Хелпикс

Главная

Контакты

Случайная статья





2. Піднесення єпископа Константинополя, “Нового Риму”.



 

Лекція 14

Церковна організація та канонічне право у IV – VIII століттях.

1. Організація церкви проходила під впливом форм організації Римської держави, тому розглянемо, насамперед, систему державного управління Діоклетіана: Римське царство ділилось на 4 префектури з 12 діоцезами і 100 провінціями за наступною схемою (за 297 р. ):

I. Префектура Схід з діоцезами: 1. Східний (Антіохія – Аравія, Сирія, Палестина, Фінікія, Кілікія, Єгипет), 2. Понт (Мала Азія і Вірменія), 3. Асія (Ефес – Мала Азія), 4. Фракія (Сх. Частина Балканського пів-ва).

II. Префектура Іллірик (Сірмій, Солунь). Діоцез –5. Мізія.

III. Префектура Італія (Мілан). Діоцези – 6. Паннонія, 7. Італія, 8. Африка.

IV. Префектура Галлія (Трір). Діоцези – 9. Галлія, 10. Віненсіс, 11. Британія, 12. Іспанія і Мавританія.

Діоцез Італія був розділений на два вікаріатсва з головними містами у Мілані і Равенні. Рим і Константинополь були виділені із загального провінційного управління і підлягали Префектурі міст.

Церква будувала свій адміністративний поділ на основі вищевказаного взірця. Одиницями внутрішнього церковного управління були провінції – єпархії, а носіями церковних об’єднань – митрополії (діоцези). З них у ІІІ ст. виділилось три (Рим, Олександрія, Антіохія), а в IV ст. до них приєднався Константинополь.

а. Римський Папа. Його впливу підлягали Італія, Іллірик. Росту могутності папи сприяли: а) його положення у столиці всесвітньої імперії, б) усвідомлення того, що Рим місце смерті і поховання двох апостолів, в) теорія про примат апостола Петра в церкві, який унаслідував римський єпископ. Після падіння Західної імперії церква тільки збільшила свою владу, ставши посередницею між античною цивілізацією і варварами. Маючи ясні богословські формули Тертулліана, Рим не потребував заглиблюватись в них, але завжди говорив своє авторитетне слово під час суперечок на Сході. Оскільки папи конфліктували з візантійським імператором, то вони зі співчуттям зустріли нові варварські держави, які це оцінили.

У період 313-450 рр. влада римського єпископа над іншими єпископами поступово зростала. У 440 р. римську кафедру зайняв папа Лев І. [1] (440-461). Він доводив необхідність ефективності і координації в управлінні церквою, а тому домагався концентрації влади в руках римського єпископа, хоча канонічно на той час патріархи Риму, Олександрії і Антіохії мали однакові повноваження. Лев Великий побудував теорію, згідно якої Петро отримав церковну першість над усіма апостолами і його старшинство було передане його послідовникам, єпископам Риму. Ця позиція Лева І була підтримана імператором Валеріаном ІІІ, який у своєму указі в 445 р. визнав духовну вищість Лева І на Заході імперії. В установленні першості римської кафедри також відзначився папа Геласій І (492-496), який стверджував, що Бог призначив духовну і світську влади, доручивши їх цареві і папі, однак духовна влада є важливіша. Після падіння Західної Римської імперії у 476 р. народ Італії почав розраховувати на провід римського єпископа і в політичних справах. Одним з найбільших чинників становлення папства було навернення у 496 р. Хлодвіга, короля франків, завдяки якому до католицизму навернулося багато германських племен. Хлодвіг став основною силою в закріпленні папської влади на Заході, він також передав велику територію у власність церкви. Остаточне завершення перетворення папства на домінуючу світську і духовну силу на Заході відбулося під час понтифікату папи Григорія І Великого (590-604).

б. Олександрійський патріархат. Його розквіт припадає на III – IV століття, коли кафедру очолювали Олександр, Афанасій, Кирилл. У 640-641 рр. патріархат був завойований арабами.

в. Антіохійський патріархат. Не мав блискучої історії, у 638 році потрапив під владу мусульман-арабів.

г. Єрусалимський патріархат. Був піднесений на першому соборі, у 637 році завойований арабами.

2. Піднесення єпископа Константинополя, “Нового Риму”.

У 330 році 11 травня на березі Боспору на місці давнього Візантія, імператори Константином була заснована нова столиця. Саме у Константинополі суд і сенат вперше почали працювати без поганських ритуалів. Єпископ столичного міста швидко набирав могутності. Поступово він підчинив собі Східні патріархії і боровся за рівність з Римським папою. Однак всередині Візантійської держави патріархи перебували у залежності від імператора, що, нерідко, вело їх до вчинків, які були помилкові з точки зору істинності віровчення і канонічного права. Крім вказаних патріархів на Сході видавались три митрополити, які отримали статус екзархів – це митрополити Кесарії Каппадокійської, Ефеський і Іраклійський.



  

© helpiks.su При использовании или копировании материалов прямая ссылка на сайт обязательна.