Домашнє завдання

5 мая 2020 год укр.литература 10 класс

Життєвий і творчий шлях Лесі Українки

Мета: дізнатися про мужню боротьбу письменниці з невиліковною хворобою, про роль родини, культурного оточення та самоосвіти у формуванні її світобачення; сприяти формуванню цілісного уявлення про неї як людину, митця; розвивати навички роботи з різноманітними джерелами інформації, зв'язне мовлення, мислення за допомогою узагальнення, вміння встановлювати зв'язки між подіями, аналогії та ін.; виховувати інтерес до особистості письменниці, до знань, любові до художнього слова; вміння співчувати, співпереживати.

Для кожної людини дуже важливо залишити після себе слід на землі. Для письменника таким «слідом» є його твори. Саме тому він прагне писати так, щоб його слово не залишило байду жим жодне серце не тільки сучасників, а й представників майбутніх поколінь.

Що стосується Лесі Українки, то можна зі 100-відсотковою впевненістю казати про те, що творчість автора «Лісової пісні» примушує хвилюватися кожного читача, глядача — будь-кого, хто мав щастя ознайомитися з безсмертними творами видатної українки. До особистості Лесі Українки й до сьогодні зберігся стійкий інтерес.

Вивчаючи біографію письменниці, спробуємо знайти відповідь на питання: у чому ж причина невгасаючої актуальності її творчості та постійного інтересу до неї як людини? Не секрет, що в наш час популярність створюється за допомогою ЗМІ. В останні роки велику роль відіграє Інтернет. Сьогодні ми створюватимемо портретписьменниці, доповнений матеріалом з інших видань, Інтернет-ресурсів зокрема. Ця робота допоможе не тільки ознайомитися з біографією цієї видатної жінки, а й дати відповідь на проблемне питання уроку.

Створення асоціативного ряду до слова жінка.

Жінка: ніжність, материнство, лагідність, чуйність, турботливість, краса, мрійливість, слабкість, чарівність, поезія, квіти, кохання… (асоціацій може бути багато).

Лариса Петрівна Косач (Леся Українка) народилась 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському, тепер Житомирської області, в інтелігентній, «літературній» родині. Мати, відома письменниця Олена Пчілка, та батько — юрист, громадський діяч, багато уваги приділяли вихованню дітей (було їх шестеро), їхній гуманітарній освіті.

Дитячі роки Лесі минали на Поліссі в оточенні дивовижних краєвидів. Дівчина росла веселою і жвавою, розумницею і чепурушкою. Серед ровесників виділялася здібністю і працьовитістю. Дружила з селянськими дітьми, знайомилася з народними звичаями, традиціями, фольклором Волині. Химерний світ української міфології з її мавками, перелесниками, русалками зачарував вразливу дівчинку. Маленька Леся так повірила в існування фантастичних істот, що потаємно вночі, перемагаючи страх, бігала в ліс і там шукала мавку. У поемі «Про велета», написаній в останній рік життя, Леся Українка згадує:

Давно, в дитячий любий вік,
в далекім ріднім краю
я чула казку. Чула раз,
а й досі пам'ятаю.

Леся дуже любила музику, старанно вчилася грати на фортепіано. Вважала навіть, що з неї був би кращий музика, ніж поет. Але хвороба (туберкульоз кісток) змусила перервати це захоплення. З болем прощалася з інструментом, якому виливала свої радощі й жалі в поезії «До мого фортепіано». Проте музика відлунюється в багатьох творах, про що свідчать заголовки: «Сім струн», «Мелодії», «Ритми», «Пісні про волю», «Лісова пісня».

Через хворобу Леся не змогла ходити до школи, не вчилась у жодному навчальному закладі. Але, наполеглива і працьовита, вона здобула глибокі і різнобічні знання самотужки. Особливо добре знала літературу — вітчизняну і світову, володіла класичними й основними європейськими мовами, що дало змогу читати в оригіналі твори багатьох письменників світу, перекладати з грецької, французької, німецької, англійської, італійської, польської мов. Історію так досконало вивчила, що у 18 років написала підручник «Стародавня історія східних народів». З юних років цікавилася філософією, знайомилася з основами суспільних наук.

На вироблення світогляду Лесі Українки, на формування й постійне зростання її творчого таланту, художнього мислення мали великий вплив три чинники.

Перший із них — вплив оточення, серед якого вона жила. Сюди належать батько Лесі, Петро Косач — член старої київської громади, культурна, освічена й гуманна людина; її мати, Ольга Косач — відома українська письменниця, під чиїм пильним поглядом Леся Українка робила свої перші поетичні кроки і кому завдячувала головним чином всеохопною любов'ю до рідної мови, рідної пісні й свого народу. Життя змалку серед селян, дослухання до народних пісень, казок і легенд, з одного боку, й висока культурна атмосфера в сім'ї Косачів, зокрема безпосередні взаємини родини Косачів з родинами Старицьких і Лисенків, з другого, мали великий вплив на духовне життя й інтелектуальний розвиток письменниці. До цього також приєдналися живі й жваві зв'язки з дядьком — Михайлом Драгомановим.

Другий з них — чудове довкілля розкішних волинських лісів, що збудило в Лесі Українці любов до природи, яка не полишала її впродовж життя, де б вона не перебувала: в Україні чи далеко від неї — в Єгипті, Сан-Ремо, на Кавказі тощо.

Третім важливим чинником, що мав уплив на всю творчість Лесі Українки, надаючи їй глибокого філософського й емоційного змісту, були обставини важкої та невиліковної хвороби поетеси. Власне, вони й змушували письменницю часто перебувати на самоті, в колі власних думок, спонукали до самозаглиблення, приневолювали зусебіч продумувати й розглядати життєві явища й проблеми, наполегливо шукаючи на них відповідей у роботі власної думки та у творах світової літератури.

Швидкому розвитку письменницьких здібностей Лесі Українки сприяла творча атмосфера, у якій зростала, її оточення, серед якого були Михайло Старицький, Микола Лисенко.

Уперше ім'я Лесі Українки з'явилося 1884 року у львівському журналі «Зоря», де було надруковано вірші 13-літньої поетеси «Конвалія» і «Сафо». З того часу її твори все частіше публікуються в різних виданнях, а 1893 року у Львові вийшла перша поетична збірка «На крилах пісень».

З кінця 80-х років Леся Українка живе в Києві.

Плеядівці намагалися працювати для народу. Вони готували популярні видання з історії, географії, перекладали твори російської і світової зарубіжної літератури, писали власні твори на актуальні теми. З «Плеядою» пов'язаний початок роботи Лесі Українки — прозаїка. Вона пише оповідання «Така її доля», «Святий вечір», «Весняні співи», «Метелик» та ін., які публікують у журналах «Зоря», «Дзвінок». Одночасно молода письменниця займається перекладами, віддаючи цій справі багато часу й енергії. Першою ластівкою був переклад оповідань М. Гоголя «Запропаща грамота» та «Зачароване місце», який здійснила Леся разом із братом Михайлом (виданий 1885 року у Львові). Та найбільше уваги приділяє вона поезії Генріха Гейне. 1893 року у Львові з'явилась українською мовою «Книга пісень» німецького поета, куди ввійшли 92 переклади Лесі Українки.

Та це був час не лише невгамовної праці, крилатих злетів, надій і сподівань. Це одночасно й роки важких страждань молодої дівчини, у якої «була весна, та тільки за вікном». Пекуче боліла нога, вражена туберкульозом.

Лікарі радили теплий клімат. І почалися мандрівки в теплі краї, у «добровільне вигнання». Перша поїздка 15-річної Лесі до Чорного моря викликала багато вражень, які вилилися в ліричному циклі «Подорож до моря». А далі була Болгарія з дуже дорогою для неї зустріччю з Михайлом Драгомановим, який там жив як політичний емігрант. Далі Крим і його поетичний резонанс «Кримські спогади» та «Кримські відгуки», «Іфігенія в Тавріді». Пізніше Італія, Єгипет.

Тут, у Криму, 1897 року Леся Українка познайомилася з С. К. Мержинським. Це була надзвичайна людина. Революціонерромантик, за словами сучасників, він був одним з перших пропагандистів марксизму в Україні та в Білорусії. Лесю Українку вражала душевна краса цієї людини, постійне внутрішнє горіння, глибока інтелігентність, самовідданість у роботі. Мержинський високо цінував письменницьку працю Лесі Українки, шанував її талант, силу волі. Через сприяння Сергія Костянтиновича поетеса знайомиться з редакцією петербурзького журналу «Жизнь», де публікує літературно-критичні статті «Малорусские писатели на Буковине», «Заметки о новейшей польской литературе», «Два направления в новейшей итальянской литературе», «Новые перспективы и старые тени».

Велике горе спіткало Лесю Українку: в березні 1901 року Помер Сергій Мержинський, людина, для якої вона «почала нову мрію життя, вмерла і воскресла».

«Уста говорять: «він навіки згинув!» А серце каже: «Ні, він не покинув!», — так починається одна з поезій, присвячених Мержинському. Його образ оживає у віршах «Завжди терновий вінець», «Порвалася нескінчена розмова», «Квіток, квіток, як можна більше квітів…» та в багатьох інших. Тим часом слова поетеси ширилися по Україні. У статті «Леся Українка» І. Франко ставить її творчість поруч з Кобзаревою: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої хворої дівчини».

1899-го року у Львові виходить друга поетична книжка Лесі Українки — «Думи і мрії», письменниця активно друкується в журналах «Народ», «Житє і слово», «Літературно-науковий вісник», готує нову збірку. «Відгуки», яка вийшла у Чернівцях 1902 року.

У своїй творчості Леся Українка тяжіла до ліро-епосу, вона написала багато поем, серед яких виділяються «Давня казка», «Роберт Брюс, король шотландський», «Ізольда Білорука». І хоч переважають запозичені сюжети, це не значить, що авторка відривалась від рідного ґрунту. Незважаючи на «чужі» образи, поетеса ставить проблеми, які були злобою дня тогочасного суспільства.

Продовжуючи роботу в галузі перекладу, письменниця звертається до драми Гергарта Гауптмана «Ткачі», з польської на українську мову перекладає вірші Марії Конопницької, з італійської — Ади Негрі. Для російського читача готує і видає в Ростові-на-Дону оповідання Івана Франка «На дне», «К свету», «Сам виноват», «Хороший заработок».

Особливе місце у творчій біографії Лесі Українки посідає фольклор. Починаючи з ранніх літ («Русалка») і закінчуючи останніми творами («Про велета»), він органічно входить в образний світ письменниці. Цьому прислужилась її невтомна систематична праця над збиранням скарбів народної духовної культури. Леся записувала обряди, пісні, думи у виконанні кобзарів, щоб врятувати від забуття. У спадщині письменниці зберігається рукописний зошит колодяженських пісень (весільні, обжинкові, родинно-побутові, веснянки, колядки), друкована збірка «Дитячі ігри, пісні й казки» (1903), упорядкований збірник «Народні пісні до танцю» (54 тексти). 30 записів веснянок і пісень за допомоги Лесі Українки зробив Микола Лисенко, 225 пісень увійшло до збірки «Народні мелодії. З голосу Лесі Українки», яку упорядкував і видав 1917 року її чоловік Климент Квітка.

В останні роки життя Лесі Українки невблаганно прогресувала хвороба, з якою вона вела «тридцятилітню війну». Поетеса вимушена покинути Україну, холодний клімат не дозволяв жити в рідній стороні, і вона оселяється на півдні. Літом жила на Кавказі — у Кутаїсі, Хоні, Телаві, де служив її чоловік Климент Квітка, а на зиму виїжджала в Єгипет. «Найгірше мені те, що я тепер і писати не завжди можу, — скаржилась у листі до Бориса Грінченка, — бо часто від виснаження голова не служить, і то так, як ще зроду у мене не бувало, хіба після операції». В одну із мандрівок до Єгипту в січні 1911 року в морі, серед снігової бурі, закляклою від холоду рукою, вона записала:

Хто не жив посеред бурі,
той ціни не знає силі,
той не знає, як людині
боротьба і праця милі.

Боротьба і праця. Такий був зміст усього життя Лесі Українки, життя, гідного подиву і захоплення. 1 серпня 1913 року в невеличкому грузинському містечку Сурамі Леся Українка померла. Не лише в Україні, але й у петербурзькій, московській пресі, у Грузії і Білорусії, навіть на Далекому Сході були вміщені некрологи на її смерть. «До нас докотилась сумна чутка, — писали робітники з Миргорода, — що не стало славної поетеси Лесі Українки. Спи ж спокійно, наша сестро, ти була людиною і не даремно жила у світі. Твоя муза найшла співчуття і в душі робітника».

Тіло Лесі Українки перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі. Похорон поетеси перетворився у велику народну демонстрацію. Море людей, море квітів, жандарми, які супроводжували процесію, зрізали червоні стрічки з вінків, забороняли промови, співи. Але людей прибувало, були й промови, співи

Яку роль у формуванні характеру та світогляду письменниці відіграла 30-річна боротьба з хворобою?
Чому ці слова Лесі Українки можна вважати девізом усього її життя:
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
Доведіть, що у формуванні світобачення письменниці значне місце посідає родина та культурне оточення.
Яку роль у формуванні особистості поетки відіграє М. Драгоманов?
Як вплинула на поетичне світосприйняття Лесі Українки природа Волині?

Домашнє завдання

1. Опрацювати матеріал уроку.

2. Скласти хронологічну таблицю життя і творчості письменниці.

⇐ Предыдущая 12