, які він виконує. Р. Стогділл виділяє такі стилі керівництва як авторитарний, переконуючий, демократичний, інтелектуальний, виконавчий. За стилем діяльності Г. Лассуел виділив такі типи лідерів: адміністраторів, агітаторів і теоретиків. Перші - лідери, здатні приймати політичні рішення, готові до компромісів, другі — харизматичного типу, схильні виступати перед публікою, завойовувати авторитет, треті — схильні розробляти програми, проекти, але не бажають займатися практичною політикою. Залежно від політичного режиму виділяють два типи лідерства: авторитарний і демократичний. Авторитарне лідерство передбачає одноособову політичну |владу, монополізм у прийнятті політичних рішень та здійснення всебічного контролю над політичними процесами. Домінуючим принципом здійснення влади для авторитарного лідера є сила або загроза застосування сили. Авторитарне лідерство пройшло кілька етапів, для яких характерним був свій тип лідера: тиран, абсолютний монарх, диктатор у тоталітарному й авторитарному режимах. Авторитарний лідер — це здебільшого інтроверт, сенсорик, етик, ірраціоналіст. Тип демократичного лідерства почав формуватися ще в їй античної демократії і функціонує в сучасних демократичних державах. Демократичний лідер формується в умовах конкурентної політичної боротьби, яка передбачає не тільки його високі професійні, інтелектуальні й моральні якості, а й наявність фінансових ресурсів і авторитетної та мобільної команди. Демократичний лідер — це екстраверт, інтуїтивний логік, раціоналіст. Лідерів можна типологізувати за їх ставленням до перспектив суспільного розвитку. За цим критерієм можна виділити такі типи лідерства: консерватор намагається зберегти старі цінності, адаптувати їх до нових умов; реформатор змінити суспільні структури, норми, що віджили, надати суспільному розвиткові динамізм, скерувати його у прогресивне русло; революціонер відкидає повністю існуючі цінності, намагається радикально змінити суспільний лад відповідно до своїх переконань, які ґрунтуються на абстрактних, здебільшого утопічних ідеологічних схемах. Типологізуючи лідерство, застосовують ще такі поняття, як вождь і керівник. Лідери типу вождь— це особи, для яких популізм є основним засобом досягнення мети. Щоб підтримати власну популярність, вони апелюють до найнижчих пристрастей мас (страху, ненависті, ворожнечі), вдаючись при цьому до завищених обіцянок, лексики натовпу, улесливості, "правдоподібної" брехні. Поняття керівник використовують, як правило на позначення державної особи, тобто формального лідера, або (за бюрократичної системи формування лідерства) особи, яка при значена зверху, а також лідера загальнонаціонального масштабу. Як бачимо, класифікації лідерства різноманітні. На основі яких критеріїв визначають види лідерів в групі? Залежно від переважаючих функцій виділяють наступні види лідерів: 1. Лідер-організатор. Його головна відмінність в тому, що потреби колективу він сприймає як свої власні і активно діє. Цей лідер оптимістичний і упевнений, що більшість проблем цілком вирішуваний. За ним йдуть, знаючи, що він не почне пропонувати порожню справу. Уміє переконувати, схильний заохочувати, а якщо і доводиться виразити своє несхвалення, то робить це, не зачіпаючи чужої гідності, і в результаті люди прагнуть працювати краще. Саме такі люди опиняються на вигляді в будь-якому неформальному колективі. 2. Лідер-творець. Привертає до себе перш за все здатністю бачити нове, братися за вирішення проблем, які можуть показатися нерозв'язними і навіть небезпечними. Не командує, а лише запрошує до обговорення. Може поставити завдання так, що вона зацікавить і приверне людей. 3.Лідер-борець. Вольова, упевнена в своїх силах людина. Першим йде назустріч небезпеці або невідомості, без коливання вступає в боротьбу. Готовий відстоювати те, в що вірить, і не схильний до поступок. Проте такому лідерові деколи не вистачає часу, щоб обдумати всі свої дії і все передбачити. «Божевілля хоробрих» - ось його стиль. 4.Лідер-дипломат. Якби він використовував свої здібності в зло, то його цілком можна було б назвати майстром інтриги. Він спирається на чудове знання ситуації і її прихованих деталей, в курсі пліток і пересудів і тому добре знає, на кого і як можна вплинути. Віддає перевагу довірчим зустрічам в крузі однодумців. Дозволяє відкрито говорити те, що всім відомо, щоб відвернути увагу від своїх планів, що не афішуються. Правда, такого сорту дипломатія нерідко лише компенсує невміння керувати більш гідними способами. 5. Лідер-утішник. До нього тягнуться тому, що він готовий підтримати в скрутну хвилину. Поважає людей, відноситься до них доброзичливо. Ввічливий, попереджувальний, здібний до співпереживання. Загальне лідерство в групі складається з наступних компонентів: емоційного, ділового і інформаційного. За змістом лідерської діяльності в соціальних групах зазвичай виділяють тип лідерів (іноді їх називають ролями лідера): 1. Ділове лідерство характерне для формальних груп, вирішальних виробничі завдання. У його основі такі якості як висока компетентність, уміння краще за інших вирішувати організаційні завдання, діловий авторитет, найбільший досвід в даній області діяльності. Ділове лідерство найсильніше впливає на керівництво. З «діловим» лідером (руки групи) добре працюється, він може організувати справу, налагодити потрібні ділові взаємозв'язки, забезпечити успіх справи 2. Емоційне лідерство виникає в неформальних соціальних групах на основі людських симпатій, привабливості лідера як учасника міжособового спілкування. Емоційний лідер викликає у людей довіру, випромінює доброту, вселяє упевненість, знімає психологічну напруженість, створює атмосферу психологічного комфорту. Емоційний лідер (серце групи) — це людина, до якої кожна людина в групі може звернутися за співчуттям, «поплакатися в жилет». 3. До «інформаційного» лідера («мозок групи») всі поводяться з питаннями, тому що він ерудит, все знає, може пояснити і допомогти знайти потрібну інформацію. Якнайкращим буде лідер, що поєднує всі три компоненти, але такий універсальний лідер зустрічається рідко. Найчастіше, проте, зустрічається поєднання двох компонентів: емоційного і ділового, інформаційного і ділового. Ситуативне лідерство за природою може бути діловим і емоційним. Його відмінна риса — нестійкість, тимчасова обмеженість, зв'язок з певною ситуацією. Ситуативний лідер може бути лідером в одних ситуаціях і не може бути їм в інших. Л.І. Уманський виділяє 6 типів лідерів по виконуваних ролях: 1) організатор (функція групової інтеграції); 2) ініціатор (висунення ідей і вирішення нових проблем); 3) генератор емоційного настрою (домінує у формуванні настрою групи); 4) еталон (зразок, ідеал, «зірка»); 5) майстер (фахівець в якомусь виді діяльності); 6) ерудит (відрізняється обширними знаннями). В управлінні персоналом використовується і класифікація лідерів залежно від того, як їх сприймає група: 1) «один з нас» — не виділяється серед членів групи, сприймається як «перший серед рівних» в певній сфері — найбільш удачливий або такий, що волею випадку опинився на керівний посаді, в цілому, на думку групи, живе, радіє, засмучується, ухвалює правильні рішення і помиляється, як і решта всіх членів групи; 2) «кращий з нас» — виділяється з членів групи по багатьом (діловим, етичним, комунікаційним і ін.) якостям і в цілому є зразком для наслідування; 3) «хороша людина» — сприймається і цінується як реальне втілення кращих етичних якостей: порядності, доброзичливості, уваги до інших, готовності прийти на допомогу: 4) «служитель» — прагне виступати в ролі виразника інтересів своїх прихильників і групи і цілому, орієнтується на їх думку і діє від їх імені. Типи сприйняття лідера окремими членами групи часто не співпадають або накладаються один на одного. Так, один із співробітників може оцінювати лідера як «одного з нас», інші її сприймають його одночасно і як «кращого з нас», і як «служителя». Лідерство розрізняють по силі впливу на членів групи: «Беззаперечний лідер» - вказівки виконуються навіть тоді, коли розходяться з інтересами членів групи; «не беззаперечний» - підпорядкування можливе до тих пір, поки не виникає суперечність між власними інтересами і потребами членів групи. Залежно від спрямованості впливу (швидше – по результату лідерства для організації) лідерство можна розглядати як конструктивне, деструктивне і нейтральне. Перше (функціональне) сприяє здійсненню цілей організації. Друге (дисфункціональне) формується на базі прагнень, що завдають збитку організації (лідерство в групі, що сформувалася на виробництві, злодіїв або хабарників). Третє не впливає безпосередньо на ефективність виробничої діяльності (лідерство серед садівників-любителів, що працюють в одній організації). У реальному житті межі між цими типами лідерства рухомі, особливо між конструктивним і нейтральним лідерством. Існує й інша класифікація типів лідерства : Тип 1. Відповідальний. Люблячий. Сильна особистість. Цей тип керівника створює у своїй компанії ідеальну статичну модель бізнесу. Згодом такий бізнес перетворюється, висловлюючись метафорою, на подобу стародавнього замку з привітним обслуговуючим персоналом. На жаль або до щастя, сьогодні бізнес дуже динамічний, і створення ідеальної моделі, що працює за стандартами минулого століття, залишає такі бізнес-механізми на узбіччі шляхів сучасності. У цій моделі все досконало: відповідальність керівника дозволить покращувати бізнес без революційних стрибків, турбота про людей забезпечить дружний колектив і сімейний теплий клімат, сильна особистість — повагу й пошану. Такий тип — фотографія хороших менеджерів-консерваторів і, можливо, досить ефективний тип щодо малодинамічної області ринку, як, наприклад, виробництво консервів. Хоча й цей ринок теж схильний до чиннику часу і розвитку й зараз активно й динамічно зростає. Для таких керівників необхідні свої внутрішні консультанти зі стратегії і аналітики ринку, які могли б «продати» чи показати своєму босу перспективну золоту жилу. Тип 2.Відповідальний.Люблячий.Динамічний. Теж майже ідеальна модель лідера в бізнесі. Метафора, якою можна охарактеризувати цей типаж, — месія, приклад якого можна зустріти в історії. Людина, який малює обрії, яка отримує любов і підтримку від свого персоналу, людина, котра бере на себе відповідальність будувати нове майбутнє на любові до людей і праці. Для будь-якої компанії це буде необхідний революціонер, який легко одержить підтримку людей і зможе реалізувати бажані зміни. Найкращий варіант для бізнесу. Цікаво те, що для цього типу відсутня особистісна сила, що робить лідера агентом змін, але не спадкоємцем. Таких месій скидають, щойно завойовані всі плацдарми. Це можуть зробити свої «вовки», які корисливо чекають можливості скористатися чужими лаврами, чи конкуренти, які перехоплять у такого менеджера всі ноу-хау. В роботі такому керівнику потрібна людина, котра прикривала б тили, своєрідна служба безпеки від шпигунів і ворогів. Тип3. Відповідальний. Динамічний. Сильна особистість. Тип яскравого і сильного лідера. У цьому типі сконцентрована вся сила — сила видатного стратега, сила втілювати в реальність грандіозні мрії та відповідальний підхід, сила особистості, яка направляє весь персонал на барикади бізнесу. Цей типаж лідера можна порівняти з чимось дуже міцним, таким як сталь. До речі, один найвідоміших лідерів XX століття узяв собі такий псевдонім. Як ви вже здогадалися, єдине, чого бракує такій людині, — орієнтації на цінності людей і колективу. Можливість йти по трупах може допомогти такому лідеру вибудувати і досягти амбіційні і практично недосяжні цілі, але, на жаль, ціною незліченних жертв. Цей підхід до справи міг забезпечити досягнення високих результатів протягом навіть десятків років. Сьогодні цей термін дорівнює терміну одного бізнес-проекту. В роботі такому керівнику необхідна людина команди, яка буде одночасно люблячим менеджером по персоналу і менеджером у зв’язках із громадськістю, яка стане доповнювати власною добротою і турботою свого керівника. Тип 4.Динамічний.Сильна особистість. Люблячий. Цей лідер — будівельник нових імперій, такий собі «менеджер проектів». Його прогресивне бачення допомагає йому знаходити прибуткові точки майбутнього. Особистісна сила дозволяє йому ризикувати і вести за собою людей. Любов до людей дає можливість організовувати й гуртувати команду навколо себе. На наш погляд, саме він ближче всього до поняття «харизма», оскільки притягує до себе увагу, будує грандіозні плани, сильний, упевнений, улюблений командою і людьми. Але цей лідер робить бізнес з мрії, своєї особистісної сили і людей навколо. Такі персонажі часто трапляються в політиці. Єдине, чого не вистачає інколи цим вождям, то відповідальності за доведення проектів до логічного завершення. Із точки зору побудови організаційного будівництва бізнес — функціонуюча система із зароблянню грошей, здатна до самооновлення. Такий лідер не врахує деталей, що так потрібні замкненим системам. Це лідер, який живе ідеєю і людьми навколо. Він може бути вдалий, коли є люди в його команді, які можуть взяти на себе всю технічну роботу завершити його подвиги, розставивши точки над «і». У кожної людини чотири типу лідерства виражені різною мірою і багато в чому дуже переплітаються між собою, становлячи одне єдине ціле — характер лідера. Якщо ви тільки на старті, для вас важливо тримати ці чотири вектори у полі свого зору в бізнесі й політиці управління людьми. Якщо ви вже сформований і бувалий ватажок, то, швидше за все, зможете побачити в цих типах своє відображення. Можливо, одна з важливих сторін лідера трохи слабше за інші і вимагає до себе більше уваги. Звернувши на це пильну увагу і зусилля, можливо збільшити свій лідерський капітал.

 

1.3. Стилі лідерства та стилі управління

У відповідності зі сформованими уявленнями виділяють три стилі лідерства: авторитарний, демократичний і ліберальний - і їх різні поєднання, а також два вектора орієнтації лідера: орієнтація на відносини з підлеглими (орієнтація на людину) і на результат (орієнтація на результат / задачу).

 

Для авторитарного стилю характерні жорстке одноосібне прийняття лідером усіх рішень ("мінімум демократії"), жорсткий постійний контроль за виконанням рішень з загрозою покарання ("максимум контро



  

© helpiks.su При использовании или копировании материалов прямая ссылка на сайт обязательна.