Хелпикс

Главная

Контакты

Случайная статья





С.С. ТРОЯН, М.Д. БУДЗ 5 страница



Політична географія - гілка економічної та соціальної географії, що вивчає просторову організацію політичного життя суспільства і територіальне поєднання політичних сил у їхній зумовленості специфічними поєднаннями різноманітних соціально-економічних факторів. Основні аспекти П. г.: 1) формування політичної карти світу та окремих його регіонів; 2) зміни в політичних кордонах; 3) особливості державного устрою; 4) політичні партії, угруповання і блоки; 5) територіальні аспекти масових виборчих кампаній (так звана електоральна географія); 6) політико-географічне (геополітичне) положення країн і регіонів, тобто їх положення по відношенню до політичних союзників і противників, вогнищ різного роду політичних конфліктів тощо.

Політична гносеологія - наука, яка вивчає теоретичні аспекти пізнання, способи його вивчення, аналізу та механізмів функціонування.    "і

Політична етика - у широкому розумінні до П. є. відносяться теорія соціальної справедливості, легітимного управління, справедливих воєн, правильного використання влади правлячими колами. П. є. у вузькому розумінні - це професійна етика, яка стосується, наприклад, поведінки державних лідерів, діяльності керівників міждержавних організацій і недержавних об'єднань. Тобто, носіями П. є. виступають самі політики.

Політична історія - наука, яка вивчає політичні теорії, погляди, інститути та політичні події у їх хронологічній послідовності та взаємозв'язку.

Політична карта - важливе джерело країнознавчого дослідження, географічна карта, на якій представлена територіально-політична характеристика світу, материків або великих регіонів. П. к. поділяються на оглядові (дрібномасштабні), що передають політичний поділ території, і спеціальні, що висвітлюють окремі політичні проблеми і політичні події.

Політична онтологія - вчення про буття і про пізнання, в якому досліджуються загальні аспекти буття.

Політична праксеологія - наука, яка вивчає політичний світопорядок, механізми його підтримки, забезпечення та функціонування.

Політична психологія - наукова дисципліна, предметом якої є психологічні компоненти політичної поведінки різних соціальних суб'єктів. Вивчення останніх дає змогу застосувати знання психології до пояснення політичних явищ.

Політична соціологія - галузь соціології про взаємодію між політикою і суспільством, між соціальним ладом у певній країні (групі країн) і політичними інститутами та процесами.

Політична філософія - політична наука, яка розробляє ідеали та нормативні принципи політичного устрою суспільства, загальні критерії оцінки політики.

Політичний маркетинг - сукупність форм, методів і технологій дослідження, проектування, регулювання та впровадження в суспільно-політичну практику тих чи інших настанов суспільної свідомості з метою завоювання та утримання контролю за ринком влади.

Політичний простір - сфера дії політичних організацій, ідей, теорій, політичної влади, лозунгів, звернень, процесів. П. п. є важливим об'єктом країнознавчих досліджень.

Політологія міжнародних відносин - наука про суть, шлчеїшя і механізми функціонування владних (політичних) підносим на міжнародній арені.

Положення об'єкту в ареалі - країнознавчий термін, згідно якого об'єкт може займати інтроареальне положення (в середині ареалу) й інтерареальне положення (між різними ареалами). Інтроареальне може бути центральним, ексцентральним, окраїнним і глибинним.

Порівняльний метод - один з найпоширеніших країнознавчих методів. Використовується, зокрема, як базовий при класифікації, генералізації, оцінюванні і прогнозуванні. Власне пізнання будь-якого країнознавчого об'єкту або явища починається з виділення його подібностей і відмінностей від інших споріднених об'єктів і явищ. Існують певні правила П. м., яких необхідно дотримуватися: перше правило П. м. - порівнювати можна тільки еквівалентні поняття, які відображають еквівалентні об'єкти і явища. Друге правило П. м. - порівнювати треба спочатку за найбільш істотним ознакам і лише потім за істотними, менш істотними і т.д. Загальною особливістю П. м. є зіставлення двох чи більше країнознавчих об'єктів (або їх частин), що мають схожі характеристики.

 

Порівняльно-географічний метод - методичний країнознавчий прийом, що дає можливість більш повно і глибоко уяснити багатогранність географічних форм і типів людської діяльності в різних природних і соціально-економічних умовах. Порівняльно-географічний метод при творчому використанні дозволяє аналізувати риси подібності далеких один від одного і зовсім неподібних територій.

Порівняльно-історичний метод - спосіб країнознавчого дослідження, що дає змогу вивчити країнознавчі події, явища, процеси, пов'язуючи їх з історичними умовами, а також якісними змінами на різних етапах розвитку. П.-і. м. насамперед використовується для порівняння генетично споріднених країнознавчих процесів, які відбуваються в певній історичній ситуації, але за походженням прямо не пов'язані.

Порівняння- спосіб країнознавчого аналізу, який проводяться в трьох площинах: в просторі, в часі, а також в просторі і часі одночасно. П. в просторовому аспекті як виявлення просторових відмінностей - найбільш традиційне в країнознавстві. Це ніби моментальна фотографія певних властивостей країни або районів/регіонів. П. в часі має два аспекти: порівняння з минулим (ретроспективний аналіз) і порівняння по відношенню до майбутнього (прогнозування). В країнознавстві традиційна практика використання порівняльного підходу для розвитку другого класичного в нашій науці підходу - історичного. Знаючи минуле і теперішнє, країнознавці повинні навчитися визначати загальні тенденції і лінії розвитку (стан і поведінку систем), які не можуть бути простою екстраполяцією від сьогоднішніх процесів, тим більше що для розвитку характерна як просторова, так і часова нерівномірність. Науково-технічна революція загострює нелінійність розвитку, тобто скачки в часі і територіальну нерівномірність розвитку. Відносно новим підходом в географії є просторово-часові П., в яких враховується реальна нерозривність (ергодичність) простору - часу. Розвиваються філософські і теоретичні основи таких П. у країнознавстві. Особливе місце в країнознавстві займає міжнародне П. При характеристиці концепції поєднання країнознавчих досліджень1 з глобальними підкреслюється, що глобальний підхід орієнтує на порівняльні міждержавні дослідження не тільки, щоб доказати відмінності, стільки використовує відмінності для проникнення в глибинну суть явищ.

Право - система загальновизнаних традиційно усталених або санкціонованих державою загальнообов'язкових норм та вимог, що регулюють суспільні відносини, упорядковують суспільне життя, відбивають інтереси панівних верств. Вираження П. найчастіше бувають державні закони, які виступають важливим документальним джерелом країнознавчого дослідження.

Праксеологія - галузь соціологічних досліджень, яка вивчає методику розгляду різних дій або сукупності дій з точки зору нстановлення їх ефективності.

Предмет дослідження - це ті аспекти, властивості й і, що їх вивчає дана наука, а також той кут зору, підяким розглядається об'єкт. П. д. у країнознавстві виступають проблеми розвитку окремих країн і регіонів світу; системоутворюючі (політична, правова, соціальна, економічна) країн; різні аспекти історії, культури, релігії, демографії, господарства, зовнішньої політики сучасних держав; методологічні основи, методи і методики країнознавчих досліджень.

Прес-конференція (від англ. Press-conference) - зустріч державних, політичних, громадських, наукових тощо діячів з представниками засобів масової інформації для висвітлення питань, які цікавлять широку громадськість. У П.-к., на відміну від брифінгу, беруть активну участь обидві сторони зустрічі.

Принципи країнознавчих досліджень - основні методологічні засади, на основі яких здійснюються країнознавчі дослідження. До них належать: 1) принцип територіальності - вивчення типу просторової зміни природних умов, групування природних ресурсів і природокористування, матеріалізації виробничого про­цесу. Базується на властивостях геопростору, серед яких головними є регіоналізм простору (розпад на окремі частини), взаємодія компонентів, континуальність (неперервність розвитку структур регіону, регіонів і простору в цілому) і дискретність, структурність, внутрішня суперечливість, інтегративність; 2) принцип комплектності - забезпечення пропорційного і збалансованого розвитку. Це взаємозумовлений і пропорційно взаємоузгоджений розвиток геосистеми як єдиного цілого на основі поєднання інтересів суспільства і збереження природних умов; 3) принцип регіональної цілісності - випливає з об'єктивного взаємозв'язку природних і соціально-економічних процесів і явищ, що протікають у певному територіальному ареалі. Регіон як частина географічного простору становить цілісність природного середовища, господарства і населення. Різні типи регіонів формуються завдяки певним типам взаємозв'язків між цими трьома середовищами; 4) принцип системності - розглядає країнознавчий об'єкт як складну динамічну систему, під якою слід розуміти сукупність елементів, які перебувають у відношеннях і зв'язках один з одним і утворюють певну цілісність, єдність. Необхідність принципу системності в країнознавчих дослідженнях пояснюється тим, що пошук часто проводиться в умовах невизначеності, яка виникає внаслідок значної кількості чинників, які не завжди або не всі можна кількісно оцінити. Тому існує необхідність висунути аль­тернативні рішення, а потім проводити їх аналіз з метою вибору найефективнішого. Принципи системного аналізу дають змогу встановити вади старих традиційних підходів для постановки і вирішення нових проблем чи завдань а також сформулювати нові завдання, проблеми, їхні структурні й типологічні характеристики, обґрунтувати дослідницькі програми.

Причина - комплекс необхідних і достатніх умов, які викликали певне явище, процес, подію; у найзагальнішому розумінні - необхідний чи випадковий фактор, який викликає певне явище як його передумова або привід.

Причинно-наслідковий зв'язок - взаємозалежність між подіями, явищами, фактами, що зумовлюється наявністю певних причин (глибинних процесів, змін, обставин), які їх викликають і безпосереднім наслідком яких вони виступають.

Проблемно-хронологічний метод - науковий прийом, зокрема і в країнознавстві, який передбачає поділ певної доволі широкої теми на окремі вузькі проблеми, що розглядаються в хронологічному порядку.

Прогнозне і конструктивне країнознавство - галузь країнознавства, спрямована на вивчення територій, на яких будуть виконуватись довготермінові програми і проекти соціально-економічного розвитку.

Прогнозування - прогностичний метод у країнознавстві, у якому використовується як накопичений в минулому досвід, так і поточні припущення щодо майбутнього з метою його визначення.

Програма країнознавчих досліджень - викладення його теоретичних попередніх посилань (загальної концепциї), виходячи з мети роботи, гіпотези дослідження, з приведенням методів і логічної послідовності досліджень. Програма включає наукову задачу і план її реалізації. Вихідним пунктом складання програми є проблемна ситуація, яка має дві сторони: предметну і пізнавальну. Предметна сторона проблеми віддзеркалює усвідомлення "соціального замовлення", суспільної потреби в тих чи інших знаннях. Пізнавальна сторона проблеми полягає в незнанні (слабкому знанні) методів пояснення явищ, об'єктів, процесів. У країнознавчій програмі повинні бути два запитання: в чому суть наукової задачі (проблеми) і яким методом її вирішувати. Спроба відповісти на запитання в чому полягає наукова задача країнознавства - це спроба сформулювати мету досліджень, яка орієнтує на його кінцевий результат. Якщо представити предмет дослідження у вигляді великої кількості об'єктів, кожний з яких має велике число властивостей, то виникає дилема: або вивчати велику кількість об'єктів, при малій кількості властивостей, або малу кількість об'єктів (або навіть один), але велику кількість (навіть всі) їх (його) властивостей. Перший тип досліджень, коли вивчається мала кількість властивостей великого числа об'єктів, називається аналітичним. Він використовується в галузевих країнознавчих науках (науках "вертикальних" - по галузях, компонентам, елементам проблеми. Другий тип досліджень - синтетичний. Його задача полягає в об'єднанні властивостей в такі групи, які характерні для одного, або невеликої кількості об'єктів. Таке об'єднання (синтез поелементних знань) використовується в таксономічних географічних науках (науках "горизонтальних"), а також у країнознавстві. В науці взагалі діють як органічно поєднані дві роздільні програми - дослідницька (подібна до аналізу) і колекторська (подібна до синтезу). В країнознавстві використовується переважно колекторська програма. При країнознавчому синтезі можна виділити такі стадії (за Р.Хейлі): 1) виокремлення специфіки найбільш важливих проблем регіону, що важливо для його розуміння в цілому; 2) на виявлених найбільш важливих проблем виділення істотних перемінних характеристик, просторових і непросторових, які відносяться до процесів і форм і які ми спостерігаємо на поверхні землі; 3) визначення причинних і зворотних зв'язків між змінними; 4) розробка модельної форми причинно-наслідкових і зворотних зв'язків у регіоні.

Радикалізм - політична доктрина, ідеї і діяльність, спрямовані на рішучу, докорінну зміну методів політичної діяльності, основних інститутів політичної системи країни або негайне здійснення інших політичних цілей.

Радянська школа країнознавства - сформувалась під безпосереднім впливом ідей районної школи Баранського -Колосовського - Вітвера, яка склалася на географічному факультеті Московського університету. Основним положенням школи було вчення про "район" як складову частину країни, з його об'єктивним характером, а також створенням програми країнознавчих комплексних характеристик.

Район (регіон) - 1) одиниця поділу певної території за якимись ознаками й особливостями; 2) територіально-адміністративна одиниця в деяких країнах, у тому числі в Україні. Р. як таксономічна одиниця в географії та країнознавстві виступає важливим об'єктом дослідження.

Ранг-розмір поселення (правило Зіпфа) - суть його в наявності зворотної залежності між людністю поселення і його порядковим номером в упорядкованій послідовності населених пунктів, виражається формулою Рп = Р1 / па, де Р1 - населення найбільшого міста; Рп - населення міста рангу п, а - коефіцієнт ієрархізації, який визначається при апроксимації формулою фактичних даних. Вивчення на базі правила Зіпфа здійснюється з допомогою логарифмічних графіків, на яких по осі ординат відкладають логарифм розміру, а по осі абсцис - логарифм рангу. Цей прийом дозволяє віднести країну до одного з трьох основних типів: 1) логарифмічно нормальний розподіл, при якому співпадає співвідношення, ранг, розмір (США, Китай); 2) домінантний, при якому одне - два міста домінують над системою малих міст, а проміжних міст майже немає (Австрія, Угорщина); 3) проміжний (найбільш розповсюджений).

Ратцель Фрідріх (1844 - 1904) - німецький політичний географ, етнограф і соціолог, професор ряду вузів. Засновник політичної географії. Основні праці - "Політична географія", "Земля і життя". Обґрунтовував зовнішньополітичний експансіонізм, вказуючи, що чим розвинутіша культура нації, тим природніший її потяг до завоювання, до захоплення нових земель. Як біологічний організм держава має "основний закон зростання у просторі". Несприятливі географічні умови, перенаселення окремих регіонів вимагають від дієвих націй проведення політики експансіонізму. Це положення стало однією із засад геополітики, яку розвинули Р. Челлен, К. Хаусхофер, X. Макіндер, А. Мехен та ін.

Раціональний метод - один із методів ухвалення рішень, спрямований на ухвалення раціонального рішення, що базується на розумінні цінностей і цілей розвитку та функціонування країни/держави або окремих її частин чи складових влади. Згідно Р. м. законодавець або виконавець повинен чітко дотримуватися розроблених процедур на кожному етапі ухвалення рішень, що забезпечить найкраще використання існуючих ресурсів у досягненні поставленої мети.

Регіон - 1) область, район, частина країни, що відрізняється ід інших областей сукупністю природних і (або) історично формованих, відносно стійких економіко-географічних та інших собливостей, які часто поєднуються з особливостями аціонального складу населення; 2) група сусідніх країн, бизьких за національним складом і культурою або однотипних а суспільно-політичним устроєм, що виділяються в окремий кономіко-географічний район світу. Р. виступає важливим б'єктом країнознавчих досліджень.

Регіоналізація- 1) розвиток, зміцнення економічних, політичних та інших зв'язків між областями або державами, що входять до одного регіону; 2) виникнення регіональних об'єднань держав.

Регіоналізм - 1) підхід до розгляду і розв'язання економічних, соціальних, екологічних, політичних та інших проблем під кутом зору інтересів та потреб того чи іншого регіону; 2) сучасний політичний рух у Європі за компромісне поєднання позитивних рис унітарного і федеративного державного устрою.

Регіональна концепція в географії - один з генеральних і найбільш традиційних напрямів у географії, при якому основним об'єктом дослідження виступає територія (континент, країна, регіон, район), оскільки вся життєдіяльність суспільства, його господарська і соціальна організація глибоко географічні, мають зональну і регіональну виразистість. Крім того населення того чи іншого регіону або району осмислює, що він - їх батьківщина і вони взаємозв'язані тісними економічними, духовними і культурними узами.

Результат - кінцевий підсумок або наслідок певної діяльності, в тому числі наукового дослідження.

Рейтинг - індивідуальний числовий показник рівня діяльності, а також популярності певної особи, організації, країни, регіону, конкретного заходу, який визначається шляхом опитування громадської думки, соціального дослідження, анкетування тощо.

Реклю Ж.Ж. (1830 -1905) - французький географ і засновник сучасного країнознавства. Видав 19-томну загальну географію "Земля і люди", в якій основний акцент переніс з при-родознавчого опису на опис народів, міст, історичних пам'яток. Головна ідея цього опису - людська праця, зміна природи людиною. Р.Ж.Ж. розглядав Землю як організм, а окремі компоненти природи як його органи і наголошував на необхідності вивчення взаємодії процесів, змінності географічних явищ у просторі та часі.

Рекреалогія (від лат. гесгео - відновлюю та гр. logos -вчення) - галузь знань про причини та способи здійснення рекреаційної діяльності як невід'ємної складової життя кожної людини та суспільства, соціально-культурні, економічні, антропоекологічні механізми організації цієї діяльності та її наслідки.

Рекреаційна екологія - наука про взаємодію рекреанта з донкіллям. Виникла на стику двох наукових напрямів: рекреації, рекреаційної географії (індустріально-орієнтованої) та екології людини (науки про взаємодію людини з живою природою).

Референдум - загальнонародне голосування з важливого питання державного життя.

Рівні країнознавчих досліджень - певні ступені здійснення наукових досліджень у країнознавстві. Виділяють три основні Р. к. д.: 1. Філософський країнознавчий аналіз - має за предмет дослідження загальні методологічні засади, гіпотези, узагальнення, прогнози тощо; 2. Конкретно-теоретичний аналіз -дає змогу сформулювати основні положення комплексного країнознавства, в тому числі з метою створення наукового образу (іміджу) країнознавчого об'єкту - країни, району/регіону, території, історико-географічного краю; 3. Емпіричний аналіз - ґрунтується на конкретних результатах дослідження країнознавчої дійсності на базі понятійно-категоріального та методологічного апарату країнознавства шляхом реалізації основних країнознавчих функцій - описової, інформаційно-аналітичної, науково-дослідницької, практичної, прогностичної, методологічної.

Ріттер Карл (1779 -1858) - один з найвідоміших пред-ставників німецької наукової школи географічного детермінізму, автор праці "Європа". Для нього безумовним фактом було те, що розвиток народів іде шляхом, обумовленим оточуючим середовищем, суттєвою частиною якого є природні умови. Розробив ієрархічну систему регіонального поділу світу в рамках єдиного глобального простору. Всю Землю поділив на сухопутну (континентальну) і водну (морську) напівсфери. У межах першої виділив два великі регіони - Старий світ і Новий Світ, розробив і впровадив в географію порівняльно-географічний метод. В численних країнознавчих працях основну увагу приділяв опису рельєфу, берегових ліній, гідрографічної мережі і значно меншу - клімату й органічному світу. Сприяв посиленню інтересу до суспільної географії і вважав, що географія стоїть на рубежі природничих і гуманітарних наук.

Розвиток - ріст ефективності, тобто збільшення корисності та розширення можливостей, в тому числі при здійсненні наукових досліджень: інтенсивний Р. - без залучення додаткових зовнішніх ресурсів; екстенсивний Р. - на основі залучення додаткових зовнішніх ресурсів.

Розвідувальне країнознавче дослідження - тип дослідження, яке здійснюють в тому випадку, коли про об'єкт дослідження існує лише дуже приблизне уявлення і неможливо запропонувати основні гіпотези.

Ростоу Уолт (1916 р. н.) - американський економіст, соціолог, політичний діяч. З 1969 р. - професор економіки Техаського університету. Сформулював у працях "Стадії економічного росту. Некомуністичний Маніфест" (1960) і "Політика та стадії росту" (1971) один із варіантів теорії індустріального суспільства. Автор концепції "стадіїекономічного росту". Виділяв п'ять таких стадій: 1) традиційного, або аграрного суспільства; 2) перехідного суспільства та створення передумов індустріальної революції; 3) суспільства промислової революції; 4) зрілості індустріального суспільства; 5) постіндустріального суспільства як ери масового споживання. Вважав, що політика (в т.ч. зовнішня) не детермінується економікою, а виступає результатом взаємодії економічних, соціальних і політичних сил. Представник напряму політичного реалізму в науці про міжнародні відносини.

Рудницький С.Л. (1877 - 1937) - український географ, доктор філософії, фундатор української географії. Розробляв теоретичні засади географії, як науки і вважав її загальною просторовою наукою про Землю. Загальну географію поділяв на 4 дисципліни -математичну, фізичну, біологічну географію та антропогеографію. Видав двотомну працю "Коротка географія України". Дав поштовх розвитку політичної географії. Заснував Український науково-дослідний інститут географії та картографії (1927).

Світогляд- система узагальнених поглядів на світ і місце людини в ньому, на ставлення людини до оточуючої дійсності та до самої себе, а також обумовлені цими поглядами ідеали, принципи пізнання і діяльності. За своїм змістом і спрямуванням може бути науковим і ненауковим, ма­теріалістичним та ідеалістичним, релігійним та атеїстичним, революційним і реакційним.

Середовище - все те, що оточує дану систему і в чому дана система функціонує. С. взагалі може виступати об'єктом країнознавчих досліджень.

Середовище внутрішнє (контекст) - сукупність впливів, які справляють на систему її елементи. С. в. виступає об'єктом країнознавчих досліджень.

Середовище зовнішнє (енвайромент) - оточення системи, яке накладає на неї певні примуси та обмеження: клімат, ландшафт місцевості, конфігурація кордонів, корисні копалини і т.п. справляють безпосередній вплив на взаємодію держав. С. з. виступає об'єктом країнознавчих досліджень.

Синергетика - наука про виникнення порядку з хаосу, про самоорганізацію.

Синергетичний метод у країнознавстві (від грец. "сінергія" -співдружність, співробітництво) - спосіб наукового дослідження, який ґрунтується на тому, що складні територіальні системи (країна, район, інші території), можуть бути пізнані й охарактеризовані лише з допомогою матеріалів різних наук (природознавчих, економічних, політичних), художньої літератури, мистецтва.

Синтез(від грец. synthesis - з'єднання) - з'єднання (уявне або реальне) розділених елементів об'єкту в єдине ціле (систему). С. нерозривно зв'язаний з аналізом (розчленуванням об'єкту на елементи).

Система- поняття, яке розкриває взаємозалежність між складовими частинами, елементами та процесами таким способом, що може бути встановлена правильність у відносинах. C. - сукупність елементів, які перебувають у відносинах і зв'язках між собою й утворюють певну цілісність, єдність. У країнознавстві надскладною С. є сама країна, в межах якої взаємозв'язані природа, населення, господарство і культура. В залежності від масштабу досліджень у країнознавстві С. можуть бути економічні й адміністративні райони, агломерації тощо. Особливістю С. є передача в них інформації та наявність процесів управління. До визначальних системних принципів належать: цілісність (неможливість зведення властивостей С. до суми властивостей її складових; залежність кожного елемента, властивості і відношення С. від його місця, функцій тощо в середині цілого); структурність (можливість описати С. через визначення її структури); взаємозалежність С. і середовища (С. формує й виявляє свої властивості в процесі взаємодії з середовищем, виступаючи при цьому активним компонентом взаємодії); ієрархічність (кожен компонент С. в свою чергу може розглядатися як С., а досліджувана С. становить один з компонентів ширшої С); множинність описів кожної С. (через складність кожної з них адекватне пізнання їх вимагає побудови множинності різних моделей. Як С. особливого класу країнознавчі С. ха-рактеризуються складністю структури, наявністю численних елементів зі складними взаємозв'язками, динамічністю й схоластичністю поведінки С. в цілому та її елементів, існуванням ієрархічних і функціональних підсистем, які розвиваються на підставі окремих цілей.

Системний аналіз - сукупність методів і засобів (насамперед вироблення, прийняття й обґрунтування рішень), які використовують при дослідженні та конструюванні складних і надскладних об'єктів, у т.ч. міжнародних систем. Стадії системного дослідження включають: чітке формулювання проблеми, визначення мети й критеріїв оцінки реалізації мети; структурний аналіз досліджуваного об'єкта, розроблення концепцій його розвитку і знаходження способів досягнення поставленої мети; аналіз проблеми, розроблення моделі та її розв'язання, одержання варіантів дослідження; синтез досліджуваної проблеми й прийняття рішень.

Системний підхід - методологічний напрямок у науці, основне завдання якого полягає в розробці методів дослідження міжнародних систем.

Системний підхід у країнознавстві - полягає в наступному: 1) складова частина (галузь, район) розглядається з точки зору цілого (країни); 2) складна система керується емерджентними (інтегральними) факторами, які характерні для цілої системи (країни), і не характерні для складових частин.

Сорокін Костянтин (1959 р. н.) - російський міжнародник і політолог. У 1981 р. закінчив факультет журналістики Московського державного інституту міжнародних відносин. Захистив кандидатську дисертацію в Інституті США і Канади. Впродовж 1993 -1994 pp. Працював у Центрі вивчення проблем безпеки і роззброєння Стенфордського університету (США). Директор Центру геополітичних досліджень Інституту Європи РАН. Автор низки публікацій у журналі "Полис" і періодичних виданнях Англії, Німеччини, США, Фінляндії. У монографії "Геополітика сучасності і геостратегія Росії" (1996) проаналізував етапи розвитку геополітичної науки, дав характеристику сучасної епохи і місця в ній Росії з точки зору геополітики, розкрив значення різних регіонів і країн для геополітичних розрахунків Росії.

Соціалізм- політична доктрина, для якої характерний підхід до розв'язання всіх соціальних проблем з точки зору суспільства як єдиного цілого. Існують два основних трактування терміну С: 1) марксистське - перша фаза комуністичної формації; суспільство, засноване на загальній власності на засоби виробництва; 2) соціал-демократичне - процес реалізації ідеалів свободи, справедливості, солідарності та інших цінностей; розуміється як вічнотривале завдання.

Соціальна географія - галузь соціально-економічної географії, яка вивчає просторові процеси і форми організації життя людей, передусім з точки зору умов праці, побуту, відпочинку, "відтворення" життя людини; тісно пов'язана з різноманітними, в тому числі країнознавчими дослідженнями.



  

© helpiks.su При использовании или копировании материалов прямая ссылка на сайт обязательна.