4. Завдання для самостiйноi працi пiд час пiдготовки до заняття.

4. 1. Перелiк основних термiнiв, параметрiв, характеристик, якi повинен засвоiти студент при пiдготовцi до заняття:

Термiн	Визначення
1	2
лейшманiози	група хронічних антропонозних трансмісивних хвороб, які викликаються лейшманіями і передаються москітами; поширені серед населення тропічних і субтропічних країн.
Leishmania tropica Leishmania brasiliensis Leishmania donovani	Всі три види лейшманій відносяться до родини Trypanosomatidae, класу Mastigophora і мають ідентичні морфологічні властивості.
Бактерiоскопiчна дiагностика	Мікроскопічне дослідження є найважливішим методом діагностики захворювання.
Алергічна проба	З метою ретроспективної діагностики а також при масових епідеміологічних обстеженнях населення ендемічних регіонів широко проводять постановку внутрішньошкірної проби з лейшманіном (реакція Монтенегро).

4. 2. Теоретичнi питання до заняття:

Морфологiчна будова лейшманiй.

Джерело i механiзм передачi iнфекцii.

Основнi клiнiчнi прояви при лейшманiозi.

Бактерiоскопiчна i бактерiологiчна дiагностика при лейшманiозi.

Профiлактика i методи лiкування.

4. 3. Практичнi роботи ( завдання), якi виконуються на заняттi:

Ознайомитися з принципами забору матерiалу при лейшманiозi.

Провести мікроскопічне дослідження iз клiнiчного матерiалу.

5. Змiст теми:

Патогенні найпростіші. Поотисти, або найпростіші, - це високоорганізовані одноклітинні еукаріотичні організми тваринного

походження. Вони належать до типу Protozoa і, відповідно, класів саркодових, джгутикових, споровиків та інфузорій.

Будова їх складніша за бактерійну клітину. Їх розміри коливаються від 2 до 150 мкм. Вони мають чітко уособлене ядро або декілька ядер з типовою двоконтурною оболонкою (каріолемою), пронизаною порами. В цитоплазмі багатьох найпростіших розрізняють дві частини – більш щільну і гомогенну ектоплазму і більше рідку внутрішню ендоплазму. Досить часто самий поверхневий шар ектоплазми становиться ще більш ущільненим і утворює периферійну плівку, або пелікулу, яка являє собою особливий вид міцної еластичної мембрани, що надає клітині постійної форми і виконує захисну функцію. Окрім того у деяких видів є парні фібрили і мінеральний скелет.

Цитоплазма найпростіших містить велику кількість життєво важливих структур: ендоплазматичний ретикулюм, мітохондрії, пластинчастий комплекс (аппарат Гольджі), лізосоми, рибосоми, різноманітні вакуолі.

Багато видів найпростіших здатні активно рухатись. У одних форм рух здійснюється за рахунок псевдоподій (амеби), у інших за допомогою джгутиків або війок.

Найпростіші мають складні цикли розвитку. Вони здатні розмножуватись простим (безстатевим) і множинним поділом або іх поєднанням (плазмодії малярії).

При несприятливих умовах деякі види (амеби, лямблії, балантидії) перестають живитися, втрачають органелли, покриваються товстою оболонкою і перетворюються в цисти, що є своєрідною захисною реакцією. Саме цисти відіграють велику роль у розповсюдженні протозойних захворювань.

Найпостіші широко розповсюдженні в природі. Більшість з них не патогенні для людини. Однак деякі представники мають високі інфекційні властивості і можуть викликати амебіаз, трипаносомоз, лейшманіоз, урогенітальний та кишковий трихомоноз, малярію, балантідіаз. Всі ці захворювання характеризуються тривалим і важким перебігом, ураженням числених органів і систем.

Мікроскопічне дослідження найпростіших направлене на виявлення їх у нативних і забарвлених препаратах-мазках. Найчастіше для фарбування останніх використовують методи Романовського – Гімзи, Лейшмана, Гейденгайна. В крові паразитів виявляють шляхом виготовлення й забарвлення товстої краплі і тонких мазків (плазмодії малярії, трипаносоми, рідше – лейшманії). У фекаліях, дуоденальному вмісті, мазках із статевих органів виявляють амеби, балантидії, лямблії, трихомонади.

Балантидіаз (син.: інфузорна дизентерія) - інфекційна протозойна хвороба, що характеризується гарячкою, болями в животі, проносом, виразковим ураженням товстої кишки і значним похудінням.

Збудник - Balantidium coli - належить до родини Bursayidae, типу Ciliophora. Це найбільший за розміром представник найпростіших

(до 500 мкм), що паразитують в організмі людини. Його легко виявити під малим збільшенням мікроскопа. Тіло балантидії несиметричне, має овальну форму, вкрите війками. Передній кінець дещо загострений, задній - більш овальний. Спереду і трохи збоку знаходиться ротова щілина (цистосом), позаду - анальна пора (цитопрокт). Розрізняють 2 форми балантидій - вегетативну і цистну.

Джерелом інфекції є інвазована людина, а також домашні та дикі свині, біля 80 % яких містять у кишечнику непатогенні для них балантидії. Спосіб інфікування фекально-оральний, найчастіше через воду, грунт, гній, предмети догляду за тваринами.

Лабораторна діагностика балантидіазу основана на мікроскопічному дослідженні свіжих випорожнень. Вегетативні форми паразита практично завжди можна виявити в рідких, а цисти (рідше) в оформлених випорожненнях. Краще всього матеріал для дослідження брати при сигмоїдоскопії або ректороманоскопії.

Мікроскопічне дослідження. Свіжі фекалії або слиз розводять теплим ізотонічним розчином хлориду натрію, виготовляють препарат надавленої або висячої краплі й розглядають спочатку під малим, а потім під середнім збільшенням мікроскопа, використовуючи нагрівальний столик. Він дає змогу тривалий час спостерігати швидкий рух балантидіїв. Змінюючи інтенсивність освітлення, можна побачити миготливі війки, органоїди живлення і виділення. Ядро живих паразитів залишається непомітним; у травних вакуолях і ендоплазмі видно багато еритроцитів, грибів, бактерій та зерен крохмалю.

Якщо в нативних препаратах не виявляють живих паразитів, досліджують забарвлені. Для фарбування використовують слабкі розчини (1: 1000-1: 10000) метиленового синього або нейтрального червоного. При цьому балантидії не сприймають барвник і стають чітко видимими на голубому чи рожевому фоні вмісту кишечника.

Для забарвлення мертвих балантидіїв у фіксованих мазках краще всього використовувати залізний гематоксилін з додаванням фуксину або карміну. При цьому стають добре видимі ряди війок, чорного кольору ядро, травні вакуолі з еритроцитами, мікроорганізмами та іншими клітинами.

Цисти в кишечнику людини утворюються рідко. Щоб їх виявити, потрібно взяти невеличку частинку фекалій або слизу і проемульгувати їх на предметному склі в краплі розчину Люголя, накрити покрівним скельцем, витримати 5-10 хв і мікроскопувати. Цисти мають кулясту або овальну форму, діаметром 40-60 мкм, жовто-коричневого кольору з двоконтурною оболонкою. При забарвленні гематоксиліном всередині цист добре видно бобоподібне ядро чорного кольору. Однак останнім часом виявленню цист не надають великого діагностичного значення.

B. coli «in vitro» культивуеться в різних середовищах. Зокрема добрі результати отримують при посіві фекалій на середовище Ріса (МПБ,

розведений 1: 5 ізотонічним розчином хлориду натрію, до якого додають кінську сироватку і рисовий відвар). Додавання до середовища антибіотиків пригнічує розвиток супутньої мікрофілори і дає змогу надійніше виділяти чисті культури балантидіїв. Однак, у практичних лабораторіях з діагностичною метою чисті культури виділяють дуже рідко. Серологічні дослідження і алергічні проби також не проводять.

Лямбліоз (син.: гіардіоз) - протозойна інфекційна хвороба, що характеризується ураженням верхнього відділу тонкої кишки (дуоденіт) і жовчного міхура (холецистит). У більшості людей лямбліозна інвазія має безсимптомний перебіг або супроводжується лише дисфункцією кишечника. Збудником захворювання є Lamblia intestinalis (Giardia intestinalis) з родини Hexamitidae, класу Zoomastigophora.

Джерелом зараження є хворі люди або паразитоносії. В організмі людини лямблії розмножуються у величезній кількості. Протягом доби одна людина може виділити з випоржненнями до 18 млрд цист цього збудника. Лямбліоз зустрічається повсюдно. L. intestinalis виявляють у 10-12 % дорослих людей і у 50-80 % дітей дошкільного віку.

Механізм інвазії - фекально-оральний, факторами передачі є вода, їжа, іграшки, предмети вжитку, забруднені руки. Інвазивні лише цисти лямблій, які досить стійкі у зовнішньому середовищі.

Матеріалом для проведення лабораторної діагностики є випорожнення і дуоденальний вміст, отриманий при зондуванні, кров для серологічних реакцій.

Мікроскопічне дослідження. Із доставлених проб виготовляють нативні препарати надавленої краплі й мазки для забарвлення. Діагноз основується на виявленні вегетативних форм лямблій у дуоденальному вмісті або рідких випорожненнях, а також цист у оформлених фекаліях.

У нативних препаратах вегетативна форма лямблій виглядає плоскою, грушоподібною, з переднім заокругленим і заднім вузьким, загостреним краєм, загнутим у бік дорзальної поверхні. Паразит має білатеральну симетрію, його розміри в довжину 18-28 мкм, ширина у верхній частині тіла - 8-12 мкм. Спереду на черевній стороні знаходиться світла, округла заглиблина - присмоктуючий диск. Це своєрідний присосок, за допомогою якого лямблія присмоктується до ентероцитів слизової оболонки кишечника. У надавленій краплі можна спостерігати досить характерний коливальний або танцювальний рух, що нагадує політ падаючого листа.

Крім вегетативних форм лямблій, у препаратах і мазках виявляють також цисти. Вони мають правильну овальну форму. Розміри цист становлять 8-17 мкм у довжину і 4-8 мкм у ширину.

При забарвленні мазків залізним гематоксиліном за Гайденгайном у лямблій легко виявити два округлих ядра і чотири пари джгутиків: одна пара відходить від заднього кінця тіла, решта - спереду, з боків і знизу. Від базальних тілець, що розташовані поблизу ядер, відходять дві паралельні

нитки - аксостилі. На межі між пердньою і середньою частиною лямблій розташовані одно-два парабазальних тіла, які мають трикутну або серпоподібну форму.

Цисти лямблій, забарвлені розчином Люголя, мають жовто-коричневий колір, правильну овальну форму, гладеньку тонку двоконтурну оболонку. Біля переднього кінця цист розташовані слабко контуровані ядра - два в незрілих і чотири в зрілих цистах. Всередені цитоплазми можна виявити скручені джгутики. Більш демонстративно виглядають цисти в мазках, забарвлених залізним гематоксиліном. Ядра мають вигляд очок із темними центральними каріосомами, оточеними світлим незабарвленим обідком.

Лямблії можна виростити на штучних живильних середовищах, до складу яких додають екстракти дріжджоподібних грибів, але культуральний метод діагностики захворювання не проводять.

Дуже рідко з діагностичною метою використовують серологічні дослідження, в основному, реакції непрямої гемаглютинації та непрямої імунофлуоресценції. Титри протилямбліозних антитіл випадають більшими при клінічно добре вираженому перебізі захворювання. Були також запропоновані алергічні внутрішньошкірні проби, але й вони не набули широкого використання.

Отже основним методом лабораторної діагностики лямбліозу і паразитоносійства цих найпростіших є мікроскопічне дослідження дуоденального вмісту і випорожнень.

Трихомоноз (трихомоніаз) - протозойна, виключно антропонозна, хронічна хвороба урогенітального тракту, що найчастіше передається статевим шляхом. У жінок уражаються піхва, уретра, шийка матки, вульва, рідко - пряма кишка; у чоловіків - уретра, передміхурова залоза, придатки яєчок. Захворювання викликає Trichomonas vaginalis із родини Trichomonadidae класу Zoomastigophora. В організмі людини паразитують ще два види трихомонад: T. tenax - коменсал ротової порожнини і T. intestinalis - мешканець тонкого і товстого кишечника. Ротова і кишечна трихомонади дуже рідко спричиняють запальні процеси, переважно при дисбактеріозах. Найбільше значення в патології людини відіграє T. vaginalis. Джерелом інфекції є хворі люди або безсимптомні носії трихомонад. Захворювання найчастіше зустрічається у жінок дітородного віку.

Матеріалом для лабораторного дослідження на трихомоноз у жінок служать виділення з вагін (особливо заднього склепіння), каналу шийки матки, уретри і парауретральних ходів. Його беруть за допомогою ложечки Фолькмана, жолобкуватого зонда або катетера. Найчастіше трихомонади виявляють у передменструальний період або в перші дні після закінчення менструацій.

У чоловіків досліджують зскріби з уретри або виділення після масажу передньої уретри, сік простати, отриманий після її масажу, сперму та осад сечі після центрифугування. Дослідження проводять не пізніше, ніж через

годину після взяття матеріалу. Виконують мікроскопічні й культуральні дослідження.

Метод мікроскопії. Вагінальні трихомонади легко виявляють при вивченні як нативних, так і забарвлених препаратів. Нативний мазок виготовляють шляхом внесення клінічного матеріалу в краплю теплого ізотонічного розчину хлориду натрію на підігрітому предметному склі. Суміш накривають покрівним скельцем і досліджують під мікроскопом (об'єктив 40х, окуляр 10х). Особливо результативна фазовоконтрастна мікроскопія, яка дає змогу спостерігати коливальний, обертовий та поштовхоподібний рух живих трихомонад. У нативному препараті T. vaginalis маєгрушоподібну, округлу або овальну форму з середнім розміром 13-20 мкм, інколи до 30 мкм (вдвічі більша за лейкоцит). Кількість джгутиків - чотири, один з них проходить уздовж тіла, утаворюючи разом із складкою плазмолеми ундулюючу мембрану. Вона коротша за довжину тіла, тоді як у T. intestinalis - значно довша і закінчується вільним джгутиком. Трихомонади не утворюють цист.

Для виготовлення забарвлених препаратів з клінічного матеріалу готують тонкі мазки, висушують на повітрі, фіксують етанолом, метанолом або сумішшю Никифорова й фарбують за методом Романовського-Гімзи, Грама або метиленовим синім. Після забарвлення 5 % розчином азур-еозину протягом 60 хв цитоплазма джгутиків та ундулююча мембрана видимі дуже чітко. Ядро фарбується у темно-фіолетовий колір. Воно, як правило, розташоване ексцентрично, має подовжену, часто ромбоподібну форму (кісточка сливи). Це одна з основних ознак трихомонад, розташованих всередині етітеліальних клітин. Спереду від ядра розміщені блефаропласти, від яких беруть початок джгутики, ундулююча мембрана і аксостиль, що трохи виступає на задньому кінці тіла.

При фарбуванні за методом Грама мазок має оранжево-червоне забарвлення на тонких місцях мазка і темно-фіолетове - на товстих. Вагінальні трихомонади забарвлюються блідо. Оболонка їх має вигляд тонкої смужки, сітчаста цитоплазма набуває оранжево-червоного кольору, ядро - фіолетового. Джгутики та ундулююча мембрана не помітні.

При забарвленні метиленовим синім продовгувате ядро трихомонад набуває темно-синього кольору і нагадує кісточку сливи. Добре проглядає пінистість голубої цитоплазми. На поверхні епітеліальних клітин видно велику кількість лейкоцитів.

Негативні результати мікроскопічного дослідження не слід оцінювати як остаточні. Обстеження необхідно повторити через 2-3 тижні.

Метод виділення культур. Клінічний матеріал сіють у спеціальне рідке середовище, яке містить гідролізат казеїну, дріжджовий аутолізат, сироватку коней, мальтозу, солі натрію, калію, кальцію, пеніцилін і стрептоміцин (по 1000 ОД/мл). Перед посівом середовище заливають вазеліновим маслом. Через 3-5 днів після інкубації посівів при 35-37 ⁰С проглядають пробірки на

виявлення росту. Піхвові трихомонади на цьому середовищі дають придонний ріст з утворенням компактного білого осаду. Взятий пастерівською піпеткою осад досліджують мікроскопічно в препараті надавленої краплі. Трихомонади в полі зору можуть розміщуватись поодинці або великими скупченнями. Вони активно рухаються.

При негативному результаті посіви витримують у термостаті протягом 9-17 діб після посіву, перевіряючи наявність росту мікроскопічно.

Культуральний метод особливо цінний при діагностиці трихомонозу у чоловіків, а також для перевірки ефективності проведеного лікування.

Лейшманіози - група хронічних антропонозних трансмісивних хвороб, які викликаються лейшманіями і передаються москітами; поширені серед населення тропічних і субтропічних країн.

Розрізняють шкірний лейшманіоз, який викликається Leishmania tropica і характеризується ураженням шкіри; шкірно-слизовий лейшманіоз, збудником якого є Leishmania brasiliensis, супроводжується ураженням шкіри і слизових оболонок; вісцеральний лейшманіоз, що викликається Leishmania donovani, характеризується переважним ураженням внутрішніх органів. Кожен із трьох видів лейшманіозів реєсртується в певних ендемічних регіонах планети.

Всі три види лейшманій відносяться до родини Trypanosomatidae, класу Mastigophora і мають ідентичні морфологічні властивості. Життєвий цикл цих паразитів складається з двох стадій: безджгутикової (амастиготної) - в організмі людини і джгутикової (промастиготної) - в тілі москіта. Безджгутикові форми є внутрішньоклітинними паразитами системи мононуклеарних фагоцитів, мають овальну форму, розміри 3-5 мкм у довжину і 1-3 мкм у ширину. Джгутикові форми більші за розміром (10-15х4-6 мкм), монотрихи, активно рухливі, добре культивуються на живильних середовищах.

Джерелом і резервуаром інфекції в природі є домашні й дикі тварини (собаки, лисиці, шакали) та гризуни.

Матеріалом для лабораторної діагностики лейшманіозів шкіри і слизових оболонок служить вміст виразок і крайового інфільтрату, біоптати уражених тканин, пунктати лімфовузлів, кірочки слизової оболонки. Для збільшення частоти виявлення лейшманій важливо правильно взяти матеріал. Ділянку шкіри, де є горбик або крайовий інфільтрат навколо виразки, стискують між великим і вказівним пальцем лівої руки для знекровлення, потім скальпелем роблять поверхневий надріз епідермісу, зішкрібають шматочки тканин з стінок і дна розрізу. Зшкрібок разом з краплею рідини використовують для виготовлення мазка. У хворих на вісцеральний лейшманіоз беруть кров, пунктати кісткового мозку, печінки, селезінки, лімфатичних вузлів. Проводять мікроскопічні, культуральні, біологічні та серологічні дослідження, а також постановку алергічних проб.

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 Следующая ⇒