Тема "Структурные типы сложных синтаксических целых"
Выполнить письменно перевод отрывка из повести «Княгини» (прилагается ниже)
Выполненные и сфотографированные работы следует отправлять на электронный адрес otyutyunnikova77@mail.ru (или "ВКонтакте").
Если у вас возникли вопросы, позвоните по телефону 0713977295
ТЕМА. "Структурні типи складних синтаксичних цілих"
Кожна синтаксична одиниця демонструє єдність між змістом та формою, між планом змісту та планом висловлення.
І. Руміга
АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
§ Що таке складне синтаксичне ціле?
§ Які види інформації розрізняє І.Р. Гальперін?
§ Як ви розумієте поняття «актуальне членування речення»?
§ Як ви розумієте поняття «зв’язний» і «цілісний» текст? Чи обов’язково зв’язний текст є цілісним?
§ Які внутрішньотекстові зв’язки вам відомі?
Інформаційний блок
Залежно від способу зв'язку між реченнями, що утворюють складне синтаксичне ціле, серед останніх розрізняють два основні структурні типи:
1) складні синтаксичні цілі з паралельним зв’язком компонентів;
2) складні синтаксичні цілі з ланцюжковим зв’язком компонентів.
Структурні типи складних синтаксичних цілих
З ланцюжковим зв’язком компонентів
З паралельним зв’язком компонентів
– є послідовний зв’язок між реченнями;
– максимальна самостійність першого речення, до якого логічно приєднується кожне наступне, розкриваючи, уточнюючи зміст попереднього, що сприяє розгортанню думки;
– лексичні повтори;
– є займенники та займенникові прислівники.
– паралельний зв’язок між реченнями;
– однотипні за будовою речення, що характеризуються відносною самостійністю;
– речення поєднані семантичними відношеннями;
– єдність речень відбувається завдяки видочасовим формам дієслів;
– властиві відношення переліку, зіставлення, протиставлення;
– містять опис послідовних, незалежних одна від одної подій, станів, явищ, дій, які відбуваються водночас.
Прямо над нашими ворітьми стоїть зірниця, а повз ворота проходять люди і час. Як він іде – це найбільше видно по наших ясенах, по тому, що вони тримають на собі – чи весняну росу, чи зелені шуми, чи осінній смуток, чи зимові хустки. Іноді, коли я сплю, час приходить і до мене, постоїть-постоїть біля узголів’я та й злегка потягне за чуба малого, щоб він підіймався угору. Отак я й росту! (М.Стельмах).
Німіє степ і тьмариться. Поспішаючи, кудись ховаються останні шуми й гуки довгої літньої днини. Не погасло ще на заході як кров червоне зарево, а вже над ним у темряві далекого неба зажевріла, немов жарина в попелі, вечірня зоря. А місяць, що перше висів серед ясного неба сірою, малопомітною плямою, під темним крилом ночі зразу ожив і засвітився білим чарівним огнем. Ринуло з неба ціле море тихого мвітла, все на землі потопляючию Над степом промайнув легенькою тінню незрячий сон. Ніч зайшла (С. Васильченко).
Зверніть увагу!
У межах одного складного синтаксичного цілого можуть поєднуватися ланцюжковий і паралельний зв’язки компонентів (змішаний тип зв’язку).
Вересень бив у золоті дзвони соняшників, і їм, як гобої, низинно вторували пізні гречки. Дні тепер стояли у шелестах золота, у вибухах блакиті, в потоках музики і чорнобривців, а ночі народжували печаль перелітних птахів. Ця печаль забрідала і в людське серце, і ставало жаль чи отих крил, що забирали з собою літо, чи того, що й ти не можеш злетіти, як птиця. Ось такий і є вересень: удень надійний, вночі тривожний. Таким і люби його і тоді, коли він б’є у золоті дзвони соняшників, і тоді, коли відкриває літо від землі та й садовить тебе за мудрість книжок...
Я люблю тебе, незрадлива мудросте книг, твої сонця чи світильники, і скорботу твою, і радість твою.
Я низько схиляюсь перед тобою, щоб не схилитись перед кривдою і самовдоволеним чи крикливим невіглаством (М. Стельмах).
Метапредметні зв'язки
ПИСЬМОВЕ ЗАВДАННЯ!
Перекладіть текст (уривок з повісті «Княгини») українською мовою. Запишіть переклад до зошита. Назвіть наявні внутрішньотекстові зв’язки. Назвіть структурні типи ССЦ.
Село! О! сколько милых, очаровательных видений пробуждается в моём старом сердце при этом милом слове. Село! И вот стоит передо мною наша бедная, старая белая хата, с потемневшею соломенною крышею и черным дымарем, а около хаты на прычилку яблуня с краснобокими яблоками, а вокруг яблуни цветник, любимец моей незабвенной сестры, моей терпеливой, моей нежной няньки! И у ворот стоит старая развесистая верба с засохшею верхушкою, а за вербою стоит клуня, окружённая стогами жита, пшеницы и разного, всякого хлеба; а за клунею, по косогору, пойдет уже сад. Да какой сад! Видал я на своем веку таки порядочные сады, как, например, Уманский и Петергофский, но это что за сады! Гроша не стоят в сравнении с нашим великолепным садом: густой, тёмный, тихий, словом, другого такого саду нет на всем свете. А за садом левада, а за левадою долина, а в долине тихий, едва журчащий ручей, уставленный вербами и калиною и окутанный широколиственными темными зелеными лопухами; а в этом ручье под нависшими лопухами купается кубический белокурый мальчуган, а выкупавшись, перебегает он долину и леваду, вбегает в тенистый сад и падает под первою грушею или яблонею и засыпает настоящим невозмутимым сном. Проснувшися, он смотрит на противоположную гору, смотрит, думает и спрашивает сам у себя: «А что же там за горою? Там должны быть железные столбы, что поддерживают небо! А что если бы пойти да посмотреть, как это они его там подпирают? Пойду да посмотрю, ведь это недалеко» (Т. Шевченко).
Довідка.
Дымарь – димар (димова труба), прычилок (фасад) – причілок (бокова стіна будинку), незабвенный– незабутній, клуня – клуня (будова для зберігання снопів, сіна, полови тощо, а також для молотьби, віяння), левада – левада (присадибна ділянка землі з сінокосом, городом та плодовим садом або іншими деревами), лопух– лопух, репейник, невозмутимый – байдужий, тут можна – спокійний, безпробудний.
Прочитайте текст (уривок з повісті «Художник») та поданий переклад. Чи є переклад зв’язним і цілісним? Обґрунтуйте. Спробуйте відредагувати.
Оригінал
Переклад
Летние ночи в Петербурге я почти всегда проводил на улице или где-нибудь на островах, но чаще всего на академической набережной.
Особенно мне нравилось это место, когда Нева спокойна и, как гигантское зеркало, отражает в себе со всеми подробностями величественный портик Румянцовского музея, угол сената и красные занавеси в доме графини Лаваль. В зимние длинные ночи этот дом освещался внутри, и красные занавеси как огонь горели на темном фоне, и мне всегда досадно было, что Нева покрыта льдом и снегом и декорация теряет свой настоящий эффект.
Любил я также летом встречать восход солнца на Троицком мосту. Чудная, величественная картина!
В истинно художественном произведении есть что-то обаятельное, прекраснее самой природы, – это возвышенная душа художника, это божественное творчество. Зато бывают и в природе такие чудные явления, перед которыми поэт-художник падает ниц и только благодарит Творца за сладкие, душу чарующие мгновения (Т. Шевченко).
Літні ночі в Петербурзі я майже завжди проводив на вулиці або де-небудь на островах, але найчастіше на академічній набережній.
Любив я також влітку зустрічати схід сонця на Троїцькому мосту. Чудова, велична картина! Зате бувають і в природі такі дивні явища, перед якими поет-художник падає ниць і тільки дякує Творцю за солодкі миті, що чарують душу.У дійсно художньому творі є щось чарівне, краще за саму природу – це піднесена душа художника, це божественна творчість. Особливо мені подобалося це місце. Нева спокійна і, як гігантське дзеркало, відображає в собі з усіма подробицями величний портик Рум’янцевського музею, кут сенату й червоні завіси в будинку графині Лаваль. Нева покрита льодом і снігом, і декорація втрачає свій справжній ефект, і червоні завіси горіли як вогонь на темному тлі. Довгими зимовими ночами цей будинок освітлювався всередині, і мені завжди прикро було.
· Які засоби міжфразового зв’язку ви використали при редагуванні?
Село! О! сколько милых, очаровательных видений пробуждается в моём старом сердце при этом милом слове. Село! И вот стоит передо мною наша бедная, старая белая хата, с потемневшею соломенною крышею и черным дымарем, а около хаты на прычилку яблуня с краснобокими яблоками, а вокруг яблуни цветник, любимец моей незабвенной сестры, моей терпеливой, моей нежной няньки! И у ворот стоит старая развесистая верба с засохшею верхушкою, а за вербою стоит клуня, окружённая стогами жита, пшеницы и разного, всякого хлеба; а за клунею, по косогору, пойдет уже сад. Да какой сад! Видал я на своем веку таки порядочные сады, как, например, Уманский и Петергофский, но это что за сады! Гроша не стоят в сравнении с нашим великолепным садом: густой, тёмный, тихий, словом, другого такого саду нет на всем свете. А за садом левада, а за левадою долина, а в долине тихий, едва журчащий ручей, уставленный вербами и калиною и окутанный широколиственными темными зелеными лопухами; а в этом ручье под нависшими лопухами купается кубический белокурый мальчуган, а выкупавшись, перебегает он долину и леваду, вбегает в тенистый сад и падает под первою грушею или яблонею и засыпает настоящим невозмутимым сном. Проснувшися, он смотрит на противоположную гору, смотрит, думает и спрашивает сам у себя: «А что же там за горою? Там должны быть железные столбы, что поддерживают небо! А что если бы пойти да посмотреть, как это они его там подпирают? Пойду да посмотрю, ведь это недалеко» (Т. Шевченко).