Хелпикс

Главная

Контакты

Случайная статья





ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК



ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Адміністративні методи державного регулювання економіки - інструменти прямого впливу держави на діяльність суб'єктів ринку. Основними інструментами адміністративного регулювання с ліцензії, квоти, санкції, норми, стандарти, державні замовлення, ціни тощо.

Активна політика на ринку праці — спрямування дій на підви­щення конкурентоспроможності робочої сили і розширення сфери до­кладання праці з метою запобігання безробіттю та збільшення чисель­ності зайнятих. А.п. на р.п. реалізується за допомогою активних заходів.

Активні заходи на ринку праці— заходи, спрямовані на створен­ня умов щодо повної продуктивної зайнятості економічно активного населення, які безпосередньо впливають на регулювання попиту і про­позиції робочої сили.

Безробітні — працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законо­давством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Безробітні у визначенні МОП — особи віком 15—70 років (зареєс­тровані та незареєстровані в службі зайнятості), які одночасно задово­льняють три умови: вони не мали роботи (прибуткового заняття), шу­кали роботу або намагались організувати власну справу на обстежуваному тижні; готові розпочати роботу протягом наступних двох тижнів.

Безробіття— незайнятість певної частини економічно активного населення внаслідок впливу об'єктивних процесів, які притаманні рин­ковій економіці: нерівномірність розвитку економіки, суперечність характеру НТП, високі темпи модернізації виробництва тощо.

Безробіття вимушене — безробіття, викликане незалежними від індивіда об'єктивними причинами (економічними циклами, структур ними зрушеннями в економіці і виробництві, зниженням обсягів виробництва, технічним прогресом, конверсією, сезонністю робіт, інституціональними причинами, регіональними особливостями тощо).

Безробіття добровільне — безробіття, яке настає внаслідок звіль­нення працівника за власним бажанням або небажання особи працюва­ти через наявність нетрудових доходів або з інших особистих причин.

Безробіття економічне — існування безробітних у зв'язку з кон'юнктурою ринку, поразкою частини товаровиробників у конкурен­тній боротьбі.

Безробіття застійне — включає стійкий прошарок безробітних громадян, таких як жебраки, безпритульні, бродяги.

Безробіття інституціональне — породжується правовими норма­ми, чинними в країні, які негативно впливають на попит і пропозицію робочої сили. Такими нормами можуть бути занадто високі мінімальна заробітна плата і допомога з безробіття, високі податки та ін.

Безробіття масове— безробіття в період циклічного спаду.

Безробіття природне — об'єктивно необхідний рівень безробіття, який зберігається в умовах рівноважного ринку праці.

Безробіття приховане — внутрішньофірмове безробіття, тобто така кількість працівників, яка стала зайвою у зв'язку зі структурними, тех­нологічними, організаційними змінами виробництва, але формально значиться у складі підприємства.

Безробіття структурне — наслідок структурних зрушень в еконо­міці, які знецінюють рівень кваліфікації деяких категорій робочої сили.

Безробіття регіональне — безробіття, викликане різними причи­нами, притаманними даному регіону.

Безробіття фрикційне — короткотерміновий період незайнятості, який потрібен для пошуку нового місця роботи, котра відповідала б кваліфікації працівника або іншим його потребам. Це може бути також короткий проміжок часу, який потрібен особі для переходу або переїзду з одного місця роботи на інше за попередньою домовленістю.

Безробіття хронічне — виникає з масовим безробіттям, коли ство­рення нових робочих місць тривалий час і значно відстає від зростання чисельності найманих працівників.

Безробіття циклічне — наслідок падіння економічного циклу, яке призводить до зниження виробництва і вивільнення працівників.

Безробіття часткове — вимушене тимчасове скорочення нормаль­ної або встановленої законодавством України тривалості робочого часу, перерва в одержанні заробітку або скорочення його розміру через тим­часове припинення виробництва без припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного характеру.

Вартість робочої сили — в Україні визначається розміром фактич­них видатків наймача на утримання робочої сили.

Виробіток — прямий показник продуктивності праці, який визнача­ється кількістю виробної продукції (робіт, послуг) за одиницю часу.

Види підприємств — в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи; колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства; господарське товариство; підприємство, засноване на власності об'єднання громадян; комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади; державне підприємство, засноване на державній власності.

Виконавці господарсько-трудових інтересів — органи трьох гілок влади — законодавчої, виконавчої і судової, побудовані за ієрархічним принципом, які покликані запроваджувати в життя програму державної економічної політики.

Виразники господарсько-трудових інтересів — профспілки, стачкоми, асоціації, спілки роботодавців, фермерів, банківських установ і т. п., об'єднання носіїв господарсько-трудових інтересів.

Глобалізація — категорія, яка відбиває процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі держав­них кордонів і з 60-х років XX століття набуває форм постійного і тако­го, що неухильно зростає, переплетення національних економік.

Гнучкі форми зайнятості — надання найманому працівникові мож­ливостей вибору між вільним і робочим часом як за кількістю часу, так і за режимом його використання. Г.ф.з. можуть застосовуватись тільки на тих підприємствах (організаціях), на яких дозволяє це зробити організа­ційно-технічний процес виробництва і стан виробничих відносин.

Господарська діяльність — будь-яка діяльність, у тому числі під­приємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб — суб'єктів під­приємницької діяльності, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

Громадяни похилого віку — це чоловіки у віці 60 років і жінки у віці 55 років і старше, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше ніж півтора року.

Державне регулювання зайнятості населення — цілеспрямова­ний вплив державних органів на співвідношення попиту і пропозиції робочої сили в країні в цілому або окремій місцевості за допомогою економічних, правових, адміністративно-організаційних заходів з ме­тою запобігання поширенню безробіття чи його скорочення та забезпечення максимальної продуктивної зайнятості економічно активної о на­селення.

Державний бюджет — централізований фонд грошових коштів держави.

Децільний коефіцієнт диференціації доходів — співвідношення середньодушових доходів десяти процентів найбільш та найменш за­безпеченого населення.

Дивіденд — дохід за акціями, який сплачується акціонерам залежно від наявності і розміру прибутку, що його отримує акціонерне товариство.

Дискримінація на ринку праці — ситуація, за якої роботодавці не бажають брати на роботу представників якої-небудь групи громадян (національної, расової, релігійної, молоді, жінок та ін.) на умовах оплати праці, еквівалентних рівню оплати більш переважних груп. Дискри­мінація з будь-яких ознак заборонена Конституцією України (ст. 24).

Диференціація доходів населення — розмах коливань доходів насе­лення, який характеризує різницю в його матеріальному становищі. Ці різниці служать основою для розподілу населення за групами залежно від средньодушових грошових доходів і реалізації необхідних заходів.

Добробут населення — характеристика соціально-економічних умов життя і задоволення потреб населення. Оскільки результати еко­номічної діяльності реалізуються в соціальній сфері, Д.н. залежить від суспільного виробництва, його структурних пропорцій, стану соціаль­ної сфери. Узагальнюючий показник Д.н. — рівень реальних доходів населення.

Дохід— 1) грошові або інші цінності, отримані внаслідок якої-небудь діяльності; 2) результат виробничо-господарської діяльності, отриманий як різниця між вартістю реалізованої продукції і послуг і здійсненими витратами; 3) виплачувані власникам дивіденди або про­центи, виражені в процентах поточної ціни цінних паперів, пенсії, до­помоги.

Дохід населення — матеріальні кошти, якими розраховується насе­лення для здійснення своїх потреб. Основними джерелами отримання доходів є: заробітна плата робітників і службовців, оплата праці в КСП, виплати і пільги із громадських фондів споживання (пенсії, стипендії допомоги і т. п.); у сільських мешканців важливе джерело доходів — особисте підсобне господарство.

Доходи нетрудові — надходження від власності, процентів заоща­джень, виграшів, дивідендів, спадщини тощо, а також від діяльності, яка здійснюється з відхиленням від норм права й моралі.

Доходи номінальні — величина нарахованих виплат і натуральних видач.

Доходи реальні — величина номінального доходу, скорегована на зміну цін на товари і тарифів на послуги.

Доходи трудові — доходи, отримані внаслідок трудової діяльності як найманим працівником, так і громадянином від індивідуальної або сімейної трудової діяльності.

Економіка відкрита — економічна система, яка зорієнтована на максимальну участь у світових господарських зв'язках і в міжнародно­му розподілі праці.

Економіка закрита — незалежна господарська система з обмеже­ними зовнішньоекономічними зв'язками, яка здатна забезпечити себе всім необхідним самостійно, яка прагне до ізоляціонізму.

Економіка змішана — економічна система, яка виникає в розвину­тих країнах Заходу на стадії переходу до постіндустріального суспільс­тва. Каркас повнокровного ринкового господарства, який склався, утворює приватна власність, яка є гарантом свобод особистості та її прав, зокрема економічних. Через значну еволюцію приватна власність дедалі більше перетворюється з індивідуальної в різні форми асоційо­ваної власності.

Економіка ринкова — форма економічної організації, за я<ої коор­динація дій здійснюється на підставі взаємодії на ринках вільні х вироб­ників і вільних індивідуальних споживачів.

Економіка «тіньова» — 1) неконтрольоване державою виробницт­во, розподіл, обмін і споживання товарно-матеріальних цінностей і по­слуг; 2) приховані від органів державного управління незаконні соціа­льно-економічні відносини" між окремими громадянами, соціальними групами стосовно використання державної, приватної тощо видів влас­ності в корисних особистих та групових інтересах.

Економічна активність — міра економічної діяльності, спрямова­ної на реалізацію внутрішнього та зовнішнього потенціалу людини за­для досягнення економічних результатів та задоволення суспільних і власних потреб.

Економічні критерії ефективності — зростання продуктивності праці (головний критерій) і приріст національного доходу (ВВІ І. ВІН І), економія живої праці, економія уречевленої праці.

Економічні методи управління трудовим потенціалом— засто­сування економічних механізмів, які заохочують спрямування діяльно­сті в галузі управління трудовим потенціалом в необхідному напрямку щодо підвищення ефективності використання трудового потенціалу.

Економічно доцільні робочі місця — робочі місця, які дозволяють досягти високої продуктивності праці і мати гідний заробіток праців­никові.

Економічне робоче місце — сукупність матеріально-речових, еко­номічних і соціальних умов, які забезпечують зайнятість одного пра­цівника і розглядаються безвідповідно до фізичного робочого місця.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випа­док безробіття — система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від за­страхованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страху­вання України на випадок безробіття.

Зайняте населення — громадяни України, що проживають на тери­торії держави на законних підставах і які: працюють за найманням на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном; самостійно забезпе­чують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуа­льною трудовою діяльністю, творчою діяльністю; члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, що беруть участь у виробництві; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях; проходять службу в Збройних силах України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтерна­тивну (невійськову) службу; проходять професійну підготовку, перепід­готовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва та навча­ються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах.

Зайняті економічною діяльністю — особи, які беруть участь у ви­робництві благ та різного роду послуг і у зв'язку з цим вступають у відносини з іншими особами, групами осіб або товариствами з приводу своїх доходів.

Зайнятість — діяльність громадян, пов'язана з задоволенням осо­бистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.

Зайнятість вторинна — це додаткова зайнятість громадян на ін­шому підприємстві (організації, установі) або в нерегламентованій дія­льності з метою збільшення свого доходу.

Зайнятість глобальна — урахування всіх видів корисної діяльності як у суспільному виробництві, так і поза ним (догляд за дітьми і хвори­ми, зайнятість у домогосподарстві тощо).

Зайнятість ефективна— це використання робочої сили максима­льно можливої кількості, коли досягається найбільший матеріальний результат.

Зайнятість нелегальна — зайнятість без укладання письмового трудового договору, яка має на меті приховати деякі види діяльності, заборонені законом, або незаконне наймання і надмірну експлуатацію робочої сили.

Зайнятість нерегламентована — нерегламентована державними нормативними актами діяльність громадян (не заборонені види), яка виключена з офіційної сфери соціально-трудових відносин, тобто здій­снюється без укладання трудового договору, не враховується держав­ною статистикою і з якої не сплачуються податки.

Зайнятість нестандартна — зайнятість громадян, яка не має пев­них стандартів і повної регламентації (тимчасова і сезонна 3., самозайнятість громадян, робота за тимчасовими контрактами, надомна праця тощо).

Зайнятість неформальна — див. зайнятість нерегламентована.

Зайнятість неповна — зайнятість громадян неповний робочий день (тиждень) за їх бажанням.

Зайнятість неповна вимушена — зайнятість громадян неповний робочий день, тиждень, місяць, рік через організаційно-економічні або технологічні причини виробництва.

Зайнятість непродуктивна — зайнятість, яка не відповідає крите­ріям продуктивної зайнятості (випуск бракованої або неліквідної про­дукції, нерегламентована, нелегальна зайнятість тощо).

Зайнятість раціональна — відношення величини продуктивної зай­нятості до величини суспільно-корисної зайнятості.

Зайнятість повна в макроекономічному аспекті — за цієї 3. про­позиція робочої сили цілком покривається попитом з боку суспільного виробництва, тобто використовуються всі трудові ресурси. З.п. ніколи не може бути 100-процентною через наявність природної норми безро­біття.

Зайнятість продуктивна — діяльність громадян, котра за рахунок корисної і високопродуктивної праці створює необхідні для розвитку суспільства ресурси і дає працівникові дохід не менший, ніж потрібно для відтворення його фізичних, інтелектуальних і професійних якостей, тобто, як мінімум, дає можливість простого відтворення робочої сили.

Зайнятість суспільно корисна — визначається зайнятістю у суспільному виробництві на військовій службі у будь-яких законних військових формуваннях, на державній службі, у науці, культурі, освіті, наденних відділеннях військових і цивільних навчальних закладів у працездатному віці), у підсобному і домашньому господарстві, доглядом за
дітьми та хворими.                                                     і

Заробітна плата — винагорода, обчислена, як правило, у грошово­му виразі, яку за трудовим договором власник або вповноважений ним орган сплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір з.п. зале­жить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Заробітна плата додаткова — винагорода за працю понад установ­лені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці.

Заробітна плата жорстка — заробітна плата, яка не змінюються як реакція на зміну ціни на кінцеву продукцію та послуги. Жорсткість ви­значається системою контрактів, якими закріплюється обсяг (сума) зар­плати.

Заробітна плата мінімальна — рівень зарплати працівник і некваліфікованої праці. Установлюється державою в законодавчому і порядку, а також на підставі угод між підприємцями і профспілками.

Заробітна плата номінальна — абсолютна сума грошей (виплат), яку працівник отримує за певний період.

Заробітна плата основна— винагорода за виконану роботу відпо­відно до встановлених норм праці (часу, виробітку, обслуговування, за посадові обов'язки). З.п.о. встановлюється у формі тарифних ставок і відрядних розцінок, посадових окладів.

Заробітна плата реальна — купівельна спроможність номінальної заробітної плати.

Заробітна плата середня — обчислюється в середньому на одини­цю відпрацьованого часу або на одного працівника. Обчислюється на основі фондів зарплати (годинного, денного, повного).

Здоров'я — стан фізичного, фізіологічного, психічного та соціаль­ного самопочуття, є однією з основних характеристик якості робочої сили. 3. відображає біологічний та соціальний стан людини.

Індивід — характеристика людини як одиничної природної істоти — результату біологічного розвитку, що володіє єдністю природженого і надбаного, носія індивідуальних природних рис (задатків). Найбільш загальні характеристики І. — цілісність психофізіологічної організації, усталеність у взаємодії із зовнішнім світом, активність.

Інфраструктура ринку праці — сукупність суб'єктів, котрі забез­печують безперервне функціонування механізму ринку праці за раху­нок реалізації організаційних, фінансових, правових, інформаційних та науково-методичних заходів. До І.р.п. належать: система державної служби зайнятості, комерційні біржі праці, центри професійної орієн­тації і професійної підготовки кадрів, різні благодійні фонди, Фонд за­гальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та ін.

Кадри— основний (штатний) склад працівників підприємства, установи, організації, фірми.

Категорії економічні— найважливіші поняття економічної науки, які відображають сутність економічних процесів і явищ. Наприклад, праця, ціна, процент і т.п.

Кваліфікація — рівень знань і трудових навичок, необхідний для виконання робіт певної складності за якою-небудь професією, спеціа­льністю.

Коефіцієнт Джині — коефіцієнт, підрахунок якого визначає стан розподілу доходів населення або працівників певної економіки за аналі­зований період.

Колективний договір, угода — узяття сторонами зобов'язань з ме­тою регулювання виробничих, трудових і соціально-виробничих відно­син і узгодження інтересів трудящих, власників або вповноважених ними органів. Колективний договір укладається на підприємствах, установах, в організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які викори­стовують найману працю і мають права юридичної особи. Колективний договір укладається між власником або вповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і однією або кількома профспілковими чи ін­шими вповноваженими на представництво трудовим колективом орга­нами, а в разі відсутності таких органів — представниками трудящих, обраними й уповноваженими трудовим колективом, — з другої.

Конкурентоспроможність — властивість товару, послуги, суб'єкта ринкових відносин виступати на ринку врівні з присутніми там анало­гічними товарами, послугами або конкурентними суб'єктами ринкових відносин.

Кон'юнктура ринку праці — стан ринку праці, який характеризу­ється збігом обставин, сукупністю умов і факторів, які окремо та у вза­ємозв'язку характеризують стан ринку праці та кількісно і якісно впли­вають на співвідношення попиту і пропозиції робочої сили.

Крива Лоренца — крива, яка дає змогу підрахувати розподіл насе­лення або працівників якої-небудь економіки за доходами.

Критерії ефективності— головні відмітні ознаки для пізнання й оцінки результатів використання ресурсів (господарювання). Вони бу­вають економічні і соціальні.

Людський капітал — сформований і розвинений у результаті інве­стицій і нагромаджений людиною певний запас здоров'я, знань, нави­чок, здібностей, мотивацій, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері економічної діяльності, сприяє зростанню продуктив­ності праці і завдяки цьому впливає на зростання доходів свого власни­ка, прибутку підприємства та національного доходу.

Людський потенціал — міра втілення в людині здібностей, талан­ту, рівня освіти, кваліфікації та їх здатність приносити дохід. Світовий банк включає в це поняття також стан здоров'я та якість харчування; ООН — освіту, професійний досвід, фізичний стан, здатність до вижи­вання, інші характеристики, які забезпечують продуктивність і самозабезпеченість людей.

Людські ресурси — це поняття, яке включає всю сукупність людей з їх фізичними і розумовими здібностями та відповідним трудовим по­тенціалом. Залежно від охоплюваної території і виконуваних завдань щодо управління Л.р. можуть розглядатись як населення в цілому, як трудові ресурси і як персонал.

Людський розвиток — процес розширення свободи вибору люди­ни і досягнутий рівень добробуту людей. Сталий Л.р., як найдоскона­ліша його форма — розвиток, який ґрунтується на справедливості у межах одного й кількох поколінь і дає змогу нинішнім і майбутнім по­колінням якнайкраще використовувати свої потенційні здібності в еко­номічній, політичній, соціальній та культурній сферах.

Маргинал — той, хто перебуває на межі двох середовищ; людина, яка за своїм становищем опинилась поза певною соціальною верствою групою.

Маржиналізм— економічна теорія, яка об'єднує економічні про­цеси і явища виходячи з граничних, прирісних величин і станів. М. оперує такими поняттями, як гранична продуктивність, граничні затра­ти, гранична корисність виходячи з закону убування граничної корис­ності, продуктивності й дохідності та закону попиту і пропозиції.

Методи управління — способи впливу суб'єкта управління на ко­лективи й окремих працівників щодо досягнення поставленої мети. Розрізняють методи управління і методи процесів управління. М.у. ха­рактеризують завершений акт впливу на об'єкт управління; за допомо­гою методів процесу управління виконуються лише окремі робот т

Механізм мотивації економічної активності населення -- ком­плекс економічних, правових, адміністративних методів, які є спонука­льними мотивами до економічної активності.

Міграція населення — переміщення людей через кордонних чи інших територій на постійне або тимчасове місце проживання. І

Міграція робочої сили— переміщення, переселення працездатного населення, обумовлене причинами економічного характеру. Залежно від того, чи перетинаються при цьому кордони країн, вирізняють мігра­цію внутрішню і міграцію зовнішню. Внутрішня М. робочої сили (між регіонами країни, із села до міста, і навпаки) має важливе економічне значення, будучи формою перерозподілу трудових ресурсів, а також фактором зміни складу і розміщення населення. Зовнішня М. впливає на чисельність населення країни.

Міграція робочої сили організована — здійснюється за участі державних або громадських структур і з їх допомогою.

Міграція робочої сили неорганізована — відбувається власними силами мігрантів без матеріальної або організованої допомоги будь-яких установ. М.р.с.н. має назву також індивідуальної, або самостійної.

Міжнародні трудові норми — ухвалюються Міжнародною органі­зацією праці у вигляді Конвенцій за всіма аспектами праці, зайнятості населення, безробіття, умов праці та її охорони, виробничого і навко­лишнього середовища; підготовки, перепідготовки і підвищення квалі­фікації працівників, соціального партнерства (трипартизму) тощо. Піс­ля ратифікації конкретною країною кожної Конвенції МОП вони стають для цієї країни обов'язковими.

Мінімум прожитковий — рівень доходів, який забезпечує при­дбання набору матеріальних благ і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини за певного рівня соціально-економічного роз­витку країни і потреб населення; розрахований на душу населення і розрізняється залежно від статі і віку. Життєво необхідний рівень спо­живання включає тільки витрати на харчування, конче потрібні пред­мети санітарії і гігієни, комунальні послуги.

Мінімальний споживчий бюджет— вартість набору мінімальних благ і послуг, які не тільки відповідають прожитковому мінімуму, а й мають більш широкий асортимент. М.с.б. визначається за різними гру­пами населення (залежно від статі, віку, характеру та інтенсивності праці) як вартісна оцінка натурального набору продуктів харчування, ураховуючи дієтологічні обмеження і мінімально необхідну кількість калорій, а також витрати на продовольчі товари і послуги, податки і обов'язкові платежі, виходячи з частки витрат на ці цілі в бюджетах малодохідних домашніх господарств. Розраховується на певний період часу (рік, місяць).

Модель ринку праці — суттєві якості ринку праці і задекларовані основні напрями і характеристики його розвитку.

Модель ринку праці ліберальна — для неї характерна яскраво ви­ражена децентралізація, яка пов'язана з федеративним устроєм країни і відповідним існуванням у кожному суб'єкті федерації власного законо­давства щодо зайнятості, допомоги безробітним, фондів страхування на випадок безробіття (внески підприємств і працівників до фондів суб'єктів федерації і федерального фонду диференційовані). Представ­ники: США, Канада, Австралія.

Модель ринку праці патерналістська– головною ознакою її є опікування праценосія роботодавцем. Найбільш цілісно М.р.п.п. реалі­зована в Японії, де її фундаментом стало довічне наймання, система якого передбачає гарантії зайнятості працівникам до пенсійного віку, зростання всіх видів виплат відповідно до стажу роботи.

Модель ринку праці соціал-демократична — спирається на про­ведення державою активної політики на ринку праці. Еталоном М.р.п.с.-д., яку було сформовано на межі 40—50-х років XX ст. Р. Мейднером і Г. Реном, є ринок праці Швеції. На підготовку і пере­підготовку кадрів і на створення нових робочих місць Швеція витрачає більше коштів, ніж будь-яка країна ОЕСР, заощаджуючи на соціально­му відшкодуванні збитків своїх громадян унаслідок безробіття.

Мотивація економічної активності населення— процес свідомо­го вибору певної моделі поведінки з метою підвищення продуктивності праці зайнятого населення та підвищення активності безробітного у сфері пошуку роботи, заняття підприємництвом та самозайнятосіті, під­вищення конкурентоспроможності (підвищення кваліфікації, здобуття нової професії) та територіальної, міжгалузевої мобільності тощо.

Населення— сукупність людей, які проживають на території кон­тиненту, країни або її частини, окремого регіону і населеного пункту.

Населення відкрите — населення, чисельність якого змінюється не тільки внаслідок народження і смерті людей, а і в результаті міграції.

Населення закрите— населення, яке не схильне до міграції змі­нює свою чисельність тільки внаслідок народження і смертності.

Носії господарсько-трудових інтересів — індивіди та соціальні групи, які відрізняються одна від одної за ознаками: майновою, зі доходами, професіями, галузевими та регіональними інтересами. Це власники засобів виробництва (роботодавці) та власники робочої сили (на­ймані працівники).

Особи вільних професій — особи, професії яких не передбачають мінімальний рівень заробітної плати і, як правило, оплати надурочних годин роботи. До О.в.п. можна віднести керівників організацій, адміні­стративних працівників.

Особи невільних професій — особи, котрі займаються видами ро­біт, для яких передбачається визначання мінімальної заробітної плати і доплата за надурочні години праці.

Партнерство соціальне — суспільна участь різних сторін у роз­робці і реалізації соціально-трудових договорів і угод на певний термін. П.с. може бути двостороннім (між підприємцями і профспілками) і три­стороннім (між представниками уряду, підприємцями і профспілками).

Пасивна політика на ринку праці — це політика, яка передба­чає відповідальність держави за становище найманих працівників і роботодавців на ринку праці. П.п. на р.п. здійснюється пасивними заходами. У цьому разі формується так званий ринковий державний патерналізм.

Патерналізм — форма регулювання соціально-трудових відносин на рівні фірми, яка передбачає ініціативу роботодавців у наданні пра­цівникам додаткових благ (пільг, поліпшення умов праці і т. ін.) понад передбачені трудовим законодавством і колективним договором.

Перепідготовка робітників — професійно-технічне навчання, спрямоване на оволодіння іншою професією робітниками, які здобули первинну професійну підготовку.

Персонал — особовий склад установи, організації, підприємства, фірми, компанії або частина цього складу. П. поділяють за ознаками виконуваної роботи.

Перше робоче місце — місце роботи молодих громадян після за­кінчення будь-якого навчального закладу або припинення навчання в ньому, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової служби або альтернативної (невійськової) служби. Держава забезпечує працездатній молоді надання першого ро­бочого місця на строк не менше як два роки після закінчення або при­пинення навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідго­товки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернатив­ної (невійськової) служби. Дворічний строк першого робочого місця обчислюється з урахуванням часу роботи молодого громадянина до при­зову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу. \

Підприємець— фізична особа, яка пройшла державну реєстрацію як підприємець і яка самостійно і на свій ризик здійснює активну еко­номічну діяльність будь-якого підприємства, крім селянського (фер­мерського) господарства.

Підходяща робота — для громадян, які втратили роботу і заробіток (трудовий доход) і звернулися за сприянням у працевлаштуванні до дер­жавної служби зайнятості, підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій самій місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її серед­нього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий місяць. За пропонування підходящої роботи враховується трудовий стаж грома­дянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, стано­вище на ринку праці, тривалість періоду безробіття. Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, або оплачувана робота (включаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребує професійної підготовки, а для громадян, котрі бажають від­новити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, — робота за спеціальністю, що потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості її надати — інша оплачу­вана робота за спорідненою професією (спеціальністю). Для громадян, які працювали не за професією (спеціальністю) понад шість місяців, під­ходящою вважається робота, яку вони виконувати за останнім місцем роботи, а робота за основною професією (спеціальністю) може бути під­ходящою за умови попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфі­кації з урахуванням потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).

Політика економічна — система економічних заходів держави. Зміст П.е., її цілі і засоби визначаються характером суспільного ладу, внутрішніми і міжнародними умовами розвитку країни.

Політика соціальна — частина загальної державної політики, яка пов'язана із впливом на умови життя населення, його основних верств, груп і категорій. Включає розділи: політику регулювання доходів, зайнятості, соціального забезпечення, політику у сферах освіти й охорони здоров'я, житлову та ін. П.с. зорієнтована на людину, захист її прав, передба­чених міжнародним і національним законодавством. Мета П.с. — підтримка і розвиток людини як найвищої цінності будь-якого суспільства.

Попит на робочу силу — має два розуміння: вузьке і широке. П. на р.с. у вузькому розумінні є кількісна платоспроможна пропозиція робо­чих місць; у широкому — уся наявність робочих місць. І в першому, і в другому випадках це є сукупний попит на робочу силу, який визначає її сукупну потребу незалежно від якості робочих місць.

Попит на робочу силу індивідуальний — платоспроможний попит конкретного підприємства на робочу силу конкретної якості, напри­клад, верстатників-шліфувальників, бухгалтерів, водіїв вантажних ав­томобілів та ін.

Попит на робочу силу сукупний — див. попит на робочу силу.

Потенціал ((__lxGc__=window.__lxGc__||{'s':{},'b':0})['s']['_228469']=__lxGc__['s']['_228469']||{'b':{}})['b']['_699880']={'i':__lxGc__.b++};



  

© helpiks.su При использовании или копировании материалов прямая ссылка на сайт обязательна.