ТРЕТЯ. ДРУГЕ ТЕПЛО

ТРЕТЯ

До села вели нову лінію електропередач і через ліс прорубали просіку. Вицілила ця просіка якраз на трійцю беріз, що вибігли з лісу на добру дюжину кроків. Довелося спиляти і їх. Мені було жаль білокорих. Не один раз привітали вони мене, коли виходив з лісу, натомлений бродінням по сосняках і мочарах. Дві були красиві: гінкі, косисті, аж усміхнені. Восени стояли свічкасто, як намальовані. А третя геть нікудишня — кущ, горбата, ще й на згині здоровенна репана бородавка. Ця третя й на березу була мало схожа, така вже коряка-розкоряка, що й порівняти ні з чим. Навіть зрізана, вона так неоковирно впала, що ні підступитися, ні роздивитися. Ті дві бензопильщик Кузьма обчухрав та відвіз на своє обійстя — гарна купа дровець вийшла. А третю поволокли прямо на кострище, бо з нею й морочитися ніхто з лісорубів не захотів. Коли це нагодився мій сусід Микола. «Ви що, — каже, — таку березу — на вогонь?! » І витяг коряку з купи. Хтось із лісорубів не стримався, уколов: — Неси додому та й тішся. — От спасибі! — не образився Микола, — Таки й понесу… Заходжу якось до Миколи, а в нього у вітальні на стіні висить дивовижний таріль із такого візерунчастого дерева, якого ще не доводилося бачити. Сусід помітив мов здивування. — Подобається? — запитує і хитрувато на мене косує. — Атож!.. — А це із тієї, бородавкуватої, що мало у вогні не згоріла… Виходить, ота третя береза теж мала свою красу, та ще й неабияку. А от розгледіти її було дано тільки йому, Миколі.

ДРУГЕ ТЕПЛО

Послала мама Олега на вулицю із килимка пилюку вибити, хідники повитрушувати. Надворі мороз рип-рип, так за пальці й хапає. Спробував Олег трусити в рукавицях, та хіба то робота? Тут же саме вийшов із хати дід Іван. Учора він цілий вечір лагодив упряж і тепер ніс її в мішку на колгоспну конюшню. — Е, — каже дід Іван Олегові, — так у тебе нічого не вийде. Хідники добре витрушувати, коли друге тепло добудеш. Тоді й руки не мерзнутимуть. — А що то за друге тепло? — дивується хлопчик. — Як його добувають? — Коли знаєш, то просто. Але це не розказувати, а показувати треба. — То покажіть, діду Іване… — Гаразд, — погоджується дід. — Тільки спершу допоможи мені віднести упряж на конюшню. Взяли вони мішка — онук за гичку, дід за гузирі — та й понесли. А конюшня аж за селом, на горбку. Поки дісталися — кілька разів мінялися місцями: то один попереду, то другий. Як прийшли, дід Іван усміхається: — Тепер зрозумів, як добувається друге тепло? — Здогадався! — одказав Олег. І витер рукавом спітнілого лоба.

⇐ Предыдущая 39 40 41 42 434445 46 47 48 Следующая ⇒