ЗАХВОРЮВАННЯ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

3.3. ЗАХВОРЮВАННЯ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

3.3.1. Короткі анатомо-фізіологічні дані

Травна система складається з ротової порожнини, глотки, стравохода, шлунка, тонкої і товстої кишок та великих травних залоз.

Ротова порожнина ділиться на два відділи: присінок рота і власне порожнину рота. Присінок рота - щілиноподібний простір, розміщений між губами і щоками зовні та зубами і яснами зсередини. Порожнина рота займає простір від зубів до входу в глотку. На її нижній поверхні розташований язик. Під язиком відкриваються протоки піднижньощелепної та під'язикової слинних залоз.

Язик- м'язовий орган. У слизовій оболонці язика є п'ять видів сосочків: ниткоподібні - виконують механічну функцію (перешкоджають ковзанню їжі) та дотикову; конічні - затримують маленькі часточки їжі, а також сприймають дотик і біль; грибоподібні сочевицеподібні - сприймають смакові відчуття: листоподібні - також сприймають смакові відчуття.

Під слизовою оболонкою порожнини рота є багато невеликих слизових та серозних залоз, які залежно від розміщення називають губними, щічними, кутніми, піднебінними та язиковими. Вони утворюють групу малих слинних залоз. Крім цих залоз, виділяють ще групу великих слинних залоз. Всі ці залози парні. До них відносяться: привушна залоза, яка розміщена на боковій поверхні обличчя, спереду і дещо нижче вушної раковини. її вивідна протока відкривається - проти другого верхнього великого кутнього зуба; піднижньощелепна залоза, що розміщена в підщелепній ямці, вивідна протока відкриваєтьсяна сосочку під язиком; під'язикова залоза - розташована на дні ротової порожнини під слизовою оболонкою, її вивідні протоки відкриваються в ротовій порожнині за ходом під'язикової складки.

В ротовій порожнині відбувається подрібнення і змочування їжі слиною, часткове розщеплення вуглеводів та формування харчової грудки.

Слина - безбарвна в'язка рідина, якої за добу виділяється 1000-1200 мі. складається з 95-99 % води, решта - органічні та неорганічні речовини. У ній міститься два ферменти - амілаза і мальтаза, які розщеплюють вуглеводи

Харчова грудка рухами язика та щік пересувається у глотку, а далі -у стравохід. Тверда їжа проходить по стравоходу за 8 - 12 с. а рідка швидше - 1-2 с.

Глотка- з'єднує порожнину рота із стравоходом. Глотка ділиться на три частини: верхня - носоглотка, середня - ротоглотка, нижня - гортанна. У ротовій частині глотки перехрещуються дихальний і травний шляхи. Через по жнинуноса повітря проходить у гортань, при цьому м'яке піднебіння опускається, а надгортанник піднімається. М'язи порожнини рота скорочуються, і їжа мої раиляє на корінь язика. Далі м'яке піднебіння піднімається і щільно закриває знизу вхід у носову частину глотки. Харчова грудка

проштовхується в глотку, а надгортанник закриває вхід до гортані. М'язи глотки послідовно скорочуються і проштовхують їжу у стравохід.

Стравохід- вузька м'язова трубка (22 - 26 см), яка з'єднує глотку з шлунком. У стравоході виділяють шийну, грудну та черевну частини. Він має три звуження. Перше розміщене на його початку, друге - на рівні роздвоєння трахеї, третє в місці, де стравохід проходить через діафрагму. Велике практичне значення мас те, що стравохід межує з важливими органами: аортою, лімфатичними судинами, медІастинальною плеврою, лівим бронхом, бронхіальними залозами, перикардом і з важливими нервами. В нижній частині стравоходу венозна сітка з'єднується з веною шлунка і через неї з печінковим кровообігом.

Шлунок- це порожнистий м'язовий орган, який розміщений у верхній частині черевної порожнини. Має передню та задню стінки, малу та велику кривизну. У шлунку виділяють такі частини: вхідну, яка розміщена біля кінця стравоходу; дно - випукла догори частина, яка прилягає до лівої половини діафрагми; тіло - наймасивніша частина; пілорус або воротар -нижня частина шлунка.

На слизовій оболонці шлунка відкривається велика кількість проток травних залоз, які виділяють шлунковий сік. Шлункові залози виробляють пепсин - фермент, який сприяє перетравленню м"яса та інших речовин, що містять білки. Шлунковий сік розщеплює не тільки білки, а й жири, завдяки наявності у ньому ферментів протеаз (пепсин, гастриксин, хімозин - розщеплюють білки тільки при кислій реакції) і ліпаз. Шлунковий сік - безбарвна рідина кислої реакції (в нормі 0,4-0,5 %). рН чистого шлункового соку - 0,9 - 1,5. Крім соляної кислоти, містить ферменти і слиз. Останній захищає стінки від механічних ушкоджень. Соляна кислота вбиває бактерії й активізує ферменти.

Діяльність шлункових залоз регулюється нервовими впливами. На травлення впливає емоційний стан та умови приймання їжі. Кількісний та якісний склад їжі є тими факторами, якізбуджують або пригнічують виділення травного соку. У шлунок надходить різний об'єм їжі. Там вона знаходиться протягом декількох годин.

Тонка кишкарозпочинається з воротаря на рівні І поперекового хребця і закінчується в здухвинній ямці, де вона переходить у сліпу кишку. Ділиться на три частини: дванадцятипалу, порожню, клубову. Дванадцятипала кишка становить початковий відділ тонкої кишки. У ній відбувається нейтралізація кислого хімусу, який потрапляє Із шлунка, під впливом ферментів травного соку розщеплюються білки, жири й вуглеводи.

На всьому протязі тонкої кишки, крім кінця клубової, слизова оболонка утворює циркулярні складки, які значно збільшують поверхню всмоктування. Слизова вкрита ворсинками, які значно збільшують всмоктувальну та видільну поверхні тонкої кишки.

Дванадцятипала кишка та великі травні залози (підшлункова залоза і печінка) забезпечують функцію травлення. У кишці сік підшлункової зало-

зи розщеплює білки, жири, вуглеводи. Жовч сприяє перетравленню і всмоктуванню жирних кислот, підвищує тонус кишок, їх перистальтику й бере участь у пристінковому травленні.

Є два основних види травлення у тонкій кишці: порожнинне - ферментативне розщеплення речовин відбувається у просвіті травного каналу, здійснюється початковий процес розщеплення білків, жирів і крохмалю; пристінкове - здійснюється ферментами, розміщеними на мембранах клітин.

Товста кишка - поділяється на такі частини: сліпа, висхідна ободова, поперечно ободова, низхідна ободова, сигмоподібна, пряма кишка, задньо-прохідний анальний канал. Загальна довжина товстої кишки - 1,5-2,0 м. Товста кишка відрізняється від тонкої не тільки більшим діаметром, але й наявністю поздовжніх м'язових стрічок на поверхні, здуттів. Сліпа кишка знаходиться у правій здухвинній ямці, її довжина - близько 6 см. Від внут-рішньозадньоі поверхні сліпої кишки відходить червоподібний відросток. Низхідна ободова кишка прямує вниз і на рівні гребеня клубової кістки переходить у сигмоподібну. Сигмоподібна кишка простягається до рівня III крижового хребця, де вона переходить у пряму кишку. Пряма кишка є кінцевим відділом товстої кишки, що розміщується в малому тазі. Кінцева частина її проходить тазове дно і закінчується заднім проходом.

У товсту кишку їжа надходить майже перетравленою, за винятком невеликої кількості білків, жирів, вуглеводів. Неперетравленото залишається лише рослинна клітковина. У цьому відділі травного тракту всмоктується вода, а виділяється сік, багатий на слиз, але без ферментів. Залишки їжі склеюються слизом і формуються калові маси. Рослинна клітковина піддається бродінню і розщеплюється до вуглеводів. Ці процеси відбуваються під впливом великої кількості мікроорганізмів, що знаходяться у товстій кишці, зокрема гнильні бактерії розкладають білок, утворюються токсичні речовини (індол, фенол тощо), які надходять у кров і знешкоджуються печінкою. Переміщення калових мас сприяють маятникоподібні і пе-ристальтатичні рухи товстої кишки. Весь процес травлення займає приблизно 2 доби.

Підшлункова залоза - розміщена на задній черевній стінці за шлунком, довжина - 16-20 см, ширина близько 4 см, маса 70-80 г. Має три частини: головку, тіло, хвіст. Вздовж підшлункової залози проходить вивідна протока, в яку відкриваються протоки часточок залози. Протока підшлункової залози відкривається разом із загальною жовчною протокою на великому сосочку дванадцятипалої кишки.

Підшлункова залоза виділяє сік, який складається з двох компонентів: перший - містить воду, електроліти та гідрокарбонат; другий - ферменти (трипсин, амілазу, ліпазу, мальтазу). які розщеплюють білки, жири і вуглеводи. Ця функція називається екзокринною.

Ендокринну функцію підшлункової залози забезпечують залозисті клітини (острівці Лангергянса), що продукують інсулін, глюкагон, сома-тостатин, які забезпечують гуморальну регуляцію процесів травлення.

Печінка - це один з найважливіших органів людського тіла. Розміщена безпосередньо під діафрагмою у правій верхній частині черевної порожнини. Маса печінки людини - 1300-1800 г. В основі сучасного анатомо-функ-ціонального поділу лежить вчення про сегментарну будову печінки.

Печінка має унікальну систему кровообігу - отримує кров із двох судинних систем: ворітної вени і печінкової артерії. Відтік крові здійснюється через печінкові вени, які з'єднані з нижньою порожнистою веною. Через ворітну вену в печінку надходить основна маса крові від органів черевної порожнини.

Печінка продукує близько 1.5 л жовчі за добу. Жовч виділяється через складну систему жовчних ходів усередині печінки. Ліва і права жовчні протоки з'єднуються й утворюють загальну печінкову протоку, яка зливаючись з міхуровою протокою, впадає у загальну жовчну протоку. Загальна жовчна протока, прилягає ззаду до голівки підшлункової залози, відкривається у просвіт дванадцятипалої кишки в ділянці великого дуоденального сосочка, де розташований кільцеподібний м'язовий замикач - сфінктер Одді. Жовчний міхур має форму груші, довжина його - 8 - 10 см, об'єм -30-70 мл. Верхньою своєю поверхнею жовчний міхур прилягає до печінки, заокруглене його дно трохи виступає за її край, а тіло лежить на поперечно- ободовій і дванадцятипалій кишках. Регуляція функції жовчновиділь-ної системи здійснюється гуморальним І нервово-рефлекторним шляхами.

Майже всі найважливіші процеси обміну речовин тією чи іншою мірою залежать від печінки. До основних функцій печінки належать обмін білків, вуглеводів, ліпідів, ферментів, вітамінів; водний, мінеральний, пігментний обміни, секреція жовчі, дезінтоксикаційна функція.

Печінка синтезує альбуміни, фібриноген, протромбін, проконвертин, а-глобуліни, значну частину р-глобулінів, гепарину. Роль печінки в пігментному обміні зумовлена: захопленням білірубіну з крові, зв'язування білірубіну з глюкуроновою кислотою і виділення зв'язаного білірубіну з печінкових клітин у жовчні капіляри. Участь печінки в обміні вуглеводів зумовлена перетворенням галактози в глюкозу, фруктози в глюкозу, синтезом і розпадом глікогену, глюконеогенезом, окисленням глюкози, утворенням глю-куронової кислоти. Печінка синтезує жовч, яка бере активну участь в розщепленні жирів. В печінці накопичуються жиророзчинні вітаміни А, Д. Е. К. Печінка бере участь у знешкодженні токсичних речовин, як ендогенного так І екзогенного походження.

Усі ці численні функції тісно пов'язані між собою і тому печінка є життєво важливим органом, „хімічною лабораторією" організму, порушення роботи якої позначається на обміні речовин.

3.3.2. Ознаки ураження травної системи

Ураження стравоходу

Біль в ділянці стравоходу хворі відзначають при гострих запальних ураженнях слизової стравоходу, опіках. Вона виникає по ходу стравоходу

або за грудниною і може іррадіювати в плече, нижню щелепу, міжлопатко-ву ділянку.

Дисфагія - це розлади акту ковтання (неможливо зробити ковток, порушується просування харчової грудки в глотці і по стравоходу, а також неприємні відчуття, пов'язані із затримкою їжі в цих органах). Причиною можуть бути функціональні звуження (рефлекторний спазм м'язів стравоходу внаслідок порушення його іннервації або при неврозах) чи органічні (рак, рубець).

Печія - сприймається хворим як відчуття печіння за грудниною, часом в епігастрії. Пов'язана з подразненням термінального відділу стравоходу кислим вмістом шлунка (рефлюкс-езофагІт).

Стравохідне блювання - нагадує відригування, яке відрізняється лише значно більшим об'ємом блювотних мас. Виникає при значному звуженні стравоходу. Виникає без нудоти, часто раптово при зміні положення тіла, натужуванні. Блювотні маси не містять домішок шлункового соку, складаються із неперетравленої їжі.

Відригування - обумовлене скороченнями м'язів шлунка на тлі синхронного розслаблення нижнього стравохідного сфінктера. Цей симптом не супроводжується нудотою. Відригування може бути повітрям чи їжею. Гнильний запах може вказувати на розпад пухлини.

Зригування - повторне заковтування відригуваної їжі. Дуже часто виникає у новонароджених, при неврозах, спазмах кардії.

Гикавка - є ознакою на втягнення в процес діафрагмального нерва.

Кровотеча - виникає з розширених вен стравоходу, при цирозі печінки, розпаді пухлини стравоходу чи кардії, виразці стравоходу тощо. Для стравохідної кровотечі характерна відсутність кашлю і наявність домішок повітря в блювоті.

Гіпереалівація - рефлекторна гіперфункція слинних залоз. Заковтування великої кількості слини веде до її скупчення над звуженою ділянкою стравоходу. Це ще більше посилює дисфагію.

Ураженняшлунка

Біль займає провідне місце серед скарг при захворюваннях шлунка. Проте, не можна говорити про біль у шлунку на підставі скарг хворого. Варто запропонуватипацієнту показати рукою місце больових відчуттів. Біль в епігастральній ділянці є найчастішою частою скаргою у хворих з різноманітними захворюваннями шлунка. Щоб точніше визначити місце виникнення болю, потрібно деталізувати його ознаки, а саме: куди біль проводиться з місця виникнення (іррадіація); постійний чи періодичний; якщо біль періодичний, то з чим пов'язує хворий його виникнення (їжа, ходьба, зміна положення тіла, психоемоційні фактори тощо); якщо біль постійний, то що його посилює; характер болю (пекучий, ниючий, стріляючий тощо); чим хворий полегшує біль. Якщо він викликаний спастичними скороченнями м'язів шлунка, то біль є періодичним (спостерігають при ураженняхворотаря чи ділянки

навколо нього). Біль, викликаний подразненням нервових елементів шлунка, має постійний характер (гастроптоз, рак шлунка). Залежно від типу порушення шлункової секреції, біль виникає через той чи інший проміжок часу після вживання їжі: через 30-40 хв (ранній); через 1,5-2 год (пізній); голодний (натще); нічний. Полегшення настає після блювання (шлунок звільняється від кислого вмісту), вживання їжі (зв'язує кислоту), соди чи інших лугів (нейтралізують кислоту), а іноді при застосуванні грілки та інших анти спастичних та тих, що знижують секрецію медичних засобів. Біль локалізується в епігастрії, Іррадіює у спину, має Інтенсивний характер.

Сезонність болю (поява чи загострення восени і весною) є характерним для виразкової хвороби (ураження ділянки навколо воротаря). Для болю з шлунка характерною є Іррадіація в спину, лопатки, нижню частину міжло-паткового простору, ліве підребер'я.

Нудота - рефлекторний акт, пов'язаний з подразненням блукаючого нерва. Проявляється неприємним відчуттям тиску в епігастральній ділянці, загальною слабістю, підвищеним слино- і потовиділенням, запамороченням, зниженням артеріального тиску, похолодінням нижніх кінцівок, блідістю шкіри. Часто передує блюванню, але може виникати і без нього. Має місце при гастритах (особливо гострих, з пониженою секреторною функцією), раку шлунка, гастроптозі. Характерною є її поява після вживання жирної їжі.

Блювашія - складний рефлекторний акт внаслідок збудження блювотного центру, під час якого відбувається самовільний викид харчового вмісту шлунка через стравохід, глотку, рот, часом носові ходи. Може бути: центрального (нервове, мозкове); гематогенно-токсичного; вісцерального або рефлекторного генезу.

Блювання шлункового походження може виникати при попаданні в шлунок концентрованих кислот, лугів, інших токсичних речовин, недоброякісної їжі, великої кількості їжі, при запальних процесах слизової шлунка, утрудненні проходження їжі з шлунка (звуження воротаря) тощо.

Блювання вранці, натще, з виділенням великої кількості слизу та слини характерне для хронічних гастритів. При звуженні стравоходу, виразці кардіальної ділянки шлунка, гострому гастриті виникає через декілька хвилин після вживання їжі. Для хронічного гастриту, виразкової хвороби, атонії м'язів шлунка характерним є блювання через 2-3 год, після вживання їжі. При тривалому знаходженні їжі в шлунку внаслідок стенозу воротаря, виникає застійне блювання (в блювотних масах є залишки їжі 1-2-добової давності і кількість блювотних мас є більшою, ніж кількість вжитої їжі).

Блювання невеликою кількістю має місце при неврозах шлунка. При гіперсекреції його об'єм може становити 1 -2 л₇ а при стенозі воротаря - 4-5 л. Кислі блювотні маси спостерігають при гіперсекреції. Різкий кислий запах з горілим присмаком і пінистим виглядом є характерною ознакою для процесів бродіння. Гнильний запах вказує на розпад пухлини шлунка, спиртовий запах - на гостре отруєння алкоголем, аміачний - на уремічний гаст-

рит при нирковій недостатності. Калове блювання характеризується каловим запахом і бурим кольором, виникає при кишковій непрохідності.

З домішок діагностичне значення мають слиз, жовч, гній, кров, глисти. Слиз вказує на гастрит, жовч - на закидування вмісту дванадцятипалої кишки в шлунок. Наявність жовчі в шлунку виключає діагноз обтурацій-ної жовтяниці. Гній у блювотних масах вказує на флегмонозний гастрит або прорив абсцесу з грудної чи абдомінальної порожнини. Невелику кількість крові у вигляді прожилок можна спостерігати при сильному блюванні чи заковтуванні крові з ясен, губ. Важливе діагностичне значення має велика кількість крові.

Шлункова кровотеча. Колір блювотних мас залежить від часу знаходження крові в шлунку. Може проявлятися у вигляді кривавого блювання і дьогтеподібного калу. Якщо кровотеча є тривалою, то під впливом соляної кислоти шлункового соку утворюється солянокислий гематин і блювотні маси мають колір кавової гущі. При значній кровотечі (ураження великої судини) в блювотних масах може бути велика кількість крові яскраво-червоного кольору. Варто пам'ятати, що дьогтеподібні випорожнення можуть виникати при медикаментозному лікуванні (вікалін) хронічних гастритів і виразкової хвороби.

Від кривавого блювання потрібно відрізняти легеневе кровохаркання, внаслідок якого кров може заковтуватися, а потім виділятися з блювотними масами. При кривавому блюванні є ознаки захворювання шлунка, а при легеневих кровотечах - легень. Криваве блювання рідко триває більша одного дня, після кровохаркання плювки з мокротинням продовжують виділятися ще декілька днів. При легеневій кровотечі вислуховуються вологі хрипи, кров має пінистий характер. При кривавому блюванні - кал чорного кольору.

Відригування. Під ним розуміють вихід газу з шлунка у порожнину рота -відригування повітря або газу з харчовими масами - відригування їжею. Обумовлене скороченнями м'язів шлунка при відкритому кардіальному відділі. Відригування повітрям може виникати як наслідок заковтування повітря (аерофагія). При стенозі воротаря хворий скаржиться на відригування із запахом тухлих яєць, при гіперсекреції - кислим смаком, при раку шлунка - з гнильним запахом.

ПечІл - відчуття печії у стравоході, за грудниною. У більшості випадків виникає при підвищенні кислотності шлункового соку, внаслідок закидання кислого вмісту шлунка в стравохід.

Порушення апетиту може проявлятися його зниженням аж до відсутності (анорексія). Зниження до повної відсутності спостерігають у хворих з тяжким і поширеним ураженням шлунка (гострі гастрити, хронічні гастрити з пониженою секреторною функцією, рак шлунка).

Спотворення апетиту. У хворих з пониженою секреторною функцією спостерігають відразу до м'ясних продуктів. При ахілії виникає пристрасть до крейди, графіту, вугілля.

Спотворення смаку залежить від патологічних процесів у порожнині рота (каріозні зуби, запалення ясен тощо), які можуть бути причиною гастриту.

12 3 4 5 Следующая ⇒