Періоди кам’яного віку

Предмет економічної історії - в широкому розумінні слова предметом економічної історії є “економічний рух” суспільства, особливості тих змін, що відбуваються в ньому, трансформація закономірностей такого руху, їх звязок зі всіма сторонами суспільного життя. У вузькому розумінні - це вивчення господарської діяльності народів різних країн, розвитку їх продуктивних сил, зміни способів виробництва.

Об’єкт економічної історії -вивчення є історія зародження, становлення і розвитку економічних процесів і явищ. Для економічної історії різних регіонів обєктами є економічні причини і наслідки окремих історичних подій, економічна політика держав, класів. А для історії народного господарства обєктами є еволюція способів виробництва, історія господарських механізмів, історія галузей господарства, історія окремих історичних процесів та економічних інститутів (ціни, податки, зарплата тощо).

Методи економічної історії -В рамках вивчення світової економіки використовують загальнонаукові методи дослідження – індукція і дедукція, збір і обробка статистичної інформації,яка є основою для порівняння економічного стану світу в різні епохи.

Особливе значення має історичний метод,основні риси якого сформулював один з німецький вчений В.Рошер

- потрібно порівнювати економічні процеси у всіх народів.

- неможна обмежуватися спостереженням сучасних економічних явищ.

- неможна сварити або хвалити економічні установи.

Вчені, що використовують даний метод вважають, що не існує єдиних, універсальних законів розвитку економічної системи, що немає єдиних рецептів поліпшення господарства для різних країн, що багато в чому пов'язано з відмінностями їхнього історичного розвитку і географічного положення.

У другій половині XX в. особливу популярність придбала методика контрфактичного твердження, що представляє собою уявний експеримент, який спирається на умовні припущення «що, якщо б».

Цивілізація –це специфічний, своєрідний розвиток у комплексі характеристик матеріального, духовного та соціального життя тієї чи іншої групи країн, народів на певному історичному етапі.

Формаційний підхід Маркса -Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим:

— первіснообщинний;

— рабовласницький;

— феодальний;

— капіталістичний;

— комуністичний.

Первіснообщинний лад –найтриваліший період людства,який починається від появи людства і завершується формуванням до індустріального суспільства та виникнення держави.

Періоди кам’яного віку

Палеоліт (2,4 млн - 10 тис. р. до н. е.)

Мезоліт (10 тис. – 5 тис. р. до н. е.)

Неоліт (10 тис. – 2 тис. р. до н. е.)

Східне рабство –тип рабства, характерний для Стародавнього Сходу(Індія, Китай, Єгипет, держави Месопотамії ) в якому раба розглядали не як засіб виробництва,а як члена общини. Власне праця рабів не мала великого виробничого значення.

Класичне рабство –тип рабства характерний для Стародавнього Риму та Греції. Особливістю було те, що раба позбавляли не тільки власності на засоби виробництва,а й самого перетворювали на знаряддя що розмовляє, яке повністю належало хазяїну. Завдання класичного рабства полягало у створенні якомога більшої кількості додаткового продукту.

Колонат— форма виробничих відносин між великим землевласником і безпосереднім виробником — колоном. При системі колонату велика земельна власність дробилася на парцели — невеликі земельні ділянки, які здавалися землевласником в оренду колонам; останні поступово прикріплялися до землі. Поширення колонату було зумовлено кризою рабовласницького господарства.

Шляхи становлення феодалізму :

-як результат синтезу протофеодальних елементів пізньоантичного та варварського суспільств. Швидше розвивались регіони де варв.>ант.

-безсинтезний спосіб генезису,що здійснювався без греко-римського і варварського синтезу,або з незначними його складовими.

-на основі синтезу пізньоантичного суспільства з феодальними відносинами, котрі відбувались у варварському суспільстві з переважанням античних.

Феодалізм –система політичної організації суспільства, економічну основу якої становить володіння землею.

Бенефіціальна реформа Карла Мартелла –(714-715)реформа, яка встановила, що земельні дарування-бенефіції робляться не навічно, а на термін служби або пожиттєво і потім її можна передати іншій служивій людині.(1.зміцнила прошарок неве. і сер. феодалів; 2.закріпила феодальну земельну власність;3. сприяла встановлення васальних відносин.)

«Капітулярій про вілли» Карла Великого -пам’ятка західноєвропейської економічної думки раннього середньовіччя. Згідно з ним вся земля вотчини була у власності її володаря (вотчинника), а більшість населення становили закріпачені селяни. У маєтку мали також жити «добрі майстри», що виробляли якусь ремісничу продукцію. Господарство мало натуральний характер, король приписував продавати тільки надлишки, а купувати те, що не вироблялося у вотчині, стягувати оброки натурою і створювати продуктові запаси.

«Салічна правда» -записи давнього звичаєвого права племені салічних франків. У ньому було відбито економічний лад франків у період розкладу родових відносин і виникнення майнової нерівності.

«Кодекс Юстиніана» - частина законодавчої компіляції Юстиніана; містить в собі імператорські конституції, що увійшли до кодексів Грегоріана,Гермогеніана і Феодосія, зберегли силу до Юстиніана, доповнені пізнішими новелами і видозмінені згідно з потребами часу.

Феодальна рента (види):

- відробіткова(панщина) – в основі лежить перерозподіл живої праці

- продуктова(оброк) –ґрунтується на розподілі натурального продукту

- грошова –заснована на перерозподілі доходу

Цех -закриті корпоративні спілки, що складалися з членів, приналежних до одного або кількох зближених ремісничих фахів, поширені в містах Західної Європи починаючи з XI—XII століття.

Комунальні революції -боротьба між містами і сеньйорами в XI— ХIII ст. Розпочавшись із боротьби за зменшення поборів і торгові привілеї, вона переросла в боротьбу за міське самоврядування й правову організацію. Здебільшого міським управителям удавалося купити у феодала окремі вільності та привілеї, іноді вони домагалися цього внаслідок тривалої боротьби.

Великі географічні відкриття –брак дорогоцінного металу зумовив пошук нових торгових шляхів та територій. Поділяють на 2 періоди:

1)іспано-португальський(кін. 15 - сер.16 ст.)

2)російсько-голандський(сер. 16 – сер. 17 ст.)

Революція цін –підвищення цін на продукцію с.г. і промисловості у зв’язку з збільшення кількості цінного металу в обігу після ВГВ.

Первісне нагромадження капіталу - це історичний процес відокремлення дрібних виробників від засобів виробництва, примусового позбавлення їх приватної власності й перетворення в бідних продавців своєї робочої сили, що передував власне капіталістичному нагромадженню.

Аграрний переворот в Англії – (16-17 ст.)внаслідок якого прискореними темпами розвивалося високотоварне, базоване на фермерській основі, сільське господарство. Поширилася сівозмінна система, травосіяння. Широко застосовували парові плуги, машини, дренажні роботи, використовували мінеральні добрива. Аграрні зрушення сприяли вивільненню великої кількості людей і створили резерв дешевої робочої сили, необхідної для розвитку фабрично-заводської промисловості.

Види мануфактур:

--Розсіяна мануфактура- У розсіяній мануфактурі підприємець скуповував і продавав продукт самостійних ремісників,постачав їх сировиною,знаряддями виробництва. Дрібний виробник фактично знаходився на положенні найманого працівника, що отримував заробітну плату, але продовжував працювати у своїй домашній майстерні.

-Змішана мануфактура- Змішана мануфактура поєднувала виконання окремих операцій в централізованої майстерні з роботою вдома. Подібна мануфактура виникала, як правило, на базі домашнього кустарного промислу.

-Централізована мануфактура- Найрозвиненішою формою була централізовна мануфактура, яка об'єднувала найманих робітників в одній майстерні. Мануфактура вела до спеціалізації працівників і розділенню праці між ними, що підвищувало його продуктивність.

Секуляризація -це процес змін у взаємовідносинах релігії з суспільством у напрямку звільнення від релігійного впливу. Також перетворення церковної власності на державну власність. А ще, вилучення чого-небудь з відання церкви .

Реформа́ція - християнський церковно-релігійний, духовно-суспільний та політичний рух оновлення у країнах Західної та Центральної Європи у 16 столітті, спрямований на повернення до біблійних першоджерел християнства, який набув форми релігійної боротьби проти католицької церкви і папської влади.

Меркантилізм -Економічна політика періоду становлення капіталізму, яка виявлялася в активному втручанні держави в господарське життя, головним напрямком державної політики вони вважали протекціонізм. В широкому розумінні — переважання матеріальних, фінансових інтересів над усіма іншими.

Форми організації торгового капіталу епохи ПНК:

торгові компанії, акціонерні компанії, біржі

Основні торгові союзи епохи ПНК:

Прогрес у металургії та с/г в епоху середньовіччя:

металургія – винайшли механізм відкачування води,засоби подачі повітря, підняття та подрібнення руди. Спорудження доменних печей, що дало змогу отримувати чавун. Винайшли спосіб добування сталі і заліза з чавуну. Вдосконалення молотів, котрі рухалися силою води. Свердлильні верстати та верстати для виробництва листового заліза.

сільське господарство – збільш. площа ріллі(осушування боліт,викорчовування лісів),перехід до багатопілля та травосіяння, використання мін. добрив, зросла кіл. і якість реманенту.

«азійський» спосіб виробництва -Основою життєдіяльності і виробництва виступає сусідська община. Її органи самоуправління регулюють правові відносини в колективі. Земля є власністю держави, однак община має право опосередкованої власності. Саме її органи розподіляють земельні ділянки між общинниками. Користування цими наділами можливе за умови виконання суспільних обов'язків і повинностей, сплати податків тощо.

Джерелами рабства виступають полон, кабала (з обмеженнями), дітонародження в сім'ях рабів.

основні етапи історії Риму:

1) 8-6 ст. до н. е. – ранній Рим(період розпаду родового устрою)

2)510-31 рр. до н. е. – період Республіки

3)2-1 ст. до н. е. –1-2 ст. н. е. – період розквіту

4)3-4 ст. н. е. – період кризи і розпаду античної системи

основні етапи історії Греції:

1)крито-мікенський(30-12 ст. до н. е.)

2)гомерівський(11-9 ст. до н. е.)

3)архаїчний(8-6 ст. до н. е.)

4)класичний(5-4 ст. до н. е.)

основні етапи історії Візантії:

Перший (IV-кінець VII ст.) – боротьба віджитої цивілізації рабовласницького суспільства, в надрах якого вже народжуються елементи феодалізму, з новою ідеологією; християнська церква не тільки бореться з античною культурою, але й прагне надати класичній спадщині богословське забарвлення, переробивши його в дусі християнської теології.

Другий (кінець VII-середина IX ст.) – культурний занепад внаслідок скорочення ремісничого виробництва і торгівлі, загальної аграризації, економічної стагнації.

Третій (середина ІХ-Х ст.) – нове культурне піднесення в Константинополі, що поширилося в Х ст. на провінційні міста. Період "Македонського відродження".

Четвертий (ХІ-ХІІ ст.) – найвищий розвиток візантійської культури, зумовлений розквітом візантійських міст і пов’язаний з епохою правління династії Комнінів.

П¢ятий (кінець ХІІ-ХІІІ ст.) – смуга культурного занепаду, пов’язаного з економічною і політичною деградацією імперії наприкінці ХІІ ст., погіршеного захопленням і варварським пограбуванням Константинополя хрестоносцями в 1204 р.

Шостий (ХІV - початок ХV ст.) – нове піднесення візантійської культури в умовах зародження гуманістичної ідеології і запеклої боротьби реакції проти паростків візантійського гуманізму, котрий залишився обмеженим: головною в ньому стала не боротьба за свободу думки, а формальне відновлення античної освіченості. Слабкість візантійського гуманізму пояснюється обмеженістю ранньокапіталістичного розвитку у Візантії.

Реформи Солона -Солон ввів закон про свободу заповіту, відмінив борги, добився звільнення тих, хто вже потрапив в рабство за борги, і заборонив надалі робити позики під заставу особистої свободи. Інші економічні реформи заохочували розведення в Аттіці маслин, а також стимулювали ремесла і торгівлю в Афінах (для чого іноземним ремісникам надавалося афінське громадянство). Розпочалося карбування монети, яка успішно конкурувала з монетою інших грецьких держав. Що стосується управління, то Солон встановив в Афінах нову систему, пов'язавши права громадян на участь у виборах і заняття політичною діяльністю з їхнім прибутком.