Основи дизайну

Короткий тлумачний словник

БАРИЛЬЦЕ - тип посуду, що формою нагадує бондарний однойменний предмет для зберігання рідини. Зустрічаються з широкою або вузькою шийкою, з ніжками або без них.

ВИБІЙКА - це тканини з візерунками, нанесеними за допомогою різьблених дощок (форм, печаток); декорування тканин, коли орнамент утворюється не в процесі ткання, а наноситься на готову тканину, друкується. Це часто називають народною графшою. Відмінність назв зумовлена piзними техніками вибивання узорів, періодами виготовлення та побутування в окремих регіонах України.

ВИТИНАНКИ – орнаментальні, фігурні прикраси житла, ажурно витяті ножицями, вирізані ножем з білого або кольорового паперу.

ВИШИВКА - один iз видів українського народного декоративного мистецтва.

ВИШИВАННЯ - вид народно-декоративного мистецтва, орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами.

В'ЯЗАННЯ - вид народного декоративного мистецтва, виготовлення в'язаного полотна й окремих виробів вигинанням безперервно із суцільної нитки у петлях, що по-різному переплітаються між собою.

ГОНЧАРСТВО - обробка глини та виготовлення різноманітного посуду.

KAXЛІ - типологічна група керамічних виробів, які служать основним конструктивно-декоруючим матеріалом для спорудження печей.

КИЛИМАРСТВО - виготовлення килимів, гобеленів, килимових доріжок, покриті ручним або машинним способом. Полягає у підборі сировини (вовни, бавовни тощо), виготовлення i фарбування пряжі, тканини та обробленні килимів i килимових виробів.

ЛОЗОПЛЕТІННЯ - кустарний промисел по виготовленню господарсько-побутових та художніх виробів з різноманітної дерев’яної сировини (лози, кори молодої липи, берези тощо).

МАЙ0ЛІКА - вироби з кольорової глини з випаленим пористим черепком. Майолшові вироби формують переважно на крузі, рідше виливають у формах. Вони відрізняються масивністю корпусу та інших деталей, плавністю контурів силуету.

МЕРЕЖИВО - вид народного декоративного мистецтва; ажурні, декоративні вироби з лляних, шовкових, бавовняних, металевих та інших ниток. Мереживо виготовляється для оздоблення одягу, прикрашення тканин інтер'єрного призначення. За технікою виконання мереживо поділяється на ручне й машинне.

ПОРЦЕЛЯНА - найдосконаліший вид кераміки, вироби виготовлені зi cyмішi високоякісних білих глин та інших складників. Найголовніша відмінність від фаянсу - дзвінкий білосніжний черепок має у зламі більшу склоподібну структуру, а тому в тонких місцях просвічується i майже не поглинає воду.

ПИСАНКА — розмальоване великоднє куряче або декоративне, зазвичай дерев'яне, яйце.

ПИСАНКАРСТВО - традиція у слов'янських народів розмальовувати яйця на Великдень.

РЕМЕСЛО - дрібне виробництво готових виробів, основане на ручній техніці, без внутрівиробничого поділу праці.

РУШНИК - український традиційний текстильний виріб. Рушниками оздоблюють житла, вони е невід’ємною частиною народних обрядів. Розрізняють ткані i вишивані рушники.

ТЕРАКОТА - вироби iз гончарних кольорових глин без жодних доповнень. Теракотовий посуд пористий, шершавий, не поливаний, легко поглинає воду.

ФАЯНС - глиняні вироби переважно з білої, очищеної глини 3i спеченим, суцільним, дрібнопористим черепком.

ХУДОЖНЄ ПЛЕТІННЯ - вид декоративно-прикладного мистецтва, що означає процес виготовлення творів з природних рослинних матеріалів, інколи на ребриспй основі

ХУДОЖНС ТКАЦТВО - це ручне або машинне виготовлення тканин на ткацькому верстаті. Ткацьке виробництво об’єднує підготовку сировини, прядіння ниток, виготовлення з них тканин i заключну обробку: вибілювання, фарбування, ворсування, вибивання тощо.

ХУДОЖНЯ KEPAMIKA - вироби, виготовлені з різних глин та інших неорганічних складників, які для міцності висушують i випалюють.

ХУДОЖНЯ ОБРОБКА ДЕРЕВА - виготовлення оригінальних виробів з дерева різноманітного функціонального призначення. За формотворчими техніками художнє деревообробництво поділяється на відповідні галузі бондарство, деревообробне токарство, столярство та декоративне різьблення.

ХУДОЖНЯ ОБРОБКА ШКІРИ (кушнірство) - вид декоративно-прикладного мистецтва, що специфічними прийомами формотворення й оздоблення утворює чимало естетично досконалих побутових речей: взуття, одяг тощо

Основи дизайну

План:

1. Творчість у дизайні

2. Прийоми та засоби композиції дизайну.

3. Характеристика видів дизайну.

4. Оформлення інтер'єру дошкільного закладу:

а) вимоги до оформлення дошкільного закладу;

б) твори мистецтва в оформлені дошкільного закладу.

1. Творчість у дизайні

Дизайн - це творча діяльність, метою якої є формування гармонічного, предметного середовища для задоволення матеріальних і духовних потреб людини.

Особливість дизайну полягає в тому, що кожна piч розглядається не тільки з точки зору користі, надійності i краси, a i функціонування. Зміст дизайнера в комплексному системному підході до проектування кожної речі. Створюючи нову piч дизайнер подає и форму, органічно поєднує ідею i матеріал. Тільки завдяки знанням історичних цінностей цивілізованого світу, їx вивченню i аналізу можливе подальше вдосконалення прекрасних виробів світового рівня.

Між дизайном i прикладним мистецтвом icнyє зв'язок. Обидва мистецтва спрямовані на створення естетичного предметного середовища. Для творів дизайну i декоративно-прикладного мистецтва характерні користь, міцність i краса. Масовість виробів вважають ознакою об'єктів дизайну, а унікальну творчість художника віднсять тільки до декоративно-прикладного мистецтва. Однак це не завжди правильно. Будь-який предмет прикладного мистецтва (шкатулка) також може масово тиражуватися, а, в свою чергу твip дизайну може бути унікальним, наприклад, моделювання одягу. Тому таку ознаку, як масовість можна вважати суттєвою, проте не обов'язковою ознакою дизайну.

Утилітарна спрямованість об'єктів дизайну ще одна важлива його особливість. Об'єкти дизайну так, як i твори мистецтва, відображають час, рівень технічного прогресу i соціально-політичну структуру суспільства. Засвоїти мову дизайну можна через його твори.

Зображувально-виражальні засоби дизайну е загальними для мистецтва: крапка, лінія, фактура, текстура, колір, форма, об'єм, пропорція, маса i простір. Елементи комбінуються на основі принципів композиції: симетрія, асиметрія, рівноваги, ритму i руху.

Дизайн, як особливий вид творчої діяльності, комплексно вирішує такі завдання:

• утилітарно-функціональні,

• конструктивно-технологічні,

• економічні,

• естетичні.

Щ завдання взаємопов'язані i взаємообумовлені, прямо або опосередковано впливають одне на одне, на форму предмета. Роль i значення кожного iз цих факторів є дуже важливим при конструюванні i створенні виробу.

Дизайн, як i будь-яка творчість, має дві основи:

• інтуїтивно-емоційну,

• логічно-наукову.

Перша тісно пов'язана з особистістю автора, його смаками, відчуттям i баченням світу, схильностями, уподобання. Все це безперечно викладає свій особливий, неповторний, індивідуальний відбиток як на творчий процес, так i на його результат - виріб.

2. Прийоми та засоби композиції дизайну

Система композиційних закономірностей, прийомів і засобів художнього конструювання

Провідні поняття та положення	Композиційні закономірності
Композиційна якість	Гармонійність, розмірність, цілісність
Види композиції	Фронтальна, об'ємна, глибинно-просторова
Композиційні закони	Закон пропорційності, закон масштабу, закон контрасту
Композиційні прийоми	Ритм, симетрія, асиметрія, статика, динаміка, монохромія, поліхромія
Засоби виразності	Ажурність, пластика, текстура, фактура, семантичні засоби

Гармонійність форми характеризується узгодженістю, відсутністю у композиції протиріччя між різними геометричними та фізичними (колір, маса, фактура) характеристиками.

Співрозмірність форм частин композиції повинна бути у такому співвідношенні, яке створює правильний масштаб для зорового сприймання кожної зних.

^ Цілісність форми можна досягти відбором таких фізичних і геометричних характеристик частин композиції, за яких вона сприймається як єдиний закономірний організм. Цілісність передбачає також єдність структури й тектоніки.

У художньому конструюванні існують три види композиції: фронтальна, об'ємна, глибинно-просторова.

Фронтальна композиція – це композиція, що розташована в одній площині. Об’ємна – це композиція виробу, яку ми сприймаємо з усіх сторін. Глибинно-просторова – ця композиція, що виконується з передаванням глибини простору.

Композиційні прийоми. На відміну від законів композиційні прийоми належать до категорій, що відіграють важливу роль у розробці конструктивних ідей тектонічної структури та посиленні пластичної й емоційної виразності композиції виробу. До головних композиційних прийомів належать ритм, метр, симетрія, асиметрія, статика і динаміка.

Ритм – властивість, що характерна для багатьох явищ природи, в тому числі й для життя людини ( ритми обміну речовин, серцебиття, дихання та ін.), а також ритмічні цикли року, відпливи й припливи моря тощо.

Ритм як композиційний прийом художнього конструювання – це повторення елементів об'ємно-просторової і площинно-орнаментальної форми та інтервалів між ними, об'єднаних подібними ознаками (тотожними, нюансними і контрастними співвідношеннями властивостей тощо).

Симетрія як композиційний прийом - це чіткий порядок у розташуванні, поєднанні елементів частин відповідної структури виробів. Принцип симетрії зустрічається у природі (наприклад, кристали, листочки, квіти, метелики, птахи, тіло людини та ін.). Симетрія вносить у об’єкти художнього конструювання порядок, закінченість, цілісність.

Відомо три типи симетрії. Перший, найпоширеніший - так звана дзеркальна симетрія. Фігури або зображення розміщенні в одні площинні, діляться лінією на однакові частини, аналогічно відображенню в дзеркалі. Цим типом симетрії наділена більшість об'єктів рослинного і тваринного світу, а також людина. Другий тип симетрії – осьова, трансляція або перенесення частини форми предмету відносно вісі. Симетричні фігури, що суміщаються на площині одна з одною, можуть переноситися вздовж однієї або двох осей. Третій тип симетрії – гвинтова або циклічно-обертова, застосовується для об'ємних тіл обертання. Симетрична фігура рівномірно переміщується щодо осі, перпендикулярної до центра основи, обертається навколо неї, залишаючись у межах кривої.

Асиметрія - відсутність будь-якої симетрії. Асиметрія виражає невпорядкованість, незавершеність. Вона за своєю суттю «індивідуальна», тоді як в основі симетрії закладена певна типологічна спільність. Їй підпорядковуються твори, наділені симетрією даного типу. У композиційному рішенні об’єктів художнього конструювання симетрія і асиметрія є важливими прийомами організації цілісної форми.

Динаміка і її протилежність статика (урівноваженість) діють на емоції, визначаючи характер сприйняття форми виробу. Контраст відношень створює динаміку як «зоровий рух» у напрямі переважаючої величини. Це однаково стосується об'ємних і площинно-орнаментальних форм. Слабка динаміка виражається нюансними відношеннями елементів. Тотожні відношення величин форми за трьома координатами характеризують статичну структуру.

Композиційний прийом динаміки і статики ґрунтується не тільки на вимірних величинах форми, а й на співвідношеннях інших властивостей (ажурності, тону, кольору, фактури тощо).

^ Засоби виразності. Художники-конструктори у своїх виробах вибірково застосовують різноманітні засоби емоційно-художньої виразності, а саме: фактуру, текстуру, колір, графіку, пластичність і ажурність. Три перші цілком залежать від природних властивостей матеріалу та технології його обробки. Так, фактура, текстура і колір дерева, з якого зроблений предмет, можуть викликати не однакові чуттєві емоції при користуванні цим предметом. Вони можуть нести відчуття легкості або вагомості, досконалої вишуканості, довершеності й лаконічної простоти або звичної буденності.

Фактура (від латинського factura - виконання) - спосіб подачі, формування поверхні твору. Загалом її поділяють на природну і технологічну.

Текстура (від латинського textura - будова, зв'язок, тканина) - природний візерунок на поверхні розрізу деревини, деяких мінералів, рогу, утворений різноманітними шарами матеріалу.

Графічність - позитивна якість композиції, яка своїми елементами і трактуванням нагадує графіку або має з нею спільні засоби виразності: лінії, крапки, плями, силуети. Розглянемо кожен з них окремо.

2. Характеристика видів дизайну.

Існують такі види дизайну: промисловий дизайн, графічний дизайн, візаж, дизайн одягу, фітодизайн, дизайн середовища, екологічний дизайн.

Промисловий дизайн - це конструювання станцій, транспортних засобів, побутових приборів, посуду, меблі i т. ш. Дизайнер повинен подбати про те, щоб його вироби були зручні, корисні, надійні i красиві.

Графічний дизайн - це промислова графіка (етикетки, упаковка товарів, листівки, конверти тощо), розробка графічного стилю закладу, графічна реклама продукція i тощо. Фірмовий стиль передбачає створення знаків, шрифтів та іншого для оформлення буклетів, бланшів, етикеток, візиток, сувенірної продукції. Особлива галузь графічного дизайну - дизайн книг, який виник у XX столітті. Дизайнер продумує й конструкцію, внутрішнє i зовнішнє оформлення, а ілюстрацію малює художник. інколи ці функції виконує одна людина.

Арт-дизайн - це мистецтво проектування в самому широкому значенні цього слова. Це може бути проектування таких об'єктів, які не мають прямого функціонального призначення i демонструються тільки у виставкових залах.

Візаж, або мистецтво макіяжу. Візажист - дизайнер i архітектор обличчя. Поняття "макіяж" має два значення: в першому випадку розуміють косметичні препарати, які є робочим матеріалом для візажиста, а в другому - мистецтво оформлення обличчя. Цей вид дизайну у наш час користується попитом.

Дизайн одягу включає його моделювання i конструювання. Мода змінюється стрімко, тому дизайнери постійно працюють над новими колекціями одягу.

Фітодизайн - це створення окремих об'ємних або плоских композицій iз живих або засушених квітів та рослин, а також цілісне оформлення інтер'єрів квітами, травами тощо. Правильно підібрані композиції створюють психологічний комфорт у приміщенні, поліпшують мікроклімат. інколи плоскі композиції iз засушених рослин називають флористикою. Дизайнер піклується про те, щоб підібрати рослину за формою i кольором, скласти букет у відповідності певного стилю.

Дизайн середовища об'єднує проектування інтер'єру i екстер'єру, ландшафтний дизайн. Ландшафтний дизайнери займаються озелененням i благоустроєм території. В наш час виникла необхідність виділити в окрему галузь екологічний дизайн, який вирішує проблему сприятливого впливу на людину середовища, яке проектується i створюється. Таким чином, всі види дизайну беруть участь у формуванні цілісного естетичного середовища, а дизайн можна розглядати як масове явище культури, який спрямований на прояв піклування про зручність, благо i красу всього суспільства.

Проте не тальки емоції i почуття повинні. керувати творчим процесом дизайнера. Повинні враховуватись знання об'єктивних принципів i закономірності формоутворення закономірностей композиції на логічній основі Якщо б цього не було, то i сам творчий процес був би не керований, не можливо було б i оцінити художній виріб. Знання закономірностей не обмежують самої творчості, а навпаки, роблять її більш цілеспрямованою, звільняють дизайнера від зайвих пошуків, випадкових помилок, роблять творчість більш пізнаною, більш вільною.

Людина створює так звану "другу природу". В процесі створення виробу людина може діяти тальки так, як діє сама природа, зміцнювати тільки форму речі, закони природи взагалі не можуть бути змінені. єдність форми i змісту є одним iз найважливіших законів художньої творчості, особливо для виробів промислового i прикладного мистецтва та для архітектурних об'єктів.

В yci часи i епохи почуття пропорційності було i є однією з безсумнівних умов, однією з основних ознак у визначенні краси. Пропорційне одним iз основних i найбільш універсальних засобів композиції.

У дизайні як i в apxiтектурі i в багатьох інших видах мистецтва важливе значення має масштабність. Масштабність характеризує позитивну якість композиції, правильність вибору, розміру для даного предмета в конкретних умовах. Значну роль у досягненні масштабності відіграють так звані вказівки масштабу, ті чи тi елементи, майже завжди постійної величини.

Кваліфікована робота дизайнера допомагає нам бачити красиве, вишукане, неповторне, що покращує наше життя i стимулює нас самих творити красу. Найбільше дизайн використовується у моделюванні одягу чи створенні інтер'єру.

4. Оформлення інтер'єру дошкільного закладу:

1. Естетика побуту. Покликана навчити дитину відчувати і розуміти красу життя, виховати в неї прагнення створювати і берегти її. Художнє оформлення дошкільного закладу обумовлюється змістом виховної роботи, вимогами щодо охорони життя і зміцнення здоров’я дитини, її художнього розвитку. Чистота і порядок є не лише гігієнічними, а й естетичними вимогами до інтер’єру дитячого садка. Важливо, щоб його оформлення було стильово витриманим. В оформленні приміщень можна використовувати малюнки дітей, батьків, вихователів. Відповідним гігієнічним та естетичним вимогам має відповідати й оформлення майданчика дитячого садка.

2. Твори мистецтва. їх використовують в оформленні побуту, під час навчання, самостійної діяльності. З цією метою підбирають твори побутового і казкового живопису (портрети, натюрморти, пейзажі), графіки (естампи, гравюри, офорти, книжкові ілюстрації), малі форми скульптури (вироби з фаянсу, гіпсу, дерева), твори декоративно-ужиткового мистецтва (кераміка, художнє скло, народні декоративні вироби та ін). Різноманітні заходи у дитячому садку обов’язково супроводжуються музикою (ранкова гімнастика, дозвілля тощо).

3. Природа. Виростаючи серед природи, дитина вчиться бачити гармонійність, красу, багатство барв кожної пори року, відтворювати свої враження в усній розповіді, малюнках та ін. Усе це супроводжується розповідями педагога про те, що природа є наймогутнішим і найдосконалішим творцем прекрасного, у ній черпають натхнення живописці, композитори, письменники, використанням їхніх творів (наприклад, «Пори року» П. Чайковського, репродукції картин С. Васильківського, І. Шишкіна та ін.).

Ефективними є екскурсії в природу, адже пережиті дитиною у дошкільному віці враження залишають слід на все життя. В. Сухомлинський радив використовувати природу для виховання у дітей поваги до всього живого, з якої починається повага до людини, інтерес до її життя, гуманізм. Для педагога важливо підібрати такі слова для супроводу спостереження, які відповідали б завданням естетичного виховання.

4. Спеціальне навчання. Формуванню уявлень про прекрасне, навичок художньо-творчої діяльності, розвитку естетичних оцінок, переживань і смаків сприяє спеціальне навчання дошкільнят у дитячому садку. Для цього використовують різні види занять, художньо-дидактичні ігри, свята, ранки, екскурсії, прогулянки, перегляди кіно і телепередач, спектаклів тощо.

5. Самостійна художня діяльність дітей. Є важливим засобом естетичного виховання дошкільників. У процесі художньої діяльності вони реалізують свої творчі задуми, задатки, які згодом можуть розвинутися у здібності до художньої творчості.

Розвиток самостійної художньої діяльності стимулюють такі чинники:

— процес навчання на заняттях, його розвивальний характер, формування способів самостійних дій;

— — художні враження дітей, що спонукають до подальшого втілення їх у діяльності;

— — педагогічно доцільне естетичне предметне середовище;

— — заохочувальний вплив батьків, які стимулюють творчі пошуки і спроби дітей;

— — опосередкований вплив педагога, який ініціює самостійний пошук дітей.

— Для розвитку самостійної художньої діяльності в групі створюють спеціальні зони (центри) з необхідним обладнанням, матеріалами, якими діти можуть вільно користуватися. Педагог при цьому дбає про урізноманітнення діяльності дітей, поєднання різних видів художньої діяльності: зображувальної, художньо-мовленнєвої, театрально-ігрової, музичної.

6. Свята. З ними пов’язані яскраві естетичні переживання дітей, прагнення випробувати себе у різних жанрах мистецтва. Підготовка до свята, участь дітей у створенні його програми, умов проведення, очікування святкового дійства формують особливий передсвятковий колективний настрій. До участі у підготовці та святкуванні часто залучають батьків дітей, що додає їм емоційної теплоти.

Найцікавіші задуми вихователя щодо організації естетичного виховання дошкільнят можуть досягти своєї мети за правильного добору і комбінування його методів, які класифікують за різними критеріями:

— за головною педагогічною метою. До таких методів належать переконання; вправляння у практичних діях, спрямованих на перетворення навколишнього середовища; проблемні ситуації, які спонукають до творчих і практичних дій; спонукання до співпереживання, емоційно-позитивного відгуку на прекрасне, негативного ставлення до потворного;

— — за загальною та спеціальною спрямованістю. До цієї групи зараховують загальнопедагогічні та спеціальні методи, добір яких залежить від виду мистецтва, до якого педагог прагне прилучити дітей;

— — методи навчання художній діяльності. Серед них виокремлюють наочні (зразок, показ прийомів виконання дій), словесні (бесіди, інструкції, вказівки, поради, оцінка і самооцінка результатів діяльності дітей);

— — методи розвитку художньо-творчих здібностей дітей. Ґрунтуються вони на виробленні у дітей уміння діяти під час вирішення проблемно-пошукових завдань, у нестандартних ситуаціях.

Дослідники пропонують використовувати в естетичному вихованні дошкільнят ігрові прийоми навчання, ігрові ситуації, обігрування дитячих робіт на заняттях, що створює позитивну емоційну атмосферу, сприяє ефективному оволодінню зображувальними навичками та вміннями, підвищує якість роботи та сприяє розвитку інтересу до зображувальної діяльності. Особливо важливо забезпечити поєднання різних видів діяльності у розвитку художніх умінь дошкільників.

Оскільки у дошкільному віці дитина налаштована передусім на гру, необхідно, радять дослідники (Н. Кириченко, Т. Науменко), широко використовувати з метою розвитку її творчості різноманітні ігрові прийоми:

— ігрові ситуації, які допомагають розвинути пізнавально-творчу активність;

— — пісні, загадки, вірші, казки, музичні твори;

— — демонстрування епізодів лялькових спектаклів, які зосереджують увагу, викликають позитивні емоції, інтерес до зображуваного, уяскравлюють, поглиблюють естетичне задоволення, але не впливають на результати роботи;

— — розповіді-малювання з елементами казки; пошукові ситуації; уявні ситуації.

Діти, в яких виявлено певні навички, інтереси до художньо-зображувальної діяльності, утворюють контингент дошкільних закладів художньо-естетичного спрямування, в яких під керівництвом педагогів з художньою освітою функціонують гуртки, студії, творчі майстерні. Залучають до участі у них дітей відповідно до їхніх задатки» та інтересів. Художня діяльність створює неабиякі можливості для вияву індивідуальності дитини, тому «її знання, розвиток художніх здібностей є першочерговою умовою усвідомлення дитиною себе як наділеної творчим потенціалом особистості, виховання в собі відповідальності за свій талант як Божий дар, прагнення, долаючи найжорсткіші випробування, неповторно реалізувати свій талант. Історія світової культури знає багато прикладів, коли все це дитина починала усвідомлювати у ранньому віці. Тому кожен педагог повинен виходити з того, що, можливо, і його вихованці виношують такі мрії.

Естетичний розвиток пов’язаний з формуванням усіх граней особистості. У дошкільному віці формуються основи потреб і смаків, народжується любов до мистецтва, заявляють про себе творчі здібності, якими різною мірою наділена кожна дитина. Для їх реалізації необхідне правильно організоване виховання і навчання, яке враховує особливості віку, індивідуальність.

⇐ Предыдущая 12