Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка

Кафедра історичної географії

ІНДЗ

НА ТЕМУ:

“Давньогрецька колонізація північного причорномор’я”

Виконав: Студент першого курсу

Історичного факультету

011 групи

Шаврак Ігор

Перевірив:старший викладач історичних наук-

Товстуха М.П.

Суми -2011

ПЛАН:

1)Грецька колонізація північного причорномор’я.

2)Античні міста-держави VI—II ст. до н. е

3) Античні міста-держави у І ст. до н. е. — IV ст. н. е.

4)Культура античних міст-держав північного причорномор’я.

Вступ:

Головною причиною давньогрецької колонізації була переважно примусова еміграція частини вільного населення з рабовласницьких полісів самої Греції. Найбільше переселялося сюди греків з Мілета та інших малоазійських грецьких міст. Пізніше відбувалося переселення з деяких острівних міст та з метрополії, зокрема з Афін. Північне Причорномор'я вабило греків своїми хлібними, рибними та іншими багатствами. В розвитку торгівлі була зацікавлена також місцева знать, яка одержувала предмети розкоші, зброю, вино, оливкову олію, тканини, розписну кераміку та інше.

Найдавнішим на території України було грецьке поселення на острові Березань, засноване в VII столітті до н. е. Найбільшими грецькими колоніями в Причорномор'ї були Тіра (на місці сучасного Білгорода-Дністровського), Ольвія (біля села Парутиного, на правому березі Бузького лиману), Керкінітида (на місці сучасної Євпаторії), Херсонес (на території сучасного Севастополя), Феодосія, Пантікапей (на місці сучасної Керчі). Виникнувши як колонії грецьких міст-метрополій, античні міста невдовзі стали самостійними рабовласницькими містами-державами. Ольвія, Тіра, Херсонес і деякі інші впродовж свого існування були самоврядними містами — полісами.

З початку III ст. н. е. через кризу рабовласницького ладу почався занепад античних міст, а навала гунів (IV ст.) призвела до їхньої загибелі. Проте деякі грецькі міста продовжили своє існування, зокрема Херсонес (Корсунь руських літописів) остаточно був зруйнований 1399 року,населення античних міст Північного Причорномор'я складалося з греків і виходців із місцевих племен. Міста мали постійний економічний і культурний взаємовплив і зв'язки з місцевими племенами: скіфами, сарматами, таврами, фракійцями та іншими.

Грецька колонізація північного причорномор’я.

В історії людства велике значення мало античне суспільство, його культура. Численні досягнення античного суспільства в різноманітних галузях людської діяльності ввійшли складовою частиною, а іноді лягли в основу європейської культури, зокрема філософії, мистецтва, архітектури, літератури, театру тощо. Ф. Енгельс підкреслював, що без фундаменту, який заклали Греція і Рим, не було б і сучасної Європи. Античні впливи простежуються майже на всіх племенах, що населяли тоді Східну Європу. Ці впливи знаходили свій вияв як у соціально-політичному житті та економіці, що сприяло прискоренню суспільного розвитку племен, так і в культурі. Саме тому великий інтерес становить історія античних північнопричорноморських держав, що були складовою частиною античного світу і розвивалися в контакті з містами його основних територій у Східному Середземномор'ї та Причорномор'ї.Перші центри античної цивілізації з'явилися на північному узбережжі Чорного моря понад 2600 років тому. Вони мали тісні взаємозв'язки з місцевим населенням, що зумовило появу важливих особливостей у політичному, економічному та культурному розвиткові античних держав.В свою чергу античні міста Північного Причорномор'я відіграли значну позитивну роль у розвиткові соціально-економічних і політичних відносин та побуту місцевих племен. Здебільшого саме через ці міста відбувалися контакти місцевого населення з усім античним світом.Грецькі колонії не можна порівнювати з колоніями доби капіталізму. Грецькі поліси (міста-держави), що виникли на колонізованих землях, в економічному і політичному відношенні не залежали від своєї метрополії, їх взаємовідносини були рівноправні й здійснювалися на договірних засадах. Щодо освоюваних територій, то суть грецької колонізації, незважаючи на здебільш мирний характер цього процесу, полягала в експлуатації як природних ресурсів нових земель, так і місцевого населення.

Заселення греками Північного Причорномор'я не було поодиноким, випадковим явищем в історії розвитку античного суспільства. Воно становило один з напрямків їх розселення у VIII—VI ст. до н. е. Цей процес охопив територію Апеннінського півострова, Північної Африки, узбережжя Чорного та Азовського морів.Міграція населення з Греції у VIII—VI ст. до н. е. відбувалася за умов утворення нової соціально-економічної формації — рабовласницького ладу, переходу до вищого рівня розвитку виробничих відносин. Колонізація була зумовлена відносним перенаселенням — тиском надлишку населення на продуктивні сили при низькому рівні розвитку останніх, коли для збереження життєздатності суспільства необхідно було обмежити кількість населення на одиницю площі. «У стародавніх державах, у Греції й Римі, — писав К. Маркс, — вимушена еміграція, яка набирала форми періодичного заснування колоній, була постійною ланкою суспільного ладу. Вся система цих держав базувалась на певному обмеженні чисельності населення, яку не можна було перевищити, не наражаючи на небезпеку самих умов існування античної цивілізації».За цих умов колонізація була кардинальним способом ліквідації відносного перенаселення, що виникло в Греції. Серед безпосередніх причин переселення виділяються аграрно-економічний і соціальний фактори, коли в результаті гострої внутріполісної боротьби, що супроводжувала процес встановлення нового, рабовласницького суспільства, групи населення, які зазнали поразки, були змушені залишити батьківщину. Крім того, певну роль відігравав і зовнішньополітичний фактор: ворожі навали і розорення міст та прилеглих до них сільськогосподарських зон змушували жителів іноді цілих полісів переселятися в інші місцевості.Заснування колоній мало здебільшого організований характер. Звичайно метрополія призначала або самі колоністи обирали керівника руху — ойкіста, основним завданням якого був розподіл земельних ділянок на місці нового поселення. Іноді він брав участь у виробленні певних законоположень для нової колонії. Колонізаційний потік

складався з різних соціальних верств населення — землеробів ремісників тощо. Розвитку нових міст сприяла торгівля. На той час у Греції швидко зростала кількість населення і міст з досить розвинутими ремеслами, які потребували регулярного забезпечення продовольством, сировиною, рабами. Колоніальна периферія грецького світу могла не тільки задовольняти ці потреби, а й стати ринком збуту ремісничої та деяких видів сільськогосподарської продукції метрополії.У ході колонізації VIII—VI ст. до н. е. визначилися грецькі центри, звідки переселення набуло особливо великих розмірів. Переселенський потік у Причорномор'я виходив головним чином з району малоазійського узбережжя Греції — з Іонії, зокрема Мілета. Значні масштаби переселення звідси у VII—VI ст. до н. е. були викликані майже безперервною внутріполісною боротьбою, періодичними руйнуваннями сільськогосподарської околиці, розоренням громадян тощо.Заселення греками районів Причорномор'я відбувалося поступово. Так, у VIII ст. до н. е. грецькі мореплавці освоїли південно-східне узбережжя Чорного моря. На той час, мабуть, припадає виникнення тут найдавніших поселень — Сінопи та Трапезунда. Проте заснування Сінопи як міста — колонії Мілета — датується другою половиною VII ст. до н. е. Наприкінці VII ст. до н. е. тут виник Аміс і на півстоліття пізніше — єдина в цьому районі дорійська колонія Гераклея Понтійська, вихідці з якої згодом заснували Херсонес. З кінця VII ст. до н. е. почалося освоєння західного узбережжя. Тут виникли такі міста, як Істрія, Аполлонія; у першій половині VI ст. до н. е. — Томи, ще пізніше переселенці з Гераклеї Понтійської заснували Каллатіс.У Північному Причорномор'ї поява більшості античних міст датується VI ст. до н. е., хоча, судячи з розкопок поселення на о. Березані (Очаківський район Миколаївської області), початок колонізації цього району слід віднести до другої половини VII ст. до н. е., а взагалі перше знайомство греків з Північним Причорномор'ям — до часів гомерівської Греції.Заселювалося не тільки морське узбережжя, а й береги лиманів, причому місцями густота розташування невеликих поселень

була досить високою — іноді одне від одного знаходилося в межах видимості. Виділяються три основні райони зосередження античних міст і поселень: район Боспору Кіммерійського (Керченський і Таманський півострови) з найбільшими містами Пантікапеєм (Керч), Фанагорією (поблизу ст. Сінної на Таманському півострові), Гермонассою (ст. Таманська), Горгіппією (Анапа) та Феодосією; узбережжя Дніпро-Бузького та Березанського лиманів з найзначнішим центром Ольвією (поблизу с. Парутиного Очаківського району Миколаївської області); район Західного Криму з основним центром Херсонесом (поблизу м. Севастополя). Слід назвати й узбережжя Дністровського лиману з найбільшим містом Тірою, яке за своїми економічними і політичними зв'язками та особливостями розвитку тяжіло до району Ольвії. Більшість названих міст була заснована вихідцями з Іонії.Формою політичної організації новозаснованих міст-держав була, як правило, рабовласницька республіка, яка могла мати різну внутрішню будову. За грецьким звичаєм прав громадянства не мали жінки та іноземці, які переїжджали сюди на постійне проживання. Тільки окремим іноземцям, які мали великі заслуги перед державою, надавалися такі права. Незначною була роль у політичному житті й рядових громадян. Вони мали набагато менше реальних можливостей займати високі посади, ніж їхні заможні співгромадяни. Отже, поняття «демократична рабовласницька республіка» було досить умовним, оскільки більшість населення фактично не користувалася громадянськими правами. Звичайно, під впливом різних обставин внутрішня організація античних держав з часом могла набувати тих чи інших особливостей. Зокрема, це стосується Боспорської держави, до складу якої згодом увійшли деякі місцеві племена і в якій на певних етапах історичного розвитку існувала монархічна форма правління. Проте вона не була типовою для античних міст Північного Причорномор'я. В інших північно-причорноморських державах відбувалась аристократизація демократичного ладу, яка особливо посилилася в перші століття нашої ери.Тому засновані на

чужих землях міста-держави на перших етапах свого існування мали суспільну організацію, подібну до грецьких полісів того часу, — рабовласницьку демократію. У них був такий же соціальний устрій й органи влади. Ці держави складалися з міста — економічного, політичного та культурного центру держави і хори — сільськогосподарської округи. В процесі розвитку міст Північного Причорномор'я виявилися загальні історичні закономірності розвитку античного суспільства в цілому. Це були держави класового, рабовласницького суспільства, які в своєму розвитку пройшли той самий шлях, що й інші грецькі міста.Формування найважливіших особливостей у житті грецьких колоній зумовлювалося присутністю місцевого населення. Рівень розвитку місцевих племен та характер їхніх взаємовідносин з античними державами породжували певні відмінності в історії, економіці та культурі останніх. Це стосується і північнопричорноморських міст, які мали тісні зв'язки з навколишніми племенами. Впливаючи на них, вони водночас зазнавали зворотного впливу. Від характеру відносин з місцевими племенами значною мірою залежали не тільки економіка й політика, а й саме існування північнопричорноморських міст. Усе це наклало своєрідний відбиток на історичний розвиток і культуру античних держав Північного Причорномор'я. Зокрема, не можна уявити Боспорську державу без її найтісніших взаємозв'язків з племенами сіндів, меотів, скіфів та ін. Ці зв'язки добре простежуються протягом усієї історії Боспору, але особливо посилюються в перші століття нашої ери.У складі населення античних, особливо боспорських, міст дедалі більше зростав прошарок місцевих елементів, які відігравали все помітнішу роль у їх житті. Разом з тим відбувалася певна еллінізація навколишніх племен, прискорювався процес їхнього соціально-економічного розвитку. Зокрема, в Боспорській державі мав місце досить активний перехід до осілості місцевого кочового скотарського населення.В історії античних міст-держав Північного Причорномор'я можна виділити два основних періоди їх

розвитку, кожен з яких має свою специфіку. Перший період охоплює час з VI по II ст. до н. е. і характеризується відносно самостійним розвитком міст-держав, тісними стосунками з іншими грецькими античними містами.

Другий припадає на І ст. до н. е. — IV ст. н. е. Це час залежності північнопричорноморських міст спочатку від Понтійського царства, а потім від Римської держави, руйнівних навал гетів, готів, гуннів та інших кочових племен.

Античні міста-держави VI—II ст. до н. е

В історії північнопричорноморських міст VI—II ст. до н. е. простежується кілька етапів. Найбільш ранній з них припадає на VI ст. до н. е., коли відбувалося заснування міст і поселень. У цей час між містами трьох основних районів поширення античної культури в Північному Причорномор'ї, мабуть, не існувало постійних зв'язків, хоча кожне з них підтримувало досить тісні стосунки з метрополією. Колонії розвивалися в цілому в сприятливих умовах. Відносини з місцевим населенням здебільшого мали мирний характер, що сприяло закріпленню переселенців на нових землях та появі великої кількості неукріплених поселень.Поступово економіка міст зміцнювалася, розвивалося сільське господарство, ремесла, торгівля. V — частково IV ст. до н. е. були часом неухильного розвитку й зміцнення античних держав у Північному Причорномор'ї. Зв'язкам з північнопричорноморськими містами надавалося досить великого значення і в грецькій метрополії. Так, у 30-ті роки V ст. до н. е. у Понт Евксінський прибула афінська ескадра на чолі з Періклом. Метою цього походу було забезпечення Афін імпортним хлібом. Існує думка, що в результаті походу Перікла до Афінського морського союзу ввійшли і деякі північнопричорноморські міста. Розширилися торговельні зв'язки античних міст-держав з Афінами, порівняно з традиційними центрами торгівлі — Іонією та островами Родосом, Хіосом, Самосом та ін. У цей час посилився інтерес до північнопричорноморських міст з боку південнопонтійських центрів, зокрема Гераклеї.У IV—III ст. до н. е. велику роль в економіці міст Північного Причорномор'я почали відігравати навколишні племена. Такі держави, як Боспор та Херсонес, набули деяких рис, типових для елліністичних держав античної периферії. Відбувалася певна переорієнтація торговельних зв'язків північнопричорноморських міст. Дедалі більшого значення набувала торгівля з малоазійськими, острівними та особливо південнопонтійськими центрами.

Налагодилися тісніші стосунки між самими північнопричорноморськими містами.Цей період характеризується найвищим розквітом античних міст північного Причорномор'я, розвитком їх економіки — сільського господарства, ремесел, торгівлі, а також культури, зокрема мистецтва й архітектури.Водночас поступово зростають ознаки соціально-економічної кризи цих держав, що особливо гостро виявились у другій половині II ст. до н. е. Внутрішня криза античних міст-держав збіглася з серйозними змінами у політичній обстановці, що стались як в античному світі (у зв'язку з виходом на широку історичну арену Риму та початком його експансії), так і в місцевому оточенні. З III ст. до н. е. почався і дедалі зростав тиск навколишніх племен на античні міста. Найяскравіше це виявилося, зокрема, у боротьбі скіфів за підкорення цих міст. З свого боку північнопричорноморські держави беруть участь (хоча й не досить активну) у боротьбі понтійського царя Мітрідата VI Євпатора проти Риму, в якій Мітрідат спирався головним чином на припонтійські держави, об'єднуючи деякі з них під своєю владою. Період воєн Мітрідата став переломним в історичному розвитку більшості північнопричорноморських держав, які почали поступово втрачати свою політичну незалежність.

Античні міста-держави у І ст. до н. е. — IV ст. н. е.

Друга половина II—І ст. до н. е. були для античних міст-держав Північного Причорномор'я періодом загальної соціально-економічної і політичної кризи. Внутрішня соціально-економічна криза цих держав — різке поглиблення майнової диференціації населення і загострення соціальних суперечностей — збіглася з глибокими змінами в їх зовнішньополітичному становищі, що призвело до занепаду ремесел, сільського господарства, торгівлі. Це пояснюється, з одного боку, зростанням тиску місцевих племен, певними змінами в складі сусідніх племен, зокрема рухом сарматів, а з другого — послабленням і занепадом ряду грецьких міст і експансією Риму.Північнопричорноморські міста одне за одним втрачали політичну незалежність, потрапляючи під владу Понтійського царства, після розпаду якого в Північному Причорномор'ї почав домінувати вплив Риму. Все це спричинилося до важливих змін політичного й економічного характеру. У містах помітно збільшувалася кількість вихідців з місцевих племен, що особливо сильно позначалося на культурі античних міст; елліністична в своїй основі культура перших століть нашої ери дедалі більше набувала рис, типових для культури навколишніх племен, водночас вона сприймала деякі елементи римської провінціальної культури. Але романізація в античних містах Північного Причорномор'я виявилася набагато слабше, ніж, наприклад, у містах Західного Причорномор'я. Всі ці процеси у перші століття нашої ери найвиразніше спостерігаються в Боспорській державі. Цей час характеризується відносною загальною стабілізацією політичного становища, а також певним піднесенням економіки. Таким чином, період експансії Понтійського царства і загальної кризи античних міст Північного Причорномор'я був відносно нетривалим. Понтійська держава виникла в IV ст. до н. е. в північно-східній частині Малої

10)

Азії, на південно-східному узбережжі Понту Евксінського. У 281 р. до н. е. правитель Понтійського царства Мітрідат III прийняв царський титул.

Переважаючою народністю Понтійського царства були каппадійці,панівний клас представляли в основному перси. В економічному і політичному житті міст, розташованих на узбережжі Чорного моря, провідну роль відігравали грецькі колоністи. За царя Фарнака Понтійське царство завоювало Сінопу й уклало воєнно-політичні союзи з містами Північного і Західного Причорномор'я, а також із сарматами. У І ст. до н. е. Мітрідат VI Євпатор об'єднав під своею владою всі причорноморські держави, в тому числі Боспор, Ольвію, Тіру, Херсонес, Колхіду. Природно, що створення такого великого державного об'єднання в районах, що становили значний інтерес для Римської імперії, не могло не зустріти її протидії. Під владою Римської держави в той час перебували Південна Європа, Північна Африка, острови Егейського моря, західні райони Малої Азії. Дальшому просуванню Риму на схід, зокрема в глиб Азії, заважало Понтійське царство. Античні міста Північного Причорномор'я знаходилися в зоні зіткнення інтересів цих двох держав, боротьба між якими стала переломним моментом в історії Східного Середземномор'я.Перший воєнний конфлікт між ворогуючими силами виник у 89 р. до н. е., після чого війна між ними тривала з невеликими перервами до 63 р. до н. е. (89/88—85/84; 83—82; 74—64/63 pp. до н. е.). На першому етапі боротьби Північне Причорномор'я було для Понтійського царства головним джерелом сировини, продовольства і людських ресурсів. Мітрідат VI залучив до участі у війні не тільки міста Боспору, Херсонес, Ольвію, а й багато племен. Війна, що затяглася на довгі роки, підривала зовнішню торгівлю, ремесла, сільське господарство античних міст Північного Причорномор'я. Все це важким тягарем лягало на трудящі верстви населення. В результаті у містах Північного Причорномор'я поширились антипонтійські настрої, які в Боспорській державі виявилися ще під час повстання Савмака.Під час першої війни Мітрідата VI з Римом Боспор

11)

зробив спробу вийти з-під влади Понтійського царства, але зазнав невдачі. Полководець Мітрідата VI Неоптолем розбив війська Боспору та його союзників.Намісником МітрідатаVI в Боспорському царстві став його син Махар. Проте це призвело до негативних для Мітрідата VI наслідків — Махар зав'язав тісні стосунки з римлянами. Так, велику кількість продовольства, заготовленого Боспором для обложеної римлянами Сінопи, Махар відправив ворогам Мітрідата VI — римлянам.У ході війни римляни захопили понтійські території в Малій Азії, і після битви біля р. Ліці у 66 р. до н. е. Мітрідату VI довелося відійти через Кавказ до Боспору, у Пантікапей. У той час там перебував Махар. З Пантікапея він утік до Херсонеса Фракійського, де покінчив життя самогубством.Римляни продовжували переслідувати Мітрідата VI. Їхній полководець Помпей розраховував наздогнати його, пройшовши через Закавказзя, але просування військ Помпея спинили іберійські племена, які не захотіли підкоритися Риму, і він повернув назад. Мітрідат VI, відчуваючи в Боспорі більшу впевненість у своїх силах (він вважав античні держави Північного Причорномор'я своєю економічною та політичною базою, особливо після втрат у Малій Азії), почав готуватися до нової війни з Римом. Він задумав похід в Італію через Північне Причорномор'я, Дунай і Альпи.Щоб здійснити свій намір, Мітрідат VI уклав воєнні угоди з вождями північнопричорноморських племен, зав'язав з ними родинні стосунки. Орієнтація Мітрідата VI на місцеві племена ще більше загострила відносини з населенням грецьких міст, обтяженим поборами, римською блокадою тощо. За Страбоном, населення Боспору сплачувало Мітрідату VI данину зерном — 180 тис. медимнів (близько 7510 т) та сріблом — 200 талантів. До обов'язкових повинностей входили також поставки робочих волів (їхні жили використовували на тятиви бойових луків), будівельного лісу (для спорудження військових машин), рабів. Крім того, війни Мітрідата VI з Римом значно скоротили торговельні операції античних держав Північного Причорномор'я з Грецією та Малою Азією. Все це істотно зачіпало

12)

інтереси рабовласницької частини суспільства. В результаті в Боспорській державі знову, як і в період першої війни, почався активний антимітрідатівський рух, який вилився в ряд повстань.Першою виступила проти Мітрідата VI Фанагорія (63 р. до н. е.). До неї приєдналися Німфей, Феодосія, Херсонес. Спалахнуло повстання і в самому Пантікапеї. Його очолив син Мітрідата VI Фарнак, якого військо оголосило царем. Мітрідат VI сховався в палаці на акрополі Пантікапея, де на його прохання він був убитий одним з воєначальників.Цими подіями, внаслідок яких Понтійська держава Мітрідата VI була остаточно зломлена, закінчився період вимушеної понтійської політичної орієнтації північнопричорноморських міст. Відтоді ці міста опинилися у воєнно-політичній залежності від Риму. Невдовзі Боспор, Ольвія, Херсонес, Тіра повністю втратили політичну незалежність. Античні міста Північного Причорномор'я в перші століття нашої ери відігравали роль своєрідного бар'єра, за допомогою якого Римська імперія намагалася послабити тиск варварських племен на свої східні кордони.Глибокі зміни відбувалися на рубежі нашої ери і в перші її століття в суспільному та економічному житті північнопричорноморських міст: йшов процес розкладу основ рабовласницького суспільства, процес натуралізації господарства, посилювалася сарматизація культури.Водночас у перші століття нашої ери мало місце деяке економічне піднесення. Зокрема, міста продовжували відігравати істотну роль у посередницьких торговельних операціях між античним світом і місцевими племенами. Але вже близько середини III ст. н. е. почалася нова глибока внутрішня економічна криза більшості античних міст Північного Причорномор'я. У цей час міське населення займалося головним чином сільським виробництвом; міста набували рис, властивих сільським поселенням; поглибився процес натуралізації господарства, що в цілому призвело до скорочення ремісничого виробництва, внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Поступово змінювалися форми експлуатації. Рабство зживало себе, складалися

13)

нові форми соціальної залежності, властиві ранньофеодальному суспільству.

У Північному Причорномор'ї процес якісних соціально-економічних змін збігся з крайнім загостренням зовнішньополітичного становища у зв'язку з загарбницькими походами готів, гуннів, порушенням ними торговельних зв'язків, що склалися в попередній час. Усе це спричинилося до зникнення не тільки рабовласницького способу виробництва, а й загибелі більшості античних північнопричорноморських міст. У III ст. н. е. ослаблі політично й економічно античні держави вже не могли протистояти готським полчищам і були змушені піти на поступки та угоди з ними. Навіть Боспор, який у воєнному відношенні являв собою найсильнішу античну державу цього району, був змушений дозволити племенам боранів і герулів проходити через Керченську протоку з Азовського в Чорне море, звідки вони чинили піратські набіги не тільки на причорноморські, а й на середземноморські міста — Афіни, Корінф, Ефес, Кізік, Гераклею та ін. Багато міст зазнало розорення. Все це завдавало великої, часом непоправної шкоди економіці античних міст Північного Причорномор'я — торгівлі, ремеслу і особливо сільському господарству. В більшості міст припинилося карбування монет. З середини III ст. н. е. спостерігається занепад міського життя.Ще тяжчим для античного світу Північного Причорномор'я було IV ст. н. е., коли на його територію вдерлися кочові орди гуннів. Гунни спільно з племенами, які примкнули до них, нападали на міста і поселення, що уціліли після навали готів, і в останній чверті IV ст. н. е. повністю зруйнували більшість з них. У наступні століття життя тут продовжувалося тільки в небагатьох уцілілих (та й то неповністю) містах. Це, зокрема, стосується Херсонеса, де життя продовжувалося в епоху раннього середньовіччя як одного з периферійних міст Візантійської імперії. Існувало й невелике поселення на місці Пантікапея. Можливо, одне з поселень слов'ян Подністров'я могло в кінці І — на початку II тисячоліття н. е. розташовуватися на залишках Тіри, де в пізніші часи виникло місто Білгород.Такі загальні риси життя античних міст Північного

14)

Причорномор'я у перші століття нашої ери. Слід зазначити, що відмінності в розвитку окремих держав у цей період були значно більші, ніж у попередні часи.

15)

Висновок:

На мою думку переселення грецького населення з території тогочасного центру розквіту цивілізації світу внесло великий внесок в сам розвиток Південного Причорномор’я,бо кожна група переселенців принесла з собою знання,новітні знаряддя праці,нову культуру,що дало можливість вилучити з принесеної та культури абориген все найкраще і більш в цьому плані прогресувати.Щодо знарядь праці,то на той час на цій території чи ближче до неї проживали менш економічно-розвинене населення,греки в той же час запозичили і привезли з центру еллінської держави передові винаходи,передові знання про різні напрямки в культурі та вивчення грецьких науковців, тому це приводило цю територію на декілька кроків в перед,так як ця територія в такому плані була більш-менш відсталою від передової Греції.

16)

Література:

1)Античні держави північного причорномор’я.1984р.

2)Нариси стародавньої історії України.1994р.

3)Геродот із голіфаксу.Найдавніший опис України з V ст.перед Христом. 1992р.

4)Давня історія України у 3 томах 1998р.

5)Історія України.Бойко О.Д.2004р.

6)Утворення Боспорської держави Зубар В.М.1998р.

7)Херсонес Таврійський в перших ст..н.е.1981р.

8)Антична історія та культура Північного Причорномор’я у радянському науковому дослідженні-Мюнхен 1995р.

9)Хрестоматія з історії Української РСР 1959р.

10)Полонська-Василенко Н.Історії України1992р.