Хелпикс

Главная

Контакты

Случайная статья





Первая мировая война.. Общественные организации, помогавшие жертвам войны.



Первая мировая война.

Причины:экономическое и политическое противостояние двух военно-политических блоков (Антанты и Тройственного союза), борьба за передел поделенного мира. Повод:убийство австрийского эрцгерцога Ф. Фердинанда в Сараево.

Август-сентябрь 1914 Галицкая битва Наступление российских войск, захват значительной части западноукраинских земель. Преобразования: создание Галицко-буковинского генерал-губернаторства во главе с графом  Г. Бобринским; закрывали укр. газеты и журналы; запрещена деятельность укр. партий и Просвит; реорганизация школьного образования по российскому образцу; укр. деятели ссылались в Сибирь; гонения Греко-католической церкви; митрополит А Шептицкий сослан в Суздаль.
9 марта 1915 Капитуляция австро-венгерского гарнизона крепости Перемышль Последний успех российской армии в кампании 1914-1915гг.
19 апреля1916 Начало контрнаступления австро-германских войск в Галичине Отступление российской армии. Фронт остановился на линии Каменец-Подольский – Тернополь- Кременец-Дубно.Русские применяли тактику «выжженной земли» - разрушали мосты, железные дороги, села.Началась эвакуация предприятий и учебных заведений Правобережной Украины.
Май-июнь 1916 «Брусиловский прорыв» Наступательная операция русских войск. Фронт стабилизировался на линии Черновцы-Коломыя- Броды-Луцк.

Общественные организации, помогавшие жертвам войны.

  Комитет Всероссийского союза городов при Юго-Западном фронте Помощь беженцам из Галичины, образование укр. Школ, больниц. Возглавил комитет Ф. Штейнгель (член партии ТУП)
Лето 1915. Общество помощи населению Юга России, которое пострадало от военных действий. Помощь арестованным, беженцам,
  Земский союз. Помощь всем пострадавшим в войне, организация медицинской помощи .

МИРОВАЯ ВОЙНА - это форма разрешения международных противоречий глобального характера и масштаба с применением военного насилия. Ее сущность составляет вопрос о политико-правовом устройстве мира и общей линии развития, а в конечном счете - о будущем человеческой цивилизации.

Признакамиили характерными чертами мировой войны являются:
- охват значительной части стран мира при непосредственном участии практически всех великих держав;
- решительность политических и экономических целей противоборствующих сторон;
- ведение военных действий на огромной территории, охватывающей многие театры военных действий на различных континентах и в акваториях Мирового океана;
- масштабность и интенсивность стратегических операций и других боевых действий при максимальном использовании оружия и военной техники большой разрушительной мощи;
- принципиальные изменения в расстановке сил и перераспределении сфер влияния государств в мире, влияющие на судьбы мировой цивилизации.

Плани щодо України:

Росіяставила встановлення контролю над Східною Галичиною, Північною Буковиною і Закарпаттям, за селеними українцями. Грабіжницький характер своїх намірів російська пропа ганда прикривала заявами про прагнення зібрати воєдино всі «ісконно» російські землі,

якими во натрадиційно вважала українські етнічні території. Це був суто імперський проект розв’язання «українського питання». Такий підхід дозволив розв’язати два завдання, які здав на ставила перед собою Російська імперія: по-перше, розширити свої кордони, послабивши або знищивши своїх противників; по-друге, ліквідувати організаційні центри визвольно го руху в Галичині.

Австро- Угорська імперія прагнула в ході війни зміцнити свої позиції в Західній Україні і приєднати до своїх володінь інші населені українцями території, у першу чергу Волинь і Поділля.Це дозволило б їй посилити вплив на інші слов’янські народи імперії (поляків, чехів, словаків,хорватів та ін.), позбавити претензій на керівну роль у слов’янському світі Росії. Ра зом з тим Австро-Угорщина обіцяла підтримувати визвольну боротьбу українського народу за створення самостійної України на відірваних від Росії територіях. Австро-Угорщина хотіла відтіснити Росію від своїх кордонів та від узбережжя Чорного моря, звівши «охоронний вал» на шляху здійснення її панславістської політики, усунути небезпеку інтервенції на Балканах і в Туреччині.

Німецька імперія домагалася розширення своїх територій за рахунок українських земель Схо ду і Півдня – економічно найрозвинутіших. Загарбання України серед німецьких політиків вважалося найважливішим кроком для розгрому Російської імперії. «Хто во лодіє Києвом,той має ключ від Росії», – писав ще в 1897 р. німецький публіцист Пауль Рорбах. Крім того,Південний Схід України розглядався як зручний плацдарм для по дальшого наступу на Схід, аж до Індійського океану. створення Мітельєвропи («Середньої Європи»), до якої прагнула інкорпорувати (від лат. іncorporatio – приєднання, включення) й Австро-Угорщину.

 

Союз визволення України (СВУ) — політична організація, утворена у Східній Галичині в серпні 1914 р., головною метою якої було проголошення самостійності та соборності України. Учасники СВУ вважали себе репрезентантами інтересів українців, що перебували під російським пануванням. Своєю метою СВУ проголосив боротьбу за самостійність України, використовуючи для цього війну Австро-Угорщини й Німеччини проти Росії. Майбутній устрій української держави мав бути заснованим як конституційна монархія з однопалатним парламентом. Більшість членів СВУ були наддніпрянськими соціалістами, що опинилися на австрійській території внаслідок репресій російського царату в період столипінської реакції. Діяльністю СВУ керувала президія у складі: О. Скоропис-Йолтуховський, В. Дорошенко, Андрій Жук, А. Меленевський (на початку СВУ очолювали Дмитро Донцов і М. Залізняк), якій допомагали галицькі і буковинські діячі різних ділянок (С. і Р. Смаль-Стоцькі, В. Сімович, М. Возняк, Богдан Лепкий, Михайло Лозинський, Лев Ганкевич, І. Кригіякевич, С. Рудницький та ін.). Осідком СВУ був недовгий час Львів, від серпня 1914 — Відень.

 

Головна Українська Рада (ГУР) — міжпартійна організація, утворена 1 серпня 1914 у Львові. Її засновниками були національно-демократична, радикальна, соціал-демократична партії. Програма Головної Української Ради передбачала такі основні завдання: вироблення загального напряму української політики, вирішення національно-політичних справ у зв'язку з війною, виступ у ролі єдиного політичного представника галицьких українців на міжнародному рівні, формування національного війська. Головною політичною вимогою організації було виборення державної самостійності України. Головна Українська Рада зверталася до уряду Австро-Угорщини, керівних органів Галичини з петиціями, в яких обстоювала інтереси українського народу, зносилася з представниками центральних держав, привертаючи увагу до українського питання як одного з найактуальніших для європейської політики.4 серпня 1914 Рада прийняла рішення про створення з добровольців української військової організації, що одержала назву Українських січових стрільців. На початку вересня 1914 у зв'язку з наступом російських військ Головна Українська Рада перебралася до Відня, де проіснувала до травня 1915, коли була перетворена на Загальну Українську Раду.

Загальна Українська Рада — загально-українська політична організація, що постала 5 травня 1915 у Відні як розширення галицької Головної Української Ради на всі українські землі. Загальна Українська Рада мала бути репрезентацією всього українського народу під час війни, а тим самим також найвищим і єдиним українським представництвом в межах Австро-Угорщини. До складу Загальної Української Ради входили з Галичини — 14 делеґатів з Національно Демократичної Партії, 6 з радикальної, 1 соціал-демократ; з Буковини — 5 над. демократів, 1 соціал-демократ, 1 з Української Народної Партії; з підросійської України 3 делеґати від Союзу Визволення України; разом 34 члени. Персональний склад членів часто мінявся. Програма Загальної Української Ради: щодо українських земель під російським пануванням — самостійна українська держава, щодо українських земель Австро-Угорщини — територіально-національна автономія і об'єднання українських земель в один автономний край. Провід в Загальній Українській Раді належав президії, до якої входили: Кость Левицький — голова, М. Василько, Л. Бачинський (згодом Я. Весоловський), М. Ганкевич (пізніше В. Темницький) — заступники голови, О. Скоропис-Йолтуховський (згодом М. Меленевський) — уповноважений Союзу Визволення України, секретар В. Темницький.

Телергоф- концлагерь на территории Австрийской Империии в годы первой мировой войны

.«Европейский скандал» -   политика русских в Восточной Галичине, проводимиая Бобринским, это название применил известный либерал Павел Милюков.

Кость Антонович Левицкий ( 18 ноября 1859 - 12 ноября 1941) - выдающийся политический деятель Галиции конца 19 века — первой половины 20 века. Соучредитель УНДП. В начале I мировой войны украинские партии создали свой ​​координационный орган - Главная Украинская Рада , впоследствии Общую Украинскую Раду - их возглавил К. Левицкий. С ноября 1918 г. — председатель Государственного секретариата ЗУНР, затем — председатель комиссии по избирательной реформе при правительстве. В июле 1941 г. был основателем и председателем Национального Совета во Львове
Гео́ргий Алексáндрович Бо́бринский (11 июля 1863 — 7 марта 1928) — русский военный деятель, генерал-лейтенант (1910), генерал-адъютант (1915), генерал-губернатор Галицийского генерал-губернаторства (1914—1915). 25 августа 1914 года на занятой российскими войсками части восточной Галиции было создано генерал-губернаторство, во главе которого поставили Георгия Бобринского. До 19 ноября 1914 года Г. Бобринский был временно исполняющим обязанности генерал-губернатора, позже был утвержден в этой должности императорским указом. В своей программной речи Бобринский заявил: «Я буду учреждать здесь русский язык, закон и строй». В Галицийском генерал-губернаторстве проводил политику, направленную на скорейшую инкорпорацию Восточной Галиции в состав Российской империи.  
Дми́трий Ива́нович Дороше́нко (1882—1951 гг.) (укр. Дорошенко Дмитро Іванович) — политический деятель, историк, публицист, литературовед, библиограф. Основатель «Просвиты» на Катеринославщине (Днепропетровщина). С апреля 1917 г. — краевой комиссар Галиции и Буковины. Член УПСФ, Центральной Рады, Черниговский губернский комиссар. В мае-ноябре 1918 г. — министр иностранных дел Украинской державы. С 1919 г. — в эмиграции, где был организатором и сотрудником украинских научных структур Во время 1-й мировой войны был избран уполномоченным Всероссийского союза городов на Юго-Западном фронте (с 1915 г.), возглавлял отделение помощи украинцам на оккупированных российскими войсками земель Галиции и Буковины. В марте 1917 г. Дорошенко после реорганизации ТУП в Союз Украинских Автономистов-Федералистов (с июня 1917 г. — УПСФ) становится членом этой организации. С мая 1917 г. входил в состав УЦР. 22 апреля был назначен Временным правительством краевым комиссаром Галиции и Буковины с правами генерал-губернатора. После отступления 2 августа 1917 г. российских войск с Галиции вернулся в Киев, в конце августа 1917 г. ему предложили сформировать новый состав Генерального секретариата УЦР-УНР. Но, учитывая его расхождения во взглядах с Михаилом Грушевским, Дорошенко отказывается от предложения. Вскоре был избран губернским комиссаром Черниговщины и находился на этой должности до 1917 г.Весной 1918 г. выехал в Галицию. После прихода к власти Павла Скоропадского вернулся в Киев. 20 мая 1918 г. возглавил Министерство иностранных дел УНР. Во время руководства внешнеполитическим ведомством было открыто дипломатические представительства Украины в Румынии, Польше, Швейцарии и Финляндии. В июле — августе 1918 г. при активном содействии Дорошенко произошла ратификация Берестейского мирного договора 1918 г. между УНР и странами Четвертичного союза (кроме Австро-Венгрии). В середине августа 1918 г. в ответ на антиукраинскую политику правительство генерала Сулькевича в Крыму Дорошенко наметил ряд мероприятий по экономической блокаде п-ова, после реализации части из них, крымское правительство пошло на уступки по поводу формы государственного объединения Украины. Дмитрий Дорошенко часто выступал посредником в поисках путей согласия между Павлом Скоропадским и национально-демократическими силами и производстве условий формирования украинского правительства на полностью национальной основе. В октябре 1918 г. пытался вступить в дипломатические переговоры с дипломатами стран Антанты в Берне. После падения Гетманата работал частным доцентом Каменец-Подольского государственного украинсокго университета.  

 

 

                                                                                                                     

 

 



  

© helpiks.su При использовании или копировании материалов прямая ссылка на сайт обязательна.