Курс сучасної 8 страница

1.1. Наявністю проблеми, що потребує дослідження. В науці термін «проблема» зазвичай пов'язується з чимось непізнаним, нерозв'язаним, шляхи та методи розв'язання якого невідомі. Наведене розуміння проблеми відрізняється від його побутового значення, в якому воно більше пов'язується зі складним завданням, труднощами певної ситуації тощо. Розрізняють суб'єктивну та об'єктивну непізнаність, що визначає проблему. Перша — це непізнаність чогось для певного суб'єкта, недолік його знань, який може бути подоланий через їх отримання від інших людей, загалом — з інших джерел. Об'єктивна непізнаність — це відсутність системних переконливих знань із певного предмета, чим визначається об'єктивна потреба у такому знанні. Коли йдеться про потребу наукового дослідження, розуміється саме об'єктивна непізнаність його предмета.

Об'єктивна непізнаність предмета може торкатися різних його сторін: уявлення про його сутність, характерні ознаки, про його походження, природу, причини певного стану, взаємозв'язків з Іншими предметами тощо. Сутність кримінологічної проблеми зазвичай полягає у нерозв'язаності тих чи інших питань теорії або практики запобігання і протидії злочинності. Часто наявність

Глава З

проблеми і потребу кримінологічного дослідження пов'язують із криміногенною ситуацією, яка є проявом проблемної ситуації.

Остання розуміється в науці як усвідомлення наявності проблеми. Зрозуміло, що усвідомлення наявності проблеми, як правило, пов'язано з моментом, коли людина стикається з проблемою. Криміногенна (точніше — кримінологічна) ситуація, як відомо, визначається як результат співвідношення криміногенних та ан-тикриміногенних чинників на цей час, на певній території, у певній сфері суспільних відносин. Саме через те, що останнє визначається не тільки криміногенними, а й антикриміногенними чинниками, є необгрунтованим іменувати їх співвідношення криміногенним. В останній якості воно може визначатися лише при переважанні криміногенних чинників, тобто тих, що прямо породжують (продукують) вчинення злочинів або злочинність загалом. Переважання на цей момент, на певній території або сфері суспільних відносин криміногенних чинників над антикриміногенними створює такий різновид кримінологічної ситуації, який має підстави іменуватися криміногенним. Саме останній є свідченням наявності проблеми як потреби вивчення сутності цієї ситуації, її причин, засобів зменшення (пониження) криміно-генності. Проблема кримінологічного дослідження далеко не завжди зумовлена потребою з'ясування причин зростання дії криміногенних чинників. Нерідко вона пов'язана із з'ясуванням кримінологічної сутності нових негативних явищ у сфері інтересів кримінології, скажімо, «відмивання» коштів злочинного походження, потребою визначення ознак нових категорій, що вживаються в кримінальному законодавстві, наприклад поняття «злочинна діяльність», отримання системного знання з предмета, стосовно якого існують розрізнені, суперечливі уявлення, приміром щодо розуміння поняття «причина злочинності» тощо. 1.2. Визнанням того, що проблема має науковий, а не будь-який інший характер. Наявність будь-якої проблеми, включаючи кримінологічну, може зумовлюватися різними причинами. Так, криміногенна ситуація, загалом недоліки у запобіганні і протидії злочинності можуть бути наслідком різних причин, зумовлюватися недоглядами у сфері управління, організації роботи, виконавської діяльності, зокрема низькою виконавською дисципліною

Організація наукового кримінологічного дослідження

ацівників правоохоронних органів, недоліками нормативно-пра-ового регулювання, кадрової роботи, навчання, підвищення кваліфікації особового складу, а також недостатністю інфор-Іаційного, технічного, фінансового, іншого матеріального забезпечення тощо. Усунення цих недоліків, як правило, зовсім не потребує наукових досліджень і рекомендацій. Проте замість вжиття відповідних заходів, від яких залежить вирішення зазначених проблем, нерідко ще можна почути від керівників, які й повинні здійснювати необхідні заходи, сентенції типу «треба, щоб наука розібралася», «питання дуже складне, наукою мало розроблене». Тому в усіх випадках, коли наявність проблеми визнана реальною, об'єктивною, потрібно уважно розібратися, чи є ця проблема дійсно науковою. Науковою є проблема, вирішення якої потребує застосування наукових методів та засобів з метою отримання нової (або відсутньої) наукової інформації для з'ясування причин проблемної ситуації та засобів її розв'язання. Зрозуміло, що попередній аналіз причин проблеми за наявною інформацією про неї, особливо вивчення прояву цієї проблеми у практичній діяльності, мають проводитися об'єктивно та неупереджено, що гарантує отримання правильного уявлення про причини проблеми, зокрема про потребу її наукового вивчення. В іншому разі дійсні причини проблемної ситуації, наприклад недоліки управління та організації виконання, тривалий час залишатимуться невиявленими, визначатимуться із запізненням, лише після наукового дослідження, в якому, виявляється, не було дійсної потреби.

Визнання наявності наукової проблеми створює підстави для наукового дослідження, яке, як правило, має вирішувати певні завдання щодо її розв'язання. Через це визначення проблеми повинно бути однозначним і чітко структурованим. До структури проблеми звичайно відносять: а) проблемний об'єкт, тобто сам предмет проблеми, її об'єктивний прояв у реальній дійсності; б) проблемні умови, тобто реальні відносини, в яких виникла та існує проблема; в) проблемні цілі — сукупність знань, на підставі яких має бути вирішена (розв'язана) проблема. Структура проблеми дослідження агато в чому є визначальною для з'ясування його завдань.

•'•Визначення завдань дослідження згідно з визнанням наяв-

СТІ наукової проблеми. Завдання визначаються не лише на

Глава З

підставі визнання наявності наукової проблеми, а й з урахуванням можливості її дослідження. На цій стадії мова ще не йде про визнання суто наукових можливостей вирішення проблеми. Береться до уваги лише наявність наукової установи та фахівців певного профілю, який відповідає характеру проблеми, що створює організаційно-кадрові можливості її дослідження. У завданні мають бути визначені:

предмет дослідження (конкретизований опис проблеми);

основні питання для дослідження;

територія, на якій має місце проблема; : — часовий період існування проблеми;

'•'> — бажана форма наукової розробки за результатами дослідження;

:• — бажаний строк початку та закінчення дослідження.

Організація підготовки завдання, його повнота та визначеність значною мірою залежать від форми започаткування дослідження. За формою останнє може бути:

ініціативним, що організовується за ініціативою наукової ус танови (колективу вчених), яка й визначає завдання дослідження;

замовним, таким, яке організовується на замовлення іншої установи (органу управління); замовлення може бути наслідком ініціативи згаданої установи (органу) або ініціативи наукової ус танови; остання, вбачаючи наявність проблеми, що потребує на укового дослідження, звертається з приводу його організації та фінансування із запитом до установи, яка може бути зацікавленою у вирішенні цієї проблеми; в разі підтримання запиту установа складає замовлення, в якому визначається завдання дослідження.

В умовах посттоталітарних країн, включаючи Україну, як пережиток радянської системи досі зберігалася, особливо щодо відомчих наукових установ, практика надання «команди» (розпорядження, доручення) на проведення дослідження. Нерідко вона стосується питань, які загалом не становлять проблеми, тим більше наукової, а є наслідком елементарної необізнаності, низької професійної кваліфікації замовника. Проведення дослідження «за командою» часто веде до марного витрачання часу і коштів або фінансове не забезпечується та має виконуватися за рахунок асигнувань, що виділені на інші цілі. Загалом ця форма свідчить про зневагу до наукової думки, адміністрування в науці, що має бути

Організація наукового кримінологічного дослідження

пішуче відкинуте у цивілізованому демократичному суспільстві, яке створюється в Україні.

Слід всіляко заохочувати кримінологічні дослідження на замовлення. Замовниками щодо таких досліджень мають бути органи державної влади, зокрема законодавчої, виконавчої і судової. Подібні замовлення орієнтують на вирішення суттєвих практичних проблем, що потребують наукового дослідження. Наявність наукової проблеми заздалегідь узгоджується із науковою установою — майбутнім виконавцем дослідження. За умови замовленого дослідження більш предметне можуть бути визначені його завдання, основні питання, бажані форми наукової розробки, їх реалізації. Ці та інші питання узгоджуються замовником та науковою установою, які домовляються про планомірну, тривалу, спрямовану співпрацю. Щодо останньої доцільно укласти угоду, в якій визначити предмет, обсяг та цілі дослідження, необхідні організаційні питання, умови фінансування, інформаційного та іншого забезпечення дослідження. При цьому слід усвідомлювати, що і замовлення, і завдання на проведення дослідження є попередніми в частині, що стосується змісту, можливостей та бажаних форм наукової розробки. Ці та інші питання можуть бути скориговані за результатами попереднього (пілотного) дослідження, що має перевірити передбачення стосовно можливостей та напрямків вирішення проблеми, які відтворені у дослідницьких гіпотезах.

3. Висунення дослідницьких гіпотез щодо пояснення природи кримінологічної проблеми, напрямків її розв'язання та попередня (пілотна) перевірка гіпотез.

Ця стадія організації кримінологічного дослідження здебільшого має місце при його проведенні в науковій установі, дослідника-ми-професіоналами. У таких випадках вона є необхідною та, можна сказати, обов'язковою, створює передумови надійного вибору шляхів та методів дослідження, досягнення його цілей.

Сутність гіпотези полягає у тому, що дослідник, поставлений перед проблемою, тобто непізнаним, намагається, спираючись на наявні знання, досвід, наукову інтуїцію, дати своє уявне пояснення тому предмету (проблемі), який ще повністю або частково не пізнаний. Можливість уявного пояснення предмета значною мірою пов'язана із системністю наукового знання, що відображає

Глава З

системність об'єктів реальної дійсності. Маючи більш повні знання щодо цілого (загальної системи) та не маючи відповідної обізнаності стосовно структурних елементів цього цілого, фахівець, використовуючи системні зв'язки, може передбачати (прогнозувати), які загальні закономірності та яким чином відображаються у непізнаному або недостатньо пізнаному структурному елементі, спрямовують його розвиток та визначення. У науці таке передбачення називають гіпотезою. На відміну від передбачення у повсякденному житті, наукова гіпотеза ґрунтується на більш широкому науковому знанні та досвіді, які роблять її обґрунтованою, хоч і залишають імовірною, що підлягає перевірці через отримання більшого (нового) знання. З огляду на наведене, в науці гіпотезу прийнято розглядати як науково обґрунтоване пояснення імовірного характеру стосовно сутності, причин та шляхів вирішення проблеми, яка потребує наукового дослідження. Таким чином, гіпотеза — це місток між вимогою (проблема) та відповіддю на неї (наукове знання).

Відомі різні види гіпотез. За мірою обґрунтованості вони поділяються на дослідницькі (робочі або попередні) та наукові, що обґрунтовані попереднім дослідженням. За обсягом уявлення щодо об'єкта розрізняють загальні та окремі гіпотези, за характером уявлення про нього — описові та пояснювальні. Гіпотези, що ґрунтуються лише на теоретичних закономірностях, інколи називають теоретичними; ті, що для пояснення використовують емпіричні знання, — емпіричними. Далі розглянемо процес формування дослідницьких (робочих) гіпотез, які визначаються до їх попередньої емпіричної перевірки.

У згаданому процесі потрібно виділити такі стадії:

- підбір фахівців для висунення гіпотези; при цьому беруться до уваги такі їх якості: професіоналізм у галузі кримінології загалом та обізнаність з цієї проблеми, зокрема насамперед теоретична обізнаність, наявність наукового, в тому числі дослідницького, досвіду;

— збирання та попереднє вивчення інформації щодо визначеної раніше, передусім науковим шляхом, проблеми; виявлення закономірних зв'язків між її пізнаними та непізнаними частинами;

Організація наукового кримінологічного дослідження

безпосереднє формування гіпотез; дотримання вимог про стоти, ясності, стислості формулювань, сконцентрованості їх мов ного викладу, чіткого визначення понять, однозначних термінів; як правило, висувається декілька різних, іноді протилежних гіпо тез, серед них зазвичай виділяють основну та похідні (додаткові) гіпотези; за змістом гіпотези переважно виконують дві або одну з двох функцій: пояснення проблеми (ситуації) та її чинників; пе редбачення шляхів і засобів вирішення проблеми, усунення її чин ників;

обговорення висунутих гіпотез у науковому колективі, схва лення їх керівником дослідження;

попередня перевірка гіпотез через збирання та аналіз вто ринної інформації; ця операція має назву пілотного дослідження, тобто поверхового; останнє обмежується певною територією, часом, обсягом інформації, але не щодо повноти змісту гіпотези; у пілотно- му дослідженні доцільно визначити напрямки, методи перевірки гіпотез, спрямованість та інструментарій останнього дослідження;

аналіз та обговорення результатів попередньої перевірки гіпотез, обмеженої вторинною інформацією, визначення серед гіпотез ймовірних, а також тих, що потребують подальшої пе ревірки, у тому числі через часткове збирання та аналіз первинної емпіричної інформації; висунення за потреби нових або уточню- вальних гіпотез та їх перевірка;

завершення перевірки гіпотез, визначення ймовірних гіпо тез, а також, згідно з останніми, методичних, інформаційних, аналітичних та інших завдань, що мають бути вирішені при організації та проведенні основного дослідження.

4. Після завершення попереднього (пілотного) дослідження настає етап основного наукового дослідження. При переході до нього воно має бути теоретично осмислене, відповідно до цього спрограмоване та організаційно сплановане. Ця стадія є визначальною для всього дослідження. Саме на ній формуються (тепер уже з урахуванням результатів пілотного дослідження) теоретичне ставлення до проблеми, наукові ідеї, підходи та уявлення про методи її вирішення. На цій теоретико-методичиій основі та Ідповідно до неї визначаються основні наукові гіпотези Дослідження, методи їх перевірки, види потрібної для цього

Глава З

інформації, її джерела, обсяги, методи і методики збирання та узагальнення.

Визначення методів і методик збирання, узагальнення та аналізу інформації — це найбільш об'ємна і складна стадія розробки програми дослідження. Питання про методи кримінологічної науки розглядалося у главі 2 Книги 1 Курсу. Тут йдеться про методи безпосереднього збирання та дослідження інформації, основні залежності їх вибору. Вибір останніх залежить:

насамперед від належності предмета дослідження до певної науки, групи наук або галузі науки; для збирання та вивчення інформації вибирають методи науки або групи наук, до яких нале жить предмет дослідження. Відомо, що в кримінологічних дослідженнях, як і у більшості комплексних наук, окрім методів, які належать виключно кримінології, часто застосовуються мето ди інших наук, зокрема соціології, психології, педагогіки та інших. Зазвичай це відбувається, коли об'єкт кримінологічного дослі дження, насамперед злочинна діяльність, у деяких аспектах, приміром як прояв людської активності, належить до предмета іншої науки, наразі психології та соціальної психології;

від інформації, потрібної для вивчення проблеми, — кожно му виду інформації властиві свої методи її здобуття та вивчення;

від ступеня сучасної науково-прикладної розробки методу, зокрема розроблення способів, методик, прийомів його застосу вання;

від науково-методичної кваліфікації дослідників, насампе ред їх обізнаності з методами науки, ступенем розробки останніх, вміння оцінювати можливості їх застосування.

Визначення методів дослідження доручається, як правило, найбільш кваліфікованому досліднику, обізнаному з питаннями методології кримінології або іншої науки. За потреби, при застосуванні методів іншої науки може залучатися консультант — представник цієї науки. Залучення консультанта для вибору методу і методик дослідження конче потрібне при проведенні останнього в умовах практичної діяльності.

Вибір та визначення методик збирання, обробки та узагальнення інформації потребують знання методичного оснащення науки, до якої належить метод. У методичному арсеналі науки, зокрема

Організація наукового кримінологічного дослідження

кримінології, крім методу та належних йому методик як основних його складових нерідко виокремлюють ще більш подрібнені елементи, зокрема процедуру та операції. Процедура - це технологічний порядок застосування методики; нерідко процедура має описовий характер у вигляді інструкції застосування методики. Операція — це спосіб, прийом виконання процедури методики щодо окремого ЇЇ елемента. Процедура застосування методики складається з низки операцій.

Наприклад, застосування методики анкетування (це одна з методик методу спостереження) має певну процедуру. Остання включає: пояснення респонденту (або іншій особі, яка буде заповнювати анкету) значення та мети анкетування, його відкритого (анонімного) чи персоніфікованого характеру; ознайомлення зі структурою та змістом анкети, порядком отримання та фіксації відомостей, що передбачені питаннями анкети, тощо. Кожна зі складових процедур, наприклад ознайомлення зі структурою та змістом анкети, виконується через певні операції, зокрема через зачитування анкети самим респондентом чи дослідником, який проводить ознайомлення, пояснення розуміння окремих питань у певній формі, перевірку цього розуміння також у певній формі тощо.

Описана науково-методична основа дослідження доповнюється планом його організації. Від того, наскільки добротно та науково виважено наведене здійснюється, залежать результати всього дослідження, можливості вирішення проблеми. Все це зумовлює потребу більш докладного розгляду стадії програмування та планування наукового кримінологічного дослідження в окремому (наступному) параграфі теми.

5. Після затвердження програми та плану дослідження науковий колектив береться за збирання та узагальнення дослідницької Інформації. Автор Курсу не вважає своїм завданням повний опис цього процесу, його організації, методичних та практичних прийомів, операцій, процедур. Це має висвітлюватися в інструктивно-методичних рекомендаціях, а нерідко визначається керівником наукового колективу в програмі дослідження та в процесі організації безпосередньо збирання та узагальнення шформації. Зазначимо лише, що з метою організаційно-методичного забезпечення цього процесу мають бути розроблені:

Глава З

а) документи для збирання та фіксації інформації (анкети, опи- тувальники, картки, схеми тощо), які часто називають інструмен тами дослідження, а їх набір — інструментарієм;

б) інструкція для відображення, шифрування, кодування інформації;

в) програми введення інформації до ЕОМ (у разі її машинної обробки);

г) програми (для кожного виду інформації) її змістовної оброб ки та дослідницького аналізу;

ґ) опис аналітичних процедур, вихідних даних, що мають бути отримані через застосування останніх.

Доцільно передбачити та застосувати форми і засоби поточного контролю за дотриманням організаційно-методичних вимог названих документів.

Зазначені у цьому пункті вимоги і рекомендації повною мірою реалізовуються у кримінологічних дослідженнях, що виконуються у наукових установах вченими-фахівцями. В інших випадках вони використовуються у межах, визначених керівником дослідження.

6. Обробка, узагальнення та аналіз дослідницької інформації створюють підґрунтя для формування висновків і рекомендацій (пропозицій) дослідження. Перед початком цього завершального етапу слід передусім переконатися, що весь запланований програмою дослідження обсяг збирання інформації виконано. При цьому потрібно визначити достатність інформації для узагальненого аргументованого висновку щодо кожного з питань, поставлених перед дослідженням, та загалом стосовно досліджуваної проблеми. У разі недостатності інформації для аргументованого визначення з певного питання, приймається рішення про обмеження наявною інформацією, зокрема за неможливістю її поновлення, або про необхідність додаткового збирання інформації.

Після вирішення всіх організаційно-інформаційних питань починається стадія безпосереднього формування висновків. Спочатку вони формуються попередньо лише на підставі результатів аналізу інформації, зібраної з кожного питання, що поставлені перед дослідженням. Далі ці, так би мовити, емпіричні висновки підлягають теоретичній обробці. Кожен із висновків зіставляється з відповідними теоретичними положеннями

Організація наукового кримінологічного дослідження

кримінологічної науки, які мають слугувати методологічними опієнтирами та критеріями наукової обґрунтованості висновків. При цьому слід розуміти, що мова йде не про пошук у науці відповідних аналогів. Через повну або відносну новизну потрібних висновків їх аналогів і не повинно бути в науці. Інакше ці висновки не є новими, що свідчить про невирішення головного завдання дослідження — зменшити обсяг непізнаного, розширити наукове знання щодо досліджуваної проблеми. Проте висновки дослідження, в разі їх обґрунтованості, мають відповідати загальним системним закономірностям, визначеним у теорії, на вищому рівні теоретичного узагальнення, не суперечити останнім. В іншому разі виникає потреба перевірити науково-методичну основу емпіричної інформації або дотримання методичних вимог стосовно її збирання, узагальнення, аналізу. Таким чином, теоретична обробка емпіричних висновків має за мету насамперед забезпечити їх надійні наукові засади. На жаль, ще трапляються дослідження, особливо на рівні кандидатських дисертацій, коли здобувач у прагненні будь-що «забезпечити» новизну висновків подає на захист такі положення, які суперечать теоретичним засадам науки і свідчать не про «новизну», а про незнання останніх.

Теоретична обробка емпіричних висновків має й інше завдання — визначити міру здобуття нового знання щодо досліджуваної проблеми. Вже відмічалося, що наявність наукової проблеми свідчить про певну прогалину наукового знання, перш за все стосовно теоретичного її розуміння. Наукове дослідження має сприяти отриманню знання, що принаймні поповнює це розуміння або й більшою мірою сприяє новому теоретичному баченню проблеми.

Може виникнути питання, чи не суперечить це положення попередньому. Здобутки проведеного дослідження мають відповідати теоретичним закономірностям науки, не суперечити їм і водночас містити нове теоретичне бачення проблеми, принаймні тієї її частини, яка стосувалася непізнаного або недостатньо пізнаного. Насправді тут суперечності немає. Мова йде про різні рівні наукового знання, зокрема про різні рівні теоретичних закономірностей, ^еред них потрібно насамперед виокремити їхній вищий рівень — методологічну складову, яка в основі своїй тривалий час залишається незмінною (принаймні без спеціальних досліджень мето-

Глава З

дології пізнання) та якій мають не суперечити нові висновки. Далі слід брати до уваги системність та, згідно з нею, певну рівневу підпорядкованість теоретичних знань. Остання відповідає рівню та ієрархії об'єктів наукового осмислення, які становлять предмет науки, наразі — науки кримінології. Вище йшлося про головні елементи предмета науки кримінології, їх основні, а далі — ще дрібніші складові. Рівневість останніх зумовлює різну рівневість, відповідну ієрархію наукових теоретичних положень про них, а також зумовлює певне співвідношення між теоретичними положеннями різних рівнів, відносну «підпорядкованість» положень нижчого рівня закономірностям вищих рівнів. Отже, теоретичні положення, що стосуються предметів (їх елементів) нижчого рівня мають відповідати теоретичним закономірностям щодо предметів науки більш високого рівня аж до найвищого. Нові знання про предмети наукового осмислення певного рівня не можуть суперечити теоретичним положенням, що стосуються предметів наукового пізнання вищого рівня. Насамперед теоретичні положення щодо окремого виду злочинності, скажімо, неповнолітніх, що мають новизну на своєму («видовому») рівні, не можуть суперечити теоретичному розумінню знання на видовому рівні, може скласти підґрунтя для перегляду (уточнення) теоретичних положень більш високого загального рівня. Останнє відбувається, як правило, за результатами окремого теоретичного дослідження.

За всіх умов наукове дослідження визнається плідним, коли воно сприяє конструктивному вирішенню проблеми, а це неможливо без її теоретичного розуміння. Саме у цьому передусім має бути визначений внесок у науку будь-якого дослідження, якщо вважається, що воно виконало своє завдання.

Наступною стадією теоретичної обробки емпіричних висновків є оцінка перевіреності наукових гіпотез. Вбачається, що при формуванні та висуненні останніх вони мають відобразити новий на той момент рівень наукового знання, його пізнавально-передбачу-вальної складової. У разі підтвердження гіпотези відбувається приріст наукового знання, завдяки якому відкриваються перспективи бачення та передбачення вирішення цієї проблеми, а нерідко й інших проблем, розвитку науки у певному напрямку. Непідтвер-дження гіпотези, за умов надійного методичного забезпечення її

Організація наукового кримінологічного дослідження

перевірки, фактично повертає науковий пошук на «вихідні позиції», примушує поглибити знання, «нащупувати» нові підходи, ідеї шляхи їх перевірки та вирішення. Проте непідтвердження гіпотези — це також певною мірою нове знання, яке буде мати значення у подальшому науковому пошуку.

Теоретична обробка попередньо сформованих висновків дозволяє їх визначити остаточно та завершувати дослідження. Останнє відбувається через написання Звіту про науково-дослідну роботу та передбачених Програмою дослідження кінцевих документів за його результатами. Останні у науковому вжитку часто називають вихідними. Нерідко виникає питання про якість вихідних документів, невміння повно та послідовно описати дослідницький матеріал. Через це останній, як правило, значною мірою залишається невикористаним. Уміння описувати дослідницький матеріал, як і будь-яке вміння, зумовлене знаннями та досвідом. Краще описує результати дослідження проблеми, як і складає будь-який документ, той, хто володіє більшим обсягом знань, передусім на узагальненому рівні. Краще пише той, хто більше знає предмет та більше займається заняттям, пов'язаним із пізнанням цього предмета.

Багаторічний досвід автора свідчить про те, що мало знати зібрану та проаналізовану інформацію. Потрібно дійсно знати предмет аналізу, передусім теоретичні закономірності та положення щодо нього, а також щодо більш об'ємного предмета, стосовно якого предмет дослідження є складовим. Ці положення містяться у наукових працях, інших дослідженнях із теми. Потрібно знати також стан правового регулювання відносин, що охоплюються предметом дослідження, та практичної діяльності із реалізації відповідних законодавчих та інших правових норм, наукових рекомендацій. Всебічне знання предмета дослідження дозволяє вільно поводитися з інформацією про нього, професійно займатися її інтерпретацією, визначати нові знання та формулювати необхідні пропозиції і рекомендації.

7. Звіт за результатами дослідницької роботи складається за певною формою. У розділі 1 звіту в скороченому вигляді подається обґрунтування актуальності дослідження, зокрема результати пілотного дослідження; у розділі 2 — основні наукові

Глава З

гіпотези, у розділі 3 — завдання дослідження. Далі висвітлюються його методи і методики (розділ 4); види, передбачувані та фактично зібрані масиви інформації, показники ЇЇ повноти і репрезентативності (розділ 5). Основна увага приділяється опису результатів аналізу дослідницької інформації (розділ 6). Містяться також висновки, пропозиції, рекомендації, їх обґрунтування (розділ 7). Останнє може бути замінено посиланням на інші аналітичні документи дослідження або розроблені пропозиції, де подані відповідні обґрунтування. Вихідні документи, як правило, додаються до звіту. Подаються відомості про представлення цих документів до реалізації, а також, якщо це передбачено замовником дослідження, — про використання наданих ресурсів. Звіт про науково-дослідну роботу підлягає державній реєстрації в спеціально уповноваженому органі. Таким в Україні є Науково-дослідний інститут науково-технічної інформації при Мінекономіки.

Звіт реєструється за встановленою формою (облікова картка). Складання Звіту про НДР є обов'язковим для досліджень, які проводяться у наукових установах або вищих навчальних закладах та підлягають державній реєстрації. Порядок державної реєстрації та обліку НДР затверджується центральним органом виконавчої влади, до компетенції якого належить державне регулювання справами науки.

8, 9. У низці випадків, зокрема коли йдеться про розробку за результатами дослідження пропозицій, рекомендацій, методик щодо удосконалення практичної діяльності, в програмі НДР передбачається дослідно-експериментальна перевірка зазначених розробок. У згаданих випадках така перевірка конче потрібна. З одного боку, перевіряється придатність до застосування розробки у практичних умовах та її предметний вплив на удосконалення діяльності. Якщо останній є дійсно результативним, конкретні показники щодо цього є найбільш переконливими аргументами для запровадження розробки у практичну діяльність. Відомо, що введення наукових розробок у практику поки що є досить складним. З іншого боку, не секрет, що нерідко пропозиції та рекомендації науковців не мають практичної «прив'язки», а інколи не враховують реальних можливостей їхнього застосування у практичних умовах. Дослідно-експериментальна перевірка дозволяє виявити

⇐ Предыдущая 4 5 6 7 8910 11 12 13 Следующая ⇒