Annotation 8 страница

Щойно Ґарґантюа змовк, йому видано заводіяк, яких він вимагав, окрім Галабурди, Гівняя і Вахлая, бо вони ще за шість годин перед січею втекли, — один до Аньєльського межигір'я, другий до Вірської долини, а третій до Логроньо, втекли без очей, і окрім двох хлібопеків, на бойовищі полеглих, Ґарґантюа карати нікого не став, лише звелів призвідцям стати до пресів у наново відкритій друкарні. Потім наказав із почестями в Неаретській долині і на Брюльв'єському полі всіх убитих поховати. А поранених загадав перев'язати і до свого найбільшого шпиталю покласти. Відтак, з'ясувавши, скільки збитків було місту і городянам заподіяно, звелів відшкодувати їх, зібравши свідчення під присягою, і розпорядився збудувати фортецю, примістивши в ній залогу і варту, щоб ліпше місто від раптових наскоків боронити. Перед від'їздом Ґарґантюа висловив подяку легіонерам, учасникам битви, і послав їх зимувати на квартири — всіх, окрім десятого, чільного, легіону, що того дня собі слави злучив, та деяких отаманів, яких вирішив із собою до Ґранґузьє узяти. Як же радів добрий цар, коли жовніри явилися до палацу. Він урядив їм учту — там таку пишну, щедру та гойну, якої з часів царя Артаксеркса не бачили. Підвівшись із-за столу, він пороздавав їм весь свій буфетний посуд, що важив вісімнадцять мільйонів чотирнадцять золотих безантів і був колекцією великих античних ваз, великих глеків, великих мисок, великих чаш, пугарів, глечиків, посвітачів, філіжанок, лодій, жардиньєрок, драгоньєрок та іншого начиння, і все зі щирого золота й оздоблене самоцвітами, поливою та різьбою, дорожчими, на загальний присуд, за саме золото. Ба більше, Ґранґузьє загадав зі своїх скринь видати по мільйону двісті тисяч екю на носа, а ще кожен одержав у свою вічну обладу (якщо вони бездітними не вмруть) замок і прилеглі землі, на їхній вибір: Понократу дістався Ларош-Клермо, Гімнастові — Кульдре, Евдемонові — Монпасье, Рево — Тольмеру, Ітиболу — Монсоро, Акамасу — Канд, Варен — Хіронакту, Ґраво — Себасту, Кенкене — Олександрові, Літре — Софрону^[117] і так усі осади. Розділ LII
Як Ґарґантюа звелів для ченців Телемську пустинь^[118] збудувати

Залишалося тільки ченчика вдарувати. Ґарґантюа хотів був зробити його сейським абатом, але той відмовився. Тоді Ґарґантюа запропонував йому Бурґейське або Сен-Флорентійське абатство, а як хіть, то й обидва разом, але чорноризець відповів навпростець, що не бажає брати на себе обов'язок над чернецтвом черничити. — Як я (сказав він) правитиму іншими, коли самим собою правити не годен? А як вам здається, що я вам прислужився і ще прислужусь колись, то дозвольте мені закласти абатство по моїй уподобі. Така просьба Ґарґантюа сподобалась, і він відвів для цього цілий край Телемський, аж до річки Луари, за дві милі від великого лісу Пор-Юо, після чого ченчик попросив Ґарґантюа заснувати тут пустинь, не схожу на жодну іншу. — Тоді насамперед (сказав Ґарґантюа) кругом не має бути мурів, бо решта абатств обмуровані. — Слушно (сказав ченчик), бо що ж воно виходить? — за мурами як у муравлиську, тільки й чути мур-мур, і взагалі хмуро. — Тим паче (провадив Ґарґантюа), що в деяких кляшторах є така ужанція: як туди ввійде жінка (я маю на увазі жінку чеснотливу і порядну), то в місцях, через які вона пройшла, треба потім провести прибирання, ну, а там буде заведений такий порядок: ретельно прибирати всі ті приміщення, де побували послушник чи послушниця, які випадково туди забредуть. У монастирях усе відміряно, розраховано і розписано по годинах, отож ми, навпаки, подбаємо, щоб там не заводили ні дзиґарів, ні циферблатів, усе робитиметься в разі потреби і в удатну пору, бо лічити години — це звичайнісіньке марнування часу. Яка з цього користь? Це ж просто недоумство уважати на бамкання дзвону, а не на голос сумління й розуму. Item^[119], у наш час у ченці стрижуться з жінок самі лише сліпі на одне око, чи кульгаві, горбаті, потворні, незграбні, божевільні, причинні, пришелепуваті та увереджені, а з чоловіків шмаркаті, віскряві, безклепкі, дармоїди… — До речі (сказав монах), куди дівати жінок простих? — На постриг, — відповів Ґарґантюа. — Ага (сказав ченчик). — Отож у нас, навпаки, туди братимуть таких мужчин і жінок, які гарні з себе, ставні й товариські. Item, до жіночих кляшторів чоловіки пробираються потаєнці і крадькома, отож декретуйте, що жінкам, навпаки, не вільно цуратися мужчин, а мужчинам жінок. Item, і мужчини і жінки, до монастиря вступивши, мають і мусять після року покути провести в монастирі ціле життя, — натомість, за вашим статутом, і мужчини і жінки, що вступили до вас, можуть піти від вас як-хотя, вільно і безперешкодно. Item, зазвичай ченці дають три обітниці, а саме: цнотливости, бідности і слухнянства, — ось чому ви повинні запровадити, що кожен має право одружитися, забагатіти і бавитися цілковитою волею. Щодо вікового цензу, то при вступі для жіноцтва має бути межа — від десяти до п'ятнадцяти років, а для чоловіцтва — від дванадцяти до вісімнадцяти. Розділ LIII
Як і на які кошти збудовано Телемську пустинь

На побудову й опорядження абатства Ґарґантюа жалував готівкою два мільйони сімсот тисяч тридцять один довгорунний баран і аж до завершення робіт обіцяв давати щороку під доходи з річки Диви один мільйон шістсот шістдесят дев'ять тисяч екю з зображенням сонця і стільки само з зображенням квочки з курчатами. На заснування й утримання пустині він поклав на рік два мільйони триста шістдесят дев'ять тисяч п'ятсот чотирнадцять нобілів^[120] із зображенням троянди, ці гроші гарантувалося земельною рентою, як це підтверджували дві опрічні грамоти. Сама споруда становила собою шестикутник із високими круглими вежами по кутках, кожна шістдесят ступнів у діаметрі; і формою і розмірами ці вежі були однаковісінькі. Річка Луара плинула на півночі. У її березі бовваніла башта, звана Арктикою; зі східного боку стояла друга башта, іменована Калаерою, ще одна башта називалася Анатолія, ще одна — Месембрина, ще — Гесперія і, нарешті, остання Кріера^[121]. Відстань між баштами сягала трьохсот двадцяти ступнів. Будова була семиповерхова, як пивничий поверх уважати за перший. Склепіння другого поверху скидалося на ручки від кошика. Верхні етажі були отиньковані фландрським гіпсом, фигиреї кшталтом нагадували лампади. Дах був критий тонким сланцем і оздоблений олив'яними фігурками маленьких манекенів та звірючок, гарно вирізьблених і позолочених; розмальовані переполасо золотом і блакитом, між вікнами, відстаючи трохи від стін, спускалися з даху ринви; внизу вони завершувалися широкими жолобами, які, ллючи дощівку під кам'яницю, потім скидали її в річку. Житло було у сто разів пишніше за Боніве, Шамбор і Шантильї, у ньому було дев'ять тисяч триста тридцять два покої, кожен зі своєю вбиральнею, кабінетом, шатнею і капличкою і кожен із виходом до парадної зали. Між усіма баштами, посередині житлового корпусу, вилися кручені сходи, де приступки були почасти з порфиру, почасти з нумідійського каменю, почасти з мармуру-серпентину, завдовжки двадцять два ступні, заввишки — три пальці, числом дванадцять між кожною площадинкою. Кожну площадинку вінчали дві прегарні античні арки, — пропускаючи сонячне світло, вони вели до ажурних лоджій, завширшки таких, як сходи, а сходи піднімалися аж під дах і завершувалися павільйоном. Звідусіль такими самими сходами можна було потрапити до парадної зали, а з зали до житлових кімнат. Між баштами Арктикою і Кріерою містилися чудові книгосховища, де зберігалися книжки грецькою, латинською, гебрейською, французькою, тосканською та еспанською мовами, причому на кожному поверсі були зібрані книжки лише однією якоюсь мовою. Посередині пишалися чудові сходи, куди вхід був знадвору і становив собою арку шість туаз^[122] завширшки. Сходи були такі зграбні й широкі, що ними могли братися аж на самий верх шестеро панцерників із сулицями при боці. Між баштами Анатолією і Месембриною тяглися прегарні просторі галереї, розмальовані настінними фресками з зображеннями подвигів давніх героїв, історичних подій та всіляких краєвидів. Між ними були такі самі сходи і війстя, як і від річки. А над війстям буйними античними літерами красувався віршований напис. Розділ LIV
Напис на великій брамі Телемської пустині

Сюди вам зась, дурисвітський народ,
Пустомолот, святий та божий всюди,
Ласощохлист, голінний, наче ґот
Чи остроґот, кривить брехнею рот
І шити от у дурні масу люду.
Ви всі, паскуди, сіячі облуди,
Тут, кривосуди, шушваль ви одна,
Вам не дадуть пускати тумана.
Ваша вся брехня
Душу нам сповня
Щирим гнівом.
Не дала б нам співи
Затягать щодня
Ваша вся брехня.
Сюди вам зась, підсудок лиходій,
Лупій, удаха на шахрайські штуки,
Смикач, що у захланності своїй,
Його не сій, а вродиться як стій,
Завжди готовий взяти на поруки,
Як куку ти даси йому у руку.
Геть цю звірюку; ні до чого весь
Ваш здирницький, запроданський процес.
На неправий суд
Місця не дадуть
В вольній цій осаді,
Стане на заваді
Все для цього тут
На неправий суд.
Сюди вам зась, дряпічка-казнокрад,
Гад, перед ким позичник безборонний.
Скупяга висхлий, хто здирати рад
З усіх підряд і не один дукат, —
Нікому, кат, не даючи пардону,
Цей син мамони вже нагріб мільйони
Ще й беззаконно, хай він западе!
У нас він місця не знайде ніде.
Отаке сурло
Щоб сюди прийшло,
Ми б його немило
З ґанку вниз спустили,
Тільки б загуло
Отаке сурло.
Сюди вам зась, патяка, талалай,
Базюн, гай-гай, на розум небагатий.
Муж заздрісний, такий уже вахлай,
Що хоть тікай, не видно сварам край.
І вам, мужлай, у шанкрах пранцюватий,
Кастрат писклятий, стариган проклятий,
Нам дбати, аби шолудь ця від вас
Заразою у нас не розійшлась.
Честь тим і хвала,
Шана немала,
Хто живе в любові,
Тілом хто здоровий.
Щоб завжди була
Честь тим і хвала.
Заходьте, хай вас Бог благословить
В цю мить, шляхетні наші паладини.
Тут вас чекає ласка і привіт,
Щоб міг радіть ваш галасливий рід
Багато літ, веселий і єдиний.
Щоб не давав причини для крушини
Приют невинний, зведений тут вам,
Поштивим, гойним і значним панам.
Витязям бравким,
Лицарям прудким
Підлість невідома;
Добре в нас удома
Чесним і струнким
Витязам бравким.
Заходьте всі, кому Письмо Святе,
Таке просте, підпора і підмога.
Тут не доводять те, відтак не те,
Тут як на те, голів не заплете
І не вросте в вас правда кутернога.
З нас многі бачили увіч живого
Тут Бога, Боже слово помага
Крушити ненависного врага.
Слава божества
Тут не убува,
В місці у святому,
Видно це у всьому,
Тут завжди жива
Слава божества.
Сюди заходьте, найясніші з пань,
Безперестань, вдень і вночі так само.
Заходьте, чистих сповнені бажань,
Який в вас стан, фігура без доган,
Куди не глянь, не описать словами.
Щоб знатній дамі можна було з вами
Тут жить роками, в затишку й теплі,
Державець дав нам гроші чималі.
Злота цілий клад
Цар звелів нам дать,
Щоб жили не вбого.
Славте, люди, того,
Хто нам зволив мать
Злота цілий клад.

Розділ LV
Як убрано селитьбу телемітів

Посеред задвірка стояв чудовий водограй з алебастру; угорі три грації, кожна з рогом достатку, і в кожної з пипок, рота, вух, очей та інших отворів лилася вода. Двірські мури підтримувалися масивними колонами з халцедону і порфиру, увінчаними ладними арками, під якими тяглися прегарні галереї, оздоблені мальовидлами, а також рогами оленів, однорогів, носорогів, гіпопотамів, бивнями слонів та іншими дивоглядами. Помешкання для жінок розташувалися між баштами Арктикою і Месембриною. Решта належала чоловікам. Напроти жіночої половини, між двома першими баштами, обладнано для розваги арену, іподром, театр, басейни і дивовижні триярусні лазні, де не бракувало нічого, а вода була запахуща, оліїста. Над річкою заведено для прохідок гарний сад із дивним лабіринтом у центрі. Між двома іншими баштами були майданчики для гри в маленьку опуку і великий м'яч. Коло башти Кріери розкинувся сад з усілякими плодовими деревами, посадженими по косині. Сад переходив у великий парк, де водилося чимало дичини. Між двома дальшими баштами було стрільбище для лучників, аркебузерів та арбалетників; за баштою Гесперією — надвірні будовання, повітки, пекарні, льодовні, за ними — стайні, а перед придомками — соколиний двір під опікою досвідчених сокольників; туди щороку надходили з Кандії, Венеції, Сарматії добірні особні пташиної породи: орли, кречети, шуліки, балабани, сапсани, соколи, гороб'ятники, кані та інші птахи; приручені й навчені, вони вилітали з замку жиркувати в поле і ловили все, що попадеться. Далі, ближче до парку, розмістилася псарня. Усі зали, кімнати і кабінети були прикрашені килимами, щораз іншими зі зміною сезонів. Підлогу встеляло зелене сукно. Ліжка — гаптовані ліжники. У кожній вбиральні стояло кришталеве свічадо в усипаній перлами рамі зі щирого золота, таке велике, що відбивало людину на весь зріст. Перед покоями жіночої половини тулилися мешкання для парфумерів та перукарів, через руки яких мали пройти чоловіки перед візитами до жінок. Щоранку парфумери приносили до жіночих віталень рожеву, помаранчеву та миртову воду, а також дорогоцінні кадила і пахощі. Розділ LVI
Як убиралися телемські сестри і брати

Панії, попервах у новій селитьбі, вдягалися по своїй волі і вподобі. А потім самохіттю провели цілу реформу. Вони почали носити шарлатні або ж рожеві панчішки, рівно на три пальці над коліном; і цей бережок утворювали мережки та обшивки. Підв'язки були під колір рукавчиків і охоплювали ногу над коліном та під коліном; черевички, босовики, пантофлі шилися з жаркого, червоного чи блакитного оксамиту, з торочкуватими розпірками. Поверх сорочки одягався станик із гарного шовковистого камлоту та кринолін із білої, червоної, брунатної, сірої чи там ще якої тафти. На кринолін надівалася спідниця зі срібної тафти, гаптована щирим золотом і шита низзю, або ж як на погоду і хіть, з саєти, з єдвабу, з бархату, жовтожара, брунатна, зелена, попеляста, блакитна, солом'яна, кармазинова, пурпурова, біла, а про свято — спідниця зі златоглаву, зі срібного краму, у кого канетілою, у кого хрещиком оздоблена. Плащі носили як до сезону: з золотого краму зі срібним гафтом, з червоної саєти, золотою канетілою вкритої, з білої, блакитної, чорної, брунатної тафти, шовкової саржі, срібної парчі, срібної тканини, золотих ниток, саєти чи оксамиту, розцяцькованого щедро золотом. Улітку замість плащів часом надівали прегарні марлоти з такого самого краму чи мавританські безрукавки з лілового оксамиту зі срібною канетілою, золотом завлікані, а то ще з золотими шнурами, оздоблені по шву дрібними індійськими перлами. І завжди султан кольору закарвашів, з безліччю золотих дармовисиків красувався на капелюхах. Узимку носили киреї з тафти згаданих кольорів, на рисях, на чорних генеттах, на калабрійських куницях, на соболях та на інших дорогих хутрах. Рожанці, наручні, ланцюжки, намисто були з самоцвітів, іскриків, рубінів, баласів, діямантів, шафірів, смарагдів, туркусів, гранатів, агатів, берилів, перел і дрібного жемчугу. Голову вкривали як на пору року, взимку з-французька, навесні з-еспанська, влітку з-тосканська, про дні святкові й вихідні носили французькі капелюхи, скромніші й зручніші за всі інші. Чоловіки завели свою моду: панчохи, вовняні чи сукняні, шарлатові, рожеві, білі або чорні; оксамитові плюндри тих самих барв чи дуже близьких до них, із гаптуванням і прорізами на смак кожного; жупани зі златоглаву, срібної парчі, оксамиту, отласу, шовку, тафти, такої самої барви, із прорізами, занизуванням і цяцькованням — просто очі вбирає; шнури шовкові тих самих барв, застібки золоті, з поливою; камізельки і жупани-лудани зі златоглаву, золотої тканини, срібної парчі, оксамиту, прикрашені по своїй волі; плащі, такі самі пишні, як у паній; паси шовкові під колір купини; у кожного при боці шпада, з руків'ям золоченим, ув оксамитових піхвах під колір плюндрів, а вістря філігранної роботи і золоте; такі самі були й запоясники; кресані з чорного оксамиту, заліплені роєм золотих ягід і ґузів; на кресанях стриміла всипана золотими лелітками біла пір'їна, з якої звисали гарні рубіни, смарагди тощо. Проте між чоловіками і жінками панувала така згода, що і ті і ті красувалися в одежі з одного й того самого краму, однакової барви, а щоб не дати хука, молодики мали щоранку сповіщати чоловіків, в чому вийдуть сьогодні панії, бо всі в пустині догоджали дамам. Але на те, щоб одягатися так гожо і пишно, чоловіки і жінки не гаяли багато часу. Річ у тім, що вранці уже тримали будь-який одяг напоготові гардеробники, а жінок притьмом уміли вдягти і прибрати з ніг до голови покоївки. А щоб телеміти хороше прибиралися, під Телемським лісом звели велику світлу кам'яницю з півмилі завдовжки і з усіма пристроями, там мешкали ювеліри, гранярі, гаптарі, шевці, золотошвачки, кармазинники, килимники, ткачі, і кожен правив своє ремесло і працював на телемських братів і сестер. Тканини і крам їм постачав сеньйор Навсіклет, відряджаючи щороку до кляштора з Перлових і Канібальських островів сім кораблів із вантажем золотих леліток, шовку-сирцю, перел та самоцвітів. Як перли втрачали із часом свою природну біло-ту, тут відновлювали їхній первісний колір, частуючи ними півнів, на яких це діяло як проносне на соколів. Розділ LVII
Як жили телеміти

Ціле їхнє життя підхилялося не законам, не статутам і правилам, а їхній власній охоті й добрій волі. Вставали як заманеться, пили, їли, працювали, спали як забажається; ніхто не будив їх, ніхто не приневолював їх пити, їсти чи ще щось робити. Такий лад запровадив Ґарґантюа. Їхнє правило зводилося до однієї клаузули: РОБИ ЩО ХОЧ, бо людей вільних, високого коліна, одукованих, належних до порядного товариства, сама природа обдаровує інстинктом і спонукою творити добрі діла і долати нецноту, і це зветься у них честю. Але як їх тисне і гнобить підлий примус і неволення, їхня шляхетна любов до чесноти йде на те, аби скинути з себе і звалити ярмо рабства. Бо нас завжди вабить до заказаного і ми прагнемо того, в чому нам відмовлено. Ця вольна воля породила у телемітів хвальне намагання робити гуртом те, чого, очевидячки, бажалося комусь одному. Як хтось із мужчин чи жінок казав: «Випиймо! » — пили всі; як хтось казав: «Зіграймо! » — грали всі; як хтось казав: «Ходімо гуляти в поле! » — йшли всі. Як хтось забалакував про соколині чи ще які лови, жінки з парадних румаків пересідали на добрих шлапаків і саджали гороб'ятника, сапсана або ж каню собі на ґантовану руку; чоловіки брали з собою інших птахів. Усі ці люди були вельми обізнані, серед них, як чоловіків, так і жінок, не знаходилося жодного, хто б не вмів читати, писати, музичити, говорити п'ятьма-шістьма мовами і кожною з них компонувати і поезійки і прозу. Ніде, як тут, не було таких хоробрих і ґречних кавалерів, таких ходаків і їздців, моцаків, таких дзиґ, удатних так уміло орудувати всякою зброєю; ніде, як тут, не було таких нарядних і таких гожих, завжди веселих паній, чудових майстрих, до всякого шитва рукомесниць, тімах і знах у всякій жіночій шанованій і дозвільній роботі. Оь чому, як хтось мусив покинути абатство, чи то на вимогу батьків, чи то з іншої якої причини, він забирав із собою і даму, саме ту, яка платила йому взаємністю, і вони одружувалися; вони і в Телемі жили в мирі та згоді, а побравшись, іще краще; покіль віку кохалися вони так само, як у день весілля. Наведу вам, на незабудь, загадку, знайдену на мідяній таблиці в підмурку абатства. Ось вона. Розділ LVIII
Пророча загадка

Усяк, хто лиш на щастя упова,
Підбадьорись і слухай ці слова!
Як віриш ти, що можна зрозуміть,
Куди схиля світил небесних хід,
І передбачить здатен чоловік,
Що випаде на куций його вік,
І що іноді з Божої помоги
Грядущі відкриває він дороги
І, як доводять мудреців трактати,
Уміє у майбутнє проникати, —
Послухай і до відома візьми,
Що ще цієї ранньої зими
До нас приб'ється плем'я невідоме,
Якому набиватимуть оскому
Веселощі, розваги і гульня,
І от вони відверто, серед дня,
Таку серед людей заварять кашу,
Що зладу геть усю підірвуть нашу.
І як комусь умерле закортить
Ступити у недобрий їхній слід,
Ще більше зло посіє він між нами,
Зіткнувши друзів і братів лобами.
І сина не злякає думка ця:
Ножем зарізать рідного отця.
І навіть на всесилого магната
Його ж підданці стануть нападати.
І вирішать, що там про честь і шану,
Як хто згадає, то хіба востаннє,
Що випада усім, як не крутись,
Злітати вгору і котиться вниз.
Це викличе змагання неподобні,
Невпинну колотнечу й ворохобню,
І ужахнеться світ тоді увесь,
Хоч всяких встиг набачитись чудес.
Людей шляхетних у той час багато,
Кого до битви буде поривати
Завзяття легковажне й молоде,
У розквіт свого віку упаде.
І той уже ніяк не вийде з бою,
Хто в його шал поринув з головою,
Нарешті землю аж по самі тучі
Всі сповнять їхні посварки і бучі.
Тоді у нас владатимуть без міри
Не чесні люди, а якісь шальвіри.
І запанує, всім заткавши рота,
Підлота підла і низька низота,
З якої найдурніший правив щоб.
О цей безкраїй і сумний потоп!
Назвать потопом можна колотнечу,
Вона не вщухне, вдовольнившись дечим,
А землю обійме усю, коли
Наринуть торопкі, круті вали
І вояків накриють заодно,
Посеред січі тягнучи на дно,
Так битвою захоплених своєю,
Що не захтять подарувать душею
І німину, чому, бач, цей товар
Більш не богам лягає на вівтар,
А з бебехами йде на те без лишку,
Щоб смертні набивали добре кишку.
Тепер вам видно, як усі ці спори
Ведуть нас непохибно до розору,
Журбу і горе сіючи віднині
На круглім тілі нашої махині.
І навіть ті, кому вона кохана,
Хто не бажа, щоб їй було погано,
Попробують, такі вони неситі,
Уярмити її і підклонити
Так хвацько, що залишиться цій бранці
Аж до Творця звертатись наостанці.
А потім і найбільше лихо буде,
Як небеса замостить тінь усюди,
І сонце не здолає побороти
Глуху, як ніч, як померки, темноту.
І стане тьма між сонцем і землею
І вже не зблисне й іскорки крізь неї,
І в світі запанує пустота,
Та перше, ніж зайде подія та,
Розбурканий він струсом буде знов,
Захитаний ще дужче до основ,
Ніж Етна того дня, як п'ясть Кроніда
Ударом скинула її на титаніда,
І ніж енарського бескеття брили
Тоді, коли повстав Тифон гордливий
І заходивсь швиргать, собі на горе,
Гірські вершини просто в синє море.
Отож земля за лічені хвилини
Зазнає стільки лиха і руїни,
Що ті, хто вже доп'явся до керма,
Віддать його запрагнуть задарма.
Пора тоді перепориться ця:
Привести ці змагання до кінця.
Бо вже тоді наплив морського валу
Примусить всіх давати швидше драла.
Одначе, перш ніж кинутись навтьоки,
Ще всяк устигне вздріти недалеко,
Як полум'я повзе по небозводу,
Щоб висушити цю потопну воду.
Коли ж буремні поминуть ці дні,
Побачать із утіхою одні,
Як обмилує милостями їх
За всі труди подвижницькі Пан-Біг.
А іншому, хто напитав біди,
Ніякого добра уже не жди.
Тепер, коли цей труд дійшов до краю,
Всяк зна, який талан його чекає.
Чи ж нагороди щедрої не варт
Хто силу духу появив і гарт?

Щойно читання цього пергамену дійшло краю, Ґарґантюа глибоко зітхнув і звернувся до присутніх: — Це ж не від сьогодні гонять людей, вірних вірі євангельській, але щасливий той, хто не поблазниться і йтиме простісінько до мети, що вказав нам Господь устами укоханого свого Сина, йтиме, бажаннями тіла не манячи себе і не ваблячи. Тоді обізветься чернець: — Як ви гадаєте, що містить у собі і що означає ця загадка? — Що? (перепитав Ґарґантюа). Відкриття і утвердження божественної істини. — Святим Ґодераном свідчуся (сказав монах), я цю загадку тлумачу зовсім не так! Це ж бо пророка Мерліна стиль! Виводьте з неї будь-які алегорії, надавайте їй найглибшого змісту, фантазуйте скільки заманеться — і ви і іже з вами. Я бачу тут лише один сенс, тобто опис гри в опуку, а втім, тумануватий. Зводники людей — це гравці в м'яча, зазвичай вони перебувають у приязних стосунках між собою. Після двох подач один виходить із гри, а другий починає. Вірять першому, хто крикне, як пролетить опука — над чи під мотузкою. Вода — це піт, струни ракетки з баранячих чи козячих кишок, куляста махиня — це опука. Після гри учасники сушаться біля яскравого вогню, беруть сорочки, а потім залюбки сідають до столу, і найвеселіше бенкетують ті, хто виграв. Гуляй душа без кунтуша!
КІНЕЦЬ Пантаґрюель, цар дипсодськии, як він є з усіма його застрашливими чинами й вичинами,
твір святої пам'яти магістра Алькофрібаса, добувача квінтесенції

Десятивірш метра Гюґа Салеля, присвячений авторові цієї книги Приємне із корисним поєднати
Уміє лиш кебетливий письмак.
Читач воздасть хвали тобі багато
За те, що ніби жартами отак
Ти книгу втяв, натішившись усмак.
А щодо користи, її нічим не скрить:
Для мене ти сучасний Демокріт,
Який сміється з вад людського роду.
Пиши! А як тебе не визнає цей світ,
На небесі дістанеш нагороду.

Одавторове слово

Преславні і презацні левені, люди вельможні і прості, охотники упадати коло всякої краси і гожости! Ви ж бо уже бачили, читали і вивчали Великий і Незрівнянний Літопис великолюда Ґарґантюа і яко істинно вірні і люди з великим смаком пойняли йому щирої віри, тож і дива нема ніякого, що не раз у товаристві достойних дам і панянок тішили їх, знічев'я, вичитаними з нього веселими і довгими оповідками, за що вам велика хвала і вічна пам'ять! Хотілося б висловити ось яке побажання: хай усяк облишить свою роботу, махне рукою на клопоти і забуде про справи і все дозвілля присвятить згаданим оповідкам, не дозволяючи мислям ані розтікатися, ані витати деінде, аж поки витовче їх напам'ять, щоб у разі, якби минула мода на друкарство чи загинули всі книги, він міг би переповісти їх дослівно дітям і передати з рук до рук своїм спадкоємцям і нащадкам, як передають релігійну Кабалу. Бо вигоди від них куди більше, ніж собі гадає зграя шолудивих величайків, що тямлять у цих веселих походеньках ще менше, аніж Ракле в Інституціях. Багато хто з моїх знайомих вельможних сеньйорів влаштовує полювання на великого звіра або лови качок; і ось, як стратить з очей звіра на тропі або як схибить сокіл, йому, як самі розумієте, стає невесело, і тоді згадка про славні Ґарґантюйські подвиги розбиває його журу і звеселяє дух. А буває на світі ще й таке (це не брехні! ): тебе страх болять зуби, ти пробухав усі свої гроші на ліки, і все марно, а найнадійніший засіб таки є: обгорнути Літопис у два шматки гарячого полотна і прикласти до болючого місця, тільки спершу посипавши ці шматки потовченими какавельками. А про ходячі пранці та подагриків шкода й мови! Скільки разів ми бачили цих нещасників після старанних розтирань і щедрих змащень! Обличчя у них блищать, мов ті колодки на салницях, зуби дзвонять, ніби клавіші органу чи спінету, коли на них грають, а з рота бризкає піна, як у зацькованого вепра. І що ж вони тоді роблять? Уся їхня втіха — почути кілька сторінок із цієї книги, і як же вони клянуть усіх чортів на світі, коли у той час, поки їх тримають у сінях, лектура їм не допомагає, достоту як породіллям, коли тим читають житіє святої Маргарита. По-вашому, це жарти? Знайдіть будь-якими язиками, з будь-якої дисципліни чи науки книгу, наділену такими самими чеснотами, особливостями і прерогативами, і я куплю вам півпінти утрібки. Але дзуськи, панове, дзуськи! Пари їй не знайти, вона незрівнянна й унікальна. За таке своє переконання я ладен піти на кострище і вище. А хто піде мені навсупір, той злобитель, зводитель, з'їдитель і змилитель. Щоправда, деякі твори високого ґатунку, як-от Феспент, Роланд Несамовитий, Роберт-Диявол, Ф'єрабрас, Ґійом Небоюн, Гюон Бордоський, Мандевіль і Матабрюна, хоть і мають таємну магію, але поступаються тій книзі, про яку тут мовиться. Люди добре знають, скільки вигоди й користи дає Ґарґантюйський Літопис: адже за два роки друкарі продали його більше, ніж продали Біблій за дев'ять років. І ось вам на потіху, я, ваш покірник, пропоную другу книгу в такім самім дусі, хіба що достеменнішу і правдомовнішу, ніж перша. Тільки не думайте (якщо тільки не хочете ошукатися самі), що я міркую в ній про все так, як жиди міркують про Закон. Я родився не на тій планиді, я брехнею не вибріхуюся і не кажу тієї правди, яка щербатенька. Я трактую як ті протобестії, чи то пак протонотарії^[123], про любовних страстотерпців і про закоханих великомучеників. Quod vidimus testamur. ^[124] Я розповідаю про страшні походи да ходи Пантаґрюелеві: я ж бо служив у нього від молоду аж до теперішніх часів, а нині він пустив мене до мого пастушого краю провідати батьків. Отож, завершуючи цей вступ, скажу вам так: хай чорти усього їхнього чортячого кодла заберуть моє тіло і душу, кишки і хляки, якщо я бодай малесеньку брехеньку складу в цій усій історії. І хай і вас палить антонів вогонь, хай вас причина кидає, хай вас родимець поб'є, хай від виразок ви скривієте на ногу, хай вас бігачка-кривавиця замучить, хай вас поглине, як Содом і Гоморру, сірка, вогонь і морська хлань, якщо ви свято не повірите тому, про що я оповім у цьому Літописові! Розділ І
Про походження і стародавність роду Пантаґрюелевого

⇐ Предыдущая 3 4 5 6 789 10 11 12 Следующая ⇒