а) перехідних лише за формою господарювання;

а) перехідних лише за формою господарювання;

б) перехідних як за формою господарювання, так і за економічним змістом й соціально-економічній природі.

Як відомо, соціально-економічна природа будь-якої економічної системи визначається не формою господарювання, а основними виробничими відносинами, у тому числі способом сполучення робочої сили із засобами виробництва й розподілу їх по галузях.

Дуже важливо, щоб на стадії ринкової трансформації колишніх командно-адміністративних систем носіями ринкових і товарних відносин були держава й державний сектор економіки, тому що саме вони мають найбільшу економічну силу. На жаль, у більшості нових ринкових країн, таких як Білорусь, Росія, Україна, цього ще не відбулося. Держава й держсектор тут ще є носієм нетоварних відносин. Не говорячи вже про економічний саботаж державної бюрократії й директорського корпуса. У розвинених країнах держсектор не тільки підлеглий товарним відносинам, він - їх прямий носій і гарант.

Еволюція, поступовий перехід і трансформація системи виробничих відносин є характерними й необхідними для всіх економічних систем, у тому числі в розвинутих країнах. Тут трансформація системи виробничих відносин відбувається шляхом рішення неантагоністичних протиріч, властивих виробничим відносинам взагалі й викликаних співіснуванням різних форм приватної власності (традиційних і нових). При цьому в міру того як одна форма приватної власності трансформується в іншу, нова система виробничих відносин заміщує стару.

Як приклад елемента перехідних систем виробничих відносин можна привести систему акціонування капіталу Як організаційно-господарська система сучасні акціонерні товариства виступають трансформаційною економічною формою заперечення капіталу як приватної власності Це є еволюційною перехідною ланкою від системи частки до системи асоційованого виробника. З іншого боку, трансформація економічних функцій держави розвинутих країн відбувається в напрямку від внутрішнього економічного регулювання виробництва до більш відкритих зовнішніх світових економічних систем і структур народного господарства Зовнішні механізми впливу на розвиток національної економіки використовуються державою для проведення перебудови внутрішньої економічної системи в напрямку підвищення її ефективності, зовнішньої й внутрішньої конкурентоспроможності.

Виходячи із сучасної динаміки світової економіки й загальної логіки змін у її структурі в напрямку відкритості, інтернаціоналізації й глобалізації, критерієм досягнутого рівня ринкової трансформації країн з перехідними економічними системами є рівень розвитку товарних (ринкових) форм господарювання в сполученні з рівнем і масштабами участі всіх країн у процесах інтернаціоналізації виробництва й капіталів.

Такий підхід до визначення критерію рівня ринкової трансформації обумовлений взаємозалежністю країн у цілісній системі світового господарства й тим, що світова система господарства є ринковою й сама трансформується в напрямку до глобалізації світового ринку. Глобалізація впливає на зм'якшення нерівномірності розвитку, що є економічним законом товарного виробництва, і особливо його підприємницьких, ринкових форм. Разом з тим прискорення й глобалізація науково-технічного прогресу різко підвищили вимоги до ефективності економіки всіх держав, загострили міждержавну економічну конкуренцію. Нема сумніву, що глобальні вимоги до ефективності національних економік будуть зростати, а з ними й конкуренція.

Сучасна методологія соціально-економічних трансформацій об'єктивно відокремлює зміни в їхніх техніко-організаційних формах (загальне) і перетворення в соціально-економічних формах, або кроки в еволюції виробничих відносин (особливе).

Будучи формою існування й розвитку продуктивних сил, виробничі відносини відбивають їх реальний якісний стан, у тому числі економічну й галузеву структуру. З погляду аналізу й оцінки економічних наслідків трансформації економічних систем і структур виникає важливе питання пошуку стратегічних напрямків структурних перетворень.

Інерційні стратегії традиційної індустріалізації для нових ринкових країн уже неприйнятні ні з погляду ефективності економіки, ні з погляду економічної безпеки й конкурентоспроможності. В умовах відносної соціально-економічної відсталості нових ринкових країн, у тому числі України, модифікується й поняття структурних зрушень і модернізації структури господарства. Ці країни мають потребу в серйознихстратегічних програмах реіндустріалізації економікив умовах промислової революції.

Така програма повинна орієнтуватися на світові ринки й стимулювати як захист національного підприємництва, так і міжнародну конкуренцію й інтеграцію Сучасною політологією й політекономією посткомунізму трактуються процеси переходу від командно-адміністративної системи господарювання до економічної системи соціально-орієнтованого ринкового господарства як об'єктивної необхідності, яка має специфічну природу. Але завершеної економічної теорії перехідного періоду, теорії трансформації соціалістичної економіки в ринкову ще немає. Не існує й завершених ринкових систем нових країн. Разом з тим уже накопичений певний досвід ринкової трансформації економік різних країн, таких як Китай, В'єтнам, Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина. Можливе виділення певних моделей стратегій ринкових трансформацій залежно від шляхів і методів реформування економіки.

NB! Перша модель стратегії - китайська (Китай, В'єтнам, Монголія), передбачає формування ринкових відносин у надрах старої командно-адміністративної системи.

Друга модель стратегії - угорська, означає поступовий, еволюційний перехід до ринкових відносин шляхом різних взаємозалежних перетворень, які починалися ще в надрах командно-адміністративної системи.

Третя модель стратегії- ринкова “шокова терапія”, або польська модель, і стратегія ринкової трансформації, що є твердим соціальним експериментом над людьми, була можлива в Польщі, де зберігалися специфічні передумови для переходу до ринку (ринкова психологія, приватна власність на землю, підтримка населення, західний вплив і відкритість суспільства, залежність від великої багатомільйонної діаспори).

Четверта модель трансформації - чехословацька, або цивілізована, спиралася на “оксамитову революцію” і старі традиції ринкової культури, що збереглися навіть в умовах повного формального роздержавлення економіки, на великі експортні зв'язки.

П'ята модель трансформації - прибалтійська, специфіка якої складається в малих масштабах народного господарства й ефективному використанні факторів зовнішньої допомоги для стабілізації виробництва, споживання й фінансово-грошової системи.

Шоста модель трансформації - російська, заснована на формальній приватизації, роздержавленні й розвитку підприємництва.

Сьома модель трансформації - українська.

⇐ Предыдущая 12