П’ятнадцяте травня. Класна робота. ЛРК Поезія Івана Світличного. На хвилях часу

П’ятнадцяте травня

Класна робота

ЛРК Поезія Івана Світличного

На хвилях часу

Жив на світі поет-лірик. Він захоплювався і страждав, втішався ірозчаровувався, любив і співав. Черпав наснагу з краси світу, кохав,знаходив і втрачав, прозрівав і помилявся. Ніхто й ніколи не зможе дивитися на світ так, як дивився він, пломеніти, як він. Усе те перейшло в слово і в слові живе.

Іван Михайлович Світличний один з найтонших і найщиріших ліриків слов’янського світу, соловей України, співець Слобожанщини,саме тут він провів все своє життя .

Кажуть, що поезію зайве аналізувати, її треба відчувати, сприймати не стільки розумом, стільки серцем.

ВИПАДКОВИЙ СОНЕТ
Я – випадок. Я із закону випав
І впав у винятковість, як у сон.
Але не любить винятків закон.
Хоча – хіба це вибрик? виклик? випад?
І все ж я, випаденець, під замком
Сиджу собі, некондиційний виплід,
Складаю іспит на циганський випіт
(Колись би вже….. корова язиком).
Бо що як всі захочуть випадати?
Хто зможе випадущім раду дати?
Ніхто. Ніде. Ніколи. Далебі!
Невесело величині зникомій
У світі строгих регул і законів.
І все ж я – випадок. Сам по собі.

Іван Михайлович Світличний народився 7 серпня 1924 року в селі Нещеретове Білокуракинськогорайону Луганської області в сім’ї службовця.

Усе своє свідоме життя живе в Старобільську. Після закінчення середньої школи, вступає на фізико-математичний факультет учительського інституту. Після отримання диплома, вчителює по селах Старобільщини. У 1949-1951 рр. обіймає посаду директора Лозовівської семирічної школи. Працюючи, постійно спілкується з людьми, вивчає життя. Тоді ж народжуються і рядки його перших віршів.
(вірш «Сниться шкільний дзвінок»)

Спершу публікує свої вірші у Старобільській районній газеті, де працює відповідальним секретарем. При редакції газети керує літературним об’єднанням, яке згуртовувало літераторів-початківців. У 50-х роках активно друкується в обласних та республіканських газетах і журналах. У 1961 році виходить перша збірка віршів “Пісні над Айдаром”. Поезії Івана Світличного перекладаються також російською (Челябинськ), болгарською (Пернік) та татарською (Казань) мовами. У співдружності з місцевими композиторами пише понад 40 пісень, більшість яких присвячені рідному краю. Декілька пісень відзначено обласними преміями. Є Членом Спілки письменників України з 1967 року та автором 10 книг:

Із джерела під рідним небом,

Щоб ставши тут серед полів,

Знов зачерпнуть снаги і сили

В цієї теплої землі,

Що і мене колись зростила...

СТАРОБІЛЬСЬКИЙ ЕТЮД

Пахне вишнями хата на тихім осонні,

Обліпив подорожник стежину вузьку.

А вітри тугокрилі, мов злякані коні,

Понесли на леваду тривожне ку-ку.

Тихо-тихо навкруг.

Дідів бриль на баштані

Жовтим соняхом сонно пливе до зірниць.

Ген хмарини, що зліплені наче з кришталю,

Задивилися в денця глибоких криниць.

Ніби з пір я жар-птиць полуниці червоні

На узліссі у теплій пахучій траві.

Комбайнеру лоскочуть засмаглі долоні

Промінці, що стрибають, неначе живі.

А ген велетень-дуб небозвід підпирає,

Аж тріщить од напруги округле плече...

Це – липнева краса Старобільського краю,

Від якої не в силах відвести очей.

Річка починається з джерела, пісня – з щирого слова, день – з вранішнього променя, а батьківщина – з місця, де ти народився, де ти вперше побачив світ. Звідси починаються великі дороги в широкий світ, тут зароджується любов до рідного дому, до рідного краю, яка згодом переростає в любов до батьківщини, тут зароджується почуття національної гордості, тут формуються погляди людей на майбутнє. Початок життєвого шляху і витоки творчості І.Світличного – це степи Слобожанщин.

Часто у віршах зображено любов ліричного героя до батьківської хати, рідного дому, власного коріння, родоводу. Згадаймо, хто такий Ліричний герой.

Ліричний герой – це умовна дійова особа, яка виражає настрої та думки, втілені в художньому творі. В ліричного героя цієї поезії ми чуємо авторський голос.

Спосіб викладу – розповідь від автора, поезія належить до жанру інтимної лірики, оскільки в ній передаються особисті почуття, викликані образом рідної оселі.

Образ-символ рідної оселі якраз і є тим коренем, із якого виростають могутні дерева вдячності, пам’яті, обов’язку, національної гордості, патріотизму.

У 30-ті роки ХVIII століття в українській літературі з’явилась художня течія романтизму. І разом з творчістю поетів-романтиків в нашій культурі утвердилась пісня, яка має конкретного автора. Відтоді, мабуть, не було в літературі поета, перу якого не належав би хоча б один пісенний текст. Своє слово, сердечне, ніжне, вагоме і прекрасне, внесли в пісенну творчість і поети Луганщини.

Не є винятком і творчість І.М.Світличного
Разом зі старобільським композитором Іваном Кобилкіним, Іван Михайлович створив біля 50 пісень, одна з яких стала гімном м. Старобільськ.

Прочитайте виразно вірші. Які вони за жанром. Свою думку обґрунтуйте.
Н.СВІТЛИЧНІЙ
У світі пошесті і змору,
Німотності і глухоти,
Де мудрі муштрою менти
Лінчують душі без розбору, —
Там пісня, витвір висоти,
Свободи й пружного простору,
Шугнула вільним птахом вгору,
У вир! У небо! У світи!
Ривком відчаєного тіла
Роковано залебеділа
В святій готовності офір,
Та, браконьєрським залпом в небо
Підтята — легендарний лебідь, —
Упала на тюремний двір.
***
Джерело: І.Світличний. "Ґратовані сонети" -- "Сучасність", Мюнхен, 1977.

ТЮРМА

Ми серцем голі догола.
Т.Шевченко
В тюрмі, за ґратами, в неволі
Мені приснилася… тюрма.
Але не ця. Ні ґрат нема,
Ні варти. І всього доволі.
І світ — ідилія сама.
І люди — стовпище моголів
З кокардами, а серцем голі:
Кричать, а мова в них німа,
Полуда очі заступила,
На світ їм глянути несила,
Всі ждуть… початку чи кінця?
Відпущення гріхів чи страти?
І гупають об ребра-ґрати
Безвинно-заячі серця.
***
Джерело: І.Світличний. "Ґратовані сонети" -- "Сучасність", Мюнхен, 1977.

МОЯ СВОБОДА

Свободу не втікати з бою,
Свободу чесності в бою,
Любити те, що сам люблю,
А не підказане тобою,
Свободу за любов мою
Хоч і накласти головою,
А бути все ж самим собою, —
Не проміняю на твою,
Ліврейську, жебрану, ледачу,
Вертку, заляпану, як здачу,
Свободу хама й холуя.
Несу свободу в суд, за грати,
Мою від мене не забрати —
І здохну, а вона — моя.
***
Джерело: І.Світличний. "Ґратовані сонети" -- "Сучасність", Мюнхен, 1977.
Іван СВІТЛИЧНИЙ

⇐ Предыдущая 12