Приватний вищий навчальний заклад

⇐ ПредыдущаяСтр 6 из 6

Приватний вищий навчальний заклад

«Медичний коледж»

Дисципліна «Соціологія»

Тема лекції:

Соціологія особистості.

Спеціальності : 5.12010104 «Стоматологія»

5.12010106 «Стоматологія ортопедична»

5.12020101 «Фармація»

Кількість годин: 2

Підготував викладач _____________ Бондарук А.Г.

Обговорено і затверджено на засіданні циклової комісії гуманітарних і соціально-економічних дисциплін «__» ________ 2011 року, протокол №___

Голова циклової комісії _________________ О.І. Мелех

Актуальність теми: Соціологія особистості - галузь соціології, яка вивчає особистість як об’єкт і суб’єкт соціальних відносин крізь призму суспільно-історичного прогресу, ціннісних суспільних систем, взаємозв’язків особи і соціальних спільнот. Особистість є об’єктом вивчення багатьох гуманітарних дисциплін - філософії, антропології, психології, соціології тощо. Специфіка соціологічного підходу до особистості полягає в тому, що соціологія намагається дослідити людину як найважливіший елемент суспільного життя, виділити її соціальні характеристики, визначити весь спектр її взаємодії з суспільством, з соціальними спільностями, з іншими індивідами. Соціологію цікавить людина як соціальна істота, як продукт і суб’єкт соціальних процесів, як виразник суспільних інтересів. Визначаючи соціально-типове в людині, соціологія аналізує конкретні механізми формування її як особистості, а також механізми зворотного впливу індивіда на суспільний світ.

Мета: Формувати у студентів знання з даної теми, розкрити роль особистості в суспільстві. Формувати у студентів повагу до інших людей.

План лекції:

1. Соціологічні підходи до вивчення особистості.

2. Соціологічна структура особистості.

3. Проблеми соціалізації особистості.

Джерела інформації:

1. Соціологія В.Г. Городяненко, Київ – 2008,

2. Соціальна медицина та організація охорони здоров’я / Під заг. Ред. Ю. В. Вороненка, В. Ф. Москаленка.-Тернопіль: Укрмедкнига, 2000.

3. Охорона здоров’я в Україні: проблеми та перспективи / Під. Ред. В. М. Пономаренка.-К., 1999.

4. Нагорна А. М., Слабкий Т. О. Соціальна медицина та огранізація охорони здоров’я. Навчальний посібник для медичних училищ. - Донецьк: Лебідь, 2000.

1. Соціологічні підходи до вивчення особистості.

Людина - це родове поняття для позначення певного біологічного виду. Воно вказує на відмінність “homo sapiens” від інших видів, від тварин.

Індивід - одиничний представник даного виду, окрема людина. Індивідуальність - це ті специфічні, особливі ( як природні так і набуті) якості і властивості людини,що відрізняють її від інших. Це неповторність, унікальність кожної людини.

Особистість - це система стійких якостей і властивостей, набутих під впливом суспільства і культури, які реалізуються в соціальному житті.

Особистість - це міра соціального в людині.

Людина є сукупністю біологічних, соціальних, культурних характеристик. Соціологія акцентує свою увагу на людині як істоті соціальній.

Термін особистість “persona” дослівно означає “маска”.

Теорії особистості:

1.Марксистська теорія.

Карл Маркс вважав, що особистість залежить від об’єктивних суспільно- економічних, соціально-культурних і предметно-діяльнісних особливостей. Кожна людина - це продукт даного суспільства, носій виробничих, класових, політичних, релігійних, національних і соціальних відносин.

2. Рольова теорія.

Розроблена американськими соціологами та соціальними психологами Р. Лінтоном, Дж. Морено, Т. Парсонсоном, Р. Мертоном.

3. Теорія соціальної установки.

Її суть в тому, що поведінка людини в суспільстві залежить від того місця, яке вона займає в суспільній ієрархії.

Центральним є поняття “аттюд” (соціальна установка), яке характеризує взаємодію особистості і соціального середовища.

Соціальна установка - це схильність людини діяти певним чином. Поняття “соціальна установка” характерне російському соціологу Ядову.

4. Теорія референтної групи.

Поняття “референтна група” було запроваджене в американській соціальній психології в 30-х pp. XX ст.

Референтна група - це група, до якої індивід належить, належав чи прагне належати і на яку він орієнтує свою поведінку.

Позитивна референтна група - людина хоче, щоб дана група визнала її своїм членом.

Негативна референтна група - людина протиставляє себе певній групі. Порівняльна референтна група - людина порівнює свою позицію з становищем певної групи.

В якості референтної групи може виступати будь-яка соціальна спільнота, від студентської групи до сім’ї.

Особистість сама обирає групу до якої прагне належати, і на яку орієнтує свою поведінку.

2. Соціологічна структура особистості.

На думку Зігмунда Фройда структура людської особистості - це суперечлива єдність трьох рівнів:

ІД. Слово “ід” походить від латинської “воно” і, за Фройдом, означає винятково примітивні, інстинктивні й уроджені аспекти особистості.

Ід функціонує цілком у несвідомому і тісно пов'язане з інстинктивними біологічними спонуканнями (їжа, сон, дефекація), що наповнюють нашу поведінку енергією.

Згідно з Фрейдом, ід - щось темне, біологічне, хаотичне, що не знає законів і не підпорядковується правилам, вільне від обмежень.

ЕГО (від лат. “ego” - Я) - це компонент психічного апарата, відповідального за прийняття рішень.

Его прагне висловити і задовольнити бажання ід відповідно до обмежень, що накладаються зовнішнім світом. Его одержує свою структуру і функцію від ід, еволюціонує з нього і запозичує частину енергії ід для своїх потреб, щоб відповідати вимогам соціальної реальності.

Спираючись на силу логічного мислення, що Фрейд називав повторним процесом, его здатне спрямовувати поведінку в потрібне русло, щоб інстинктивні потреби задовольнялися безпечним для самого індивідуума і для інших людей способом. Его виступає в ролі нібито, “виконавчого органу” особистості і є цариною протікання інтелектуальних процесів і вирішення проблем.
Суперего(Над-Я) - формується в процесі соціалізації і є компонентом особистості, яка розвивається, являє собою вдосконалену версію суспільних норм, стандартів поведінки, системи цінностей.

Фрейд розділив суперегона дві підсистеми: совість та его-ідеал. Совість формується за допомогою батьківських покарань за вчинки, які батьки називають “поганою поведінкою”. Совість включає здатність до критичної самооцінки, наявність моральних заборон і виникнення почуття провини в дитини за “погану поведінку”.

Заохочувальний аспект суперего - це его-ідеал, що формується з того, що батьки схвалюють або високо цінують; він веде індивідуума до встановлення для себе високих стандартів. І якщо мету досягнуто, це викликає почуття самоповаги і гордості. Суперего вважається сформованим цілком, коли батьківський контроль заміняється самоконтролем Суперего, намагаючись цілком загальмувати будь-які суспільно засуджувані імпульси з боку ід, прагне спрямувати людину до абсолютної досконалості в думках, словах і вчинках; намагається переконати его в перевазі ідеалістичних цілей над реалістичними.

Потреби- це ті форми взаємодії особистості зі світом, необхідність яких обумовлена особливостями відтворення і розвитку її біологічної, психологічної і соціальної визначеності.

Потреби - це протиріччя між наявним і необхідним.

Потреби - це об’єктивна необхідність особистості.

Американський соціолог Маслоу класифікував потреби:

Фізіологічні та сексуальні потреби - у відтворенні, їжі, одязі, житлі, відпочинку.

Екзистенціальні - у безпеці свого існування, впевненості в майбутньому, стабільності умов життєдіяльності, гарантованості праці.

Соціальні потреби - у спілкуванні, турботі про інших,увазі до себе.

Потреби престижу - у повазі з боку інших, службовій кар’єрі, високому соціальному статусі.

Духовні потреби - самореалізація, самовираження.

Інтереси - це усвідомлені потреби, це вираження соціальних потреб особистості через її місце в системі соціальних відносин та взаємодій з приводу умов та засобів задоволення цих потреб.

Цінності - це суспільні відношення, завдяки яким потреби і інтереси соціальної групи чи окремої особистості переносяться на світ речей, духовних явищ, надаючи їм певних соціальних якостей.

Мотиви - це усвідомлена потреба особистості у досягненні певних цілей, бажаних умов діяльності.

Соціальні норми - це правила, які встановлює суспільство чи соціальна спільнота для своїх членів.

Структура особистості (Е. Фромма)

Особистість формується у залежності від типу соціального характеру людини.

Соціальний характер - це взаємозв’язок індивідуальної психічної сфери і соціоекономічної структури суспільства.

Соціальний характер змінюється разом із суспільством і культурою, відповідно до цього, така особистість не має власного “Я” і живе за таким кредо: “ Я такий, який я вам потрібен”.

3. Проблеми соціалізації особистості.

Соціалізація - це процес засвоєння індивідом протягом життя соціальних норм і цінностей того суспільства, до якого він належить. Соціалізація відбувається протягом всього життя - від народження аж до смерті: змінюються умови життя, змінюється людина.

Соціалізацію поділяють на:

4. первинну (засвоєння соціальних норм і цінностей дитиною, входження її до даної культури);

5. вторинну (послідовне засвоєння соціальних ролей, характерне для дорослої людини).

Залежно від віку індивіда розрізняють такі основні етапи соціалізації:

· соціалізація дитини;

· соціалізація підлітка (нестійка, проміжна);

· тривала (концептуальна) цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17—18 до 23—25 років);

· соціалізація дорослих.

На кожному етапі формуються певні особливості у відносинах особистості з навколишнім середовищем та у світогляді. Ці зміни стосуються особливостей пізнання навколишнього середовища. Наприклад, первинна соціалізація дитини означає зміни в її світобаченні, ставленні до навколишнього середовища, які відбуваються через формування ідентифікаційної схеми «Я» — «Інший», «своє» — «чуже» тощо.

У процесі соціалізації особистості доводиться переживати критичні періоди. У соціалізації дитини — перші 2—3 роки життя і вступ до школи (принципово нове середовище, в якому змінюються ставлення до неї, вимоги до її поведінки).

У соціалізації підлітка — перетворення дитини і підлітка на юнака; у тривалій соціалізації— початок самостійного життя, перехід від юнацтва до зрілості.

Соціалізація дітей формує ціннісні орієнтації дорослих — поведінку особистості в новій ситуації, механізми пристосування до неї. Дорослі, спираючись на свій соціальний досвід, здатні вільно оцінювати загальні зміни, критично сприймати норми, а діти найчастіше лише засвоюють їх. Соціалізація дорослого допомагає йому набути необхідних навичок, соціалізація дитини пов’язана здебільшого з формуванням мотивацій.

Протилежно спрямованим до соціалізації є десоціалізація — часткова або цілковита втрата особистістю засвоєних норм і цінностей. Це може бути зумовлено її ізоляцією, уніфікацією, обмеженням спілкування та можливостей щодо підвищення культурного рівня та ін.

У перехідних суспільствах простежується ресоціалізація — докорінна зміна соціального середовища, що зумовлює необхідність особистості пристосуватися до нових соціальних обставин, норм і цінностей. Цей болісний процес нерідко вимагає цілковитої зміни поглядів на суспільство, переоцінки свого життя, пов’язаний з руйнуванням попереднього світорозуміння, необхідністю вироблення нового, спричинює розрив з традиційними культурними цінностями, породжує необхідність брати на себе незвичну соціальну роль тощо.

Висновки: Соціалізація є постійним процесом, адже суспільство постійно розвивається, змінюються його структура, мета і завдання, цінності і норми. Протягом життя змінюється і людина, її вік, погляди, уподобання, звички, правила поведінки, статуси і ролі. Завдяки соціалізації люди реалізують свої потреби, здібності, можливості, налагоджують відносини з іншими членами суспільства, їх групами, соціальними інститутами й організаціями, суспільством загалом. Все це дає змогу їм впевнено почуватися у суспільстві, соціальному житті. Водночас соціалізація є важливим чинником стабільності, нормального функціонування суспільства, наступності його розвитку.

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 56