Психологические особенности проявления тревожности

УДК 159.922.73-053.6

Психологические особенности проявления тревожности

Радченко С.В. студент 3 курсу, кафедри практичної психології

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького

Науковий керівник: Царькова О.В. кандидат психологічний наук, доцент кафедри практичної психології

Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького

Тривожність є сигналом про небезпеку, вона привертає увагу до можливих труднощів, перешкодам для досягнення мети, що містяться в ситуації, дозволяє мобілізувати сили і тим самим досягти найкращого результату. Ключові слова: тривожність, тривога, особистість, емоційний стан. Тревожность является сигналом об опасности, она привлекает внимание к возможным трудностям, препятствиям для достижения цели, содержащимся в ситуации, позволяет мобилизовать силы и тем самым достичь наилучшего результата.Ключевые слова: тревожность, тревога, личность, эмоциональное состояние.

Radchenko S.V, Tsar'kova O.V. PSYCHOLOGICAL CHARACTERISTICS OF MANIFESTATIONS OF ANXIETY Anxiety is a signal of danger draws attention to the possible difficulties, obstacles to achieve the objectives contained in the situation allows mobilize forces and thus achieve the best results Key words: anxiety, anxiety, personality, emotional state.

Часом ми відчуваємо суперечливі почуття. Начебто все кругом в порядку: на роботі, вдома, в особистому житті. Але щось гризе зсередини, не дає спокою і змушує звернути увагу на проблеми внутрішнього світу. У психологічній науці це «незрозуміле почуття» вже добре вивчено і називається «відчуття тривоги» або попросту «тривожність».

Тривожність – це схильність індивіда до переживання тривоги, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги: один з основних параметрів індивідуальних відмінностей. [1, с. 68].

Тривога – переживання емоційного дискомфорту, пов’язано з очікуванням неблагополуччя, передчуттям небезпеки. На відміну від страху, як реакції на конкретну, реальну небезпеку. Поняття тривоги і тривожності мають різний зміст. Якщо тривога – це епізодичні прояви неспокою, хвилювання, то тривожність є стійким станом. Тривожність не пов’язана з якою-небудь певною ситуацією і проявляється майже завжди. Це стан супроводжує людину в будь-якому виді діяльності.

У вітчизняній психології тривожність також традиційно розглядалася як прояв неблагополуччя, викликаний нервово-психічними і важкими соматичними захворюваннями, або представляє собою наслідок перенесеної психічної травми.

Специфічна особливість тривожності як особистісної властивості полягає в тому, що вона має власну спонукальну силу. Виникнення і закріплення тривожності обумовлено незадоволенням актуальних потреб людини, які набувають гіпертрофований характер. Закріплення і посилення тривожності відбувається згідно механізму «замкнутого психологічного кола».

Як і тривога в цілому, стан тривожності може бути названо однозначно поганим або хорошим. Іноді тривога є природною, адекватною, корисною. Кожна людина відчуває тривогу, хвилювання або напругу в певних ситуаціях, особливо, якщо вона повинна зробити щось незвичайне, або підготуватися до цього. Наприклад, виступ перед аудиторією з промовою, або здача іспиту. Цей вид тривоги нормальний і навіть корисний, оскільки спонукає підготувати виступ, вивчити матеріал перед іспитом.

У інших випадках тривога є неприродною, патологічною, неадекватною, шкідливою. Вона стає хронічною, постійною і починає з’являтися не тільки в стресових ситуаціях, але і без видимих причин. Тоді тривога не тільки не допомагає людині, але, навпаки, починає заважати їй в її повсякденній діяльності.

Перш ніж розглядати тривожність підкреслимо різницю між тривогою і страхом. На перший погляд, як вказує В. Астапов, різниця проста: страх – це реакція на конкретно існуючу загрозу; тривожність – це стан неприємного передчуття без видимої причини. Проте, в науковій літературі не завжди дотримується це розділення.

П. Тілліх вважає, що страх і тривожність невід’ємні – вони тісно пов’язані між собою. Він визначає тривожність, як страх перед невідомим.

Таким чином, тривога це базисна реакція, загальне поняття, а страх – це вираз тієї ж самої якості, але в об’єктивній формі. Саме тому тривога надалі розглядатиметься в тісному зв’язку із страхом .

У наш час ставлення до явища тривожності істотно змінилося, і думки щодо цієї особистісної особливості стають менш однозначними і категоричними. Сучасний підхід до феномену тривожності ґрунтується на тому, що її не слід розглядати с самого спочатку як негативну рису особистості. Для кожної людини характерний свій оптимальний рівень тривожності, так звана корисна тривожність, яка є необхідною умовою розвитку особистості.

Проблему походження тривожності ми знаходимо в розробленому Л.І. Божович уявленні про те, що процес онтогенетичного розвитку особистості характеризується формуванням системних новоутворень психіки, в тому числі новоутворень аффективно-потребностной сфери. Особливістю таких новоутворень є те, що вони презнаходять спонукальну силу і характеризуються власною логікою розвитку. Як відомо, Л.І. Божович розглядала це питання на прикладі утворень, які забезпечують свідоме управління своєю поведінкою, а також планувала використовувати його стосовно вивчення вищих почуттів. Крім того, подібним же чином вона розглядає і якості особистості як систему, що включає стійкий мотив і закріплені, звичні форми його реалізації в поведінці і діяльності. Тривога, як особистісне утворення, проходить той же шлях розвитку. Можна вважати, що наявність конфлікту в сфері «Я» веде до незадоволення потреб, напруженість, різноспрямованість яких і породжує стан тривоги. Надалі відбувається її закріплення, і вона, стаючи самостійним утворенням, набуває власну логіку розвитку. Володіючи достатньою спонукальною силою, вона починає виконувати функції мотивації спілкування, спонукання до успіху. Також вона займає місце провідних особистісних утворень.

Інтерес до тривожності у З. Фрейда виник коли він отримав перші результати здійсненої ним терапії. Ця зацікавленість спершу привела його до припущення, що тривога, яку переживають багато його пацієнтів-невротиків, є наслідком неадекватного вивільнення енергії лібідо. Однак в міру накопичення досвіду він прийшов до розуміння, що подібна інтерпретація тривоги є неправильною. Тривога є функцією Ego і призначення її полягає в тому, щоб попереджувати особистість про наближення загрози, з якою треба зустрітися або оминути. Таким чином тривога дає можливість особистості реагувати на загрозливу ситуацію адаптивним способом.

Цей вчений визнавав необхідність розмежування страху і тривоги, вважаючи, що страх – реакція на конкретну небезпеку, тоді як тривожність – реакція на небезпеку, не відому і не визначувану. Вважаючи, що розуміння тривожності має надзвичайно велике значення для пояснення психічного життя людини, З. Фрейд дуже скрупульозно підходив до аналізу даного явища, неодноразово переглядав і уточнював свою концепцію – головним чином в тих її частинах, що стосуються причин і функцій тривожності. Зміст тривожності – почуття невизначеності і безпорадності.

Тривожність характеризується трьома основними ознаками: специфічним почуттям неприємного; відповідними соматичними реакціями (насамперед посиленням серцебиття); усвідомленням цього переживання.

Спочатку З. Фрейд допускав існування несвідомої тривожності, проте потім прийшов до висновку, що цей стан переживається свідомо і супроводжується зростанням вміння справлятися з небезпекою. Що стосується несвідомої тривожності, то надалі вона стала розглядатися в руслі досліджень психологічного захисту. На його думку, тривожність виступає повторенням у наших фантазіях ситуацій, пов’язаних з випробуваними в минулому досвіді переживаннями безпорадності. Прообразом таких ситуацій є травма народження.

Вчений виділяв три основних види тривожності: об’єктивну, викликану реальної зовнішньою небезпекою; невротичну, викликану небезпекою не відомої і не визначеною; моральну, обумовлену ним як «тривожність совісті».

Об’єктивна тривога – емоційна відповідь на загрозу зовнішнього світу, вона є синонімом страху і може послаблювати здатність людини ефективно боротися з джерелом загрози. Невротична тривога – зумовлена тиском Ід, це відповідь на загрозу того, що неприйнятні імпульси Ід стануть усвідомленими, а Его втратить здатність їх контролювати. Тривога в даному випадку виходить із страху, що, коли людина зробить щось погане, це буде мати тяжкі негативні наслідки. Моральна тривога – зумовлена тиском Супер-Его; це емоційна відповідь на те, що Его відчуває загрозу з боку Супер-Его. Моральна тривога виникає завжди, коли Ід хоче виразити непристойні думки та дії, і Супер-Его відповідає на це почуттям вини, стиду або самозвинувачення.

Водночас, з його точки зору, розмежування об’єктивної і невротичної тривожності дуже умовно, оскільки невротична тривожність має тенденцію проектуватися зовні («прикріплятися до об’єкта»), набуваючи вигляду реального страху, так як від зовнішньої небезпеки позбутися легше, ніж від внутрішньої.

Незважаючи на те, що в наші дні ідеї класичного психоаналізу вже не настільки популярні в психологічному співтоваристві, як у колишні часи, необхідно визнати, що уявлення З. Фрейда на довгі роки, аж до наших днів, визначили основні напрямки вивчення тривожності.

Згідно йому, до складу тривожності входять поняття: «тривога», «страх», «занепокоєння». Страх – афективне відображення у свідомості людини конкретної загрози для її життя і благополуччя. Тривога – емоційно загострене відчуття майбутньої загрози. Тривога на відміну від страху – не завжди негативно сприймається, так як вона можлива і у вигляді радісного хвилювання, хвилюючого очікування.

Тривожність як сигнал про небезпеку привертає увагу до можливих труднощів, перешкодам для досягнення мети, що містяться в ситуації, дозволяє мобілізувати сили і тим самим досягти найкращого результату. Тому нормальний (оптимальний) рівень тривожності розглядається як необхідний для ефективного пристосування до дійсності (адаптивна тривога). Певний рівень тривожності – природна й обов'язкова характеристика активної діяльності особистості. У кожної людини існує свій оптимальний, чи бажаний, рівень тривожності – це так звана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для нього істотним компонентом самоконтролю і самовиховання. Надмірно високий рівень розглядається як дезадаптивних реакція, що виявляється в загальній дезорганізації поведінки й діяльності. Особистості, що відносяться до категорії високо тривожних, схильні бачити в широкому діапазоні ситуацій загрозу для їхньої самооцінки і життєдіяльності. На такі ситуації вони реагують вираженим станом напруженості. В руслі вивчення проблем тривожності розглядається і повна відсутність тривоги як явища, що перешкоджає нормальній адаптації і так само, як і стійка тривожність, заважає нормальному розвитку і продуктивної діяльності.

Невизначеніше йдуть справи з доказами впливу тривожності на особистісний розвиток, хоча вперше його відзначив ще С. К’єркегор, який вважав тривожність основним чинником, що визначає історію людського життя. Пізніше ця точка зору розвивалася в філософських роботах екзистенціалістів і в психологічному плані – в психоаналітичних дослідженнях.

Сьогодні найбільш поширена точка зору, яка розглядає страх як реакцію на конкретну, певну небезпеку, а тривожність – як переживання невизначеною, невиразною, безоб'ектівной загрози переважно уявного характеру. Відповідно до іншої позиції, страх випробовується при загрозі вітальної, коли щось загрожує цілісності або існуванню людини як живої істоти, людського організму, а тривожність – при загрозі соціальної, особистісної, коли небезпека загрожує цінностям людини, потребам «Я», його уявленню себе, відносинам з іншими людьми, положенню в суспільстві. У деяких дослідженнях страх розглядається як фундаментальна емоція, а тривожність – як формується на його основі, часто в комбінації з іншими базовими емоціями, більш складне емоційне освіту

Поруч дослідників виділяється стійка тривожність у якій-небудь сфері (тестова, міжособистісна, шкільна та ін. Її прийнято позначати як специфічну, приватну) і загальна, генералізована тривожність, вільно змінює об’єкти залежно від зміни їх значущості для людини. У цих випадках приватна тривожність є лише формою вираження загальної тривожності.

Л.І. Божович виділяє адекватну і неадекватну тривожність. Відповідно до цієї точки зору, критерієм справжньої тривожності виступала її неадекватність реальної успішності, реальному стану індивіда в тій чи іншій галузі. Тільки в такому випадку вона розглядалася як прояв общелічностного тривожності, «зафіксуватися» на певній сфері.

Ф.Б. Березін зазначив, що стан тривоги (тривожності) – це емоційний стан, ряд емоційних станів, закономірно змінюють одне одного в міру зростання, і виділив шість рівнів стану тривоги.

Перший рівень – найменша інтенсивність тривоги. Виражається в переживаннях напруженості, настороженості, дискомфорту. Це відчуття не несе ознаки загрози, а служить сигналом швидкого настання більш виражених проявів тривоги. Даний рівень тривоги має найбільше адаптивне значення.

На другому рівні відчуття внутрішньої напруженості змінюють гіперостезіческіе реакції або ж вони приєднуються до нього. Раніше нейтральні стимули набувають значимість, а при посиленні – негативну емоційне забарвлення.

Третій рівень – власне тривога. Проявляється в переживанні невизначеною загрози, почуття неясної небезпеки.

Четвертий рівень – страх. Виникає при наростанні тривоги і проявляється в опредмечивании, конкретизації невизначеною небезпеки. При цьому об’єкт, з яким зв’язується страх, не обов'язково відображає реальну причину тривоги, дійсну загрозу.

П’ятий рівень – відчуття невідворотності насування катастрофи, яка виникає в результаті поступового наростання тривоги і виражається в почутті жаху. При цьому дане переживання пов’язано не з вмістом почуття, а лише з наростанням тривоги. Подібне переживання може викликати невизначена, але дуже сильна тривога.

Найбільш важливий рівень – тривожно-боязке порушення, яке виражається в потребі рухової розрядки, панічному пошуку допомоги. Дезорганізація поведінки та діяльності викликається тривогою, сягає при цьому свого максимуму.

А.М. Прихожан виділяє дві основні категорії тривожності: 1) відкрита – свідомо пережита і демонстрована в поведінці і діяльності у вигляді стану тривоги; 2) прихована – в різкій ступеня несвідома, що виявляється або надмірним спокоєм, нечутливістю до реального неблагополуччя і навіть запереченням його, або непрямим шляхом через специфічні способи поведінки.

Усередині цих категорій були виявлені і піддалися спеціальному аналізу різні форми тривожності. Виділимо три форми відкритої тривожності: Гостра, нерегульована або слабко регульована тривожність – сильна, усвідомлювана, демонстрована зовні через симптоми тривоги, самостійно впоратися з нею індивід не може. Регульована і компенсируемая тривожність, при якій діти самостійно виробляють досить ефективні способи, що дозволяють справлятися з наявною у них тривожністю. Важливою характеристикою обох форм є те, що тривожність оцінюється дітьми як неприємне, важке переживання, від якого вони хотіли б позбутися. Культивована тривожність – тривожність усвідомлюється і переживається як цінна для особистості якість, що дозволяє досягти чималого. Культивована тривожність виступає в декількох варіантах. По-перше, вона може визнаватися індивідом як основний регулятор його активності, що забезпечує його організованість, відповідальність. По-друге, вона може виступати як якась світоглядна і ціннісна установка. По-третє, вона нерідко проявляється в пошуку певної «умовної вигоди» від наявності тривожності і виражається через посилення симптомів. В деяких випадках у одного випробуваного зустрічалися одночасно два або навіть всі три варіанти.

Прихована тривожність зустрічається значно рідше, ніж відкрита. Одна з її форм – «неадекватне спокій». У цих випадках індивід, приховуючи тривогу як від оточуючих, так і від самого себе, виробляє сильні й негнучкі способи захисту від неї, що перешкоджають усвідомленню як певних погроз у навколишньому світі, так і власних переживань. У таких дітей не спостерігається зовнішніх ознак тривожності, навпаки, вони характеризуються підвищеним, надмірним спокоєм. Ця форма дуже нестійка, вона досить швидко переходить у відкриті форми тривожності. Звертає на себе увагу те, що у деяких дітей відкрита тривожність і «неадекватне спокій» чергуються. Створюється враження, що «неадекватне спокій» в цьому випадку виступає як деякий тимчасовий «відпочинок» від тривог, коли її дія набуває реально загрозливий психічному здоров’ю індивіда характер.

Друга форма прихованої тривожності – «відхід з ситуації» – зустрічається досить рідко.

Отже, у всіх розглянутих віках виникнення і закріплення тривожності як стійкого утворення пов'язане з незадоволенням провідних потреб віку, які одержують ненасищаемой характер по гіпертрофованого типу. Тривожність, що виникає внаслідок травмотіческого стресу, закріплюється в якості особистісного освіти за наявності зазначених характеристик потреб і внутрішніх конфліктів.

Певний рівень тривожності – природна й обов’язкова особливість активної діяльності особистості. У кожної людини існує свій оптимальний або бажаний рівень тривожності – це так звана корисна тривожність [2, с. 234].

Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для нього істотним компонентом самоконтролю і самовиховання. Однак, підвищений рівень тривожності є суб’єктивним прояв неблагополуччя особистості.

Прояви тривожності в різних ситуаціях не однакові. В одних випадках люди схили поводитися тривожно завжди і скрізь, в інших вони виявляють свою тривожність лише час від часу, в залежності від складних обставин [3, с. 89].

Ситуативно стійкі прояви тривожності прийнято називати особистісними і пов’язувати з наявністю у людини відповідної особистісної риси (так звана «особистісна тривожність»). Це стійка індивідуальна характеристика, яка відображає схильність суб'єкта до тривоги і передбачає наявність у нього тенденції сприймати досить широкий «віяло» ситуацій як загрозливий, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність, особистісна тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, що розцінюються людиною як небезпечні, пов’язані зі специфічними ситуаціями загрози його престижу, самооцінці, самоповазі. [4, с. 120].

Ситуативно мінливі прояви тривожності називають ситуативними, а особливість особистості виявляє такого роду тривожність, позначають як «ситуаційна тривожність». Цей стан характеризується суб'єктивно пережитими емоціями: напругою, занепокоєнням, заклопотаністю, нервозністю. Такий стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним за інтенсивністю та динамічним у часі. Особи, що відносяться до категорії високотревожних, схильні сприймати загрозу своїй самооцінці і життєдіяльності у великому діапазоні ситуацій і реагувати дуже напружено, вираженим станом тривожності.

Діяльність людини в конкретній ситуації залежить не тільки від самої ситуації, від наявності або відсутності у індивіда особистісної тривожності, але і від ситуаційної тривожності, що виникає в даної людини в даній ситуації під впливом складних обставин. Вплив ситуації, що склалася, власні потреби, думки і почуття людини, особливості його тривожності як особистісної тривожності визначають когнітивну оцінку їм виникла. Ця оцінка, у свою чергу, викликає певні емоції (активізація роботи автономної нервової системи і посилення стану ситуаційної тривожності разом з очікуваннями можливої невдачі). Інформація про все це через нервові механізми зворотного зв’язку передається в кору головного мозку людини, впливаючи на його думки, потреби і почуття.

Та ж когнітивна оцінка ситуації одночасно і автоматично викликає реакцію організму на загрозливі стимули, що призводить до появи контрзаходів і відповідних відповідних реакцій, спрямованих на зниження виниклої ситуаційної тривожності. Підсумок усього цього безпосередньо позначається на виконуваній діяльності. Ця діяльність перебуває в безпосередній залежності від стану тривожності, яке не вдалося подолати за допомогою вжитих відповідних реакцій і контрзаходів, а також адекватної когнітивної оцінки ситуації. [5, с. 415].

Таким чином, діяльність людини в породжує тривожність ситуації безпосередньо залежить від сили ситуаційної тривожності, дієвості контрзаходів, вжитих для її зниження, точності когнітивної оцінки ситуації.

Тривожність як властивість особистості багато в чому обумовлює поведінку суб’єкта. Існує певний рівень тривожності – природна й обов’язкова особливість активної діяльності особистості. У кожної людини існує свій оптимальний або бажаний рівень тривожності – це так звана корисна тривожність, призначення якої є забезпечення безпеки.

Хорошою профілактикою (а іноді й безпосередньо лікуванням) виникнення почуття тривоги є постійна активна діяльність, яка приносить позитивні емоції і приносить задоволення. Це може бути спорт, заняття мистецтвом, активний відпочинок, винахідництво, участь у громадському житті, загалом все те, що не дає сидіти на місці і нудьгувати, але допомагає в самореалізації.

Использованная литература:

1. Вилюнас В. К. Психология эмоциональных явлений / В.К. Вилюнас. – М.: Изд-во МГУ, 1976.– 68 с.

2. Возрастная и педагогическая психология: Учебник для студентов пед. ин-тов/ [В.В. Давыдов, Т.В. Драгунова, Л.Б. Ительсон и др.]; под ред. А.В. Петровского. – [2-е изд.], испр. И доп. – М.: Просвещение, 1979. – 288 c.

3. Изард К. Эмоции человека: [Пер. с анг.] / К.Изард. под ред. Л.Я.Гозмана, М.С.Егоровой; – М.: Изд-во МГУ, 1980. – 89 c.

4. Немов Р. С. Психология. Учебник для студентов высш. пед. учеб. заведений / Р.С. Немов. – М.: Просвещение: ВЛАДОС, 1995. – 576 с.

5. Рогов Е. И. Настольная книга практического психолога в образовании: Учебное пособие / Е.И. Рогов. – М.: ВЛАДОС, 1996. – 529 с.