Курс сучасної 2 страница

Слід зазначити, що поняття кримінологічної інформації ще не є сталим у кримінології. Розглядаючи окремі питання, пов'язані з використанням кримінологічної інформації, часто не дають ЇЇ визначення4, нечітко окреслюють її структуру, зокрема до неї невиправдано не включають інформації про злочини, особу злочинця, загальносоціальне запобігання злочинності тощо або

1 Авапесов Г. А. Тсория й методология кримшюлогичсского пропюзировапия. — М., 1972. '-АванесовГ. А. Кримиїюлогия. Прогностика. Управлснис. - Горький, 1975. — С. 180-181.

3 Жалипский А. 3., Костицкий М. В. Зффсктивность профилактики прсстумлений й криминологичсская ипформация. — Львов, 1980. — С. 114-144.

4 Див., наприклад: Курс кримінології: Загальна частина: Підруч. у 2-х кн.: КІІ. 1 / За заг. рсд. О. М. Джужи. - К., 2001. - С. 176 та ін.

Кримінологічна інформація

помилково зазначають, що структура кримінологічної інформації включає відомості про розкриття та розслідування злочинів, а насправді до неї входить інформація про злочини, отримана на різних стадіях реагування на них, у тому числі на момент їх розкриття, розслідування тощо1.

Якщо окреслити коротко, то кримінологічна інформація є інформацією про кримінологічне значущі об'єкти, а якщо ще коротше, то кримінологічною є кримінологічне значуща інформація. Значущість інформації для кримінології визначається належністю об'єктів інформації до її предмета. До останнього, як зазначалося в теоретичному розділі Курсу, належать: 1) злочинність як вияв кримінальної активності частини членів суспільства та її прояви у вигляді злочинних вчинків та злочинної діяльності; 2) особа злочинця, включаючи кримінологічну характеристику особистості та інших індивідуальних якостей останньої, типологія якої охоплює не лише її тип за кримінального вияву, а й передкримінальний тип, що відбиває результати формування її суспільної небезпечності та криміногенної мотивації; 3) детермінація злочинності, включаючи причини й умови вчинення окремого злочину, його механізм, зокрема роль у ньому потерпілого; 4) діяльність стосовно запобігання злочинності. Наведене дає підстави для визначення поняття кримінологічної інформації.

Кримінологічна інформація — це кримінологічне значуща інформація про об'єкти, які є предметом кримінології, тобто про злочинність і окремі злочини, особу злочинця, детермінацію злочинності та окремих злочинів, механізм їх вчинення, включаючи потерпілого, а також запобігання злочинності.

Структура кримінологічної інформації визначається структурою її об'єктів. Кожному об'єкту останньої має відповідати інформація про нього, що посідає відповідне місце в структурі кримінологічної інформації. При цьому потрібно наголосити на такому. По-перше, у наведеному вище переліку складових предмета кримінології та у визначеній відповідно до нього структурі об'єктів кримінологічної інформації названі лише укрупнені, так би мовити Інтегровані їх структурні частини. У кожній із таких частин можна

[ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

П? -. ; і ВНУТРІШНІХ СПРАВ

кримінологічна інформація // Юридична смциююіп " " '

Глава 1 '• • -і-:

виділити низку складових, які диференціюють зміст цих частин за різними ознаками: виду злочинів, місця і часу їх вчинення, періоду отримання інформації, територіальної, галузевої належності тощо.

Так, частина структури кримінологічної інформації, якою є інформація про злочинність, може бути надалі розкладена за показниками рівня, структури, динаміки злочинності, а ті, своєю чергою, на ще дрібніші частини. Скажімо, інформація про загальний рівень злочинності може бути диференційована показниками стосовно ЇЇ рівня за окремими видами злочинів, окремими галузями народного господарства, економіки, іншими суспільними сферами, окремими регіонами, областями, містами, районами тощо.

Так само інформація про злочинні прояви може бути структу-рована за різними підставами. Скажімо, за періодом (часом) її одержання, починаючи з моменту отримання повідомлень про злочини (цю інформацію більшість кримінологів необґрунтовано не відносять до кримінологічно значущої, про помилковість такої точки зору детальніше йтиметься далі), потім — на час реєстрації злочинів (порушення кримінальної справи), далі — стосовно таких відомостей про злочин, які одержані на момент пред'явлення обвинувачення, закінчення розслідування, віддання особи до суду, та нарешті — за судовим розглядом і вироком.

Таким чином, інформація про злочин, які і будь-яка інша інформація про певний об'єкт, — і це її друга загальна ознака, — весь час деталізується, уточнюється, загалом змінюється залежно від міри отримання відомостей про цей об'єкт, його вивчення, дослідження (стосовно злочину — його розслідування, судового визначення). Загалом структуризація інформації, в тому числі кримінологічної, відповідає потребам отримання більш чи менш детального уявлення (відомостей) про її об'єкти, зокрема про злочини та злочинність.

По-третє, як вже зазначалося, кримінологічна інформація, як і будь-яка інша соціальна інформація, є відображенням процесів, явищ, подій, що мають масовий прояв людської активності. Уявлення про відповідний суспільний об'єкт, наразі злочинність, складається на підставі відомостей про неї як про певну статистичну сукупність її проявів. Це статистичний зріз інформації. Але у якісному (змістовому) відношенні злочинність — це сукупність злочинів, що вчинені на певній території, за певний час. Тому

Кримінологічна інформація

інформація про такий кримінологічний об'єкт, як злочинність, може бути отримана і в іншій спосіб — через узагальнення інформації про кожний ЇЇ складовий об'єкт, яким є окремий конкретний злочин. У цьому розумінні структура кримінологічної інформації про злочинність своєю складовою має інформацію про злочини, які становлять сукупність злочинності. При узагальненні останньої інформації також застосовуються статистичні методи, проте об'єктом інформації є не узагальнені статистичні показники, а ознаки окремого злочину.

Кримінологічна інформація має і деякі інші особливості, які частково притаманні будь-якій соціальній інформації, а решта — характерні лише для кримінологічного різновиду останньої.

Особливістю кримінологічної інформації є те, що ознаки багатьох ЇЇ об'єктів, як правило, не мають чітко визначеного зовнішнього вираження, не лежать «на поверхні». Більшість із них потрібно вишукувати, визначати, з'ясовувати їх зміст. До того ж кримінологічна інформація, як правило, є інформацією про якість, а не про кількість об'єктів чи ознак останніх. У теорії інформації таку «якісну» інформацію називають атрибутивною. У більшості випадків використання кримінологічної інформації, особливо за умов її інформатизації, про що йтиметься далі, виникає завдання переведення атрибутивної інформації у таку, показники якої мають кількісний вимір і можуть піддаватися статистичним операціям, зокрема й в автоматизованій формі. Для визначення атрибутивної кримінологічної інформації у кількісних показниках використовується розроблена у математичній статистиці низка прийомів і способів (індекси, коефіцієнти, квоти тощо). Останнім часом у кримінологічних дослідженнях, пов'язаних з обґрунтуванням та розробкою автоматизованих систем кримінологічної інформації, які проводилися під керівництвом автора Курсу, про що йтиметься далі, розроблена та застосовувана емпірична методика безпосередньої трансформації атрибутивної інформації про причини й умови окремих видів злочинів у показники, які мають кількісний вимір та можуть використовуватися в існуючих формах державної або відомчої статистики.

Отримання кримінологічної інформації з окремих її об'єктів потребує не лише атрибутивно-кількісної трансформації відпо-

Глава 1 '• •'

відних показників, але й певної їх інтерпретації, фахового аналізу, пов'язаного із визначенням міри відбиття у цих показниках змісту тих ознак, які є дійсно об'єктами кримінологічної інформації та підлягають ідентифікації саме з огляду на їх кримінологічне значення. Це стосується, наприклад, інформації про морально-психологічні риси та спрямованість особистості, мотиви вчинення злочину, обставини суб'єктивного характеру, що сприяли формуванню криміногенної мотивації, тощо. Подібні об'єкти, за визначенням відомого американського фахівця в галузі теорії інформації Ч. Дечерта, становлять «духовні реалії, що сховані від емпіричного інструментального аналізу»1. Вони лише частково піддаються пізнанню; інформація про них є відносною. Звідси відносність та статистично-імовірнісний характер частини кримінологічної інформації.

Особливість кримінологічної інформації пов'язана і з тим, що злочинні діяння, які складають значну частину її об'єктів, є предметом кримінально-правової заборони, за їх вчинення встановлена кримінальна відповідальність. Через це особи, які вчиняють ці діяння, зацікавлені у непоширенні інформації про останні, навіть у її утаємниченні. Виявлення цієї інформації та всебічне її з'ясування є завданням правоохоронних органів. Проте, як відомо, щодо частини повідомлень про вчинені злочини (нині це не-помірно значна частина) подана інформація не перевіряється, через що ці злочини залишаються поза офіційною реєстрацією, що є однією з причин високої латентності злочинності, далеко не повного реагування на неї та відсутності протидії останній.

У зв'язку з цим розглянемо докладніше правові вимоги та порядок реагування на повідомлення про злочини. Ці питання регулюються Кримінально-процесуальним кодексом України та Інструкцією з організації реагування органів внутрішніх справ на повідомлення про злочини, інші правопорушення та події, затвердженою наказом МВС України № 1155 від 4 жовтня 2003 р. Вимогами Інструкції забезпечується підтримання постійної готовності сил і засобів ОВС до оперативного реагування на повідомлення, їх реєстрацію та негайне здійснення необхідних для такого реагуван-

1 Цит. за: УрсулА.Д. Отражспнс и ипформация. — М., 1973. — С. 9.

Кримінологічна інформація

ня дій. Реєстрація зазначених заяв та повідомлень здійснюється в книзі обліку інформації про злочини та пригоди (КОЗП), що ведеться за єдиною для всіх ОВС формою. Відповідальність за їх ведення у суворій відповідності до вимог закону та Інструкції покладається на відповідального чергового органу внутрішніх справ та начальника останнього, який безпосередньо контролює дії чергового. Згідно з Інструкцією в КОЗП реєструється інформація про злочин, яка є приводом для порушення кримінальної справи, та інша інформація про пригоди. Коло інформації, що є таким приводом, визначається у ст. 94 КПК, яка відносить до неї: заяви і повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб представників влади, громадськості або окремих громадян, оформлені згідно з вимогами ст. 95 КПК. Будь-яка особа вправі звернутися як усно, так і з письмовою заявою. Усі усні заяви оформлюються протоколом, який підписують заявник та посадова особа, що прийняла заяву. Письмова заява підписується особою, від імені якої вона подана, на ній робиться відмітка (№, дата, час) її реєстрації в КОЗП.

Посадова особа, що розглядає заяву чи повідомлення, має передусім з'ясувати, про який факт у них повідомляється, чи є в них інформація про наявність у цьому факті ознак злочину та якого саме згідно з Кримінальним кодексом, чи достатньо цих ознак для висновку про наявність підстав для порушення кримінальної справи. Якщо цих ознак недостатньо, має бути визначено, які саме ознаки потребують з'ясування, яка інформація необхідна для підтвердження цих ознак та підстав порушення кримінальної справи або для пересвідчення про відсутність таких підстав.

Згідно з вимогами ст. 97 КПК орган дізнання або слідчий у триденний строк (або у 10-денний, коли необхідно здійснити перевірку заяви чи повідомлення ще до порушення кримінальної справи) повинен визначитися щодо передбачених ст. 94 КПК приводів та підстав до порушення кримінальної справи та за наявністю останніх порушити її. Слід підкреслити, що перевірка має здійснюватися повно та своєчасно стосовно ознак злочину, зазначених у повідомленні, а також тих, що не зазначені, але є ознаками складу відповідного злочину та статті КК. У постанові про порушення кримінальної справи мають бути вказані приводи

Глава 1 ,

та підстави до її порушення, стаття Кримінального кодексу, за якою вона порушена, та визначено орган для спрямування справи для розслідування згідно з нормами КПК про підслідність. На цей момент заповнюється та виставляється Картка єдиного обліку злочинів (форма № 1), яка спрямовується до підрозділу (органу), що веде облік злочинів.

Якщо орган, що займався перевіркою заяви чи повідомлення про злочин, не виявив чи не підтвердив підстав для порушення кримінальної справи, він своєю постановою відмовляє у її порушенні. У постанові повинні бути мотивовані підстави для відмови у порушенні справи. Зокрема, мають бути зазначені перевірочні дії та їх результати щодо кожної ознаки злочину, про які було вказано у заяві чи повідомленні про злочин або у наступних поясненнях заявника. Висновок згідно з перевірочними діями щодо кожної ознаки повинен бути мотивованим, достатньо обґрунтованим добутою інформацією та не викликати сумніву щодо її достатності, достовірності та об'єктивності. Копія постанови про відмову у порушенні кримінальної справи повинна бути своєчасно надана заявникові (оптимально — особисто) та роз'яснено порядок її оскарження до прокурора в разі незгоди з нею. У разі неодержання відомостей про перевірку заяви в ОВС протягом 10 днів із дня її подання, заявник також вправі звернутися із скаргою до прокурора, який або погоджується з постановою про відмову у порушенні кримінальної справи, про що повідомляється заявникові, або скасовує її своєю постановою та порушує кримінальну справу з наступним її розслідуванням та наглядом за ним згідно з вимогами КПК. За всіх умов ознаки злочину, про які повідомлено у заяві, мають бути своєчасно, повно, переконливо перевірені, чим забезпечується справжня протидія злочинним проявам, захист від яких кожної людини і громадянина гарантується Конституцією України. Численні факти залишення заяв без перевірки або поверхового, формального її проведення мають наполегливо та рішуче викорінюватися з практики ОВС. Одним із засобів зазначеного є кримінологічний аналіз заяв і повідомлень про злочини та матеріалів їх перевірки.

Значна частина кримінологічної інформації, особливо статистичної, досі залишається фактично закритою (вона не включається до форм відкритої інформації) або важко доступною. Згідно з

Кримінологічна інформація

законодавством України до інформації з обмеженим доступом (конфіденційної, службової тощо) віднесено досить незначну частину кримінологічної інформації, що пов'язана, головним чином, із застосуванням методів та засобів оперативно-розшукової діяльності. Навпаки, Кримінально-процесуальний кодекс, інші акти законодавства та відомчі нормативно-правові акти визначають офіційні обов'язки відповідних працівників правоохоронних органів та судів виявляти причини й умови вчинення злочинів, вживати заходів до їх усунення, залучати до цього інші державні та недержавні установи й організації, зокрема інституції громадянського суспільства. Тобто законодавство переважно не робить таємниці з діяльності щодо виявлення, запобігання і протидії злочинам. Проте насправді стан справ із використанням кримінологічної інформації є зовсім іншим. У загальному руслі стимулювання владою всілякої закритості інформації про діяльність її інституцій важким став доступ до статистичної інформації, що має кримінологічну значущість. Відкритим друком ця інформація публікується рідко, несистематичне та вкрай обмеженим обсягом. Для отримання цієї інформації у більш повному обсязі встановлено обтяжливу процедуру звернення на високому офіційному рівні, з одержанням кожного разу дозволу високої посадової особи, як правило, не нижче заступника керівника центральної установи. Зрозуміло, що інформація про злочинність, поширення останньої, прогалини та хиби у запобіганні та протидії її проявам не піднімає авторитету правлячої влади, очевидно, тому її закривають без усілякої розумної міри. Той, хто стимулює такі обмеження, не розуміє, що відсутність кримінологічної інформації не дозволяє науковцям, представникам громадських інституцій, усім, хто зацікавлений у протидії злочинності, брати участь у розробці відповідних пропозицій, законопроектів та їх реалізації, що, безумовно, шкодить загальнодержавним інтересам. Проте, очевидно, останні є менш значущими для влади, ніж інтереси закритості інформації про результати її діяльності, зокрема у сфері протидії злочинності.

Певні особливості має кримінологічна інформація про осіб, що вчиняють злочини, зокрема інформація про суспільне небезпечну поведінку особи до вчинення злочину, яка дає підстави для про-

Глава 1

гнозування з високою імовірністю можливості вчинення цією особою злочину і тим самим містить підстави для здійснення індивідуальних заходів з метою запобігання останньому. Згідно із запропонованою нами типологізацією, особистість такої особи належить до передкримінального різновиду суспільне небезпечного її типу. Виникає питання, чи є правомірним та несуперечливим Конституції України збирання та отримання інформації про таку особу з метою запобігання вчиненню нею злочину. Адже ст. 32 Конституції встановлює недопустимість збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Нагадаємо, що це питання детально й у більш широкому контексті стосовно загалом ставлення Конституції до запобіжної діяльності та зокрема щодо застосування останньої до окремої особи було розглянуто у главі 8 «Теорія запобігання злочинності» Книги 1 Курсу. Не повертаючись до його детального аналізу, наведемо тут лише висновки останнього стосовно конституційності індивідуально-запобіжної діяльності та отримання інформації про особу, щодо якої існують необхідність та підстави проведення такої діяльності.

Конституція України (ст. 23) передбачає можливість обме ження права на вільний розвиток особистості. Останній, як видно зі змісту Розділу II Конституції, визначається наявністю та гаран туванням усіх передбачених Конституцією прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на інформаційну недоторканність (ст. 32 Конституції). Таким чином, можливість обмеження права на вільний розвиток, передбачена ст. 23 Конституції, поши рюється і на право інформаційної недоторканності.

Підставою для обмеження, передбаченого ст. 23 Конституції, може бути лише порушення прав і свобод інших людей. Згідно з цим, у разі якщо особа порушує права і свободи інших людей, останнє створює підставу для можливого обмеження щодо неї інформаційної недоторканності.

Порушення прав і свобод інших людей як підстава для обме ження права порушника на вільний розвиток, включаючи право на інформаційну недоторканність, має бути реальним і визнаним на явним у порядку, встановленому законом.

Кримінологічна інформація

Порушення прав і свобод інших людей, безперечно, встанов люється рішенням суду, Ідо набрало законної сили. Згідно з цим, підставою для обмеження права особи на вільний розвиток, у тому числі права на інформаційну недоторканність, є рішення суду, ви рок у кримінальній справі, ухвала у справі про адміністративне правопорушення, в яких підтверджується порушення прав і свобод інших людей. Наявність згаданого судового рішення є умовою, що дозволяє обмежити право особи на інформаційну недоторканність та прийняти рішення компетентним органом стосовно цієї особи про здійснення щодо неї діяльності із запобігання вчиненню злочи ну. Слід підкреслити, що тут мова йде лише про умову можливості здійснення зазначеної діяльності, її підстави визначаються в інший спосіб, зокрема через прогнозування імовірності вчинення злочину цією особою. Про підстави та порядок проведення такого прогнозу див. § 2 глави 4 цієї Книги. Рішення компетентного органу про про ведення індивідуально-запобіжної діяльності стосовно особи є підставою для збирання та використання інформації щодо її по ведінки, зокрема відповідної кримінологічної інформації.

Підстави і порядок прийняття компетентним органом рішен ня про необхідність проведення індивідуальної діяльності із за побігання вчиненню особою злочину, що створює підстави і для отримання кримінологічної інформації стосовно цієї особи, мають бути визначені у Законі «Про запобігання злочинності». Як відо мо, його проект вже декілька разів перебував на розгляді у Вер ховній Раді України, але з недостатньо обґрунтованих підстав, у тому числі через неточне тлумачення визначеного Конституцією України права особи на вільний розвиток (ст. 23), не був прийня тий. У заходах на виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2007-2009 рр., затвердженої Кабінетом Міністрів України у грудні 2006 р., передбачається доопрацювання цього проекту та подання його на розгляд Верховної Ради. Думається, що врешті-решт цей Закон повинен бути прийнятий.

Кримінологічна інформація має й деякі інші особливості. Оскільки деякі об'єкти кримінологічної інформації, зокрема ті, що виконують роль причин вчинення злочинів чи умов, які цьому сприяють, належать до економічної, управлінської, психологічної, Інших суспільних сфер, кримінологічна інформація про них є од-

Глава 1

ночасно економічною, управлінською, психологічною тощо. В якості кримінологічної така інформація розкриває кримінологічну значущість об'єкта відображення, тобто його роль як того чи іншого детермінанта злочинності або вчинення окремого злочину. Кримінологічна інформація тісно пов'язана з правовою, оскільки кримінологія використовує багато понять, ознаки яких визначаються кримінальним правом.

Кримінологічна інформація загалом призначена бути засобом розв'язання кримінологічних проблем. Водночас можна виділити деякі більш предметні цілі її отримання та використання як соціальних засобів. У цьому відношенні вона є:

засобом пізнання кримінологічної значущості тих чи інших процесів, явищ, подій, відносин, проявів, які становлять об'єкти кримінологічної інформації;

джерелом і засобом пізнання тенденцій, закономірностей, динаміки проявів соціальної дійсності у вигляді злочинності, процесів зміни останньої та зумовлювальних її чинників з метою протидії цьому соціальному феноменові, у чому проявляється пе ретворювальний характер кримінологічної інформації;

засобом формування та реалізації державної політики, держав них програм у галузі запобігання та протидії злочинності та пов'яза ним з нею соціальним феноменам (наркотизм, алкоголізм, злочини у сфері моральних відносин, формування культу сили тощо);

джерелом управлінських рішень у сфері запобігання та про тидії злочинності, зокрема кримінологічного планування цієї діяльності, що свідчить про конструктивні властивості криміно логічної інформації;

джерелом організаційно-методичних рекомендацій та визна чення тактики безпосередньо у сфері запобігання злочинності, що надає кримінологічній інформації запобіжного значення;

джерелом та засобом підвищення рівня і забезпечення пред метності у сфері кримінологічної освіти, навчання та підвищення кваліфікації кадрів, у чому проявляється просвітницька власти вість кримінологічної інформації;

засобом проведення прикладної аналітичної роботи та науко вих досліджень, у чому реалізовується її аналітично-дослідницька функція;

Кримінологічна інформація

— засобом кримінологічного прогнозування, що є проявом прогностичного характеру кримінологічної інформації;

— джерелом та засобом кримінологічної експертизи, передусім проектів актів законодавства та інших нормативно-правових актів, що визначає роль кримінологічної інформації у правотворенні.

Ј 3. Джерела, види та форми кримінологічної інформації, методики її збирання

Залежно від типу свого джерела кримінологічна інформація, як і будь-яка інша інформація, поділяється насамперед на первинну та вторинну. Первинною є інформація, отримана безпосередньо з об'єкта відображення. Вона є результатом безпосереднього відображення об'єкта таким, яким він існує у реальній дійсності. Вторинна інформація — результат певної обробки раніше отриманої первинної інформації. Обробка первинної інформації може полягати у її описанні, інтерпретації, систематизації, узагальненні тощо. Останнє поділяють на дослідницьке, статистичне, нормативне, управлінське, теоретичне.

Дослідницьке узагальнення проводиться у процесі дослідження інформації; воно здійснюється в інтересах цього дослідження, згідно з його метою та цілями. Статистичне узагальнення відбувається за кількісними показниками первинної інформації згідно з правилами та з дотриманням вимог статистики. Своєрідним видом узагальнення є нормативне, яке полягає у визначенні на підставі аналізу відносин між людьми та з природою, відображених в інформації стандартів (норм, правил, форм) поведінки з метою удосконалення останніх у доцільний для суспільства спосіб. Узагальнення первинної інформації часто проводиться стосовно управлінської інформації. Теоретичне узагальнення — вищий вид інтеграції первинної та вторинної інформації, завдяки якому визначаються теоретичні закономірності, що відтворюють у вигляді певних абстракцій сутнісиу якість об'єктів, залишаючи поза визначенням їх індивідуальну або сукупну ідентичність та різноваріантність. Усі згадані види узагальнення утворюють відповідні різновиди вторинної інформації.

Відповідно до зазначеної диференціації інформації визначаються її джерела, зокрема джерела кримінологічної інформації.

Глава 1

Щодо первинної інформації такими є її об'єкти у їх реальній дійсності. Цю інформацію прийнято іменувати емпіричною. Вона походить безпосередньо з реальних людських відносин. Зокрема, первинна кримінологічна інформація безпосередньо відтворює об'єкти, що належать до предмета кримінології: злочини, злочинність, чинники, запобіжну діяльність тощо. Про ознаки, безпосередні джерела, особливості збирання та форми відтворення емпіричної кримінологічної інформації йтиметься далі.

Збирання та обробка первинної інформації вимагають, як правило, багато часу, спеціального інструментарію, значних людських та матеріальних затрат тощо. Через це до збирання первинної інформації фахівці, зокрема кримінологи, звертаються лише за винятковою потребою. Здебільшого — в разі відсутності, застарілості або сумнівності вже обробленої вторинної інформації та за необхідності її оновлення або перевірки. Кожен із видів вторинної інформації має свої джерела.

Загальним джерелом дослідницької кримінологічної інформації є матеріали дослідження. Останні поділяються на прикладні аналітичні, що проводяться в процесі управлінської діяльності, її аналітичної стадії, та наукові, які відрізняються від перших тим, що ґрунтуються на наукових методиках. Роль безпосередніх джерел дослідницької кримінологічної інформації виконують відповідні аналітичні та загалом управлінські документи (аналітичні довідки, узагальнення, звіти про результати дослідження, управлінські рішення щодо реалізації їх висновків та рекомендацій тощо), а також публікації за матеріалами наукових досліджень.

Слід зазначити, що дослідницька кримінологічна інформація міститься у дослідженнях різного (не лише безпосередньо кримінологічного) профілю. Інформація, що становить інтерес для кримінолога, може бути результатом економічного, соціологічного, психологічного, правового та іншого дослідження. Через те що інформація з цих досліджень має також кримінологічне значення, вона одночасно за цим значенням є кримінологічною.

Безпосередні джерела дослідницької кримінологічної інформації, як правило, визначають і форму останньої. Це здебільшого документи або копії, витяги з них. Документ — це певним чином

Кримінологічна інформація

фіксована людьми, як правило, на матеріальному носії інформація. Такими носіями є, наприклад, друкований або рукописний текст, магнітний запис, малюнок, фотографія тощо. Розрізняють документи: офіційні (належні установам та організаціям) та неофіційні (приватні); групові, колективні та індивідуальні за авторством; обов'язкові (що передбачені для певних процедур, зокрема посвідчення особи, дати народження, освіти тощо) та необов'язкові (складаються ініціативно). Існує офіційний порядок засвідчення копій, витягів з документів.

Видом вторинної узагальненої інформації є статистична інформація. Назва цього виду інформації пов'язана із терміном «статистика», який походить від латинського «зШШв», що дослівно перекладається як «стан речей». Цим зазначається, що статистика — це опис деякого стану речей. Відомо, що речі, об'єкти можна описувати по-різному, за допомогою різних засобів. Статистика дає здебільшого кількісний опис об'єктів інформації. Через це статистична інформація, як правило, числова, викладається математичними засобами. Проте статистична інформація не просто кількісна. На рівні сучасного розвитку статистика володіє методами узагальненого, «спресованого» викладу інформації, причому не лише щодо інтегрованого подання відомостей про об'єкт інформації, а й стосовно його типових, видових якостей, залишаючи поза виміром другорядні індивідуальні особливості аналогічних об'єктів цього типу, виду.

Видатний кримінолог повоєнного радянського часу Ю. Д. Блув-штейн, який зробив значний внесок у запровадження кількісних методів у кримінологію, пояснював походження в низці європейських мов терміна «держава» (англ. — «зіаіе», нім. — «йег Зїааі») від латинського «зїаїт» (статистика) тим, що саме кількісний опис державних здобутків, населення, збройних сил, матеріальних запасів тощо визначав становище (статус) держави, її положення серед інших держав1. , .,..,.

⇐ Предыдущая 1 234 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒