Мемуар-портрет. Спогади. Особистість

Мемуар-портрет. Спогади

Особистість

«… Титан, творець, пророк-інтуїт, революціонер-велетень. Не важливо, що він такий скромний, непомітний…» — М. Семенко

«По доріжці широкою, але легкою ходою крокує високий, стрункий молодий чоловік… Він красивим рухом скидає крислатого капелюха, цілує господині руку… Курбас просто, навіть строго вдягнутий у сірий, спортивного крою костюм, у білу сорочку з елегантно пов’язаною сіро-сріблястою краваткою… На вродливому обличчі з високим мудрим опуклим чолом, обрамленим буйним хвилястим волоссям, з рівним носом, проникливими карими очима під чіткими дугами густих брів, на гарно окреслених вустах грає лагідна і стримана посмішка» — зустріч відбулася у травневий вечір на веранді будиночка у саду на Фундуклеївській — (Перша зустріч Курбаса зі студійцями драматичної школи ім. М. Лисенка) — К. Бондарчук

«Він не ходить, а ніби танцює, ніколи не мовчить, бо коли навіть слухає, то вогнем своїх карих очей відображає почуте» ─ Н. Самійленко

«… Чулість, лагідність, такт, а до того ж вимогливість, цілеспрямованість, не кажучи про невідразну людську чарівність, ─ все це не могло не покорити мене (…)

Мої університети почалися з першого дня знайомства з Олександром Степановичем. Більш ерудованої і освіченої людини мені не доводилося зустрічати в житті. Його знання сягали найрізноманітніших галузей науки, філософії та мистецтва. До того ж це не було стрибання «по верхах», як траплялося серед моєї гімнастичної молоді в Москві, а знання ґрунтовні, пережиті, своєрідно опосередковані. Його завжди вабило все нове. Гаряче й ніжно любив природу (особливо — гори), чудово знав географію, мріяв про кругосвітню подорож. — В. Чистякова

«Передусім — він виявився вродливим, розумним і не пустою людиною. Справжній джентльмен — заговорила порода. Нічого від водевілю, ніякого шаржу на гримі, ніяких „коків» на голові. Скоріше фаталіст, ніж несусвітнє брехло. Дворянин, людина ризику, гравець і дуелянт. Центральний монолог він примудрився виголосити як вірш, що виник у ньому самому: спочатку відстукував якийсь ритм, а потім починав у цьому ритмі вигадувати — чудова знахідка! Одно слово, це був незвичний для публіки Гоголь, із домішкою „Страшної помсти і „Носа ─ О. Дейч

«З першої ж появи царствена постать у довгій туніці, з вінцем на чолі приковувала до себе увагу. Низький оксамитовий голос, чиста літературна мова (на відміну від інших акторів-галичан, які хибували на місцевий діалект), якої прискіпливо вимагав Лесь Степанович від усіх членів колективу, лилася м’яко й спокійно: „Йокасто, жінко люба моя, чого мене ти викликала з дому?..На словах Юри (грав слугу): „І ткнув собі в обидва ока!» — хор, зойкнувши, зі стогоном хилився, мов очерет од вітру, з боку на бік, а в цей час за лаштунками розтинався нелюдський крик, неначе ричання звіра, і на сцену з простягненими вперед руками, які хапали повітря, натикаючись на колони, вривався Едіп-Курбас. З проваль його очей текли криваві патьоки….Курбас передавав горе Едіпа так трагічно правдиво, що нам ставало моторошно по-справжньому, і непідробний крик жаху розтинав наші груди. «─ М. Нятко про Леся Курбаса у ролі Царя Едіпа

«Легко збудливий, із трагічними очима, різкий, розвинута пластика. Звірина чіпкість у тілі, жест завершений, голос, багатий модуляціями…» ─ О. Дейч

«Курбас — людина обдарована як режисер і педагог, — виключно. Я вважаю, — можна зі мною не погодитись, — що це один з кращих, а може і найкращийрежисер-педагог в нашому Радянському Союзі, беручи його зі всіма його помилками. (…) Коли товариші говорять, що є здоровий, сильний талановитий колектив і гниле нездорове керівництво, яке має одійти, як це очевидно виходить з сьогоднішніх виступів, то я мушу зазначити, що цей здоровий і талановитий колектив завдячує в колосальній мірі Курбасу. (…) У нас в театрі є диктатура режисера. Цю диктатуру ми, актори, свідомо йому дали, тому що ми йому довіряли. Хай буде вам відомо, що майже кожний рух і кожна інтонація, кожний образ пророблені з Курбасом» ─ Іван Мар’яненко

⇐ Предыдущая 1 2 3 456 7 Следующая ⇒