забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти; 6 страница

Органи опіки та піклування беруть активну участь у процесі влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлюють опіку та піклування, здійснюють контроль за дотриманням прав дитини, в разі необхідності звільняють опікуна та піклувальника від їх обов'язків (гл. 19 СК); проводять облік осіб, які бажають усиновити дитину (ст. 215 СК), звернутися до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним (ст. 240 СК); укладають договір про патронат та здійснюють нагляд за його виконанням патронатними вихователями (гл. 20 СК).

Відповідно до ст. 18 ЦК захист цивільних прав здійснюється нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Таким шляхом нотаріус здійснює захист і сімейних прав. Наприклад, батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину. У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса (ст. 189 СК). Це означає, що у разі невиконання договору однією стороною друга сторона може захищати свої права у спрощеному порядку, не звертаючись до суду. Нотаріус робить на борговому документі виконавчий напис, який є підставою для примусового стягнення заборгованості. Такий правовий механізм діє і в інших випадках (ст. 78 СК).

Функції захисту сімейних прав здійснює також прокурор. Прокурор має право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним (ст. 42 СК); позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК); відібрання дитини без позбавлення батьківських прав (ч. 2 ст. 170 СК); скасування усиновлення чи визнання його недійсним (ст. 240 СК) тощо. В деяких випадках прокурор здійснює захист сімейних прав безпосередньо, без звернення до суду. Так, відповідно до ч. 2 ст. 170 СК у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини прокурор має право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків.

Неюрисдикційна форма захисту сімейних прав— це дії фактичного характеру, які учасник сімейних відносин вчиняє для захисту свого права та інтересу або права та інтересу іншої особи без звернення до відповідних юрисдикційних органів. У СК є спеціальна вказівка на те, що батьки мають право на самозахист своєї дитини (ч. 1 ст. 154 СК). Якщо, на думку батьків, дитині загрожує небезпека, вони можуть здійснити певні фактичні дії, спрямовані на її захист: змінити місце проживання дитини, припинити її спілкування з певною особою, здійснити конкретні заходи щодо охорони дитини на вулиці, під час її повернення додому тощо. Як правильно зазначає 3. В. Ромовська, у разі викрадення дитини батьки мають право на її відібрання за допомогою сили, якщо при цьому не будуть здійснені дії, заборонені законом¹. Якщо при цьому буде завдано майнової шкоди особі, яка викрала дитину, питання буде вирішуватися шляхом застосування норм ЦК.

Немає підстав відкидати можливість застосування в процесі самозахисту сімейних прав і деяких способів, які передбачені Цивільним кодексом України, зокрема, необхідної оборони (ст. 1169 ЦК), притримання речі (ст. 594—597 ЦК), односторонньої відмови від зобов'язання (ст. 615 ЦК).

§ 5. Строки у сімейному праві України

З фактором часу пов'язані виникнення, розвиток і припинення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків учасників сімейних відносин, необхідність здійснення передбачених законом чи

¹ Ромовська 3. В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. - К., 2003. - С. 60

договором дій, можливість захисту порушених прав тощо. Однак юридичне значення має не сплив часу, а настання певного моменту в часі чи закінчення певного строку. Сімейні відносини можуть існувати протягом невизначеного строку (зокрема, шлюб) чи визначеного строку (наприклад, аліментування, виховання дітей тощо). Як правило, сімейні відносини є тривалими і не мають чітких часових меж. Однак для чіткості правового регулювання і визначеності у правах та обов'язках суб'єктів законодавство встановлює певні строки.

Строку сімейному праві — це певний період чи момент часу, з яким пов'язані юридичні наслідки¹. Ці строки можна класифікувати на види за такими критеріями:

1. Залежно від підстав виникнення в сімейному праві розрізняють:

1) законні строки — строки, зафіксовані в нормативних актах. Наприклад, рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом 10 днів від часу його виникнення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого ч. 2 ст. 170 СК України (ч. 2 ст. 19 СК України); якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу (ч. 1 ст. 95 СК України) тощо;

2) договірні строки — строки, які самостійно визначають учасники правовідносин. Зокрема, у шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків (ч. 1 ст. 96 СК України); подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів (ч. 1 ст. 78 СК України); у договорі про сплату аліментів на дитину батьки визначають розмір та строки виплати (ч. 1 ст. 189 СК України) тощо;

3) строки, які визначають зазначені в СК України інші органи. Так, органу РАЦС надано право скорочувати або збільшувати місячний строк для реєстрації шлюбу (ст. 32 СК України).

¹ ЦК України проводить розмежування між строком і терміном. Строком є певний період у часі, а терміном — певний момент у часі, з настанням яких пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Відповідно, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін -календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

2. За можливістю бути зміненими за згодою сторін розрізняють:

1) імперативні — строки, що чітко визначені законом і не підлягають зміні за згодою сторін;

2) диспозитивні — строки, що хоча і передбачені законом, але можуть бути змінені за згодою сторін.

На відміну від цивільного права, більшість строків у сімейному праві є імперативними. Лише як виняток із загального правила учасники сімейних відносин у деяких випадках мають можливість відходити від строків, передбачених законодавством (наприклад, добровільне продовження виплати аліментів на дітей після припинення підстав для цього тощо).

3. За точністю визначення строки поділяють на:

1) абсолютно визначені — передбачають точний момент чи період часу, з яким пов'язуються юридичні наслідки. Зокрема, у разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повторне звернення із позовом про поновлення батьківських прав можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішення суду про таку відмову (ч. 6 ст. 169 СК України); у разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день винесення ним відповідної постанови (ч. 1 ст. 114 СК України);

2) відносно визначені — мають меншу точність, але також пов'язані з певним моментом чи періодом часу. Наприклад, якщо один із подружжя одержує аліменти у зв'язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності (ч. З ст. 79 СК України); право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу (ч. 1 ст. 82 СК України) тощо;

3) невизначені — мають місце тоді, коли, виходячи із суті, правовідносини мають часові межі, але вони не визначені законом чи договором. Так, у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків (ч. 2 ст. 170 СК України) тощо.

4. За своїм призначенням строки поділяються на:

1) строки здійснення прав — строки, протягом яких особа може реалізувати належне їй право. Зокрема, протягом трьох років від дня розірвання шлюбу має право на утримання той із подружжя, який у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, за умови, що він потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік чи дружина може надавати матеріальну допомогу (ч. 4 ст. 76 СК України); дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності (ч. 1 ст. 84 СК України); дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка — батька дитини до досягнення дитиною трьох років (ч. 2 ст. 84 СК України), а якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, то до досягнення дитиною шести років (ч. З ст. 84 СК України) тощо;

2) строки захисту цивільних прав — це строки, протягом яких особа, чиє право порушене, може звернутися до компетентних державних органів про примусовий захист свого права. До них належать, зокрема, строки позовної давності.

Строки у сімейному праві можуть бути визначені шляхом:
а) посилання до певної обставини чи дії, яка характеризується в законодавстві (реєстрація або припинення шлюбу, народження або усиновлення дитини, подача заяви тощо); б) зазначення періоду часу (один чи два роки тощо). Перебіг і обчислення строків у сімейних відносинах відбувається відповідно до ЦК України (ст. 12 СК).

Позовна давність— це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу і розраховувати на їх захист.

На вимоги, що випливають з цивільних відносин, завжди поширюється позовна давність, крім випадків, встановлених законом. Інакше вирішується це питання в сімейному праві. Відповідно до ч. 1 ст. 20 СК України, до вимог, що випливають із сімейних відносин, за загальним правилом, позовна давність не застосовується. Пояснюється це тим, що у сімейному праві значна частина правовідносин має немайновий або тривалий характер.

Зокрема, позовна давність не застосовується до вимог: про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано (ч. 1 ст. 72 СК України); чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини (ч. 6 ст. 136 СК України); про виключення запису про особу як батька дитини з актового запису про народження дитини, якщо оспорювання батьківства

відбулося після смерті особи, яка записана батьком дитини (ч. 4 ст. 137 СК України); про розірвання шлюбу чи визнання його недійсним, встановлення батьківства, стягнення аліментів, повернення дітей, скасування усиновлення та визнання його недійсним тощо. Тобто, як правило, можливість захисту права у примусовому порядку не обмежена встановленими в законі строками позовної давності, тому учасник сімейних відносин може розраховувати на захист свого порушеного права судом незалежно від часу виникнення підстав для звернення до суду.

Лише у виключних випадках таке право обмежене певним строком. Відповідно до СК України позовна давність застосовується до вимог:

1) про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо вимога заявлена після розірвання шлюбу, протягом трьох років від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України);

2) про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, протягом одного року, починаючи від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство (ч. 2 ст. 129 СК України);

3) матері про внесення змін до актового запису про народження дитини у випадку оспорювання батьківства свого чоловіка протягом одного року від дня реєстрації народження дитини (ч. З ст. 138 СК України);

4) про визнання материнства строком один рік, починаючи від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини (ч. З ст. 139 СК України).

Таким чином, строк позовної давності починає перебіг від дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення свого суб'єктивного права. Аналогічний підхід міститься і в п. 1 ст. 261 ЦК України. Наприклад, коли один із колишнього подружжя самостійно розпорядився майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, то строк позовної давності починає перебіг не з моменту припинення шлюбу, а з часу, коли інший співвласник дізнався або міг дізнатися про цей факт. До того ж, доречно звернути увагу, що позовна давність розпочинається лише за умови розірвання шлюбу. У зазначених випадках позовна давність застосовується судом відповідно до ЦК України (ч. 2 ст. 20 СК України).

Розділ II

ПРАВОВІДНОСИНИ ПОДРУЖЖЯ

Глава 4

Шлюб

§ 1. Поняття шлюбу та його правова природа

Шлюб - один із найдавніших правових інститутів, що пояснює існування на сьогодні різних теорій визначення його правової природи¹. Основними з них у науці сімейного права прийнято вважати такі: шлюб — це договір²; шлюб — це таїнство; шлюб — одночасно і таїнство і договір³; шлюб - інститут особливого роду⁴.

Відповідно до ст. 21 СК, яка вперше дає поняття шлюбу, шлюб— це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (далі — РАЦС). Виходячи з того, що будь-яке правове поняття повинне містити достатню сукупність ознак, наявність яких давала б змогу розкрити його правову сутність, наведене поняття носить суто формальний характер. Аналіз його дає змогу дійти висновку, що існують наступні ознаки шлюбу:

а) це союз жінки та чоловіка. Це — фізіологічна ознака, бо СК дозволяє укладати шлюб тільки між особами різної статі, а

¹ АнтокольскаяМ. В. Семейное право. — М.: Юристь, 2002. — С. 103—106.

² Антокольская М. В. Вказ. праця; Ромовська 3. В. Сімейний кодекс України. — С. 65.

³ Шершеневич Г. Ф. Курс гражданского права. — Тула: Автограф, 2001. —С. 530-533.

⁴ Суворов Н. С. О гражданском браке. — Ярославль, 1887; Загоровский И. А. Курс семейного права. — Одесса, 1902. — С. 5; Дзера І. О. Сімейне право України. — Гл. IV; Синайскш В. И. Русское гражданское право. — М.: Статут, 2002. — С. 487; МейерД. И. Русское гражданское право: В 2 ч. — 8-е изд. испр. и доп. (1902). - М.: Статут, 2000. - Ч. 2. - С. 713-714; Покровский И. А. Основньїе проблеми гражданского права. — М.: Статут, 1998. —
С. 162-170.

звідси створення союзу двома жінками або двома чоловіками не тягне за собою виникнення у них прав та обов'язків подружжя;

б) це не просто союз жінки та чоловіка, а саме сімейний союз, що припускає спільне проживання і не тільки в фізичному сенсі, а й моральному¹, тобто спільний побут, взаємні права та обов'язки (ч. 2 ст. З СК);

в)це союз, який зареєстрований у державному органі РАЦО. Дана ознака конститутивна, бо передбачає обов'язковість державної реєстрації такого союзу, необхідність утілення його у
встановлену форму, яка може мати тільки громадянський (світський), а не релігійний характер. Звідси витікає, що коли жінка та чоловік проживають однією сім'єю без державної реєстрації шлюбу, в них не виникає прав і обов'язків подружжя, хоча сімейний союз існує. Не змінює цього положення навіть і той факт, що вони укладають певний шлюбний обряд за звичаями тієї чи
іншої народності, або шлюбний релігійний обряд (вінчання)³. Хоча у випадках, передбачених законом, шлюбу, що укладений за релігійним обрядом, надається юридичне значення. Це стосується шлюбів, що укладені за релігійними обрядами до створення або відновлення державних органів РАЦС (ч. 2 і ч. З ст. 21 СК)⁴.3

¹ Шершеневич Г. Ф. Курс гражданского права. — С. 530—531.

² У навчальній літературі зустрічаються й інші точки зору. Так, зокрема, /. О. Дзера відносить до ознак шлюбу добровільність, досягнення шлюбного віку, реєстрацію у встановленому порядку, спрямованість на утворення особистого сімейного союзу, хоч одночасно стверджує, що добровільність, досягнення шлюбного віку — це умови вступу до шлюбу (див.: Сімейне право України / За ред. В. С. Гопанчука. — Гл. IV. — С. 44—45.
Вважаємо, що добровільність, досягнення шлюбного віку — це позитивні умови його укладення.

³ У літературі висловлена думка, що шлюб, зареєстрований відповідними служителями культу (попом, ксьондзом, муллою), якщо цьому не передувала реєстрація в органах РАЦС, слід вважати неіснуючим (див.: Сімейне право України / За ред. В. С. Гопанчука. — Гл. IV. — С. 64. На наш погляд, вірніше було б вважати цей шлюб таким, що не має юридичного значення.

⁴ У західних областях (Волинській, Дрогобицькій, Львівській, Ровенській, Станіславській, Тернопільській) Української РСР церковні шлюби визнавалися, якщо вони були здійснені до 5 травня 1940 р. // Указ Президії Верховної Ради У РСР «Про реєстрації актів громадянського стану в Волинській, Дрогобицькій, Львівській, Ровенській, Станіславській, Тернопільській областях Української РСР» від 16 квітня 1940 р.; у Закарпатській області — до 25 січня 1946 р. // Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про введення на
території Закарпатської області законодавства Української РСР» від 24 січня 1946 р.; в окремих районах Чернівецької області, Акерманському та Ізмаїльсь-

цього приводу ще М. В. Гордон звертав увагу на те, що «...церковний документ, який свідчить про шлюб, що виник тоді, коли в даній місцевості органів загсу не було, приймається і тепер як доказ шлюбу»¹.

Але чи можна вважати, що наведене поняття шлюбу розкриває правову природу цього особливого правового інституту? В сучасній навчальній літературі є дві протилежні точки зору на цю проблему. Одні правники, наприклад, І. О. Дзера, вважають, що таке визначення хоча і не розкриває повною мірою зміст цього поняття, але дає його в тих межах, в яких відносини шлюбу піддаються регламентації сімейно-правовими нормами². Інші ж, зокрема, Ю. С. Червоний, не вважають це поняття вичерпним з правової точки зору і пропонують своє визначення, а саме: шлюб — це вільний, добровільний союз рівноправних жінки і чоловіка, спрямований на створення сім'ї, укладений з дотриманням умов і форми, встановлених законом, і той, що породжує взаємні права і обов'язки подружжя³. Вважаємо, що слід погодитися з правниками, які поділяють першу точку зору. Поняття, що пропонує Ю. С. Червоний, по суті, нічого не міняє, бо він вводить до ознак шлюбу одну з умов його укладення — добровільність, а також ознаку, що характерна для вже існуючих шлюбних правовідносин, а саме право кожного з подружжя на особисту свободу (вільність), включаючи і право на припинення самих шлюбних відносин. Що ж стосується уточнення, що шлюб — це союз, який породжує певні права, то термін «сімейний союз», що дається в легальному понятті, містить у собі й спрямованість на створення сім'ї, й породження прав і обов'язків подружжя.

§ 2. Умови укладення шлюбу

Під умовами укладення шлюбу слід розуміти обставини, наявність яких необхідна для того, щоб шлюб мав юридичну

кому районах Одеської області — до 2 серпня 1940 р. // Закон СРСР «Про включення північної частини Буковини, Хотинського, Акерманського і Ізмаїльського уїздів Бессарабії до складу Української РСР» від 2 серпня 1940 р. (див.: Ромовська 3. В. Сімейний кодекс України. — С. 67).

¹ Гордон М. В. Охорона прав громадян радянським сімейним законодавством. — К.: Радянська Україна, 1959. — С. 11—14.

²Сімейне право України / За ред. В. С. Гопанчука. — С. 44.

³Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украиньі. —С.57.

силу¹. В теорії сімейного права розрізняють позитивні та негативні умови укладення шлюбу². Наявність позитивних дає можливість укладення шлюбу, що ж стосується негативних, то саме їх відсутність дає таку можливість.

До позитивних умов СК відносить:

— досягнення шлюбного віку (ст. 22 СК). Відповідно до ст. 23 СК право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку³. СК, як і КпШС, встановлює особливе шлюбне повноліття тільки для жінок. Відповідно до ч. 1 ст. 22 шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка — у вісімнадцять років. Встановлення шлюбного віку пояснюється не тільки тим, що особа, яка прагне зареєструвати шлюб, повинна досягти статевої зрілості, а це пов'язується з завершенням фізичного росту організму, а також і тим, що особа має досягти відповідного стану психічного, розумового, морального та соціального розвитку. Досягнення шлюбного віку повинно відбутися на день реєстрації шлюбу, а це означає, що подати заяву може і особа, яка ще не досягла шлюбного віку, але досягне його не пізніше, як протягом одного місяця з дня подачі заяви.

СК передбачає можливість надання права на шлюб особі, яка ще не досягла шлюбного віку. Так, відповідно до ч. 2 ст. 23 за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано таке право, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. У зв'язку з цим 3. В. Ромовська вважає, що таким чином запроваджена відносно нова правова категорія «надання права на шлюб» особі, яка не досягла шлюбного віку⁴, інші ж правники, зокрема Ю. С. Червоний, наполягають, що, як і в ч. 2

¹ Иоффе О. С. Советское гражданское право. — Ч. 3. — Л., 1965. — С. 200; Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украиньї. — С. 59.

² Хоча існує й інша току зору. Ще Д. І. Мейер вважав за необхідне поділити умови укладення шлюбу на такі, порушення яких тягне за собою недійсність шлюбу, й інші, порушення яких не тягне за собою застосування таких суворих наслідків (див.: Русское гражданское право: В 2 ч. — С. 715).
З правників сьогодення проф. Ю. С. Червоний вважає, що існують умови укладення шлюбу і перепони до його укладення // Научно-практический комментарий Семейного кодексаУкраиньї. — С. 59, 61.

³ Це відповідає Конвенції про захист прав людини і основних свобод (ст. 12), Міжнародному пакту про громадянські і політичні права (ст. 23),Загальній декларації прав людини (ст. 16).

⁴ Ромовська 3. В. Сімейний кодекс України. — С. 70.

ст. 16 КЗпШС у ч. 2 ст. 23 СК мова йде про зниження шлюбного віку¹. Вважаємо, що слід погодитися з тим, що йдеться саме про надання права на шлюб неповнолітній особі, бо щодо неї не вирішується питання про зниження шлюбного віку. їй лише надається право на шлюб, якщо буде встановлено, що таким чином захищаються її інтереси. Але за яких обставин може бути прийняте судове рішення? Виходячи з указаної норми, можна дійти висновку, що це можливо у будь-яких випадках, якщо буде доказано, що надання права на шлюб відповідає інтересам неповнолітньої особи (фактичне утворення сім'ї, вагітність, народження дитини, тяжке захворювання тощо). З такою заявою може звернутися до суду лише особа, яка досягла чотирнадцяти років. Суд розглядає заяву за правилами окремого провадження, повідомивши про це батьків і піклувальників неповнолітньої особи.

СК не встановлює ні різниці у віці між особами, що бажають зареєструвати шлюб, ні віку, по досягненні якого особа вже не може одружитися. У дореволюційному законодавстві право на шлюб втрачала людина, яка досягала віку 80 років, незалежно від статі²;

— добровільність шлюбу (ст. 24 СК). Це означає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушення їх до укладення шлюбу не допускається. Діяти вільно може лише дієздат
на особа, тобто та, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Виходячи з цього, недієздатна особа, а також особа, що формально була дієздатною, але на момент реєстрації шлюбу страждала на тяжкий психічний розлад, перебувала у стані алкогольного, токсичного, наркотичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними, не має права на укладення шлюбу.

До негативних умов СК відносить:

— перебування хоча б однієї з сторін в іншому зареєстрованому шлюбі. Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному зареєстрованому у відповідних органах шлюбі, а право на
повторний шлюб виникає в кожного з них лише після припинення попереднього шлюбу (ст. 25 СК). Дана заборона відповідає принципу моногамії і належить до абсолютної заборони, тобто ні

¹ Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украиньї. — С. 59-60.

² Мейер Д. И. Русское гражданское право: В 2 ч. — 8-е изд., испр. и доп. (1902). - М.: Статут, 2000. - Ч. 2. - С. 717.

за яких умов цей шлюб не може бути дійсним. Слід зазначити, що сучасне сімейне законодавство не містить заборони на вступ до наступного шлюбу за чисельністю його попередніх укладень;

— знаходження жінки та чоловіка між собою у родинних зв'язках прямої та в деяких випадках побічної (бокової) лінії споріднення та відносинах, що прирівнюються до родинних. Так, відповідно до ст. 26 СК не допускається укладення шлюбу: між родичами прямої лінії споріднення; між рідними (повнорідними¹ інеповнорід-ними²) братами і сестрами; між двоюрідними братами і сестрами; між рідними тіткою, дядьком і племінником, племінницею; між усиновлювачем і усиновленим; між дітьми, що були усиновлені уси-новлювачем.

Заборону реєстрації шлюбів у цих випадках можна поділити на заборону абсолютну і заборону відносну³. Заборона абсолютна характерна для шлюбів між родичами прямої лінії споріднення. Родичами прямої лінії споріднення визнаються особи, які походять один від одного - батьки і діти, онуки і баба, дід тощо. Абсолютною є також і заборона шлюбів між деякими з родичів побічної лінії споріднення, тобто тими, хто має спільного предка, а саме заборона шлюбів між рідними (повнорідними і неповнорідними) братами і сестрами. До побічної лінії споріднення відносять також і двоюрідних братів і сестер, тіток і дядьків тощо.

Закон забороняє укладення шлюбів між двоюрідними братами і сестрами; між рідними тіткою, дядьком і племінником, племінницею, але ця заборона відносна. Заборона укладення шлюбів між родичами прямої і побічної лінії споріднення має як соціально-етичні, так і фізіологічні передумови.

Закон забороняє укладення шлюбів між усиновлювачем і усиновленим та між дітьми, що були усиновлені усиновлювачем. Ця заборона пов'язується з тим, що між ними виникають відносини, що прирівнюються до відносин між батьками і народженою ними дитиною. Між тим, з цього правила існує виняток. За рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, що

¹Повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків.

²Неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного ба.

³Таку точку зору поділяє Ю. С. Червоний. Див. Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украинн. — С. 63.

були усиновлені ним (ч. 4 ст. 26 СК). У випадку скасування усиновлення допускається укладення шлюбу між усиновлювачем і усиновленою ним дитиною (п. 5 ст. 26 СК);

— визнання особи недієздатною (п. З ст. 39 СК). Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати
значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК). Дана заборона належить до абсолютної. Згода — обов'язкова умова одруження, а особа, визнана недієздатною, не усвідомлює значення своїх дій, а отже, і не може усвідомлювати наслідки даної згоди на одруження. Крім цього, шлюб, укладений з психічно хворою лю
диною, являє небезпеку для дітей, які можуть народитися в цьому шлюбі, отримавши у спадок психічну хворобу;

— тяжка хвороба, або хвороба, небезпечна для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків. Це відносна обставина припинення шлюбу.

§ 3. Порядок вступу до шлюбу. Державна реєстрація шлюбу та її правове значення

Юридичне оформлення шлюбу відбувається шляхом його державної реєстрації, яка має, як уже вказувалося, конститутивне (правостворююче) значення, бо тільки шлюб, зареєстрований у встановленому порядку, породжує правові наслідки. Державна реєстрація — обов'язковий елемент шлюбу, який встановлений для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства (ч. 1 ст. 27 СК). З моменту реєстрації шлюбу виникають права й обов'язки чоловіка і жінки як подружжя.

СК містить певні новели до порядку реєстрації шлюбу. Так, якщо КЗпШС УРСР передбачав можливість звернення до відповідного органу лише за місцем проживання жінки або чоловіка чи їхніх батьків, то СК надає можливість за вибором жінки та чоловіка подати заяву про реєстрацію шлюбу в будь-який з державних органів РАЦС (ч. 1 ст. 28).

⇐ Предыдущая 3 4 5 6 789 10 11 12 Следующая ⇒

забезпечити одержання дитиною повної загальної серед­ньої освіти; 6 страница

забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти; 6 страница